Емоційно-вольова сфера особистості.

Емоції і почуття.

План

1. Функції емоцій і почуттів у житті людини.

2. Теорії емоцій.

3. Фізіологічні основи емоцій.

4. Основні якості і форми переживання почуттів.

5. Основні емоційні стани.

Людина ніколи не може бути байдужою до предметів і явищ навколишньої дійсності, стосунків з іншими людь­ми, суспільних подій. Вони викликають задоволення чи незадоволення, сміх, радість, здивування, горе, смуток то­що. У психологічній літературі різноманітні переживан­ня, в яких виражається ставлення людини до того, що діється навколо неї, до інших людей і до самої себе, позна­чають поняттями «емоції» і «почуття».

1. Функції емоцій і почуттів у житті людини

Одним із найдавніших за походженням психічних ста­нів і процесів є емоції. Життя без емоцій було б так само неможливим, як і без відчуттів. Варто лише на хвилину уявити собі людей, позбавлених емоцій, розмірковував П. Анохін, як перед нами відкриється глибока прірва взаєм­ного нерозуміння і повної неможливості встановити суто людські стосунки.

Емоція (лат. emovere — збуджувати, хвилювати) — узагальнена чуттєва реакція, що виникає у відповідь на різні за характером екзогенні (ті, що йдуть з навколишнього середовища) і ендогенні (ті, що виходять із власних органів і тканин) сигнали, які обов'яз­ково викликають певні зміни у фізіологічному стані організму.

Емоції відображають не предмети і явища, а їх об'єк­тивні відношення до потреб людини як організму. Вони викликають у свідомості не образи предметів чи явищ, а переживання, тому не є формою пізнання.

З емоціями тісно пов'язані почуття, які, на думку ба­гатьох учених, є продуктом суспільного розвитку люди­ни. Вони виникають лише за наявності певного рівня ін­телекту і відображають відношення предметів і явищ до вищих потреб і мотивів діяльності людини як особистості, здійснюють саморегуляцію не організму, а особистості лю­дини, впливаючи на її взаємодію із суспільством.

На відміну від емоцій почуття пов'язані з необхід­ними для суспільного життя людини функціями, її при­стосуванням до суспільного середовища, розвитком інте­ресів і потреб особистості й суспільства. Почуття не мо­жуть існувати поза своїм емоційним проявом, але зміст їх суспільний.

Важливою функцією емоцій є сигнальна. З величезної кількості подразників, які діють на органи чуття, лише деякі виділяються, справляють враження і зберігаються як забарвлені певним емоційним тоном образи пам'яті. Фізіологічно це зумовлено тим, що певні подразники ста­ють для людини сигналами благополуччя чи неблагополуччя, а переживання почуття є підкріпленням системи умовних рефлексів. Разом із тим почуття виконують ще й регулятивну функцію. Супроводжуючи будь-які прояви активності суб'єкта, вони є важливим механізмом внут­рішньої регуляції психічної діяльності й поведінки, спря­мованих на задоволення актуальних потреб. Виявляють­ся почуття у виразних рухах і тілесних змінах, що є об'єк­тивним свідченням їх переживання.

2. Теорії емоцій

Серед психологів поки що не досягнуто єдності погля­дів на роль емоцій у діяльності організму. Досить числен­ний їх загін, спираючись на роботи психологів В. Джемса і данського фізіолога Г. Ланге, вважає, що емоції не впли­вають на функціонування організму, а лише передають вищим відділам мозку загальну оцінку того, що в ньому відбувається. Емоційні центри в нижніх відділах мозку відіграють роль спостерігачів, завдання яких — «оціню­вати обстановку». На думку цих учених, сприймання об­становки безпосередньо зумовлює відповідні зміни в організмі, а також тілесні дії, які людина переживає як емоції. Так, вигляд тигра сприймається як сигнал небезпеки. Ор­ганізм реагує на нього підвищенням кров'яного тиску, посиленим серцебиттям тощо. Ці зміни людина пережи­ває як страх. Отже, емоція є інформатором психіки про стан організму. Водночас у цих теоріях неможливо знай­ти відповідь на питання, навіщо людині потрібні емоції і як саме схожі фізіологічні зміни переживаються як різні емоції.

