Характеристики особистості як об’єкта соціологічного пізнання 4 страница

63. Субкультура і контркультура та їх співставлення із домінуючою культурою.

Водночас окремі групи суспільства розвивають певні культурні комплекси, що не сприймаються всіма членами суспільства, тобто формують свою культуру, яка відрізняється від домінуючої і називається субкультурою. Це самостійне цілісне утворення в межах домінючої культури (цінностей, норм, переконань, взірців поведінки тощо), модифікованих відповідно до вікових, професійних, класових, територіальних та інших особливостей певної соціальної групи, спільноти. Наприклад, етнічна чи професійна субкультура, субкультура організації тощо Професійна культура тісно зв’язана зі змістом професійної діяльності, роллю, яку вона відіграє в суспільстві, організацією робочого місця представників даної професії. На неї справляє великий вплив професійна освіта та підготовка.. Субкультури відзначаються від домінуючої культури певними специфічними особливостями, що відповідають умовам життєдіяльності спільноти, групи. У субкультурі зберігаються засади домі­нуючої культури, її шкала цінностей, але виникають додаткові елементи, наприклад норми, які забезпечують регулювання зв’яз­ків у відповідних соціальних інститутах — військова, лікарська, освітня, сімейна субкультури тощо.

Є субкультури, в яких зосереджується увага на специфічних особливостях життєдіяльності їх суб’єктів: міська й сільська субкультури, субкультура гуцулів, галичан, поліщуків. Можуть виникати субкультури на засадах різного розуміння шляхів розвитку суспільства тощо. Різновидом субкультури є девіантна культура. Наприклад, стиль життя і поведінка наркоманів, алкоголіків, повій, сатаністів. Представники різних субкультур орієнтуються на різні цінності, по-різному організують своє дозвілля, читають різ­ні книжки тощо.

Субкультура може дуже відрізнятися від домінуючої культури суспільства, але не може їй протистояти. Коли це трапляється, то йдеться вже про контркультуру. Контркультура є в кожному цивілізованому суспільстві. Прикладом контркультури можуть бути субкультури груп злочинного світу, терористів, різних молодіжних угруповань (панків, хіпі, неофашистів), які не визнають правових норм суспільства, ігнорують суспільну мораль, традиції, правила поведінки, активно заперечують офіційну, «державну» культуру і часто намагаються її зруйнувати.

Отже, до складу культури суспільства входить значна кількість позитивних та негативних субкультур, і це свідчить про її багатство, динамічність, можливість адаптації до нових соціальних умов.

Завданням соціології є аналіз співіснування всіх цих видів культур, виявлення суперечностей між ними, вивчення їх сприйняття різними соціальними спільнотами. Соціологи мають знати: чи мирно співіснують різні культури, чи виникають між ними культурні конфлікти — ситуації, коли цінності однієї культури (контркультури чи субкультури) вступають у суперечність із цінностями іншої (домінуючої). Їх цікавить, які наслідки матиме культурний конфлікт, чи сприятиме він позитивним змінам у домінуючій культурі, появі в ній нових, ліпших взірців, складових елементів.

64. Функції культури та їх сутність.

Культура як суспільно-історичне явище характеризується поліфункціональністю. Серед її функцій виділяються пізнавальна, інформативна, комунікативна, регулятивна, аксіологічна, світоглядна, а також виховна^[10].

· Пізнавальна функція культури фіксує досягнення людства в кожну суспільно-історичну епоху^[11], завдяки ній соціальні спільноти пізнають самі себе, свої суспільні потреби та інтереси, свої особливості й місце у світовій історії, формують своє ставлення до інших суспільних систем^[10].

· Інформативна функція виконує передачу, трансляцію нагромадженого соціального досвіду як за «вертикаллю» (від попередніх поколінь до нових), так і за «горизонталлю» — обмін духовними цінностями між народами^[10].

· Комунікативна функція полягає в передаванні історичного досвіду поколінь через механізм культурної спадкоємності та формуванні на цій підставі різноманітних способів і типів спілкування між людьми. Ця функція виконує роль збирача етнічних сил та фундатора народності й нації, забезпечуючи живий зв´язок поколінь та закладаючи фундамент для становлення і зростання духовного потенціалу кожної нації^[11].

· Регулятивна функція реалізується з допомогою певних норм, засвоєння яких необхідне кожному для успішної адаптації в суспільстві. Норми у формі звичаїв, традицій, обрядів, ритуалів слугують засобами пристосування цінностей до вимог життя в певному історичному вимірі^[11].

· Аксіологічна функція полягає у формуванні у людини певних ціннісних орієнтирів, моральних установок, культурних смаків людини. Вона виражає якісний стан культури.^[10].

· Світоглядна функція культури виявляється в тому, що вона синтезує в цілісну і завершену форму систему чинників духовного світу особи — пізнавальних, емоційно-чуттєвих, оцінних, вольових. Формування світогляду, через який вона включається в різні сфери соціокультурної регуляції є основним методом культурного впливу на людину^[11].

