Психологічна структура діяльності

Аналіз психологічної структури діяльності найчасті­ше здійснюють, послуговуючись мотиваційним і опера­ційним підходами, їх основи закладено в працях Л. Ви-готського, С. Рубінштейна, О. Леонтьєва та ін.

Мотиваційний підхід до аналізу діяльності. Передба­чає виділення таких складових діяльності, як потреба, ме­та і мотив.

Першопричиною діяльності є потреба — неусвідом-люваний стан організму, який ще не має конкретного предметного вираження. Вона виникає як своєрідний си­гнал про те, що для нормальної життєдіяльності чогось не вистачає. При цьому людина переживає певний дис­комфорт. Усвідомлення цього стану зумовлює виникнен­ня мети.

Мета (ціль) — ідеальний образ об'єкта, який у свідо­мості задовольняє потребу, що виникла. Тобто мета є тим,

чого в певний момент немає, що буде досягнуто в майбут­ньому за допомогою певної дії. Вона може бути близькою або далекою. Далека мета завжди конкретизується близь­кими цілями.

Іноді потреба відразу спонукає людину до діяльності, тобто породжує мотив — те, що спонукає до діяльності й надає їй специфічних рис у виборі засобів і способів дося­гнення мети. Мотивами можуть бути потреби, інтереси, емоції, переконання та ідеали. Найчастіше роль мотиву відіграє активний аспект мети. Різноманітність діяльнос­ті породжує різноманітність мотивів. Як і мета, вони бува­ють близькими і далекими, особистими і суспільними. За­лежно від наявних мотивів люди по-різному ставляться до діяльності.

Для одержання кінцевого об'єкта, який реально може задовольнити наявну потребу, необхідні також предмет і засоби діяльності.

Предмет діяльності — об'єкт або сукупність об'єк­тів, перетворюючи які, можна досягти поставленої мети. Якщо метою діяльності було приготування якоїсь страви, то предметом діяльності є продукти, з яких її готують.

Засоби діяльності є інструментальним аспектом ак­тивності. До них відносять необхідні для діяльності зна­ряддя, а також відповідні знання, навички і вміння.

Операційний підхід до аналізу діяльності. За такого підходу діяльність аналізують із точки зору її моторних компонентів. Мета, на досягнення якої спрямовується ді­яльність, як правило, є віддаленою. Тому досягнення її передбачає послідовне виконання людиною часткових завдань, які постають перед нею під час руху до цієї мети. Наприклад, випускник школи поставив собі за мету ово­лодіти професією інженера-конструктора. Для цього йо­му потрібно спочатку успішно закінчити навчання в шко­лі, скласти вступні іспити у вуз та семестрові екзамени, зробити і захистити дипломний проект.

Будь-який відносно завершений елемент діяльності, спрямований на досягнення певної проміжної мети і під­порядкований загальному мотиву діяльності, називають дією. Дія є моторною функцією живого організму. Усяка конкретна діяльність є сукупністю дій. Кожна дія склада­ється із системи рухів, тобто операцій, підпорядкованих завданню, що виконується в конкретних умовах. Серед великої кількості людських дій (трудових, комунікатив­них та ін.) найпоширенішими є предметні дії, що спрямо­вані на зміну стану чи властивостей предмета, їх аналіз

показує, що, попри зовнішню різноманітність, усі вони, як правило, складаються з трьох простих елементів - «взя­ти», «перемістити» і «відпустити», — поєднаних з допо­міжними рухами корпуса тіла, ніг і голови. У різних ви­дах рухів ці елементи розрізняються особливістю поєд­нання, траєкторією, силою, швидкістю, амплітудою і тим, якими частинами тіла їх виконують.

Разом із предметними в діяльності людини беруть участь рухи, що забезпечують переміщення, комунікацію, зберігають положення тіла. Виконання рухів безперерв­но контролюється і коригується шляхом зіставлення йо­го виконання з кінцевою метою дії. Однак як саме це відбувається, поки що не з'ясовано, хоча відомо, що пев­ну роль відіграє сенсорний контроль. Про це свідчать досліди з призматичними окулярами Меньє, що поверта­ють відображені об'єкти на 180 градусів. Вони допомог­ли встановити, що система рухів, із яких складається дія, регулюється її метою. Отже, створена в мозку модель майбутнього результату керує дією і коригує її. Такий висновок підтверджують результати досліджень вітчиз­няних фізіологів П. Анохіна, Миколи Бернштейна (1896—1966) та ін.

Створення ідеальної моделі майбутнього результату можливе на тій підставі, що об'єкти мають істотні власти­вості, які однаково виявляються в різних умовах, їх наяв­ність дає змогу передбачити розвиток подій у майбутньо­му. Тоді внутрішня ідеальна діяльність ніби випереджує зовнішню предметну. Предметні дії над об'єктами замі­нюються психічними операціями над істотними власти­востями об'єктів.

Процес переходу від зовнішньої (реальної) дії до вну­трішньої (ідеальної) є інтеріоризацією. Детально його вив­чали Ж. Піаже, Л. Виготський та ін.

Інтеріоризація надає психіці людини змогу оперувати образами предметів, яких «немає в полі зору». Відірвав­шись від матеріального носія, індивід за допомогою образу може вільно переміщуватися в просторі й часі, оперувати образами минулого чи створювати образи майбутнього. Важливу роль при цьому відіграє слово, що містить у собі значення речей, їх істотні властивості і способи оперування ними. Отже, в діяльності тісно поєднані її зовнішній (фізи­чний) і внутрішній (психічний) аспекти. За аналогією до інтеріоризації перехід внутрішніх психічних актів у зовнішній план, в конкретну предметну діяльність назива­ється екстеріоризацією.

Дата добавления: 2015-10-28