Однією зі спроб подолати недоліки теорії Джемса—Ланге є активаційні теорії (Ч. Шеррінгтон, К.-Г. Юнг та ін.). їх автори вважають, що емоційні центри відіграють роль вартових, які здіймають тривогу, коли виникає загроза но­рмальній життєдіяльності. Тоді емоції мобілізують вищі ділянки мозку на діяльність, яка відповідає стану органі­зму. Пов'язавши відчуття й емоції, представники актива­ційних теорій намагаються пояснити різноманітність людських переживань через афективний (чуттєвий) тон відчуттів, але як він виникає, не пояснюють.

Щоб установити це, американський фізіолог Волтер Кеннон (1871 —1945) та його наукові соратники запропо­нували таламічну теорію емоцій. На їх думку, специфіч­на якість емоцій додається до простого відчуття, коли ви­никають таламічні процеси. Збудження від рецепторів спочатку надходить у таламус, де відбувається його оці­нювання. Якщо воно нейтральне, то спрямовується далі в кору головного мозку, якщо ж емоційне, то збуджує тала­мус. Таламічне збудження передається вниз, на нервову систему, викликаючи виразні рухи, і вгору, в кору головного мозку, де переживається як емоційний тон, до­даний до відчуттів. Таламічна теорія, маючи раціональні міркування, також не може обґрунтувати необхідність емоцій.

Автори конфліктної теорії канадський психолог До­нальд Хебб (1904—1985), французькі — Едуард Клапаред (1873—1940) і П'єр Жане (1859—1947) вважають емоції порушенням нормальної активності в корі, вродженою реакцією на конфлікт між тим, що людина знає і може, і тим, чого від неї вимагає життя. На інформаційному рівні її розробляє російський фізіолог і психолог Павло Симо­нов (нар. 1926). Він вважає, що саме емоції допомагають організму виходити зі складних ситуацій. Вони вини­кають за недостатньої інформації для досягнення мети. Заміщуючи цю недостатність, емоції забезпечують продо­вження дії, підвищують надійність живої системи.

Основною формулою емоцій, за Симоновим, є

Е - - П (І_нб - І_нв),

де Е — емоція, П — потреба, І_нв — наявна інформація, І_н6 — необхідна інформація.

Звідси виходить, що емоцій у людини немає, якщо за­доволено всі потреби (П = 0) або коли вона цілком поін­формована про те, як розвиватиметься ситуація (І_нв = 1_нб). Емоція буде максимальною, коли І_нв = 0. Згідно з форму­лою силу і якість емоції визначають сила потреби і оцін­ка здатності її задовольнити в певній ситуації.

Отже, попри велику кількість спроб, розробити універ­сальну концепцію емоцій поки що не вдалося. Кожна з існуючих має тези, які правильно пояснюють окремі особ­ливості емоцій, та не позбавлена водночас бездоказових міркувань. На сучасному етапі вивчення емоцій найперспективнішою видається конфліктна теорія.

3. Фізіологічні основи емоцій

Характерні для емоцій фізіологічні процеси мають своєю основою як складні безумовні, так і умовні рефлек­си. Дослідження показали, що переживання людини ви­никають внаслідок діяльності кори головного мозку і під­кіркових центрів. У нижніх відділах мозку розміщені рі­зні центри фізіологічної діяльності організму: дихальної, серцево-судинної тощо. Тому переживання почуттів, яке викликається збудженням підкіркових центрів, супрово­джується посиленим серцебиттям, зміною ритму дихання, порушенням діяльності секреторних залоз тощо.

У звичайних умовах кора великих півкуль головного мозку здійснює регулювальний, в основному гальмівний, вплив на підкірну, що стримує зовнішній прояв емоцій. Ко­ли ж кора перебуває в збудженому стані, а її регулятивні функції порушуються внаслідок дії інтенсивних подразни­ків, перезбуджуються і підкіркові центри. Тоді людина втра­чає контроль за своїми виразними рухами і поведінкою.

Електрофізіологічні дослідження діяльності мозку да­ли змогу описати своєрідний механізм виникнення емо­цій. Виявилося, що емоційні стани за фізіологічною сут­тю є не стільки функцією кори, скільки властивістю пев­них утворень нервової системи, а саме: ретикулярної формації, яка активізує діяльність мозку, і деяких центрів, розміщених у гіпоталамусі, таламусі та лімбічній системі.

