Наруга над державними символами ( ст. 338 ).

Предметом злочину, передбаченого ч. 1 ст. 338, є Державний Прапор України, державний Герб України і Державний Гімн України, а ч. 2 ст. 338 — офіційно встановлений або піднятий прапор чи герб іноземної держави. Наруга над гімном іноземної держави не тягне за собою кримінальної відповідальності.

З об'єктивної сторони ці злочини виражаються лише у публіч­ній нарузі над зазначеними символами. Під наругою розуміють гру­бе, образливе ставлення, зле висміювання, дії, спрямовані на прини­ження тих цінностей, до яких інші члени суспільства ставляться з повагою (наприклад зривання прапора чи гербу, їх знищення або по­шкодження, використання їх не за призначенням, учинення на них непристойних написів або малюнків, спотворення тексту або музи­ки Гімну, поширення його тексту зі спотворенням змісту і значення, інші дії, в яких виявляється зневажливе ставлення особи до держав­них символів). Публічний характер дій означає, що вони можуть бу­ти вчинені як відкрито, так і таємно, але за умови, що згодом ста­нуть очевидними для невизначеного кола осіб. Місце вчинення зло­чину на кваліфікацію злочину не впливає. Злочини вважаються закінченими з моменту вчинення будь-якої дії, пов'язаної з наругою над державними символами. Не має зна­чення, чи вдалося особі здійснити свій намір до кінця чи ні. Суб'єктивна сторона злочину — прямий умисел. Якщо особа діяла з хуліганських мотивів, вона несе відповідальність і за ст. 296. Покарання за злочин: за ч. 1 та за ч. 2 ст. 338 — штраф до п'ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або арешт на строк до шести місяців.

94. 0б’єктивна сторона злочинів щодо працівника правоохоронних органів та органів місцевого самоврядування (ст. ст. 342-352).

Опір представникові влади, працівникові правоохорон­ного органу, члену громадського формування з охорони гро­мадського порядку і державного кордону або військово­службовцеві (ст. 342). Потерпілими від цього злочину можуть бу­ти представники влади, працівники правоохоронних органів, члени громадських формувань з охорони громадського порядку і державно­го кордону та військовослужбовці. З об'єктивної сторони злочин, передбачений ч. 1 ст. 342, поля­гає в опорі представникові влади під час виконання ним службових обов'язків, ч. 2 — в опорі працівникові правоохоронного органу під час виконання ним службових обов'язків, члену громадського формування з охорони громадського порядку і державного кордону або військовослужбовцеві під час виконання цими особами покладених на них обов'язків щодо охорони громадського порядку. Для об'єктивної сторони необхідно, щоб опір виявлявся при виконанні зазначеними працівниками службових обов'язків або обов'язків з охорони громадського порядку. Для злочину не має значення, виконували ці особи свої службо­ві обов'язки, перебуваючи безпосередньо на службі, чи діяли у ме­жах своїх повноважень з власної ініціативи (наприклад, працівник міліції у вільний від роботи час намагається припинити злочин, а винний чинить опір). Злочин вважається закінченим з моменту активної протидії.

Суб'єктивна сторона цього злочину — прямий умисел. Склад злочину відсутній, якщо винний не усвідомлював, що чи­нив опір зазначеним особам. Суб'єкт цього злочину — будь-яка особа. У частині 3 ст. 342 встановлена відповідальність за опір, що по­єднується з примушенням цих осіб шляхом насильства або погрози застосування такого насильства до виконання явно незаконних дій. Покарання за злочин: за ч. 1 ст. 342 — штраф до сімдесяти не­оподатковуваних мінімумів доходів громадян або арешт на строк до шести місяців, або обмеження волі на строк до трьох років; за ч. 2 ст. 342 — штраф від п'ятдесяти до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або арешт на строк до шести місяців, або обмеження волі на строк до чотирьох років, або позбавлення волі на строк до двох років; за ч. З ст. 342 — обмеження волі на строк до п'яти років або позбавлення волі на строк від двох до п'яти років.

Втручання в діяльність працівника правоохоронного ор­гану (ст. 343). З об'єктивної сторони втручання в діяльність пра­цівника правоохоронного органу означає вплив у будь-якій формі на нього, тобто конкретні дії, спрямовані на перешкоджання виконан­ню цим працівником службових обов'язків або на те, щоб добитися прийняття незаконних рішень. Втручання може виражатися у різ­них формах (умовлянні, шантажі, погрозі відмовити у наданні за­конних благ, а також у будь-яких інших формах впливу). Цей злочин є закінченим з моменту втручання в діяльність пра­цівника правоохоронного органу незалежно від того, чи призвело це до прийняття незаконного рішення. Суб'єктивна сторона цього злочину — прямий умисел, поєдна­ний з метою перешкодити виконанню працівником правоохоронного органу своїх службових обов'язків або добитися прийняття незакон­них рішень. Суб'єктом цього злочину є будь-яка особа. У частині 2 ст. 343 передбачена відповідальність за ті самі дії, якщо вони перешкодили запобіганню злочину чи затриманню особи, яка його вчинила, або вчинені службовою особою з використанням свого службового становища. Покарання за злочин: за ч. 1 ст. 343 — штраф від п'ятдесяти до двохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або ви­правні роботи на строк до двох років, або арешт на строк до шести місяців; за ч. 2 ст. 343 — позбавлення права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до п'яти років або арешт на строк до шести місяців, або обмеження волі на строк до чотирьох років.

Втручання у діяльність державного діяча (ст. 344). Цей злочин відрізняється від попереднього (ст. 343) лише колом потер­пілих. Ними можуть бути: Президент України, Голова Верховної Ра­ди України, народний депутат України, Прем'єр-міністр України, член Кабінету Міністрів України, Уповноважений Верховної Ради України з прав людини або його представник, Голова Рахункової па­лати або член Рахункової палати, Голова або член Центральної ви­борчої комісії, Голова Національного банку України, член Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення, Голова Антимонопольного комітету України, Голова Фонду державного майна України, Голова Державного комітету телебачення і радіо­мовлення України. Частиною 2 ст. 344 передбачена відповідальність за ті самі дії, якщо вони вчинені особою з використанням свого службового ста­новища. Покарання за злочин: за ч. 1 ст. 344 — позбавлення волі на строк до трьох років; за ч.2 ст. 344 — позбавлення волі на строк від трьох до п'яти років.

Погроза або насильство щодо працівника правоохорон­ного органу (ст. 345). Потерпілими від цього злочину можуть бути працівники правоохоронних органів та їх близькі родичі. Близькими родичами є батьки, дружина, чоловік, діти, рідні брати і сестри, дід, баба і внуки (п. 11 ст. 32 КПК). Об'єктивна сторона цього злочину виражена у погрозі вбивст­вом, насильством або знищенням чи пошкодженням майна. При­чому погроза висловлюється винним обов'язково у зв'язку з ви­конанням працівником правоохоронного органу своїх службових обов'язків. Суб'єктивна сторона цього злочину — прямий умисел, поєдна­ний зі спеціальним мотивом. Дія має місце у зв'язку з виконанням працівником правоохоронного органу службових обов'язків. Для за­стосування ч. 1 ст. 345 не має значення, чи розраховував винний реалізувати погрозу щодо працівника правоохоронного органу чи його близьких родичів. Суб'єкт цього злочину — будь-яка особа. У частині 2 ст. 345 передбачена відповідальність за умисне запо­діяння працівникові правоохоронного органу чи його близьким роди­чам побоїв, легких або середньої тяжкості тілесних ушкоджень, а у ч. З ст. 345 — тяжкого тілесного ушкодження. Суб'єктивна сторона цього злочину — умисна форма вини. Суб'єкт цього злочину — особа, яка досягла 14 років. У частині 4 ст. 345 встановлена відповідальність за ті самі дії, вчинені організованою групою. Покарання за злочин: за ч. 1 ст. 345 — виправні роботи на строк до двох років або арешт на строк до шести місяців, або обме­ження волі на строк до трьох років, або позбавлення волі на той са­мий строк; за ч. 2 ст. 345 — обмеження волі на строк до п'яти років або позбавлення волі на той самий строк; за ч. З ст. 345 — позбав­лення волі на строк від п'яти до дванадцяти років, а за ч. 4 ст. 345 — позбавлення волі на строк від семи до чотирнадцяти років.

