ПОПЕЛИЩЕ 5 страница

– Зізнайтесь. Зекономте нам працю й полегшіть власну душу.

– Містер Ширлз учора ввечері згадував щось про притоплення, – сказав Барбі. – Питався в мене, чи я бачив щось таке в Іраку.

Губи Ренні були зібрані в легеньку усмішку, він ніби промовляв: «Скажи ще що‑небудь, говорючі тварини такі цікаві».

– Я й справді бачив. Не маю поняття, наскільки часто цей метод застосовувався в польових умовах – рапорти різняться, – але сам я бачив це двічі. Один чоловік зізнався, хоча зізнання виявилося нічого не вартим. Той, кого він назвав як бомбиста Аль‑Каїди, виявився шкільним учителем, котрий виїхав з Іраку до Кувейту ще за чотирнадцять місяців до того. Другий чоловік дотерпів до конвульсій і враження мозку, тож зізнання від нього так і не було отримано. Хоча, я певен, він зізнався б, аби міг. Усі зізнаються, коли їх починають притоплювати, зазвичай уже через кілька хвилин. Я теж зізнаюся, не маю в цьому сумнівів.

– Тоді зекономте собі трохи скорботи, – мовив Великий Джим.

– У вас утомлений вигляд, сер. З вами все гаразд?

Легка усмішка змінилася легкою похмурістю. Її висвітила глибока зморшка, що залягла в Ренні між брів.

– Мій поточний стан не є предметом вашої турботи. Моя вам порада, пане Барбара. Не женіть мені лайно, а я не буду гнати вам. Що вас мусить дійсно турбувати, так це ваш власний стан. Зараз він може бути гарним, але все легко змінити. За пару хвилин. Розумієте, я насправді думаю піддати вас притопленню. Цілком серйозно схиляюся до цього. Отже, зізнавайтеся у вбивствах. Убережіть себе від страждань, зекономте нам клопіт.

– Навряд чи я погоджуся. А якщо почнете мене притоплювати, я почну балакати про всяке різне. Вам, либонь, варто наперед подумати, кому варто залишатися поряд зі мною, коли я почну говорити.

Ренні міркував. Хоча й охайно вбраний, підтягнутий, особливо як для такого раннього часу, обличчя мав жовтувате, а його крихітні очка оточувала припухла, схожа на синці плоть. Вигляд він дійсно мав кепський. Якби Великий Джим раптом узяв та й помер просто отут, у нього на очах, Барбі міг очікувати на дві можливості. Перша – це те, що гидкий політичний клімат у Міллі покращиться, не утворюючи ніяких надлишкових торнадо. А другий – хаотична кривава баня, в якій услід за смертю Барбі (скоріш за все через лінчування, а не розстріл) почнеться виловлювання його уявних спільників. І першою в цім списку стоятиме ім'я Джулії. А другим номером може йти Розі; настрахані люди дуже схильні до асоціативних пошуків винних.

Ренні обернувся до Тібодо.

– Відійди подалі, Картере. Туди, до сходів, якщо твоя ласка.

– Але ж, якщо він спробує вчепитися у вас…

– Тоді ти його застрелиш. І він це розуміє. Хіба не так, пане Барбара?

Барбі кивнув.

– Крім того, я аж ніяк не збираюся наближатися до нього. Тому‑то й прошу тебе відступити подалі. У нас тут буде приватна бесіда.

Тібодо відійшов.

– Отже, пане Барбара, про які такі речі ви почнете балакати?

– Я знаю все про метову лабораторію, – Барбі говорив стиха. – Про це знав Говард Перкінс і вже був готовий вас заарештувати. Бренда знайшла вашу справу в його комп'ютері. Саме тому ви її і вбили.

Ренні усміхнувся:

– О, яка амбітна у вас фантазія.

– Генеральний прокурор штату не вважатиме це фантазією, пам'ятаючи про ваші мотиви. Ми ж не просто про якусь аматорську скороварку в мобільному трейлері говоримо, мова йде про «Дженерал Моторз» з виробництва метамфетаміну.

– Ще до кінця цього дня, – почав Ренні, – комп'ютер Перкінса буде знищено. І її комп'ютер також. Я підозрюю, якісь папери можуть лежати в домашньому сейфі Дюка – безглузді, звісно; злостиве, вмотивоване політично сміття, породжене мозком чоловіка, котрий завжди мене не любив – ну, якщо так, сейф буде відкрито, а папери спалено. Заради добра міста, не мого добра. Зараз у нас кризовий стан. Усім нам треба гуртуватися.

– Бренда перед смертю передала декому папку тих документів, які вона роздрукувала з комп'ютера.

