Види і структура здібностей

Людські здібності поділяють на види за змістом і характером діяльності, в якій вони виявляються. Тому ведуть мову про літературні, музичні, художні, математичні, організаційні, наукові, конструктивні здібності, здібності до навчання, танцю, скульптури тощо, їх стільки, скільки іс­нує різних сфер діяльності. Всі вони мають багато спільно­го між собою і ставлять однакові вимоги до людини. Вод­ночас кожна сфера діяльності має свою специфіку. У зв'я­зку з цим здібності поділяють на загальні і спеціальні.

Загальними називають здібності людини, які певною мірою виявляються у всіх сферах діяльності. До них нале­жать здібності до навчання, праці, загальні розумові здібно­сті та ін. їх основою є загальні вміння, необхідні в кожній сфері діяльності — планувати, організовувати виконання

завдань тощо. Завдяки їм людина може переходити від однієї діяльності до іншої й успішно нею оволодівати.

Спеціальними вважають такі здібності, які виявляють­ся лише в певних видах діяльності. Це вокальні, спортивні, музичні, художні, математичні та ін. Такий поділ є дуже умовним, бо між загальними і спеціальними здібностями існує тісний зв'язок. Загальні здібності виявляються в спе­ціальних, тобто у здібностях до певного виду діяльності. З розвитком спеціальних здібностей розвиваються і їх за­гальні аспекти. Високий рівень спеціальних здібностей ґрунтується на високорозвинутих загальних здібностях. Однак за однакового рівня розвитку загальних здібностей люди часто різняться своїми спеціальними здібностями. Так, серед видатних людей минулого є немало діячів із ви­сокими загальними і спеціальними здібностями: італійський художник, скульптор, учений Леонардо да Вінчі (1452— 1519), російський учений, поет, художник Михайло Ломоно-сов (1711 —1765), український поет і художник Тарас Шев­ченко (1811 —1861), російський хімік і композитор Олек­сандр Бородін, А. Ейнштейн та ін.

Беручи за основу особливості реалізації знань і вмінь, розрізняють два ступені розвитку здібностей: репродук­тивний і творчий.

Репродуктивний (відтворювальний) рівень здібнос­тей характеризується високою здатністю людини вико­ристовувати на практиці знання і вміння, оволодівати різ­ними видами діяльності. Він властивий усім психічно здоровим людям, виявляється у різних видах діяльності.

Творчий рівень здібностей дає змогу на основі наявних знань і вмінь створювати нові, оригінальні продукти діяльнос­ті. Наприклад, конструктор придумує нову машину, скульп­тор ліпить оригінальну скульптуру тощо. Творчий рівень формується на основі репродуктивного. Але такий поділ є умовним. Обидва рівні взаємопов'язані: репродуктивна ді­яльність має елементи творчості, а творча діяльність немож­лива без репродуктивної. Так, повар, готуючи страви, часто використовує елементи творчості (зміна компонентів страви, тривалості приготування тощо), а конструктор не може ство­рити нову машину без використання наявних знань і вмінь, відомих конструктивних елементів, механізмів тощо.

Будь-яка діяльність вимагає від людини різних якос­тей. У такий спосіб утворюється єдність різних психіч­них властивостей, які сукупно забезпечують її успішне виконання. Структура психічних якостей, яка виступає як здібність, визначається вимогами конкретної діяльності і є

неоднаковою для різних видів діяльності. Різні якості здіб­ності відіграють неоднакову роль, а тому розрізняють про­відні й допоміжні якості.

Так, у структурі художніх здібностей провідними якос­тями є:

— творча уява і образне мислення, які забезпечують узагальнення і конкретизацію художнього образу;

— властивості зорової пам'яті, які сприяють форму­ванню і збереженню яскравих образів;

— розвинуті естетичні почуття, які виявляються в ес­тетичному ставленні до дійсності;

— вольові якості, які дають змогу долати труднощі при втіленні задуму в життя.

Допоміжними якостями художніх здібностей є сенсо-моторні якості «руки художника» та ін. Провідні й допо­міжні якості в структурі здібностей перебувають у нероз­ривній єдності.

Серед загальних властивостей особистості, які можуть розглядатися як здібності, — належність особи до одного з трьох людських типів: художнього, мисленнєвого і се­реднього (за термінологією І. Павлова). Такий поділ ґрун­тується на вченні, за яким вища нервова діяльність ха­рактеризується наявністю в ній двох сигнальних систем: першої — образної, емоційної, і другої — мовної. Відносне переважання першої сигнальної системи характеризує художній тип, другої — мисленнєвий, а однакове їх пред­ставлення — середній тип.

Художньому типу властива яскравість образів сприй­мання, живих вражень, емоцій, а мисленнєвому — перева­жання абстракцій, логічних міркувань. Належність до худо­жнього типу зовсім не означає слабкості розуму чи дефіциту мисленнєвих здібностей. Просто в таких людей образні ком­поненти мислення переважають і відіграють суттєву роль.

Якості мисленнєвого типу створюють умови для най­сприятливішого розвитку діяльності, пов'язаної з оперу­ванням абстрактним матеріалом: поняттями, схемами, математичними формулами тощо.

Середній тип поєднує в собі можливості обох типів.

Дата добавления: 2015-10-28