Читайте также:
|
Керівник пов'язаний із офіційною структурою групи. Він може справитися з її управлінням тоді, коли члени групи будуть сприймати його як лідера. Проте лідер групи не завжди може впоратися з обов'язками керівника, діяльність якого є ширшою і складнішою. Оптимальним варіантом для групи є збіг в одній особі лідера і керівника. В іншому разі ефективність діяльності групи залежить від того, як складуться стосунки між офіційним керівником і неофіційним лідером. Тому мистецтво керівника включає і вміння координувати роботу лідерів, спиратися на них.
Теорії лідерства. Питання «Хто і як стає лідером групи?» є стрижневим у соціальній психології. У пошуках відповіді на нього в зарубіжній психології сформувалися різні підходи.
У 30-ті роки XX ст. американський вчений Е. Богардус запропонував теорію рис лідера, в якій стверджував, що лідерами народжуються. Прихильники цього підходу вважають, що від природи людина успадковує властивості та якості (сила і рухливість нервових процесів, екстравертність, здатність до емпатії тощо), які дають їй змогу зайняти в будь-якій життєвій ситуації позицію лідера. Проте ця теорія не була підтверджена практикою, адже майже в кожній групі є особистості, які переважають лідера за розумом, здібностями, але не мають такого статусу. Виявляється, що сама по собі комбінація навіть дуже розвинутих рис ще не робить особистість лідером.
На зміну цій теорії в 50-ті роки XX ст. прийшли теорія лідерства як функції групи (автори — американські психологи Річард Крачфілд (1912—1977) і Девід Креч (1909— 1977) і теорія лідерства як функції ситуації (Р. Бейлс,Т. Ньюком та ін.).
Представники теорії лідерства як функції групи вважають, що лідерство є наслідком внутрігрупового розвитку. Група в процесі розвитку «виділяє» зі свого середовища особу лідера. Ним стає людина, яка послідовно, неухильно дотримується норм та цінностей групи і має найвищий статус.
Нині найбільше прихильників має теорія лідерства як функції ситуації. Спостерігаючи, як ті самі люди в різних групах можуть виконувати різні ролі й мати різні статуси (лідер у сім'ї і підлеглий на виробництві), дослідники дійшли висновку, що лідерство є результатом складного і багатогранного впливу різних факторів та ситуацій, за якого постійно відбувається зміна ролей. За їх твердженням — лідер — це член групи, який у певній ситуації бере на себе більшу відповідальність за виконання групових завдань, ніж усі інші.
На основі експериментальних досліджень діяльності лідерів у малій групі Р. Бейлс переконався, що існує як мінімум два типи лідерів: емоційний і інструментальний.
Емоційний лідер регулює міжособистісні стосунки і створює належний психологічний клімат у групі. Він завжди виступає як порадник і арбітр.
Інструментальний лідер на основі своєї компетенції бере на себе ініціативу і відповідальність при організації і здійсненні певних видів діяльності.
У вітчизняній психології таких висновків дійшли Владислав Шпалінський і Борис Паригін. Так, Паригін вважає, що лідер — це член групи, який спонтанно висувається на роль неофіційного керівника у значущій ситуації, щоб організувати спільну колективну діяльність людей і найшвидше й успішно досягти поставленої мети. Він пропонує класифікувати лідерів за змістом діяльності, стилем керівництва та за характером діяльності.
За змістом діяльності лідер може бути натхненником, (пропонує програму діяльності); виконавцем (забезпечує виконання запропонованої програми) або натхненником і організатором.
За стилем керівництва лідери бувають авторитарними, демократичними чи такими, що одночасно поєднують обидва стилі.
За характером діяльності лідерів поділяють на універсальних (виявляють постійно свої здібності у різних видах діяльності) та ситуативних (можуть бути лідерами лише в певних ситуаціях).
Психологічний клімат у колективі передусім визначається стилем керівництва і діловими відносинами між керівництвом і виконавцями. Ще К. Левін, поділяючи лідерів і керівників з точки зору стилю і методів роботи на авторитарних і демократичних, охарактеризував суттєві відмінності їх діяльності.