Погроза або насильство щодо державного чи громадсько­го діяча (ст. 346). Стаття 346 передбачає відповідальність за три самостійних злочини: 1) погрозу щодо державного чи громадського діяча; 2) насильницькі дії; 3) заподіяння тим самим особам тяжких тілесних ушкоджень. Коло потерпілих суворо обмежене законом: це ті самі особи, що й у ст. 344, а також керівник політичної партії України та його близькі родичі. Об'єктивна сторона цього злочину полягає у погрозі вбивст­вом, заподіянням шкоди здоров'ю, знищенням або пошкодженням майна, а також у погрозі викраденням або позбавленням волі щодо зазначених осіб (ч. 1 ст. 346), заподіянні їм легких чи середньої тяжкості тілесних ушкоджень, нанесенні побоїв чи вчиненні інших насильницьких дій (ч. 2 ст. 346), заподіянні їм тяжких тілесних уш­коджень (ч. З ст. 346). Суб'єктивна сторона цього злочину — прямий умисел. Обов'язковою ознакою суб'єктивної сторони є те, що діяння вчи­няється у зв'язку з державною або громадською діяльністю потер­пілих. Суб'єкт цього злочину — будь-яка особа, а за заподіяння середньої тяжкості або тяжких тілесних ушкоджень — особа, яка досягла 14-річного віку. Для об'єктивної сторони цих злочинів необхідною умовою є за­стосовування зазначеного насильства у зв'язку з державною або громадською діяльністю потерпілих. Суб'єктивна сторона цього злочину — умисна форма вини. Покарання за злочин: за ч. 1 ст. 346 — позбавлення волі на І строк до п'яти років; за ч. 2 ст. 346 — позбавлення волі на строк від чотирьох до семи років; за ч. З ст. 346 — позбавлення волі на строк від семи до дванадцяти років.

Умисне знищення або пошкодження майна працівника правоохоронного органу (ст. 347). Предметом злочину може бу­ти як рухоме, так і нерухоме майно (гроші, цінні папери, жилий бу­динок, господарські споруди, дача, меблі, автомобіль, худоба, наса­дження тощо), яке є власністю працівника правоохоронного органу чи його близького родича або знаходиться у їх відповідальному во­лодінні. Об'єктивна сторона цього злочину полягає у знищенні або по­шкодженні цього майна. Поняття знищення і пошкодження майна дано у ст. 194. Злочин вважається закінченим з моменту спричинення майнової шкоди потерпілому. Якщо винному не вдалося знищити або пошко­дити майно потерпілого з причин, що не залежали від його волі, вчинене слід кваліфікувати як замах на злочин. Для об'єктивної сторони цього злочину необхідним є те, щоб знищення або пошкодження майна мало місце у зв'язку з виконан­ням працівником правоохоронного органу службових обов'язків. Суб'єктивна сторона цього злочину — умисна вина. Суб'єкт цього злочину за ч. 1 ст. 347 — будь-яка особа, а за ч. 2 — особа, яка досягла 14-річного віку. У частині 2 ст. 347 передбачена відповідальність за ті самі дії, вчинені шляхом підпалу, вибуху або іншим загальнонебезпечним способом, або за такі, що спричинили загибель людей чи інші тяжкі наслідки. З суб'єктивної сторони відношення винного до загибелі людей чи інших тяжких наслідків можливе лише у вигляді необережної вини. Покарання за злочин: за ч. 1 ст. 347 — штраф від п'ятдесяти до двохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або арешт на строк до шести місяців, або обмеження волі на строк до п'яти років; за ч. 2 ст. 347 — позбавлення волі на строк від шести до п'ятнадцяти років.

Посягання на життя працівника правоохоронного орга­ну, члена громадського формування з охорони громадського порядку і державного кордону або військовослужбовця (ст. 348). З об'єктивної сторони злочин полягає у посяганні на життя зазначених осіб чи їхніх близьких родичів, тобто в умисному вбивстві або замаху на нього. Форми і способи посягання на життя потерпілих для кваліфіка­ції значення не мають. Злочин, передбачений ст. 348, з об'єктивної сторони має місце лише тоді, коли посягання на зазначених осіб вчинено у зв'язку з їх службовою діяльністю або громадською діяльністю щодо охорони громадського порядку. Для складу злочину не має значення, чи зна­ходився потерпілий в цей момент при виконанні обов'язків чи ні (наприклад, був у відпустці). Але якщо вбивство або замах на вбивство вчинене не у зв'язку зі службовою діяльністю або громад­ською діяльністю щодо охорони громадського порядку (наприклад на ґрунті особистих неприязних стосунків або з ревнощів), то ст. 348 не застосовується. Злочин вважається закінченим з моменту замаху на вбивство. Суб'єктивна сторона цього злочину — умисна вина. Суб'єктом цього злочину може бути особа, яка досягла 14-річ­ного віку. Покарання за злочин: за ст. 348 — позбавлення волі на строк від дев'яти до п'ятнадцяти років або довічне позбавлення волі.

Захоплення представника влади або працівника право­охоронного органу як заручника (ст. 349). Потерпілими від цього злочину є представники влади і працівники правоохоронних органів, їх близькі родичі. Об'єктивна сторона злочину виражається у: 1) захопленні або 2) триманні як заручника представника влади або працівника право­охоронного органу чи їх близьких родичів. Злочин вважається закінченим з моменту захоплення або три­мання як заручника представника влади, працівника правоохорон­ного органу чи їх близьких родичів. Суб'єктивна сторона цього злочину характеризується прямим умислом і спеціальною метою — спонукати державну чи іншу уста­нову, підприємство, організацію або службову особу вчинити або утриматися від вчинення будь-якої дії як умови звільнення заручника. Суб'єкт злочину — будь-яка особа, яка досягла 14-річного віку. Покарання за злочин: за ст. 349 — позбавлення волі на строк від восьми до п'ятнадцяти років.

Погроза або насильство щодо службової особи чи грома­дянина, який виконує громадський обов'язок (ст. 350). Потерпілими від цього злочину можуть бути службові особи, грома­дяни, які виконують громадський обов'язок, їхні близькі. Об'єктивна сторона цього злочину полягає у погрозі вбивст­вом, заподіянням тяжких тілесних ушкоджень або знищенням чи пошкодженням майна загальнонебезпечним способом. Поняття по­грози аналогічне тому, що розглянуто при аналізі ст. 345. Суб'єктивна сторона цього злочину передбачає вину у виді прямого умислу і спеціальну мету: припинити діяльність службової особи чи громадянина, який виконує громадський обов'язок, або змінити її характер в інтересах того, хто погрожує. Суб'єкт цього злочину — будь-яка особа. У частині 2 ст. 350 передбачена відповідальність за умисне на­несення тим самим потерпілим побоїв або за заподіяння легкого чи середньої тяжкості тілесного ушкодження, а у ч. З ст. 350 — тяж­кого тілесного ушкодження. Покарання за злочин: за ч. 1 ст. 350 — арешт на строк до шес­ти місяців або обмеження волі на строк до трьох років, або позбав­лення волі на строк до двох років; за ч. 2 ст. 350 — обмеження волі на строк від трьох до п'яти років або позбавлення волі на той самий строк; за ч. З ст. 350 — позбавлення волі на строк від п'яти до два­надцяти років.

