За П.К. Анохіним).

ОА – обстановочна аферентація; ПА – пускова аферентація; А – блок аферентного синтезу; Б – блок прийняття рішення; В – блок складання програми дії; Г – блок виконання дії й отримання результату; Д – блоки зворотних зв'язків, які постачають інформацію про результат виконуваної дії.

Характерно, що перші три фактори (мотивація, обстановочна інформація і пам'ять) забезпечують напрямок та якість реакції, а пускова інформація забезпечує запуск реакції у відповідь.

Аферентний синтез відіграє вирішальну роль у формуванні адекватних рухових дій на зміну зовнішнього середовища. У результаті аферентного синтезу й на основі попереднього досвіду формується модель дії ще до його початку. Зворотна аферентація звіряється зцими параметрами руху. Отже, створюється випереджальний комплекс збудження, який містить аферентний синтез і сигнали зворотньго зв'язку, що йдуть від здійснюваних рухів. Цей комплекс називається акцептором дії.

У чому полягає фізіологічна суть акцептора дії? Згідно з уявленнями П.К.Анохіна, акцептор дії є широко розгалуженим апаратом оцінки аферентних сигналів про виконання дії. Якщо сигнали про виконання руху не збігаються з акцепторами, виникає пошук нових, відповідних програм рухів.

Згідно з уявленнями М.О.Бернштейна, програмування і прогнозування дій завжди раціональне. При раптовій зміні ситуації відбувається зміна стереотипних форм руху. Постійна творча діяльність, яка здійснюється КБП, характерна для людей, що володіють великим запасом рухових навичок, формування рухового навику – це не заучування постійної форми руху, а постійне його вдосконалення.

Процес спортивної техніки будується на фізіологічних передумовах формування рухових навичок. Ці передумови сформовані у своєрідні принципи навчання, кожному з яких дається фізіологічне обґрунтування.

1. Принцип поступового ускладнення, техніки руху: рухові навички формуються на базі простих, раніше вироблених рухових актів. У цьому – велика роль підготовчих вправ. Цілісна вправа розподіляється на елементи – від простих до більш складних – такий процес формування навику (наприклад, опорний стрибок у спортивній гімнастиці). Розв'язання цього складного завдання можливе при збереженні структурної і біомеханічної цілісності вправи.

2. Обов'язкова систематичність у виконанні рухів, що вивчаються, оскільки необхідно виробити міцні тимчасові зв'язки.

3. Різносторонність у навчанні спортивної техніки передбачає можливість екстраполювати рухові навички за наявності негативних факторів.

4. Принцип індивідуалізації у навчанні передбачає не сліпе копіювання техніки, а індивідуальний підхід до її формування на основі генетичних факторів.

При навчанні спортивних рухів необхідно враховувати ефективність спортивної техніки. Нераціональна техніка рухів залучає до роботи багато груп м'язів, які вимагають додаткової витрати енергії.

Дата добавления: 2015-09-02