Увага — спрямованість і зосередженість свідомості, що передба­чає підвищення рівня сенсорної, інтелектуальної чи рухової актив­ності індивіда.

Увага нерозривно пов'язана з діяльністю людини, в діяльності вона існує і нею підтримується. Послаблення її інтенсивності призводить до зниження якісних показни­ків у роботі. Перебувати в стані напруженої уваги означає активно над чимось працювати. Як особливість психічно­го життя увага має суспільну природу. Вона виникла в процесі праці й стала однією з його основних психологіч­них характеристик.

Найважливішими функціями уваги є регуляція діяль­ності та контроль за її перебігом. Від того, на чому і як зосереджується людина, залежить чіткість і повнота від­чуттів, сприймань і думок. К. Ушинський писав, що увага є саме тими дверима, через які проникає усе, що тільки входить у душу людини із зовнішнього світу.

На відміну від певних пізнавальних процесів (сприй­мання, пам'яті, мислення) увага не має свого змісту. Вона виявляється у всіх пізнавальних процесах, характеризую­чи динаміку їх перебігу.

Суть уваги виявляється у відбиранні значущих (що стосуються важливих потреб на певний момент) впливів і гальмуванні несуттєвих, побічних. Завдяки цьому відо­браження стає чіткішим, а діяльність триває доти, доки не завершиться запланований акт поведінки чи не буде до­сягнуто поставленої мети.

Як вибіркове сприймання впливів увага можлива лише у стані бадьорості організму, зумовленої активною діяльніс­тю мозку. Виділяють чотири стани бадьорості: глибокий сон, дрімота, спокійна бадьорість (сенсорний спокій) і актив­на бадьорість. Активація як швидке посилення активності мозкової діяльності здійснюється спеціальним утворен­ням у мозку, яке називають ретикулярною формацією. Вона виявляється в зміні електричної активності мозку і може бути зафіксована електроенцефалографом. Якщо в стані сну в електроенцефалограмі переважають ритмічні коливання низької частоти — повільні хвилі з великою амплітудою (а-ритм), то при переході до стану неспання спостерігається десинхронізація коркової ритміки — з'являються високочастотні коливання малої амплітуди. Перехід до активної бадьорості супроводжується появою у людини орієнтувальних рефлексів і підвищенням чут­ливості аналізаторів, зміною обміну речовин, роботи серця, ритму дихання тощо. Тому вважають, що фізіологічною основою уваги є загальна активація діяльності мозку, яка забезпечує перехід від сну до активної бадьорості.

Аналіз лише вказаних фізіологічних механізмів ува­ги не дає змоги пояснити особливості вибірковості уваги. Тому деякі дослідники приписують властивість вибірко­вості певним відділам неспецифічної системи мозку (ви­бірковій діяльності ретикулярної формації, неспецифіч­ному впливу таламуса і гіпоталамуса).

З процесом уваги на рівні кори головного мозку пов'язують і наявність у лімбічній системі та лобних до­лях особливого типу нейронів, що не мають стосунку до органів чуття. Це нейрона увага (детектори новизни) і клітини очікування. Перші порівнюють дії подразників і реагують на їх зміну, новизну, другі — реагують тоді, коли дія подразника не відповідає тому, на що сподіва­лись.

Завдяки дослідженням І. Сеченова, І. Павлова, О. Ухтомського, В. Бехтерева, П. Анохіна та ін. сформувалося уявлен­ня про провідну роль кори великих півкуль у системі ней­рофізіологічних механізмів уваги.

Предмети і явища, діючи на мозок людини, викликають появу орієнтувальних рефлексів. Спочатку вони з'явля­ються під впливом лише грубих змін середовища, потім — слабших подразників, що набувають сигнального значен­ня. Під час появи орієнтувальних рефлексів змінюється перебіг процесів у корі великих півкуль головного мозку. Утворюється (за Павловим) осередок оптимального збу­дження, пов'язаний із подразником. За законом індукції нервових процесів це спричиняє гальмування суміжних ді­лянок кори. Тому нервові імпульси, які доходять до осеред­ку оптимального збудження, відображаються людиною, ін­ші не помічаються.

Отже, за Павловым, фізіологічною основою уваги є наяв­ність у корі головного мозку стійкого осередку оптималь­ного збудження, який негативно індукує суміжні ділянки.

О. Ухтомський назвав осередок оптимального збуджен­ня домінантою, тобто панівним осередком збудження. До­мінанта визначає характер реакції організму в певний мо­мент і підпорядковує собі всі побічні імпульси, які надхо­дять у цей час у мозок. За їх рахунок вона посилюється, набуваючи більшої стійкості. Так, слабкі звуки мелодійної музики, монотонний шелест листя дерев за вікном підси­люють зосередженість уваги на роботі, що виконується. А тиша нерідко сприяє відволіканню уваги.

Види уваги. Відомий американський психолог Е. Тітченер виділяв три стадії уваги: мимовільна увага, довіль­на увага, повернення до першої стадії. «Коли ми розв'я­зуємо, наприклад, геометричну задачу, — писав він, — ми поступово зацікавлюємося нею і зовсім віддаємося їй, і скоро проблема набуває такої ж влади над нашою увагою, яку має удар грому в момент його появи у свідомості».

У вітчизняній психології увагу поділяють на мимовіль­ну, довільну і післядовільну. Такий поділ на види здійсню­ється на основі критеріїв наявності чи відсутності свідомої мети, вольового зусилля та інтересу до діяльності.

Дата добавления: 2015-10-28