Перешкоджання діяльності народного депутата України та депутата місцевої ради (ст. 351). Об'єктивна сторона злочи­ну, передбаченого ч. 1 ст. 351, полягає у невиконанні службовою особою законних вимог депутата або у створенні штучних перешкод у їх роботі, або у наданні їм завідомо неправдивої інформації. Цей злочин вважається закінченим з моменту вчинення будь-якого діяння, зазначеного у ч. 1 ст. 351. Суб'єктивна сторона цього злочину — прямий умисел. Мета — перешкодити законній діяльності депутата. Суб'єкт злочину — службова особа. У частині 2 ст. 351 передбачена відповідальність за вчинення службовими особами тих самих діянь щодо комітетів чи тимчасових [слідчих комісій Верховної Ради України. Покарання за злочин: за ч. 1 ст. 351 — штраф від ста до однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або арешт на строк до шести місяців, або обмеження волі на строк до трьох років; за ч. 2 ст. 351 — штраф від п'ятисот до двох тисяч НМДГ або обмеження волі на строк до 5 років, або позбавлення права обіймати певні посади чи займати­ся певною діяльністю на строк до трьох років.

Умисне знищення або пошкодження майна службової особи чи громадянина, який виконує громадський обов'язок (ст. 352). Ознаки цього злочину з об'єктивної сторони злочину збігаються з тими, що зазначені у ст. 347. Об'єктивна сторона цього злочину полягає у знищенні або по­шкодженні цього майна. Поняття знищення і пошкодження майна дано у ст. 194. Злочин вважається закінченим з моменту спричинення майнової шкоди потерпілому. Якщо винному не вдалося знищити або пошко­дити майно потерпілого з причин, що не залежали від його волі, вчинене слід кваліфікувати як замах на злочин. Для об'єктивної сторони цього злочину необхідним є те, щоб знищення або пошкодження майна мало місце у зв'язку з виконан­ням працівником правоохоронного органу службових обов'язків. Покарання: за ч.1 ст. 352 – штраф від 50 до 200 НМДГ, або арешт на строк до 6 місяців, або позбавлення волі на строк до 4р.; за ч.2 ст. 352 – позбавлення волі на строк від 5 до 12р.

95. Загальна характеристика злочинів у сфері службової діяльності. Суб’єкти злочинів.

У Розділі XVII Особливої частини КК — «Злочини у сфері служ­бової діяльності» — передбачена кримінальна відповідальність за діяння, родовим об'єктом яких є суспільні відносини, що забезпе­чують нормальну діяльність державного і громадського апарату, а також апарату управління підприємств, установ, організацій неза­лежно від форми власності. До кола таких діянь КК відносить: зло­вживання владою або службовим становищем (ст. 364), перевищення влади або службових повноважень (ст. 365), службове підроб­лення (ст. 366), службову недбалість (ст. 367), одержання хабара (ст. 368), давання хабара (ст. 369) і провокацію хабара (ст. 370). Безпосереднім об'єктом кожного із вказаних злочинів виступають суспільні відносини, що забезпечують нормальну службову діяль­ність в окремих ланках державного і громадського апарату, а також апарату управління окремих підприємств, установ та організацій.

Об'єктивна сторона злочинів, які вчиняються у сфері службо­вої діяльності (далі — службові злочини), характеризується такими ознаками. Зловживання владою або службовим становищем (ст. 364) і службова недбалість (ст. 367) можуть бути вчинені як шляхом дії, так і шляхом бездіяльності. Інші злочини вчиняються лише шляхом дії. Однак для всіх службових злочинів (за винятком давання хабара) характерною є наявність безпосереднього зв'язку І між діянням, яке вчиняє особа, та посадою, яку вона займає, чи службовою діяльністю, яку здійснює. Інакше кажучи, суспільно небезпечне діяння завжди зумовлене тут службовим становищем службової особи, яка: або а) використовує його для вчинення зло­чину, діючи у межах своїх повноважень; або б) виходить за межі прав і повноважень, наданих їй за посадою; або, нарешті, в) не ви­конує або виконує неналежним чином покладені на неї службові обов'язки. При цьому діяння, що створює об'єктивну сторону служ­бового злочину, завжди вчиняється всупереч інтересам служби, тобто є незаконним і таким, що суперечить цілям і задачам, заради досягнення яких функціонує апарат відповідних органів і для вико­нання яких службові особи цього апарату наділяються певними пов­новаженнями. Ця ознака є загальною для об'єктивної сторони будь-якого службового злочину. Психічне ставлення службової особи до наслідків його діяння характеризується як умисною, так і необережною формою вини.

Суб'єктом злочинів, які вчиняються у сфері службової діяль­ності, може бути тільки службова особа, тобто спеціальний суб'єкт. Таким чином, до кола службових закон відно­сить осіб, які: 1) здійснюють функції представників влади або обіймають посади, пов'язані з виконанням 2) організаційно-розпо­рядчих чи 3) адміністративно-господарських обов'язків.

Особа визнається службовою не тільки тоді, коли вона виконує відповідні функції постійно, а й тоді, коли вона виконує їх тимчасово або за спеціальним повноваженням за умови, що ці повноваження покладені на неї у встановленому законом порядку правомочним ор­ганом або службовою особою. Не є суб'єктами службових злочинів ті працівники підприємств, установ і організацій, які виконують суто професійні (наприклад, лікар, педагог, адвокат), виробничі (наприклад, водій, робітник) або технічні (наприклад, друкарка, технічний секретар, охоронець, ван­тажник, сторож) обов'язки. У статті 26 Конституції України закріплено, що іноземці та осо­би без громадянства, що перебувають в Україні на законних підста­вах, користуються тими самими правами і свободами, а також не­суть такі самі обов'язки, як і громадяни України. Відповідно до цього конституційного положення у п. 2 примітки до ст. 364 вста­новлено, що службовими особами також визнаються іноземці або особи без громадянства, які виконують обов'язки, зазначені в пунк­ті 1 цієї примітки.

Військовослужбовці за службові злочини, що посягають на вста­новлений порядок несення військової служби, несуть відповідаль­ність за статтями 423, 424, 425 і 426 КК.

При вчиненні службового злочину у співучасті його виконавця­ми можуть бути лише службові особи, а організатором, підбурюва­чем чи пособником можуть виступати і приватні особи.

96. Злочини, пов’язані з хабарництвом (ст. ст. 368-370)

Хабарництво включає в себе три самостійних склади злочину: одержання хабара (ст. 368), давання хабара (ст. 369) і провокацію хабара (ст. 370).

