СЛОВНИК Поняття й терміни

Суспільно-політичний рух — рух, учасники якого висували ідеї змін у житті суспільства і спря­мовували свою діяльність на їх досягнення.

Автономія — самоврядування певної частини держави, право населення самостійно вирішувати справи внутрішнього управління.

«Малоросійське товариство» — таємна громадсько-політична організація в Лівобережній Укра­їні (м. Полтава), метою якої було обмеження самодержавства, ліквідація кріпацтва, здобуття незалеж­ності України.

Кирило-Мефодіївське товариство — таємна політична організація в Києві, метою якої було по­валення самодержавства, установлення республіканського правління, об'єднання всіх слов'ян у феде­рацію, скасування кріпацтва.

ПЕРСОНАЛИ Історичний портрет Іван Котляревський (1769—1838)

Письменник, драматург, перший класик нової української літератури Іван Котляревський народив­ся 9 вересня 1769 р. у Полтаві, у родині дрібного чиновника. Пізніше Котляревським було «пожалува-но» дворянське звання.

З 1780 р. Іван навчався в Полтавській духовній семінарії.

У 1789 р., після смерті батька, він на останньому році навчання залишає семінарію і починає служити чиновником у полтавських канцеляріях, а згодом учителює в поміщицьких родинах. Саме під час учителювання, з 1794 р., розпочинається творча робота пись­менника над славнозвісною «Енеїдою». Протягом 1794—1796 рр. І. Котляревський працює над першими трьома частинами поеми.

З 1796 р. по 1808 р. І. Котляревський перебуває на військовій службі. У складі Сіверського полку, сформованого на базі укра­їнського козацького полку, брав участь у російсько-турецькій ві­йні, особливо відзначившись у битвах під Бендерами та Ізмаїлом. За відвагу й хоробрість І. Котляревського було відзначено кіль­кома нагородами. Навіть у нелегких бойових буднях Іван Петро­вич продовжує працювати над «Енеїдою». Спочатку І. Котлярев­ський не мав наміру публікувати поему, вона поширювалася серед читачів у рукописних копіях, але в 1798 р. три її частини видав у Петербурзі один із любителів українського слова, конотопський поміщик Максим Парпура.

Згодом, у 1808 р., книговидавець І. Глазунов повторив це видання. Ці публікації робилися без відома і згоди автора, тому вийшли зі значними огріхами. У 1808 р. у чині капітана І. Котлярев­ський виходить у відставку і намагається влаштуватися на цивільну службу в Петербурзі. У 1809 р. з'являється друком його знаменита поема в чотирьох частинах «Вергилиева Знеида, на малороссийский язьік переложенная И. Котляревским».

З 1810 р. і до кінця свого життя Іван Петрович Котляревський жив у Полтаві, працюючи наглядачем Будинку для виховання дітей бідних дворян — навчально-виховного закладу, у якому навчання від­бувалося за програмою гімназії. З 1827 р. — попечитель «богоугодних закладів» Полтави. І. Котлярев­ський зарекомендував себе як талановитий педагог і організатор освітнього процесу. Проте весь цей час письменник не пориває з творчою діяльністю, захоплюється театральною справою. У 1818 р. його призначають директором Полтавського театру.

Саме з метою збагачення репертуару театру Котляревський створює драму «Наталка Полтавка» і водевіль «Москаль-чарівник», які з успіхом було поставлено у 1819 р. Стараннями І. Котляревського було випущено з кріпацтва М. Щепкіна, який згодом успішно виступав у п'єсах свого покровителя.

У 1821 р. поет завершує роботу над останньою частиною «Енеїди», але побачити повне видання йому не судилося. Воно з'явилося на світ у 1842 році, уже після смерті автора.

У 1835 р. за станом здоров'я І. Котляревський виходить у відставку, але не пориває з культурним і громадським життям того часу. До нього постійно зверталися за підтримкою і порадою представни­ки найширших верств населення. Тому звістка про його смерть 10 листопада 1838 р. була зустрінута з величезним сумом і болем.

ЗВЕРНІТЬ УВАГУ Робота з історичним джерелом

Із «Книги буття українського народу»

97.1 пропала Україна. Але так здається.

98. Не пропала вона, бо вона знати не хотіла ні царя, ні пихи, а хоч і був цар, та чужий, і хоч були пани, та чужі; а хоч з української крові були ті виродки, одначе це псовали своїми губами мерзенни­ми української мови і самі себе не називали українцями, а істий українець, хоч був він простого, хоч панського роду, тепер повинен не любити ні царя, ні пана, а повинен любити і пам'ятовати єдиного бога Іісуса Христа, царя і пана над небом і землею. Так воно було преждє, так і тепер зосталось.

99. 1 Слов'янщина хоч терпіла і терпить неволю, та не сама її сотворила, бо і цар, і панство не слов'янським духом сотворено, а німецьким або татарським. І тепер в Росії хоч і є деспот цар, одна­че він не слов'янин, а німець, тим і урядники у його німці; оттого і пани хоч і єсть в Росії, та вони швидко перевєртуються або в німця, або в француза, а істий слов'янин не любить ні царя, ні пана, а любить і пам'ятує одного бога Іісуса Христа* царя над небом і землею. Так воно було преждє, так і тепер зосталось.

100. Лежить в могилі Україна, але не вмерла.

101. Бо голос м, голос, що звав усю Словіянщнну на свободу і братерство, розійшовся по світу сло­венському. І одізвався він, той голос України, в Польщі, коли 3 мая постановили поляки, щоб не було панів і всі були б рівні в Речі Посполитій; а того хотіла Україна за 120 літ до того.

1. Як називалася організація, уривок із програмного документа якої наведений? На який період при­падає її діяльність? Хто входив до її складу?

2. Які програмні положення були проголошені цією організацією?

3. Чим вони відрізнялися від вимог інших організацій, створених у першій половині XIX ст. на українських землях?

Дата добавления: 2015-09-04