У 1932 p., подразнюючи у кішки гіпоталамічний від­діл мозку, швейцарський психолог Вальтер-Рудольф Гесс (1881 —1973) звернув увагу на те, що вона по­водилась так, ніби їй загрожував собака. «Тварина бри­зкає слиною, — писав він у протоколі експерименту, — фиркає, шипить. При цьому шерсть у неї на спині стає дибом, а хвіст — трубою. Зіниці розширюються, іноді максимально, вуха притискаються або рухаються назад-вперед так, ніби кішка хоче злякати ворога, якого не­має».

Пізніше, в 1953 p., американський психолог Джеймс Олдс (1922—1976), подразнюючи слабким електричним струмом проміжний мозок щурів, виявив у ньому існу­вання «центрів задоволення і незадоволення». Стимулю­вання різних ділянок гіпоталамо-лімбічної системи за до­помогою вживлених електродів продемонструвало мож­ливість управління емоційним станом тварини.

Схожі фізіологічні механізми емоційних станів є і в людини. Проте відмінність між ними стає разючою, якщо провести якісний аналіз змісту почуттів і форм їх вира­ження. Людські емоції, перетворені суспільними умовами існування, виявляються в суспільно зумовленому вигля­ді. Життя в суспільстві з його складною системою норм і законів зумовило виникнення багатьох суто людських по­чуттів, відсутніх у тварин, наприклад почуття сорому. Лю­дина виразом обличчя, похитуванням голови може ви­явити своє співчуття чи незадоволення вчинком іншої людини. Переживаючи сильні емоції, вона здатна зали­шатися зовні спокійною. Людині властиві почуття, пов'я-зані з переживанням моральних і етичних цінностей, чо­го також немає і не може бути у тварин.

4. Основні якості і форми переживання почуттів

Об'єктивний світ специфічно відображається в емо­ційній сфері людини через почуття.

Почуття — специфічна форма відображення дійсності, в якій вияв­ляється стійке суб'єктивно-емоційне ставлення людини з власти­вими їй потребами до предметів і явищ, які вона пізнає і змінює.

Об'єктами переживань людини є предмети і явища дійсності, на які спрямована її теоретична і практична діяльність. Те, як вона ставиться до об'єкта свого почуття і як виражає це ставлення, становить якісний зміст почут­тів. Людина може радіти, дивуватися, любити, ненавидіти, жаліти тощо.

Основні якості почуттів. Оскільки почуття є показни­ком того, що задовольняє чи могло б задовольнити певну потребу або, навпаки, що заважає її задоволенню, то виді­ляють дві основні якості емоційного ставлення особисто­сті до фактів її життя — позитивну і негативну. Крім них, бувають ще двоїсті (амбівалентні), а також невизнаено-орієнтувальні почуття.

У двоїстому (амбівалентному) почутті задоволення та незадоволення зливаються, переходять одне в одного і утворюють нову якісну властивість почуття. Наприклад, ревнощі своєрідно поєднують кохання і ненависть. У кон­фліктних ситуаціях нерідко також переплітаються по­лярні емоції.

Невизначено-орієнтувальні почуття суб'єкта вини­кають під час його зустрічі з новим об'єктом. При цьому людина відчуває хвилювання, здивування чи зацікавле­ність ним. Це емоційний аспект первинної орієнтації в нових враженнях. Невизначено-орієнтувальне почуття є нестійким і нетривалим. Воно швидко переходить у по­зитивне чи негативне ставлення до об'єкта.

Переживання людини не залишаються однаковими, а поступово змінюються. Тому часто ведуть мову про дина­міку почуттів. Вона буває різною залежно від обставин. В одних випадках переживання наростає, досягає кульміна­ції і потім згасає, трансформуючись у певний настрій або самопочуття людини. Однак інколи разом із нагнітан­ням переживання може відбуватися і його згасання. Такі ситуації часто трапляються в школі, коли багаторазове застосування вчителем того самого прийому не тільки не стимулює емоційні переживання у дітей, а викликає їх зга­сання внаслідок емоційної адаптації.

Форми переживання почуттів. Багатство емоційної сфери особистості виражається у різних формах: чуттє­вий тон, емоція, афект, стрес, пристрасть, настрій, фрустра­ція, почуття.

Чуттєвий тон. Це — певний емоційний відтінок психічного процесу, який усвідомлюється як властивість предмета, що сприймається суб'єктивно. Наприклад, не­приємні переживання супроводжують больові відчуття, поєднання дисонуючих звуків, певні запахи. Про наяв­ність чуттєвого тону свідчать і словосполучення «приєм­ний запах», «весела прогулянка» тощо. У деяких випад­ках він є вродженим.