Одержання хабара (ст. 368) — це одержання службовою осо­бою в будь-якому вигляді хабара за виконання чи невиконання в ін­тересах того, хто дає хабар, чи в інтересах третьої особи будь-якої дії з використанням наданої їй влади чи службового становища. Хабар як предмет цього злочину — це незаконна винагорода матеріального характеру, яка може являти собою майно, в тому чис­лі вилучене з вільного обороту (гроші, в тому числі в іноземній ва­люті, цінні папери, матеріальні цінності), право на майно (докумен­ти, що дають право на одержання майна або право вимагати вико­нання майнових зобов'язань тощо), будь-які дії майнового характеру (передача майнових вигод, відмова від них або від права на майно, безкоштовне надання послуг майнового характеру тощо). Об'єктивна сторона злочину полягає в одержанні хабара в будь-якому вигляді. Способи одержання і давання хабара можуть бути різними, однак можна виділити дві основні форми: 1) просту (відкриту) і 2) завуальовану (приховану). У першому випадку пред­мет хабара безпосередньо вручається службовій особі без будь-яко­го прикриття, а у другому хабар маскується під зовні законну угоду (під виглядом виплати зарплати, премії, гонорару, повернення боргу тощо) і має вигляд цілком законної операції. Відповідальність за одержання хабара настає лише за умови, що службова особа отримала його: а) за виконання або невиконання будь-якої дії з використанням наданої їй влади або службового ста­новища і б) в інтересах того, хто дає хабар або в інтересах третьої особи. З цих положень закону випливає: і) за хабар службова особа може вчинити активні дії або може утриматися від їх вчинення; 2) дія або бездіяльність повинні бути пов'язані зі службовим стано­вищем особи. Причому судова практика відносить до таких не тіль­ки ті, які безпосередньо входять в коло службових обов'язків служ­бової особи, але і ті, які вона хоч і не мала повноважень вчинити, але завдяки своєму службовому становищу могла вжити заходів до їх вчинення іншими службовими особами. Об'єктивна сторона злочину вичерпується самим фактом одер­жання хабара. Тому не має значення, виконала або, навпаки, не ви­конала службова особа обіцяні нею дії (бездіяльність). Для складу цього злочину не має значення також і те, чи мала намір службова особа виконати або ні обіцяні дії (бездіяльність). Не впливає на ква­ліфікацію і та обставина, чи передали хабар до вчинення службовою особою зумовлених хабаром дій (бездіяльності) — так званий хабар-підкуп, або після їх вчинення — хабар-винагорода. Одержання хабара визнається закінченим з моменту прийняття службовою особою хоча б частини хабара. При цьому не має зна­чення, чи одержала службова особа хабар для себе особисто або для близьких їй осіб і як фактично був використаний предмет хаба­ра. Суб'єктивна сторона одержання хабара характеризується пря­мим умислом і наявністю корисливого мотиву. Особливістю суб'єк­тивної сторони цього злочину є наявність тісного зв'язку між умис­лом одержувача хабара і того, хто дає хабар, оскільки і той, і інший повинні усвідомлювати, що має місце давання-одержання хабара. У частині 2 ст. 368 передбачені такі кваліфікуючі ознаки злочину: 1. Одержання хабара у великому розмірі. 2. Одержання хабара службовою особою, яка займає відпові­дальне становище. 3. Одержання хабара за попередньою змовою групою осіб. 4. Одержання хабара повторно. 5. Одержання хабара, поєднане з вимаганням. За частиною 3 ст. 368 відповідальність настає за одержання ха­бара в особливо великому розмірі або службовою особою, яка займає особливо відповідальне становище. Покарання за злочин: за ч. 1 ст. 368 — штраф від семисот п'ят­десяти до однієї тисячі п'ятисот НМДГ або позбавлення волі на строк від двох до п'яти років, з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років; за ч. 2 ст. 368 — позбавлення волі на строк від п'яти до десяти років з позбавленням права обій­мати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років та з конфіскацією майна; за ч. З ст. 368 — позбавлення волі на строк від восьми до дванадцяти років з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років та з конфіскацією майна.

Давання хабара (ст. 369) нерозривно пов'язано з його одер­жанням і полягає в передачі службовій особі матеріальних ціннос­тей, права на майно або у вчиненні на її користь дій майнового ха­рактеру за виконання (невиконання) в інтересах того, хто дає хабар або третіх осіб, дій з використанням службового становища. Предмет давання і одержання хабара повністю співпадає. Ха­бар може передаватися в будь-якій формі — відкритій або завуальо­ваній. Об'єктивна сторона цього злочину вичерпується самим фак­том передачі хабара, тому для кваліфікації не має значення, хто є власником матеріальних благ, що передаються як хабар, — той, хто його дає, або інші особи; діє він з власної ініціативи або від імені (за дорученням, проханням) та в інтересах інших осіб; чи є ці особи фі­зичними або юридичними. Якщо предмет хабара викрадений або здобутий іншим злочинним шляхом, дії того, хто дає хабар, кваліфі­куються за сукупністю. Давання хабара є закінченим злочином з моменту прийняття ¹ службовою особою хоча б його частини. З суб'єктивної сторони давання хабара вчиняється тільки з прямим умислом, причому винний усвідомлює, що передає незакон­ну винагороду саме як хабар. Суб'єктом цього злочину може бути як приватна, так і службо­ва особа. Якщо остання використовує для давання хабара своє службове становище, вона несе відповідальність і за ст. 364 КК. Кваліфікуючою ознакою давання хабара є повторність (див. п. З примітки до ст. 368). Покарання за злочин: за ч. 1 ст. 369 — штраф від двохсот до п'ятисот НМДГ або обме­ження волі на строк від двох до п'яти років; за ч. 2 ст. 369 — по­збавлення волі на строк від трьох до восьми років з конфіскацією майна або без такої.

Провокація хабара (ст. 370) — це свідоме створення службо­вою особою обставин і умов, що зумовлюють пропонування або одержання хабара, щоб потім викрити того, хто дав або взяв хабара. З об'єктивної сторони провокація хабара полягає в штучному створенні службовою особою таких обставин і умов, що зумов­люють або пропозицію, або одержання хабара. Способи провокації можуть бути самими різними (натяки, пропозиції, поради, рекомен­дації, умовляння тощо). З суб'єктивної сторони винний діє тільки з прямим умислом (завідомо, свідомо), керуючись при цьому різними мотивами (помс­та, кар'єризм, заздрість, пихатість, прагнення уславитися як «бо­рець» з корупцією, поліпшити показники в роботі тощо) і переслі­дуючи спеціальну мету — викрити того, хто дав або взяв (або того та іншого) хабара. Суб'єктом провокації хабара є тільки службова особа. Коли приватна особа схиляє іншу особу до одержання чи давання хабара, вона відповідає за підбурювання до злочину за ч. 4 ст. 27 і за стат­тями 368 або 369 КК. У частині 2 ст. 370 передбачена відповідальність за провокацію хабара, вчинену службовою особою правоохоронного органу. Покарання за злочин: за ч. 1 ст. 370 — обмеження волі на строк до п'яти років або позбавлення волі на строк від двох до п'яти років; за ч. 2 ст. 370 — позбавлення волі на строк від трьох до семи років.

97. Загальна характеристика злочинів проти правосуддя.

У розділі XVIII Особливої частини КК «Злочини проти правосуд­дя» передбачена відповідальність за посягання на нормальну діяль­ність не тільки судової влади, а й органів, що сприяють процесуаль­ній діяльності з виконання судом функції правосуддя (органів проку­ратури, слідства і дізнання), а також органів, що виконують винесе­ні судами вироки, ухвали, постанови та інші судові рішення.

Усі передбачені у розділі XVIII Особливої частини КК злочини проти правосуддя, виходячи з їх безпосередніх об'єктів, можуть бути об'єднані у такій системі." 1. Злочини, які посягають на конституційні принципи діяль­ності органів досудового слідства, дізнання, прокуратури і суду. Сюди входять: завідомо незаконні затримання, привід або арешт; притягнення завідомо невинного до кримінальної відпові­дальності; порушення права на захист; постановлення суддею (суддями) завідомо неправосудного вироку, рішення, ухвали або постанови; втручання в діяльність судових органів; втручання в діяльність захисника чи представника особи. 2. Злочини, які посягають на життя, здоров'я, особисту безпеку, майно суддів, засідателів та інших учасників судочин­ства. У цю групу входять: посягання на життя судді, народного засідателя чи присяжного у зв’язку з їх діяльністю, пов'язаною із здій­сненням правосуддя; посягання на життя захисника чи представника особи у зв'язку з діяльністю, пов'язаною з наданням правової допомоги; погроза або насильство щодо судді, на­родного засідателя чи присяжного; погроза або насильство щодо захисника чи представника особи; умисне знищення або пошкодження майна судді, народного засідателя чи присяжного; умисне знищення або пошкодження майна захисника чи представника особи. 3. Злочини, які перешкоджають одержанню достовірних доказів та істинних висновків у справі. Сюди слід включити приму­шування давати показання; завідомо неправдиве повідом­лення про вчинення злочину; завідомо неправдиве показання; відмова свідка від давання показань або відмова екс­перта чи перекладача від виконання покладених на них обов'язків; перешкоджання з'явленню свідка, потерпілого, експерта, примушування їх до відмови від давання показань чи висновку. 4. Злочини, які перешкоджають своєчасному розкриттю і присіченню злочину. У цю групу входять: невжиття заходів безпеки щодо осіб, взятих під захист; розголошення відомостей про заходи безпеки щодо особи, взятої під захист; розголо­шення даних досудового слідства або дізнання; приховування злочину; порушення правил адміністративного наг­ляду. 5. Злочини, які перешкоджають виконанню вироку (рішен­ня) і призначеного ним покарання. Це невиконання судового рі­шення; приховування майна; ухилення від пока­рання, не пов'язаного з позбавленням волі; ухилення від відбування покарання у виді обмеження волі та у виді позбавлення волі; злісна непокора вимогам адміністрації виправної уста­нови; дії, що дезорганізують роботу виправних установ; втеча з місця позбавлення волі або з-під варти; втеча із спеціалізованого лікувального закладу.