Великий Джим вишкірився, показавши обидва ряди дрібних зубів.

– Ваші фантазії, пане Барбара, заслуговують на взаємність. Ви дозволите?

Барбі розвів руками: «Ваша воля».

– У моїй фантазії Бренда приходить до мене і розповідає те саме, що й оце щойно казали ви. Каже, що документи, про які ви згадали, вона передала Джулії Шамвей. Проте я знаю, що це брехня. Вона могла бажати це зробити, але не зробила. Та й навіть якби так… – він знизав плечима. – Минулої ночі ваші спільники спалили газету пані Шамвей до ноги. У даному випадку, нерозумна акція з їх боку. Чи це була ваша ідея?

Барбара відповів:

– Копія таки існує. І я знаю де. Якщо ви притоплюватимете мене, я обнародую її місцезнаходження. Голосно.

Ренні розсміявся:

– Вельми щиро промовлено, пане Барбара, але я все життя провів у маніпуляціях і можу впізнати блеф, коли його чую. Можливо, мені варто стратити вас по скороченій процедурі. Місто відповість оплесками.

– А чи такими вже голосними, якщо ви спершу не викриєте моїх спільників? Навіть Пітер Рендолф може засумніватися в законності такого рішення, а він же усього лише йолоп і настраханий підлабузник.

Великий Джим підвівся. Його обвислі щоки набули кольору старої цегли.

– Ти не знаєш, з ким затіяв тут гру.

– Чудово знаю. Вашого роду типів я на кожному кроці зустрічав в Іраку. Замість краватки вони носять тюрбани, але в усьому іншому точнісінько такі ж. Аж до базікання про Бога.

– Ну, ви переконали мене відмовитися від притоплення, – сказав Великий Джим. – Просто сором, я завжди мріяв подивитися на це діло.

– Не маю сумнівів.

– Поки що ми потримаємо вас у цій комфортабельній камері, гаразд? Я не думаю, що ви багато їстимете, бо їжа заважає мисленню. Хоча хтозна. Конструктивне мислення може допомогти вам знайти аргументи, які переконають мене дозволити вам і надалі жити. Імена тих у місті, хто проти мене, наприклад. Повний список. Я даю вам сорок вісім годин. А тоді, якщо вам не вдасться переконати мене у протилежному, накажу стратити вас на Меморіал‑плазі на очах усього міста. Ви прислужитеся в ролі наочного прикладу.

– Ви насправді неважно виглядаєте, пане виборний.

Ренні втупився у нього важким поглядом.

– Це від таких, як ти, всі неприємності в цьому світі. Якби я не вважав, що страта тебе на площі в пам'ять полеглих у війнах послужить для консолідації нашого міста і стане засобом для такого необхідного нам зараз катарсису, я наказав би містеру Тібодо застрелити тебе прямо тут.

– Зробіть це, і все викриється, – відповів Барбі. – Люди від краю до краю міста знатимуть про ваші оборудки. І спробуйте тоді знайти консенсус на ваших сраних загальноміських зборах, ви, оперетковий тиран.

Жили надулися по боках шиї Великого Джима; ще одна почала пульсувати в нього посеред лоба. Якусь мить він перебував на межі вибуху. А тоді усміхнувся.

– Оцінюю на «відмінно» ваші старання, пане Барбара. Але все брехня ваша.

Він пішов. Вони пішли. Барбі сидів на тапчані весь спітнілий. Він розумів, що був наблизився до самого краєчку. Ренні мав причини залишати його живим, але не настільки сильні. І була ж іще записка, передана йому Джекі Веттінгтон і Ліндою Еверет. Вираз на обличчі місіс Еверет ясно давав зрозуміти, що вона знає достатньо, щоб перебувати в жаху, і не лише за себе. Для нього було б безпечніше спробувати вирватися звідси самотужки, за допомогою ножа. Зважаючи на теперішній рівень професійності в департаменті поліції Честер Мілла, йому здавалося це здійсненним. Знадобиться удача, але це цілком можливо зробити.

Проте в нього не було ніякої можливості повідомити їм, що він спробує втекти самостійно.

Барбі ліг, заклавши собі руки за голову. Одне питання перекривало в ньому решту інших: що ж сталося з друкованою копією документів із папки ВЕЙДЕР, котра мусила потрапити до Джулії? Бо ці папери до неї не потрапили; він не сумнівався, що тут Ренні казав правду.

Нема способу взнати, і нічого робити, окрім як чекати.

Лежати на спині, дивлячись у стелю, саме цим Барбі й зайнявся.

Дата добавления: 2015-09-02