Нерідко чуттєвий тон є свідченням того, наскільки за­довольняє певний об'єкт потреби людини або наскільки успішною є її діяльність. У деяких людей він постає як ідіосинкразія — хвороблива відраза до певних подразни­ків, які байдужі або навіть приємні іншим людям. Тому вивчення чуттєвого тону зорових, слухових, нюхових та інших відчуттів має практичне значення. Так, на продук­тивність праці впливають забарвлення інтер'єру, функціо­нальна музика та ін.

Емоція (лат. emoveo — хвилюю, збуджую). Будучи важливим чинником емоційної сфери людини, емоції є процесом безпосереднього переживання почуття. Суб'єк­тивно вони проявляються як позитивний стан захоплен­ня, насолоди чи як негативний стан незадоволення. Кож­на емоція має власну картину суб'єктивного переживання і характеризується лише їй властивим набором вираз­них рухів. Вона може бути зумовлена реальними чи уяв­ними ситуаціями.

Емоції людини дуже різноманітні. Найчастіше їх кла­сифікують за ступенем впливу, згідно з яким виокрем­люють стенічні й астенічні емоції.

Стенічні емоції спонукають до дій, вчинків, стимулю­ють діяльність організму. Такою, наприклад, є емоція ра­дості. При виникненні стенічних емоцій у людини відбу­вається тонізація м'язової системи, і вона поривається до активних дій.

Астенічні емоції розслаблюють людину, роблять її па­сивною, замкнутою. Переживаючи їх, людина нерідко втрачає віру у власні сили і може активну діяльність за­мінювати на безплідну фантазію.

Афект. Це сильний емоційний процес, який виникає у людини швидко, триває бурхливо і характеризується значними змінами свідомості та порушенням вольового контролю за діями. Фізіологічною особливістю афекту є сильне збудження підкіркових центрів і звільнення їх від стримувальної і регулювальної дії кори. Афект є корот­кочасною, але надзвичайно сильною емоційною реакцією, за якої відбуваються значні тілесні зміни, розладнуються дрібні рухи, змінюються звичні установки особистості.

До афективних переживань схильні люди з неврівноваженими процесами збудження і гальмування. Найчас­тіше афекти виявляють індивіди невиховані, істеричні, які не звикли контролювати свої почуття.

Іноді афекти мають позитивний характер. їх причи­нами є радісні події в особистому житті чи житті країни, наприклад важлива перемога улюбленої футбольної команди. Такі афективні переживання є нормальним явищем, а їх вираження — необхідним і корисним для пси­хічного і фізичного розвитку людини. Вольове самовихо­вання є ефективним засобом навчитися керувати власни­ми афективними станами.

Стрес. Це емоційний стан людини, який виникає при напруженні, здебільшого в екстремальних ситуаціях. Як показано в роботах В. Кеннона і канадського біолога і лікаря Ганса Сельє (1907—1982), стрес є своєрідною захи­сною реакцією організму, що мобілізує свої внутрішні ре­сурси у відповідь на дію сильних зовнішніх впливів.

Розвиток стресу має три стадії. На першій відбуваєть­ся внутрішня мобілізація сил організму для протидії не­сприятливому впливу. На другій — врівноваження сил впливу і сил опору, коли організм ніби адаптується до загрозливих умов. Якщо несприятливий вплив триває, то може настати третя стадія — виснаження, що призводить до незворотних фізіологічних змін.

За слабкого стресу фізіологічні зміни в організмі зов­нішньо виявляються слабо. Проте в таких умовах важко відбувається розподіл і переключення уваги, цілеспрямо­вана діяльність, можуть виникати помилки при сприй­манні. Поведінка людини в стресових ситуаціях відчутно залежить від особистісних якостей: вміння швидко оці­нювати обстановку, вольової зібраності, рішучості, досвіду поведінки в подібних випадках.

Пристрасть. Реалізується вона як стійке, глибоке й сильне переживання, що на певний час визначає спрямо­ваність думок і дій людини. Здебільшого людина зосере­джується на певному об'єкті, що на якийсь час набуває для неї великої значущості. Це може бути любов, прист­расть до певного виду діяльності (колекціонування, науки, живопису, музики, спорту тощо). Пристрасть завжди зале­жить від об'єкта, на який вона спрямована, і наявності перешкод щодо її задоволення. Незадоволена пристрасть викликає сильні емоції і навіть бурхливі спалахи обурен­ня, гніву й образи.