98. Злочини, що посягають на законні права особи, як учасника судового процесу

(ст. 371-375,397)

Завідомо незаконні затримання, привід або арешт (ст. 371). У статті 29 КУ встановлено, що ніхто не може бути заарештований або утримуватися під вартою інакше ніж за вмо­тивованим рішенням суду і тільки на підставах та в порядку, вста­новленому законом. З суб'єктивної сторони цей злочин вчиняється з прямим умис­лом, коли особа усвідомлює, що діє незаконно і бажає цього. Закон спеціально говорить про завідомо незаконний арешт, затримання або привід, виключаючи тим самим відповідальність за ст. 371 за по­милку або через необережність при вчиненні цих слідчих дій. Суб'єкт цього злочину — робітник органів дізнання, слідчий, прокурор, суддя. У частині 3 ст. 371 встановлена підвищена відповідальність за зазначені дії, якщо вони спричинили тяжкі наслідки (наприклад, са­могубство, тяжку хворобу заарештованого) або були вчинені з ко­рисливих мотивів чи в інших особистих інтересах (наприклад, з ме­тою підвищення по службі). Покарання за злочин: за ч. 1 ст. 371 — позбавлення права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до п'яти років або обмеження волі на строк до трьох років; за ч. 2 ст. 371 — обмеження волі на строк від трьох до п'яти років або по­збавлення волі на той самий строк; за ч. З ст. 371 — позбавлення волі на строк від п'яти до десяти років з позбавленням права обій­мати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років.

Притягнення завідомо невинного до кримінальної відпо­відальності (ст. 372). Стаття 62 Конституції України встановлює, що особа вважається невинною у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду. То­му притягнення завідомо невинного до кримінальної відповідально­сті є грубим порушенням Конституції і являє собою зловживання тими владними повноваженнями, що надані службовим особам у сфері кримінального судочинства. З об'єктивної сторони притягнення завідомо невинного до кри­мінальної відповідальності може виявитися у пред'явленні обвину­вачення особі при відсутності події злочину або складу злочину в її діях або при недоведеності участі особи у вчиненні злочину. Злочин вважається закінченим з моменту, коли постанова про притягнення як обвинувачуваного пред'явлена особі для ознайомлення, тобто з моменту пред'явлення обвинувачення.

З суб'єктивної сторони цей злочин припускає лише прямий умисел — завідоме знання суб'єкта про те, що ним притягається до відповідальності невинний, і бажання вчинити такі дії. Суб'єктами цього злочину є слідчі і прокурори та інші уповно­важені законом особи. Судді за такі дії відповідають за ст. 375. У частині 2 ст. 372 передбачений кваліфікований вид цього зло­чину, тобто притягнення завідомо невинного до відповідальності, поєднане з обвинуваченням у вчиненні тяжкого або особливо тяж­кого злочину, а також поєднане зі штучним створенням доказів об­винувачення або іншою фальсифікацією (наприклад, використання підроблених документів, знищення або вилучення зі справи доказів, що виправдують особу тощо). Покарання за злочин: за ч. 1 ст. 372 — обмеження волі на '.\ строк до п'яти років або позбавлення волі на той самий строк; за | ч. 2 ст. 372 — позбавлення волі на строк від п'яти до десяти років.

Примушування давати показання (ст. 373). 1. Примушування давати показання при допиті шляхом незаконних дій з боку особи, яка приводить дізнання або досудове слідство, - карається обмеженням волі на строк до 3р. або позбавленням волі на той самий строк. 2. Ті самі дії, поєднанні із застосуванням насильства або із знущанням над особою, за відсутності ознак катування, - караються позбавленням волі на строк від 3 до 8р.

Порушення права на захист (ст. 374). Пункт 6 ст. 129 КУ відносить до одного з найважливіших принципів ¹ правосуддя право обвинувачуваного на захист. Відповідно до цієї статті в ст. 374 КК встановлена кримінальна відповідальність за порушення цього принципу. З об'єктивної сторони цей злочин виражається: 1) у недопу­щенні чи ненаданні своєчасно захисника (наприклад, захисник не допущений до участі в допиті обвинувачуваного або не був нада­ний обвинувачуваному в момент пред'явлення обвинувачення) або 2) в іншому грубому порушенні права підозрюваного, обвинувачува­ного, підсудного на захист (наприклад, позбавлення підозрюваного права принести скаргу на дії органів дізнання, або позбавлення чи істотне скорочення часу на ознайомлення обвинувачуваного з мате­ріалами закінченої слідством кримінальної справи, невручення під­судному копії обвинувального висновку, ненадання останнього сло­ва підсудному тощо). Суб'єктивна сторона цього злочину — тільки прямий умисел, при якому особа усвідомлювала, що грубо порушує право на захист, і бажала цього. Суб'єкт цього злочину спеціальний — особа, яка проводить діз­нання, слідчий, прокурор або суддя. У частині 2 цієї статті встановлені кваліфікуючі ознаки цього злочину: засудження внаслідок зазначених порушень невинної у вчиненні злочину особи; вчинення злочину за попередньою змовою групою осіб; настання внаслідок порушень інших тяжких наслідків (наприклад, самогубство потерпілого, його тяжка хвороба, заподіян­ня йому значної майнової шкоди тощо). Покарання за злочин: за ч. 1 ст. 374 — штраф від трьохсот до
п'ятисот НМДГ або виправні роботи на строк до 2р., або арешт на строк до шести міся­ців з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися пев­ною діяльністю на строк до трьох років або без такого; за ч. 2 ст. 374 — позбавлення волі на строк від трьох до семи років з по­збавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років.

Постановлення суддею (суддями) завідомо неправосуд­ного вироку, рішення, ухвали або постанови (ст. 375). Консти­туція України (ст. 129) встановлює, що судді при здійсненні право­суддя незалежні і підкоряються лише закону. Порушення суддями цього принципу є неприпустимим, тим більше шляхом вчинення злочину, передбаченого ст. 375. З об'єктивної сторони цей злочин виражається в постановленні суддею (суддями) завідомо неправосудного вироку, рішення з ци­вільних справ, ухвали або постанови з кримінальних, цивільних і ад­міністративних справ. Для складу злочину не має значення, винесе­не неправосудне рішення колегіальним органом, тобто судом, або суддею, який діє одноосібно. Не має значення і те, якою судовою ін­станцією винесене рішення (першою, апеляційною чи касаційною). Злочин слід вважати закінченим з моменту підписання і прого­лошення відповідного судового рішення, незалежно від того, було чи не було воно потім виконано. З суб'єктивної сторони цей злочин вчиняється з прямим умис­лом, тобто винний завідомо знає, що виносить неправосудне рішен­ня і бажає цього. Суб'єктом цього злочину можуть бути лише судді будь-якої су­дової інстанції і засідателі, які брали участь у розгляді справи. Частина 2 ст. 375 передбачає кваліфікований вид даного злочи­ну — спричинення ним тяжких наслідків (наприклад, призначення тривалих строків позбавлення волі, які відбув засуджений, тяжка хвороба або самогубство засудженого у результаті винесення тако­го рішення), а також наявність корисливих мотивів чи інших осо­бистих інтересів. Покарання за злочин: за ч. 1 ст. 375 — обмеження волі на строк до п'яти років або позбавлення волі на строк від двох до п'яти років; за ч. 2 ст. 375 — позбавлення волі на строк від п'яти до вось­ми років.

