Післяопераційний період

Психологічні реакції залежать від характеру хвороби, перебігу післяопераційного періоду та преморбідних особистісних особливостей. Тут також впливає больовий синдром, тому потрібна продумана знеболююча тактика терапії.

Психотичні реакції тут виникають рідко. Частіше – у людей похилого віку з явищами атеросклерозу та у хворих на алкоголізм. Психози також можуть зустрічатися у хворих з захворюваннями нирок та печінки, які супроводжуються вираженими метаболічними порушеннями.

З психотичних станів у післяопераційний період найчастіше розвивається деліріозний синдром (3-4 день після операції). Передвісниками є порушення сну, тривожне занепокоєння, страх, гіпнагогічні галюцинації. Виникає після обширних операцій, частіше у хворих похилого віку.

Другим видом психотичних станів є галюцинаторно-маячні розлади без затьмарення свідомості (через 10-20 днів після операції): тривожна, розгубленість, то пригнічення, то деяке оглушення, стають підозріло напруженими, повідомляють, що них погано ставляться, їм хотять нашкодити. Можуть переживати слухові галюцинації (чули, як сусіди по палаті обговорювали його випадок, осуджували його, у коридорі медсестра погано згадувала про пацієнта тощо.). Поступово ці явища нівелюються, у хворого з’являється критика до свого стану. Після виходу з психозу – виражена астенія, інколи – легкі прояви психоорганічного синдрому.

Ймовірність виникнення психозу зростає з важкістю операції.

Після важких багаточасових операцій спостерігаються виражені астенічні стани, які інколи досягають рівня оглушення свідомості.

У віддаленому післяопераційному періоді реакції на операцію також стають залежними й від характеру взаємостосунків пацієнта з оточуючими.

Операції, які призвели до каліцтва (видалення молочної залози, ампутація кінцівок, видалення ока тощо) можуть викликати різні реакції, зумовлені особливостями психологічного захисту: заперечення, витіснення, заміщення, фіксацію тощо. У деяких хворих можуть виникати реактивні депресивні стани з зосередженням уваги довкола наслідків операції.

Несприятлива обстановка, необхідність зміни роботи, втрата партнера утруднюють адаптацію пацієнта і сприяють розвиткові тривалих невротичних станів або й патологічного розвитку особистості.

Основними видами травм, з якими випадає зустрічатися у хірургічній практиці є пошкодження опорно-рухового апарату і поранення. Особливе місце займають черепно-мозкові травми. При черепно-мозкових травмах психічні прояви опосередковуються, насамперед, характером пошкодження головного мозку (струс, забій, гематома, відкрита черепна травма тощо).

На початковому періоді травматичного ураження психічні явища залежать від характеру травм, їх локалізації та важкості. При важких травмах часто спостерігається травматичний шок: 1 фаза – еректильна – спостерігається у 10-15% випадків, характеризується збудженням хворого з ейфорією та недооцінкою важкості свого стану; 2 фаза – торпідна – супроводжується пригніченням психіки, байдужістю хворого, зниженням вияву больової реакції.

При важких травмах преморбідні особистісні характеристики не мають особливого значення, тоді як при легких травмах і травмах середньої важкості характер реакцій залежить великою мірою від особливостей психологічного захисту. Гіпонозогнозичний тип ставлення до травматизації зустрічається значно рідше, ніж інші форми.

У посттравматичному періоді, особливо, коли він пов’язаний з тривалим обмеженням рухової активності, повторними операціями, болючими процедурами і перев’язками, можуть розвиватися різні психогенні реакції: депресивні переживання, нав’язливі страхи перед можливими наслідками операції, істеричні прояви. Їхня тривалість залежить від ефективності лікування. Пролонгований період видужання після травми може призвести до стійких невротичних розладів. Особливо часто це відбувається з хворими, які внаслідок травми втратили орган чи частину тіла.

Серед віддалених психологічних наслідків травми частіше відзначається адаптація до умов "несвободи" у зв’язку з травмою: хворі знаходять свою нішу у життя чи й повністю повертаються до попереднього способу життя. Інколи спостерігаються явища патологічного розвитку особистості. Також рідко, але все ж мають місце нададптивні прояви активності травмованих осіб, які знаходять внутрішні сили для побудови активного творчого життя, і після травми воно у них наповнюється більш живим і оптимальним змістом, ніж це було до травми.

Як особливий вид захворювання хірурги виділяють опікову хворобу. Вона супроводжується важкою інтоксикацією, вираженим больовим синдромом, схильністю до розвитку обширних гнійних процесів і затяжного перебігу.

Д.Д.Федотов та І.В.Борисов виділяють 3 етапи перебігу опікової хвороби:

1 – момент отримання опіку – проявляються страх, відчай і тривога за своє життя; при значних опіках можливий опіковий шок (при легших опіках – еректильна фаза шоку, при важчих – одразу торпідна фаза); при поглиблення шоку може виникати стан оглушення і навіть коми;

2 – розвиваються ознаки опікової хвороби - тут може спостерігатися як адекватна оцінка стану, так і його недо- чи переоцінка стану; найбільше психічних розладів спостерігається у період опікової інфекції (триває близько 1 – 1,5 міс.); у випадку незначних уражень провідним являється астенічний симптомокомплекс; при важких ураженнях переважають симптоми зміненої свідомості: деліріозні, деліріозно-аментивні та стани оглушення;

3 – видужання – психотичні порушення зустрічаються рідко; переважають загальна астенія та емоційна лабільність; велике значення у виникненні психічних порушень відіграють психогенні моменти: реакція на зниження працездатності й загрозу інвалідності, на спотворюючи рубці. Усвідомлення усіх наслідків призводить до тривожно-депресивних розладів від невротичних до субпсихотичних, які виражаються частіше всього сенситивним маяченням ставлення. На цьому етапі велике значення має психотерапевтична допомога, яка покликана допомогти адаптуватися у нових умовах, зберігаючи попередні інтереси і прихильності чи переключивши їх на нові життєві задачі.

Особливе значення мають випадки опіків обличчя, які призводять до спотворення зовнішності, що спричиняє важку психотравму: хворі часто відмовляються від соціальної активності, розривають міжособистісні стосунки. Вони краще почувають себе у лікарні серед "товаришів по нещастю", після виписки можуть не виходити з дому, відмовлятися від спілкування. Гіпернозогнозія може проявлятися у вигляді депресивних та іпохондричних явищ та істеричних форм поведінки. Наявність особистісних преморбідних аномалій, вираженість косметичних дефектів та додаткові психотравми можуть сприяти патологічному розвиткові особистості за невротичним чи психопатичним типом.

Для попередження негативних психологічних наслідків потрібне створення відповідних реабілітаційних центрів та кропітка співпраця лікарів, психологів, психотерапевтів.

Дата добавления: 2015-08-20