Поняття та значення реабілітації у кримінальному процесі.

Реабілітація (від пізньолат. - «відновлення») - термін, який широко використовують у медицині для позначення комплексу медичних (у т. ч. профілактичних) заходів, спрямованих на відновлення або компенсацію порушених функцій організму і працездатності хворих та інвалідів.

В юриспруденції під терміном «реабілітація» (відновлення в правах) розуміють:

1) рішення про закриття справи щодо громадянина або постановлення виправдувального вироку у зв'язку з відсутністю в його діях події злочину (п. 1 ч. 1 ст. 6 КПК), складу злочину (п. 2 ч. 1 ст. 6 КПК), недоведеністю його участі у вчиненні злочину (п. 2 ст. 213 КПК);

2) вид відповідальності держави перед громадянами за діяльність створених нею органів;

3) процес (процедуру), яку здійснюють відповідні державні органи'з приводу відшкодування шкоди;

4) стан, коли шкоду вже відшкодовано (реабілітація «відбулася»);

5) правовий інститут.

Реабілітацію доцільно розглядати в останньому значенні, бо саме через норми правового інституту регламентуються і підстави та порядок прийняття реабілітаційного рішення, і відповідальність держави перед громадянами, і процедура відшкодування завданої шкоди, і правовий стан після її відшкодування.

Галузеву належність інституту реабілітації остаточно не визначено. В юридичній літературі, переважно в навчальній, відомостей про цей інститут або взагалі немає, або вони настільки незначні за обсягом, що просто не дають навіть загального уявлення про його сутність. Пояснити таке «неуважне» ставлення до інституту реабілітації можна, зокрема, й тим, що він, висловлюючись мовою військових, перебуває на «нічийній смузі» - на межі, переважно, таких галузей права, як цивільне, кримінально-процесуальне, цивільне

Кримінальне судочинство ставить перед собою завдання не лише викрити і покарати винного у вчиненні злочину, але і звільнити від несправедливого обвинувачення невинного, поновити його добре ім'я та відшкодувати шкоду, протиправно заподіяну органами, що провадять процес. Інститут реабілітації у кримінальному процесі і є тим правовим засобом, за допомогою якого здійснюється вказане завдання.

Реабілітація - це міжгалузевий правовий інститут, що регламентує процесуальний механізм реалізації відповідальності держави перед особою, метою якого є повне поновлення майнових, трудових, пенсійних, житлових, службових, інших особистих прав незалежно від вини посадових осіб державних органів, які порушили ці права в ході провадження у кримінальній справі.

На значення інституту реабілітації впливає низка чинників, які зумовлюють необхідність його вивчення.

1. Масштаби, в яких він має реалізовуватися. Щорічно в Україні у кримінальних справах публічного і приватного обвинувачення виносять близько 1000 виправдувальних вироків, закривають за підставами, що реабілітують, суди і органи розслідування - до 300 кримінальних справ.

2. Основною причиною неналежної реалізації норм інституту реабілітації є незнання або недостатнє знання практичними працівниками судових і правоохоронних органів, які здійснюють дізнання і досудове слідство, чинного законодавства і практики його застосування. Серед них панує думка, що шкоду, спричинену незаконними діями, має у всіх випадках бути відшкодовано із їх власної кишені або за рахунок того органу, де вони працюють. І те, й інше має для них небажані наслідки:

- у першому випадку постраждає сімейний бюджет;

- у другому - розгнівається керівництво, невдоволене незапланованими витратами.

Якщо ж у працівників немає таких побоювань, то вони часто просто не знають, що і як потрібно зробити для того, щоб допомогти громадянинові, якому їх діями завдано шкоди.

3. Для постраждалих від зловживань і помилок суддів та правоохоронних органів, їх посадових осіб факт виправдання або закриття кримінальної справи у зв'язку з обставинами, що реабілітують, є надзвичайно важливим: їх репутація повністю відновлюється, вони знову набувають «статусу» порядних і законослухняних громадян.

Реабілітація має також передбачати усунення, по можливості, будь-яких (бажано всіх) негативних наслідків, допущених унаслідок помилок чи зловживань під час провадження у кримінальній справі.

Види відшкодування шкоди:

1. Повернення заробітку та інших грошових доходів, які громадянин втратив внаслідок незаконних дій; майна (в т. ч. грошей, грошових вкладів і відсотків за ними, цінних паперів та відсотків за ними, частки у статутному фонді господарського товариства, учасником якого був громадянин, та прибутку, який він не отримав відповідно до цієї частки, інших цінностей), конфіскованого або зверненого в дохід держави судом, вилученого органом дізнання чи досудового слідства; а також майна, на яке накладено арешт; штрафів, стягнутих на виконання вироку суду, судових витрат та інших витрат, сплачених громадянином; сум, сплачених громадянином у зв'язку з наданням йому юридичної допомоги.

2. Компенсація моральної шкоди. Згідно з п. 2 ч. 2 ст. 1167 ЦК України, якщо моральної шкоди фізичній особі завдано внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування як запобіжного заходу тримання під вартою або підписки про невиїзд, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт, то ця шкода, так само як і майнова, відшкодовується незалежно від вини органу державної влади.

3. Поновлення порушених прав:

1) трудових: поновлення на колишній роботі (посаді), а в разі неможливості цього (наприклад, через ліквідацію підприємства, скорочення посади), надання державною службою зайнятості іншої відповідної роботи; визнання недійсним запису про звільнення з роботи (посади), зробленого у трудовій книжці; зарахування терміну перебування під вартою, терміну відбуття покарання, а також часу, протягом якого громадянин не працював у зв'язку з незаконним усуненням від роботи (посади), до загального трудового стажу та до стажу роботи за спеціальністю, стажу державної служби, безперервного стажу; врахування при наданні робітникам, службовцям різних пільг і переваг, в т. ч. при призначенні пенсій і допомоги за державним соціальним страхуванням, трудового стажу, обчисленого із зарахуванням періодів перебування під вартою, усунення від роботи тощо;

2) пенсійних: прирівнювання до роботи, яка передувала незаконному засудженню чи незаконному притягненню до кримінальної відповідальності або яку громадянин має після звільнення від кримінальної відповідальності чи після відбування покарання, періодів перебування під вартою, відбування покарання, усунення від посади при призначенні пенсії за віком на пільгових умовах (на вибір громадянина);

3) житлових: повернення громадянинові, який втратив право користуватися житловим приміщенням внаслідок незаконного засудження, житлового приміщення, яке він займав раніше, а якщо воно не збереглося в натурі, то надання позачергово в тому самого населеному пункті рівноцінного впорядкованого житлового приміщення з урахуванням складу сім'ї та чинних норм житлової площі (це роблять місцеві органи влади і самоврядування);

4) інших особистих прав: поновлення військових або інших звань, а також повернення державних нагород; повідомлення в пресі (на вимогу громадянина, а в разі смерті - родичів чи органу дізнання, досудового слідства, прокуратури чи суду) про рішення, що реабілітує громадянина (відповідно до ст. 37 Закону України від 16 листопада 1992 р. "Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні"), якщо відомості про засудження або притягнення громадянина до кримінальної відповідальності, застосування до нього як запобіжного заходу взяття під варту було опубліковано раніше; повідомлення про рішення (постановлення виправдувального вироку, закриття кримінальної справи) трудового колективу або громадської організації за місцем проживання громадянина (це роблять на прохання останнього).

Дата добавления: 2015-10-02