Втручання в діяльність захисника чи представника особи (ст. 397). Таке втручання є своєрідним порушенням права на захист. З об'єктивної сторони цей злочин виражається: 1) у вчиненні в будь-якій формі перешкод до здійснення правомірної діяльності за­хисника чи представника особи з надання правової допомоги або 2) порушення встановлених законом гарантій їх діяльності та про­фесійної таємниці. Так, наприклад, захиснику відмовляють у надан­ні можливості ознайомитися з необхідними йому для захисту доку­ментами або порушують таємницю його побачення з підзахисним. Це можуть бути і випадки, коли захисникові або законному пред­ставникові перешкоджають родичі потерпілого чи підсудного або ін­ші особи прибути до встановленого часу на розгляд справи. Якщо такі дії пов'язані з погрозами або насильством відповідальність до­датково настає за ст. 398 КК. Суб'єктивна сторона цього злочину — прямий умисел. Суб'єкт цього злочину — будь-яка особа, у тому числі і праців­ники правоохоронного органу (наприклад, конвоїр, секретар суду). У частині 2 ст. 397 передбачена кваліфікуюча ознака цього злочину: вчинення його службовою особою з використанням свого службово­го становища.

Покарання за злочин: за ч. 1 ст. 397 — штраф від ста до двох­сот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправні ро­боти на строк до двох років, або арешт на строк до шести місяців, або обмеження волі на строк до трьох років; за ч. 2 ст. 397 — штраф від трьохсот до п'ятисот неоподатковуваних мінімумів дохо­дів громадян або обмеження волі на строк до трьох років, з позбав­ленням права обіймати певні посади або займатися певною діяльні­стю на строк до трьох років.

99. Злочини, що посягають на нормальну роботу судів та суддів (ст. ст. 376-379)

Втручання в діяльність судових органів (ст. 376). З об'єк­тивної сторони цей злочин полягає у впливі на суддю в будь-якій І формі з метою перешкодити виконанню ним службових обов'язків або добитися винесення неправосудного рішення. Втручання може полягати, наприклад у проханні, адресованому судді, у дачі йому івказівок, у критиці в засобах масової інформації дорозгляду справи у суді. Для складу злочину не має значення, за допомогою яких за­собів (обіцянки різних вигід, погрози тощо) і в якій стадії процесу, в діяльності суду якої інстанції здійснюється втручання. Злочин слід вважати закінченим незалежно від того, чи вдалося винному пере­шкодити всебічному, повному й об'єктивному розгляду конкретної справи або добитися винесення незаконного рішення. Якщо такий вплив супроводжувався погрозами, насильством, знищенням майна суддів або засідателів, кваліфікація настає за сукупністю злочинів — І за статтями 376, 377 і 378 КК. Суб'єктивна сторона цього злочину — прямий умисел, пов'я­заний із спеціальною метою — перешкодити виконанню суддями і засідателями службових обов'язків або добитися винесення неправосудного рішення у справі. Суб'єкт цього злочину — будь-яка особа. Покарання за злочин: за ч. 1 ст. 376 — штраф до п'ятдесяти НМДГ або виправні роботи на строк до двох років, або арештом на строк до шести місяців; за ч. 2 ст. 376 — позбавлення права обіймати певні посади чи займа­тися певною діяльністю на строк до п'яти років або арешт на строк до шести місяців, або позбавлення волі на строк до трьох років.

Посягання на життя судді, народного засідателя чи при­сяжного у зв'язку з їх діяльністю, пов'язаною із здійснен­ням правосуддя (ст. 379), а також посягання на життя захис­ника чи представника особи у зв'язку з діяльністю, пов'яза­ною з наданням правової допомоги (ст. 400). З об'єктивної сторони ці злочини передбачають вбивство або замах на вбивство зазначених осіб або їх близьких родичів у зв'язку з названою діяль­ністю. Суб'єктивна сторона цих злочинів — умисел з метою пере­шкодити зазначеній діяльності або з помсти за здійснення такої діяльності. Суб'єкт цих злочинів — будь-яка особа, яка досягла 14-річного віку. Покарання за злочини: за ст. 379, 400 — позбавлення волі на строк від восьми до п'ятнадцяти років або довічне позбавлення волі.

Погроза або насильство щодо судді, народного засідателя або присяжного (ст. 377), а також щодо захисника чи пред­ставника особи (ст. 398) у зв'язку з їх діяльністю, що пов'язана із здійсненням правосуддя або з наданням правової допомоги. Частини перші цих статей передбачають відповідальність за по­грозу вбивством, насильством або знищенням чи пошкодженням І майна зазначених осіб або їх близьких родичів. Частина 2 ст. 377 передбачає відповідальність за заподіяння суд­ді, народному засідателю, присяжному або їх близьким родичам по­боїв, легких або середньої тяжкості тілесних ушкоджень, а ч. 2 ст. 398 — за заподіяння захиснику чи представнику особи або їх близьким родичам легких або середньої тяжкості ушкоджень. Частини треті зазначених статей встановлюють відповідальність за заподіяння цим особам тяжких тілесних ушкоджень. Суб'єктивна сторона цих злочинів — умисел з метою пере­шкодити здійсненню потерпілими зазначених обов'язків або з помсти за їх виконання. Суб'єкт цих злочинів — за погрозу і легкі тілесні ушкодження — особа, яка досягла 16-річного віку, за тілесні ушкодження середньої тяжкості і тяжкі — 14-річного віку. Покарання за злочини: за ч. 1 ст. 377 — виправні роботи на строк до двох років або арешт на строк до шести місяців, або обме­ження волі на строк до трьох років, або позбавлення волі на той са­мий строк; за ч. 2 ст. 377 — обмеження волі на строк до п'яти років або позбавлення волі на строк до шести років; за ч. З ст. 377 — по­збавлення волі на строк від п'яти до дванадцяти років; за ч. 1 ст. 398 — арешт на строк до шести місяців або обмежен­ня волі на строк до трьох років, або позбавлення волі на той самий строк; за ч. 2 ст. 398 — обмеження волі на строк від трьох до п'яти років або позбавлення волі на той самий строк; за ч. З ст. 398 — позбавлення волі на строк від семи до дванадцяти років.

Умисне знищення або пошкодження майна судді, народ­ного засідателя чи присяжного (ст. 378), а також захисника чи представника особи (ст. 399) при здійсненні ними правосуддя або наданні правової допомоги. У частинах перших цих статей встановлена відповідальність за умисне знищення або пошкодження майна, що належить зазначе­ним особам або їх близьким родичам; у ч. 2 ст. 378 — за ті самі дії, вчинені шляхом підпалу, вибуху або іншим загальнонебезпечним способом, або такі, що спричинили загибель людей чи інші тяжкі на­слідки (наприклад, тяжкі тілесні ушкодження), у ч. 2 ст. 399 — за ті самі дії, вчинені шляхом підпалу, вибуху або іншим загальноне­безпечним засобом, або якщо вони заподіяли шкоду в особливо ве­ликих розмірах (зруйнований або знищений будинок, автомашина); у ч. З ст. 399 — за ті самі дії, що спричинили загибель людей, зав­дання їм тяжких тілесних ушкоджень чи настання інших тяжких на­слідків (наприклад, знищення особливо цінного майна). Суб'єктивна сторона цих злочинів — умисел, пов'язаний з ме­тою перешкодити потерпілим у здійсненні їх діяльності або з метою помсти за виконання їх професійних обов'язків. Суб'єкт цих злочинів — будь-яка особа, яка досягла 14-річного віку. Покарання за злочини: за ч. 1 ст. 378 — арешт на строк до шести місяців або позбавлення волі на строк до п'яти років; за ч. 2 ст. 378 — позбавлення волі на строк від шести до п'ятнадцяти років; за ч. 1 ст. 399 — штраф від п'ятдесяти до ста НМДГ або арешт на строк до шести міся­ців, або обмеження волі на строк до трьох років, або позбавлення волі на той самий строк; за ч. 2 ст. 399 — позбавлення волі на строк від п'яти до восьми років; за ч. З ст. 399 — позбавлення волі на строк від восьми до п'ятнадцяти років.

