ІV. Адвокатура в період окупації 1941—1944 років

Передусім студентові слід зосередити увагу на особливостях діяльності адвокатури в період окупації України фашистською Німеччиною: в армії, на окупованих територіях, одразу після зві-льнення. Для цього варто ознайомитися з основними норматив-ними документами того часу: Указом Президії Верховної Ради СРСР «Про військовий стан», листом НКЮ СРСР «Про призна-чення захисту на вимогу судів».

Значний вплив на розвиток адвокатури мало возз’єднання За-карпатської України з Радянською Україною, яке відбулося 1944 року. Народною Радою Закарпатської України 1945 року прийнято такі документи, як декрет «Про організацію роботи на-родної адвокатури», «Тимчасове положення про організацію та діяльність народної адвокатури», розпорядження «Про таксу ад-вокатів та їхніх заступників». Але після утворення Закарпатської області 24 січня 1946 року на її території було запроваджено за-конодавство УРСР.

V. Організація та діяльність адвокатури України в після-воєнний період (1946—1977 роки)

Розглядаючи адвокатуру в післявоєнний період, слід мати на увазі, що її організацію та діяльність можна умовно поділити на два етапи: до прийняття Конституції УРСР 1978 року та після її прийняття і до середини 80-х років.

Після закінчення Великої Вітчизняної війни діяльність адвокатури не зазнала великих змін. Основними віхами розвитку адвокатури цього періоду були: кодифікація законодавства, що почалася на початку 50-х років, прийняття нового Положення про порядок оплати праці адвокатів 1955 року (яке діяло до квітня 1956 року), прийняття Типових правил внутрішнього трудового розпорядку для адвокатів. Великий вплив на регулювання діяльності адвокатури мали прийняті в грудні 1958 року Основи законодавства про судоустрій Союзу РСР, союзних і автономних республік і Закон «Про судоустрій Української РСР». Норми цих документів знайшли своє відображення в Положенні про адвокатуру 1962 року.

Дата добавления: 2015-08-20