Взаємодія ЛП з алкоголем

До появи засобів для наркозу спирт етиловий був основним анальгезуючим засобом. Це засіб з малою широтою наркозної дії, що викликає тривале збудження.

Спирт етиловий – це прозора безбарвна речовина, пекуча на смак зхарактерним запахом, є добрим розчинником. Використовується для виготовлення настоянок, екстрактів для зовнішнього застосування.

Всмоктується спирт етиловий шляхом пасивної дифузії у всіх відділах ШКТ, в т. ч. і в ротовій порожнині зі швидкістю, яка залежить від концентрації спирту та його кількості; характеру вмісту шлунка і кишечника, їх моторики і васкуляризації. Присутність їжі у шлунку ускладнює дифузію спирту в ШКТ. Вуглекислота (шампанське, мінеральні води) сприяє всмоктуванню спирту в ШКТ. Алкоголь легко проникає в усі внутрішні органи і розподіляється в них. Швидкість метаболізму відповідає кінетиці нульового порядку, тобто не залежить від часу і концентрації. Доросла людина здатна метаболізувати 7-10г спирту етилового за годину. Біля 90-95% спирту зазнає метаболізму, а решта виділяється в незмінному вигляді з повітрям, сечею, потом. Біотрансформація спирту відбувається в печінці до ацетальдегіду, а потім – до оцтової кислоти. При окисленні 1г спирту виділяється біля 7 кал тепла.

Спирт етиловий проявляє місцевоанестизуючу, протимікробну, рефлекторну і резорбтивну дії. При нанесенні спирту на шкіру з’являється гіперемія і відчуття тепла (розширення периферичних судин), настає тимчасове зникнення болю (відволікальний ефект). Рефлекторно стимулюються трофічні процеси. Тому спирт використовують для компресів, розтирань при обмороженнях, простудних захворюваннях, при суглобових і м’язових болях, радикуліті. В’яжуча дія спирту у великих концентраціях (96%) використовується для обробки опіків шкіри, для профілактики пролежнів. Бактерицидна дія проявляється в концентрації 70 % (для обробки рук хірурга і операційного поля, місцевого лікування панарицію тощо).

Вплив алкоголю на ШКТ залежить від вмісту спирту в напоях. У концентрації 10-12 % (сухе вино, пиво) секреція залоз ШКТ не змінюється. Вищі концентрації інактивують ферменти шлункового соку, посилюють секрецію слизу в шлунку, сприяють розвитку гастриту. Тривале вживання алкоголю ушкоджує печінку, сприяє жировому її переродженню і трансформації алкогольного гепатиту в цироз печінки.

Резорбтивна дія спирту проявляється порушенням діяльності ЦНС: послаблення гальмування в корі головного мозку (порушення пам’яті, виникнення самовпевненості, рухливості), потім послаблення процесів збудження, зниження фізичної й розумової діяльності, зниження больової чутливості. Під впливом алкоголю порушується діяльність підкіркових структур – порушується терморегуляція: судини розширюються, збільшується тепловіддача, що знижує температуру тіла. З наростанням концентрації спирту в крові настає анальгезія, потім втрачається свідомість і зникають рефлекси – наркоз, який переходить у агональний стан.

Кардіотоксична дія спирту посилює токсичний вплив на дихальний і судинноруховий центр. Постійне вживання алкоголю сприяє розвитку синдрому відміни (абстентного синдрому) – фізичної залежності. Анальгезуюча дія спирту може бути використана для профілактики травматичного шоку у протишокових рідинах.

Взаємодія лікарських препаратів з етанолом може призвести до серйозних небажаних лікарських реакцій. Алкоголь може вступати з ЛП як у фармакокінетичну, так і в фармакодинамічну взаємодію. Етанол змінює структуру і функції клітинних і субклітинних мембран, проникливість гістогематичних бар’єрів, різних рецепторів, ферментів, іонних каналів. Він є індуктором мікросомальних ферментів печінки.

Алкоголь сприяє затримці ліків у шлунку, тому дія ліків настає пізніше, перешкоджає зв’язуванню лікарських речовин з білками крові, тому збільшується в крові частка активної речовини, посилюється її ефективність. Але фармакокінетична взаємодія ЛП з алкоголем здійснюється, в основному, на рівні метаболізму. Можлива зміна препаратом метаболізму алкоголю і, навпаки, вплив алкоголю на метаболізм ЛП.