100. Злочини, що порушують роботу адміністрації виправних установ (ст. ст. 391-395)

Злісна непокора вимогам адміністрації виправної уста­нови (ст. 391). З об'єктивної сторони цей злочин полягає в зліс­ній непокорі законним вимогам адміністрації виправної установи або іншій протидії адміністрації у законному здійсненні її функцій. Зліс­ною непокорою, наприклад, є відмова від роботи без поважних при­чин, неодноразовість відмови вимогам адміністрації, демонстратив­ність, зухвалість такої відмови. Під іншою протидією адміністрації слід розуміти, наприклад, перешкоджання нормальній праці засу­джених або заходам, що проводить адміністрація відповідно до пра­вил внутрішнього розпорядку. Злочин є закінченим з моменту непокори або протидії. Суб'єктивна сторона цього злочину — прямий умисел. Суб'єктом цього злочину є особа, яка відбуває покарання у виді обмеження волі або позбавлення волі, якщо ця особа за порушення вимог режиму відбування покарання була піддана протягом року стягненню у виді переведення до приміщення камерного типу (оди­ночної камери) або переводилась на більш суворий режим відбуван­ня покарання. Покарання за злочин: за ст. 391 — позбавлення волі на строк до трьох років.

Дії, що дезорганізують роботу виправних установ (ст. 392). З об'єктивної сторони цей злочин може виражатися принаймні в одній з таких дій: 1) тероризування засуджених; 2) напад на адмі­ністрацію і 3) організація з цією метою організованої групи або активна участь у такій групі. Злочин вважається закінченим з мо­менту вчинення хоча б однієї із зазначених дій. Закінченим цей вид злочину вважається з моменту створення організованої групи або активної участі в групі, незалежно від того, чи вдалося організованій групі вчинити заплановані злочини. Суб'єктивна сторона цього злочину — прямий умисел, пов'я­заний з метою дезорганізувати зазначеними діями нормальну робо­ту виправної установи. Суб'єкт цього злочину — особа, яка відбуває покарання у міс­цях позбавлення або обмеження волі. Покарання за злочин: за ст. 392 — позбавлення волі на строк від п'яти до десяти років.

Втеча з місця позбавлення волі або з-під варти (ст. 393). Закон встановлює відповідальність за втечу з місця позбавлення во­лі або з-під варти, вчинену особою, яка відбуває покарання у виді позбавлення волі або арешту чи перебуває в попередньому ув'яз­ненні. З об'єктивної сторони цей злочин виражається у втечі, тобто незаконному залишенні місця, де особа відбуває покарання у виді позбавлення волі або арешту або місця, де особа перебуває в попе­редньому ув'язненні, або з-під варти. Незаконним вважається само вільне залишення місця відбування покарання або попереднього ув'язнення або втеча з-під варти, на підставі дозволу, отриманого незаконним шляхом (наприклад, підкуп конвою). Втеча вважається закінченим злочином з моменту залишення винним місця позбавлення волі, арешту, попереднього ув'язнення або місця розташування конвою. З суб'єктивної сторони втеча — це злочин, що вчиняється ли­ше з прямим умислом, за якого особа усвідомлює, що незаконно за­лишає місце позбавлення волі, арешту, попереднього ув'язнення або розташування конвою і бажає ці дії вчинити. У особи є умисел щодо втечі, тобто мета постійно або хоча б тимчасово залишити місце по­збавлення волі, арешту тощо. Мотиви втечі можуть бути різними і на кваліфікацію злочину не впливають. Суб'єктом втечі можуть бути особи, які досягли 16-річного віку та: 1) відбувають покарання у виді позбавлення волі; 2) відбувають покарання у виді арешту; 3) підозрювані або обвинувачувані, які взяті під варту в якості запобіжного заходу. Тому особи, які затримані в порядку ст. 100 КПК та вчинили втечу, кримінальної відпові­дальності за ст. 393 не несуть. Частина 2 ст. 393 передбачає кваліфікуючі ознаки цього злочи­ну: вчинення його повторно; за попередньою змовою групою осіб; способом, небезпечним для життя чи здоров'я інших осіб; втечу, поєднану із заволодінням зброєю чи з її використанням, або із засто­суванням насильства чи погрозою його застосування, або шляхом підкопу, а також з пошкодженням інженерно-технічних засобів охо­рони. Для застосування ч. 2 ст. 393 достатньо однієї із зазначених оз­нак, хоча можливе також їх поєднання. Покарання за злочин: за ч. 1 ст. 392 — позбавлення волі на строк від трьох до п'яти років; за ч. 2 ст. 392 — позбавлення волі на строк від п'яти до восьми років.

Втеча із спеціалізованого лікувального закладу (ст. 394). З об'єктивної сторони цей злочин полягає у втечі із спеціалізова­ного закладу (психіатричного чи іншого медичного), а також по до­розі до нього. Поняття втечі за своїми ознаками таке саме, як і у ст. 393. Суб'єктивна сторона цього злочину — прямий умисел, що поєднаний з метою постійного або тимчасового ухилення від засто­сування примусових заходів медичного характеру або від примусо­вого лікування. Суб'єкт цього злочину — особа, щодо якої судом застосовані примусові заходи медичного характеру або примусове лікування. Покарання за злочин: за ст. 394 — арешт на строк до шести місяців або позбавлення волі на строк до двох років.

Порушення правил адміністративного нагляду (ст. 395). З об'єктивної сторони цей злочин виражається 1) у самовіль­ному залишенні особою місця проживання з метою ухилення від ад­міністративного нагляду, 2) у неприбутті без поважних причин у ви­значений строк до обраного місця проживання особи, щодо якої встановлений адміністративний нагляд у разі звільнення з місць по­збавлення волі. Суб'єктивна сторона цього злочину — прямий умисел, пов'я­заний з метою ухилитися від адміністративного нагляду. Суб'єкт цього злочину — особа, яка досягла 18 років, щодо якої встановлений адміністративний нагляд. За Законом України від 1 грудня 1994 р. — це особи, засуджені до позбавлення волі за тяж­кі або особливо тяжкі злочини або засуджені два або більше разів до позбавлення волі за умисні злочини, якщо: 1) від час відбування покарання їх поведінка свідчить про небажання стати на шлях виправлення і вони залишаються небезпечними для суспільства і 2) після відбуття покарання або умовно – дострокового звільнення вони, незважаючи на попередження органів внутрішніх справ, систематично порушують громадський порядок і права інших громадян, вчиняючи інші правопорушення. Покарання за злочин: за ст. 395 – арешт на строк до 6 місяців.

101. Загальна характеристика військових злочинів. Суб’єкт цих злочинів.

Конституція України визначає, що захист Вітчизни, незалежнос­ті та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов'язком громадян України. Військовими злочинами, згідно зі ст. 401, визнаються злочини проти встановленого законодавством порядку несення або прохо­дження військової служби, вчинені військовослужбовцями, а також військовозобов'язаними під час проходження ними навчальних (чи перевірних) або спеціальних зборів. Родовим об'єктом військових злочинів є встановлений порядок несення або проходження військової служби, під яким розуміють врегульовані правовими нормами суспільні відносини, що вини­кають та існують при проходженні служби різними категоріями військовослужбовців в процесі їх службової та бойової діяльності. Об'єктивна сторона військових злочинів полягає у вчиненні суспільно небезпечного діяння, що порушує встановлений порядок несення або проходження військової служби. Ряд військових злочинів характеризується такими ознаками, як вчинення діяння в умовах воєнного стану, в бойовій обстановці, під час бою, в районі бойових дій. Ці ознаки свідчать про підвищену суспільну небезпеку діяння. Суб'єктивна сторона військових злочинів характеризується або умисною виною, або виною необе­режно, деякі військові злочини можуть вчи­нятися як умисно, так і необережно. Суб'єктами військових злочинів можуть бути: а) військово­службовці Збройних Сил України; б) військовослужбовці Служби безпеки України, Прикордонних військ України, внутрішніх військ Міністерства внутрішніх справ України; в) військовослужбовці військових формувань, утворених відповідно до законів України; г) особи, щодо яких є спеціальна вказівка в законодавстві України; д) військовозобов'язані під час проходження ними навчальних або спеціальних зборів. Таким чином, закон виділяє два
види суб'єктів військових злочинів — військовослужбовців і вій­ськовозобов'язаних під час проходження ними навчальних або спеціальних зборів. Суб'єктами ряду військових злочинів можуть бути військовопо­лонені ворожої армії, військовослужбовці України під час перебу­вання в полоні у ворога. Відповідно до безпосереднього об'єкту можуть бути виділені такі групи військових злочинів: 1) проти порядку підлеглості і військової честі; 2) проти порядку проходження військової служби; 3) проти порядку користування військо­вим майном і його зберігання; 4) проти порядку експлуатації військової техніки; 5) проти порядку несення бойового чергування та інших спеціальних служб; 6) проти встановленого порядку збереження військової таємниці; 7) військові службові злочини; 8) проти порядку несення служби на полі бою і в районі воєнних дій; 9) злочини, відповідальність за які передбачена міжнародними конвенціями.