Настрій. Психологія трактує цей феномен як загаль­ний емоційний стан людини, що характеризує її життєвий тонус упродовж певного часу. Породжений він емоціями, що переважали в недалекому минулому чи існують у пе­вний час. Він буває бадьорим, радісним, сумним, пригніче­ним, спокійним, збудженим.

Настрій завжди зумовлений певними причинами — поганою погодою, певною подією, станом здоров'я тощо. Проте не всі причини усвідомлюються. Настрої різних людей, зумовлені однією причиною, можуть бути різними, навіть протилежними. Наприклад, повідомлення про пе­ремогу спортивної команди у відповідальних змаганнях у одних породжує радісний настрій, а в інших — пригні­чення.

Бувають настрої тимчасовими і стійкими. Основними причинами стійкого настрою є задоволеність чи незадово­леність людини своїм життям, зокрема тим, як форму­ються стосунки на роботі, в сім'ї. Тривалий, стійкий, пога­ний чи пригнічений настрій є свідченням певного неблагополуччя в житті. Ясність поставлених цілей і впевненість у реальності їх досягнення допомагає людям долати тим­часові погані настрої, зумовлені певними життєвими не­вдачами.

Значно залежать настрої і від стану здоров'я людини, стану її нервової системи, роботи залоз внутрішньої сек­реції, які регулюють обмін речовин. Стійкість і поляр­ність настроїв зумовлюється і тим, як людина усвідомлює певні події власного і суспільного життя.

Фрустрація (лат. frustratio — марне сподівання, невдача, обман). Свідченням її є негативний емоційний стан, що супроводжується усвідомленням неможливості досягти поставленої мети. Виникає фрустрація, коли на шляху до поставленої мети людина зустрічає реально не­здоланні перешкоди або сприймає їх такими. Тоді можуть з'являтися різні зміни в поведінці і самосвідомості особи­стості. Рівень фрустрації залежить від сили та інтенсив­ності її причини, функціонального стану людини, а також її досвіду емоційного реагування на життєві труднощі. Як правило, фрустрація супроводжується широкою гамою негативних емоцій: страхом, розлюченістю, гнівом, роздра­туванням, сумом, почуттям провини тощо. Іноді фрустра­цію розглядають як одну з форм психологічного стресу.

Почуття. Відображають вони емоційне ставлення ін­дивіда до об'єкта, суб'єктивне переживання подій. Вини­кнувши як результат узагальнення емоційного досвіду, вони визначають динаміку і зміст ситуативних емоцій, настроїв і афектів. Залежно від спрямованості почуття поділяють на моральні, інтелектуальні й естетичні. Іноді їх ще називають вищими почуттями.

Моральні почуття відображають переживання люди­ною свого ставлення до суспільства, інших людей і самої себе. Вони ґрунтуються на нормах, які прийняті в сус­пільстві, і пов'язані з оцінкою відповідності їм повсяк­денних дій і вчинків людини. До моральних належать почуття патріотизму, гордості, гуманізму, емпатії, кохання та ін. Моральні почуття і їх цінність у суспільстві завжди зумовлені духовними і матеріальними умовами життя. За рівнем їх розвитку судять про загальний розвиток особи­стості.

Інтелектуальні почуття — переживання людини, що виникають і виявляються в її розумовій діяльності, спря­мованій на теоретичне пізнання дійсності. До них відно­сять почуття зацікавленості, допитливості, здивування, впе­вненості у правильності вчинків і дій, сумніву при невдачі, почуття нового. Породжені пізнавальною потребою люди­ни, вони сигналізують про рівень її задоволення.

Естетичні почуття — переживання, які виникають і розвиваються при сприйманні та створенні людиною прекрасного. Найчастіше з'являються при сприйманні природних ландшафтів, творів мистецтва та вчинків лю­дей і мають широкий діапазон вияву — від легкого хви­лювання до глибокого захоплення від побаченого. Вони суб'єктивно переживаються людиною у своєрідних ста­нах художньої насолоди. До естетичних почуттів також відносять почуття гумору та іронії, в яких виражається ставлення людини до пізнаного і оціненого нею об'єкта.

Почуття гумору відчувають до явищ чи осіб, які оці­нюються позитивно і викликають симпатію, але разом з тим мають недоліки, що породжують добродушний сміх. Почуття іронії — це вираження гострокритичного став­лення до подій і людей. В іронії реальне оцінюється з позиції ідеального.

Дата добавления: 2015-10-28