Авторитарний лідер (керівник) діє одноосібно, не зважаючи на думки оточуючих. Основними формами управління, якими він послуговується, є інструкція, наказ, покарання, догана і подяка. Вся інформація зосереджується тільки в нього, а тому підлеглі користуються лише догадками і чутками. Він придушує будь-яку ініціативу в групі, вважаючи, що «все знає сам». Тому члени групи не проявляють ні ініціативи, ні творчого підходу під час виконання поставлених завдань. Виявивши помилку в діях підлеглих, авторитарний керівник вдається до висміювання і неконструктивної критики, не пояснюючи, як її можна виправити. За відсутності керівника робота групи сповільнюється або припиняється, оскільки ніхто не хоче брати на себе відповідальність.
Демократичний лідер (керівник) сприймається членами групи як «один із нас».
За такого керівництва нова інформація стає доступною для всіх у групі. Проблеми також широко обговорюються. Кожен член групи може вільно висловлювати свою думку, яка буде ретельно проаналізована. У своїй діяльності керівник спирається на допомогу групи. При розподілі обов'язків і навантажень максимально враховує індивідуальні особливості і можливості виконавців. Заохочує ініціативу і творчий підхід у підлеглих, часто ділиться з групою своїми повноваженнями. Це створює довірливий, спокійний психологічний клімат. Спілкуючись із членами групи, такий лідер переважно вдається до прохань, порад, довірливої інтонації. За його відсутності діяльність групи не сповільнюється і не припиняється. Проблеми, які виникають, група вирішує сама шляхом детального обговорення і прийняття спільного рішення.
Наведені соціально-психологічні характеристики авторитарного і демократичного лідерів (керівників) є дуже стислими і схематичними. У житті такі «чисті типи» трапляються рідко. Залежно від конкретних ситуацій найчастіше лідери виявляють властивості обох типів. Так, у складних критичних ситуаціях демократичний лідер може поводитися авторитарно: брати відповідальність на себе і застосовувати вольові прийоми.
За низької соціальної цінності факторів, що зумовлюють стосунки між членами групи, іноді спостерігається анархічний стиль керівництва. Він проявляється у фактичному відстороненні від керівництва групою.
Отже, міжособистісні стосунки — це взаємини між людьми, які виникають і розвиваються в процесі безпосередньої взаємодії між членами групи, мають неформальний характер і ґрунтуються на емоційно забарвленій оцінці партнерів.
Запитання. Завдання
1. Чим зумовлена різноманітність підходів до класифікації груп?
2. Обґрунтуйте тезу «Де згода, там перемога».
3. Чи можливі Прояви конформізму в умовах колективу?
4. Як може впливати збіг в одній особі соціометричної зірки і лідера на психологічний клімат у групі?
5. Чи може наявність декількох референтних груп у особистості бути причиною її конфлікту із собою?
6. Чим лідер відрізняється від керівника?
7. Розкрийте відмінності між лідером-натхненником і лідером-організатором.
8. Проаналізуйте, як стиль керівництва впливає на діяльність колективу.
9. Оберіть критерій і проведіть за ним соціометричне дослідження в групі. Побудуйте соціометричну матрицю і соціограму. Визначте соціометричну зірку та ізольованих.
10. Поясність, чому не можна описати психологічний портрет лідера, характеризуючи властивості його темпераменту, характеру, здібностей.
Література
Андреева Г. М. Социальная психология. — М., 1997.
Аникеева Н. П. Психологический климат в коллективе. — М.. 1989.
Донцов А. И. Психология коллектива. — М., 1984.
Загальна психологія/ О. Скрипченко, Л. Долинська, 3. Огороднійчук та ін. - К.. 2002.
Кричевский Р. Л., Дубовская Е. М. Психология малой группы. — М., 1991.
Обозов Н. Н. Межличностные отношения. — Л., 1979.
Общая психология/ Под ред. А. В. Петровского. — М., 1986.
Петровский А. В., Шпалинский В. В. Социальная психология коллектива. — М., 1978.
Психологическая теория коллектива/ Под ред. А. В. Петровского. — М., 1979.
ТЕМА №8
Дата добавления: 2015-10-28; просмотров: 85 | Нарушение авторских прав
| <== предыдущая страница | | | следующая страница ==> |
| МІЖОСОБИСТІСНІ СТОСУНКИ В ГРУПАХ | | | Увага — спрямованість і зосередженість свідомості, що передбачає підвищення рівня сенсорної, інтелектуальної чи рухової активності індивіда. |