102. Військові посадові злочини (ст. ст. 423-426)

Об'єктивна сторона цього діяння полягає в незаконному використанні транспортних засобів, споруджень чи іншого військового майна, а також незаконному ви­користанні підлеглого для особистих послуг чи послуг іншим осо­бам, а також інше зловживання владою або службовим станови­щем, вчинене з корисливих мотивів чи в інших особистих інтересах або в інтересах третіх осіб, якщо таке діяння заподіяло істотну шко­ду (ч. 1) або спричинило тяжкі наслідки (ч. 2). Ознаки суб'єктивної сторони цього злочину аналогічні зло­вживанню владою або службовим становищем, передбаченим ст. 364. Суб'єкт цього злочину — військові службові особи тобто війсь­кові начальники, а також інші військовослужбовці, які обіймають постійно чи тимчасово посади, пов'язані з виконанням організацій­но-розпорядчих або адміністративно-господарських обов'язків, або виконують такі обов'язки за спеціальним дорученням повноважного командування (прим. 1 до ст. 423). Істотна шкода в статтях 423—426, якщо вона полягає в завданні матеріальних збитків, — це шкода, яка в двісті п'ятдесят і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян, а тяжкі наслідки — шкода, яка у п'ятсот і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян (прим. 2 до ст. 423). У частині 3 ст. 423 встановлена відповідальність за діяння, передбачені в ч. 1 ст. 423, вчинені в умовах воєнного стану або в бойовій обстановці. Покарання за злочин: за ч. 1 ст. 423 — штраф від п'ятдесяти до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або службове обмеження на строк до двох років, або позбавлення волі на строк до трьох років; за ч. 2 ст. 423 — позбавлення волі на строк від трьох до восьми років; за ч. З ст. 423 — позбавлення волі на строк від п'я­ти до дванадцяти років.

Перевищення військовою службовою особою влади чи службових повноважень (ст. 424). Об'єктивна сторона цього злочину аналогічна злочину, передбаченому ст. 365. Суб'єктивна сторона і суб'єкт такі самі, як у ст. 423. У частині 2 ст. 424 встановлена відповідальність за застосуван­ня нестатутних заходів впливу щодо підлеглого або перевищення дисциплінарної влади, якщо ці дії заподіяли істотну шкоду, а також застосування насильства щодо підлеглого, а в ч. З — за діяння, передбачені ч. 2 цієї статті, вчинені із застосуванням зброї, а також за діяння, передбачені частиною 1 або 2 цієї статті, якщо вони спри­чинили тяжкі наслідки, за ч. 4 — за ті самі діяння, вчинені в умовах воєнного стану або в бойовій обстановці. Покарання за злочин: за ч. 1 ст. 424 — обмеження волі на строк від двох до п'яти років або позбавлення волі на той самий строк; за ч. 2 ст. 424 — позбавлення волі на строк від трьох до семи років; за ч. З ст. 424 — позбавлення волі на строк від п'яти до де­сяти років; за ч. 4 ст. 424 — позбавлення волі на строк від восьми до дванадцяти років.

Недбале ставлення до військової служби (ст. 425). З об'єк­тивної сторони цей злочин полягає в невиконанні або неналежно­му виконанні військовою службовою особою своїх службових обов'язків, що заподіяло істотну шкоду діяльності органів військово­го управління, інтересам військової служби або правам та інтересам військовослужбовців або інших осіб, що охороняються законом (ч. 1), спричиненні тяжких наслідків (ч. 2), а за ч. З — у вчиненні цих діянь в умовах воєнного стану або в бойовій обстановці. Суб'єктивна сторона, цього злочину така сама, як і у складі службової недбалості, передбаченої ст. 367. Суб'єкт цього злочину — військова службова особа (прим. 1 до ст. 423). Покарання за злочин: за ч. 1 ст. 425 — штраф до ста неоподат­ковуваних мінімумів доходів громадян або службове обмеження на строк до двох років, або позбавлення волі на строк до трьох років; за ч. 2 ст. 425 — позбавлення волі на строк від трьох до семи років; за ч. З ст. 425 — позбавлення волі на строк від п'яти до восьми років.

Бездіяльність військової влади (ст. 426). Об'єктивна сто­рона цього злочину полягає в умисному неприпиненні злочину, що вчиняється підлеглим, або непорушенні військовою службовою осо­бою, яка є органом дізнання, кримінальної справи щодо підлеглого, який вчинив злочин, а також в іншому умисному невиконанні війсь­ковою службовою особою дій, які вона за своїми службовими обов'язками повинна була виконати, якщо це заподіяло істотну шко­ду (ч. 1) або спричинило тяжкі наслідки (ч. 2). Суб'єктивна сторона цього злочину така сама, як і злочину, передбаченого ст. 425. Суб'єкт цього злочину — військова службова особа. У частині 3 ст. 426 встановлена відповідальність за ті самі діян­ня, вчинені в умовах воєнного стану або в бойовій обстановці. Покарання за злочин: за ч. 1 ст. 426 — штраф від п'ятдесяти до двохсот НМДГ або служ­бове обмеження на строк до двох років, або позбавлення волі на строк до трьох років; за ч. 2 ст. 426 — позбавлення волі на строк від трьох до семи років; за ч. З ст. 426 — позбавлення волі на строк від семи до десяти років.

103. Загальна характеристика злочинів проти миру, безпеки людства та міжнародного правопорядку.

У ККУ 2001 р. вперше злочини проти миру, безпеки людства та міжнародного правопорядку виділені в ок­ремому розділі, в якому вперше у більшості статей встановлена від­повідальність за суспільно небезпечні діяння. У цьому розділі КК пе­редбачені ті злочини, які світове співтовариство визнає особливо небезпечними для всього людства, тому що вони підривають основи міжнародних відносин і здатні знищити саме людство (агресивна війна, застосування зброї масового знищення, геноцид тощо).

Особливістю цих злочинів також є їх зв'язок з міжнародним кримінальним правом, за яким ці діяння також визнаються злочина­ми. Поява у КК цієї групи злочинів безпосередньо пов'язана з бага­торічними зусиллями світового співтовариства щодо виділення у міжнародному кримінальному праві групи злочинів, найбільш небез­печних для всього людства, і встановлення особливих умов відпові­дальності за їх вчинення (незалежно від того, чи є дії порушенням внутрішнього права країни, в якій вчинений злочин, а також від міс­ця вчинення злочину, поширення на них юрисдикції Міжнародного кримінального суду або судів інших держав тощо). Основними дже­релами норм про такі злочини у міжнародному праві є: статути Нюрнбергського і Токійського військових трибуналів, статути міжнародних кримінальних трибуналів по Югославії і по Руанді - Римський Статут Міжнародного кримінального суду, численні конвенції і резолюції ООН. З 1947 р. Комісія міжнародного права ООН готує Кодекс про злочи­ни проти миру та безпеки людства. При кваліфікації злочинів проти миру, безпеки людства та міжнародного правопорядку у багатьох випадках слід звертатися до міжнародно-правових джерел д

Дата добавления: 2015-10-02