Основний шлях біотрансформації алкоголю (70-80%) – це окислення в печінці за участю алкогольдегідрогенази до ацетальдегіду, що перетворюється потім під дією ацетальдегідрогенази в ацетат, швидко «згорає» в циклі Кребса (5-10% алкоголю окислюється в печінці за участю ізоферменту цитохрому Р₄₅₀2Е₁). Ряд ЛП (наприклад, метронідазол, хлорамфенікол, фуразолідон, цефалоспорини, клотримазол, кетоконазол) пригнічують активність ацетальдегідрогенази, тому при вживанні алкогольвмісних напоїв у пацієнтів розвивається «синдром ацетальдегіду», що проявляється бурхливими вегетативними реакціями (почервонінням лиця, відчуттям жару, ознобом, відчуттям стискання в грудях, утрудненням дихання, шумом у голові, серцебиттям і т.д.). При проведенні фармакотерапії перерахованими ЛП необхідно попередити хворого про недопустимість прийому напоїв та лікарських форм, що містять алкоголь, протягом усього періоду лікування і наступних 3 днів після його закінчення. На розвитку цього синдрому, викликаного прийомом дисульфіраму (тетураму), заснований один з методів лікування алкоголізму.

Вплив алкоголю на метаболізм ЛП є неоднозначним. При однократному прийомі у великих дозах алкоголь викликає неспецифічне інгібування ізоферментів цитохрому Р₄₅₀, що, наприклад, призводить до підвищення концентрації в крові варфарину та посилення антикоагулянтного ефекту. Тривале застосування алкоголю викликає індукцію ізоферментів цитохрому Р₄₅₀ (особливо 2Е₁), що викликає зниження в крові, наприклад, варфарину, андрогенних ЛП, анаболічних стероїдів, фенітоїну, ослаблення їх ефектів і необхідність підвищення дози ЛЗ. З індукцією ізоферменту цитохрому Р-450 2Е1 пов'язано підсилення гепатотоксичної дії парацетамолу на тлі хронічного вживання алкоголю, тому що збільшується гепатотоксичність метаболіту парацетамолу. Етиловий спирт може конкурувати з іншими засобами за метаболізуючі системи печінки (хлоралгідратом). Метаболізм їх обох здійснюється алкогольдегідрогеназою. Тому при їх одночасному введенні метаболізм обох речовин сповільнюється і гальмівний вплив на ЦНС зростає. Одноразові дози алкоголю, що викликають гальмування метаболізму ЛЗ, і режим його тривалого споживання, що викликає індукцію метаболізму ЛП, суто індивідуальні і варіюють в широких межах.

Найбільше клінічне значення у фармакодинамічній взаємодії має посилення алкоголем пригнічення ЦНС, що викликається ЛП (наприклад, наркотичними анальгетиками, трициклічними антидепресантами, барбітуратами, бензодіазепінами, блокаторами Н₁-гістамінових рецепторів з седативним ефектом, гризефульвіном, кетотіфеном, метоклопрамідом, нейролептиками, протисудомними препаратами). Алкоголь потенціює гіпо-тензивну дію клонідину, ніфедипіну, β-адреноблокаторів, нітратів. При поєднанні перечислених препаратів (особливо клонідину) з алкоголем можливий розвиток колапсу. Акололь потенціює також антиагрегантну дію ацетилсаліцилової кислоти, тиклопидину, клопідогрелю, що може призвести до розвитку геморагічних ускладнень.

При вживанні алкоголю з кислотою ацетилсаліциловою зростає ризик появи виразок шлунка і важких кровотеч, з парацетамолом – тяжких уражень печінки. Алкоголь посилює у хворих з серцевою недостатністю токсичність серцевих глікозидів. Несумісний алкоголь з антикоагулянтами, бо зменшує їх активність і провокує тромбоутворення. Алкоголь спотворює дію метронідазолу, бутадіону, протидіабетичних таблеткових препаратів.

Дата добавления: 2015-10-24