· Виховна функція виражається в тому, що культура не лише пристосовує людину до природного та соціального середовища, сприяє її соціалізації, але й виступає ще й фактором саморозвитку людства. Засвоївши попередній досвід, людство не припиняє саморозвитку, а репродукує культуру, ставить перед собою нові життєві цілі для задоволення матеріальних і духовних потреб^[11

65. Сутність соціології молоді, її об’єкт,предмет, завдання.

Соціологія молод і – це галузь соціологічної науки, яка вивчає молодь як соціальну спільність, особливості соціалізації і виховання поколінь, які вступають у життя, процес соціального наступництва і успадкування молоддю знань і досвіду від старших поколінь, особливості способу життя молоді, формування її життєвих планів і ціннісних орієнтацій, виконання соціальних ролей різними групами молоді.

Основними завданнями соціології молоді є:

· дослідження місця і ролі молоді в соціальному розвитку суспільства, тенденції зміни її соціального обличчя, норм, цінностей та інтересів;

· вивчення процесів, що відбуваються в молодіжному середовищі;

· виявлення і прогнозування на цій основі теоретичних засад соціальних проблем молоді;

· розробка соціальної політики щодо різних груп молоді.

Об’єкт соціології молоді – молодь, тобто велика соціально-демографічна група, яку виокремлюють на підставі сукупності вікових характеристик, особливостей соціального стану та соціально-психологічних особливостей.

Предмет соціології молоді охоплює такі аспекти:

· вироблення понятійно-категоріального апарату для визначення сутності молоді, специфіки її життєдіяльності у суспільстві;

· опис стану та виявлення динаміки ціннісних орієнтацій молоді;

· вивчення процесів формування політичних, моральних, професійних і естетичних інтересів та позицій;

· вивчення чинників, які впливають на формування свідомості та реальної поведінки різних груп молоді;

· визначення поняття «молодь» та встановлення її вікових меж;

· вивчення механізму формування свідомості молоді співвідношення біологічного та соціального, а також чинників, які впливають на свідомість і поведінку молодої людини;

· дослідження взаємодії поколінь та визначення ролі вікових етапів у структурі життєвого циклу особи;

· вивчення механізмів соціалізації та виховання молодого покоління, набуття соціальної зрілості та становлення молоді як суб'єкта історії.

66. Функції соціології молоді та їх зміст.

Функції соціології молоді:

· методологічна – забезпечує розробку наукових засад для сучасної соціологічної молодіжної концепції та формування на цій основі державної молодіжної політики;

· теоретико-пізнавальна – полягає у виробленні специфічного понятійно-категоріального апарату, дослідженні сутнісної характеристики молоді як особливої соціально-демографічної спільноти;

· прогностична – полягає у дослідженні актуальних економічних, правових та соціальних проблем молоді, виробленні коротко- і довгострокових прогнозів їх розвитку;

· практична – пов’язана з виробленням сучасних методик комплексного вивчення молодіжних проблем;

· управлінська – реалізується через науково обґрунтовані форми та методи діяльності державних, громадських установ щодо регулювання соціальних процесів у молодіжному середовищі.

67. Молодь як специфічна соціально-демографічна складова суспільства.

Молодь – це категорія населення, яка перебуває в стані формування та утвердження життєвих позицій, має свої інтереси, орієнтації та потреби, а тому потребує особливої уваги, опіки та підтримки з боку суспільства та держави. Ці обставини зумовлюють необхідність вивчення потреб і проблем молодіжної категорії населення та формування механізмів щодо її розв’язання.

Щодо вікових меж молодого покоління, то згідно з різними науковими підходами й класифікаціями їх визначали по-різному. Французький фізіолог Флуранс (ХІХ ст.) до молоді зараховував населення від 20 до 39 років, бельгійський статист і демограф А.Кетле (ХІХ ст.) – від 15 до 25 років, німецький фізіолог М.Рубнер (кінець ХІХ – поч. ХХ ст.) – від 15 до 24 років, американський демограф Д.Боуг – від 9 до 17 років, радянський демограф Б.Урланіс (ХХ ст.) – від 16 до 24 років.

Професор статистики Харківського університету А.П.Рославський-Петровський ще в 40-х роках ХІХ ст. розробив класифікацію вікових груп населення, виділивши такі групи:

· малолітні – від народження до 15 років;

· дорослі – старші за 15 років.

Групу дорослого населення вчений поділяв на такі підгрупи:

· квітуче покоління – молодь 15-30 років;

· змужнілі – 30-45 років;

· похилі – 45-60 років;

· в’януче покоління – старші (60-75 років), довговічні (75-100 років), столітні і вище.

Наукові дискусії з питань визначення меж молодіжного чи юнацького віку тривають і в наш час.

Юнацький вік у психології – це період життя і психічного розвитку людини в межах від 14 до 18 років. У юнацькому віці відбувається інтенсивний фізіологічний та психічний розвиток. Психічний розвиток особи в юнацькому віці тісно пов’язаний з навчанням, трудовою діяльністю й ускладненням спілкування з дорослими. У зв’язку з початком трудової діяльності відносини між особою і суспільством значно поглиблюються, що сприяє більш чіткому розумінню молодою людиною свого місця в житті.

Психологами також визначаються хронологічні межі юності: рання юність – 15-18 років, пізня юність – від 18 до 23 років (період фізіологічного дозрівання людини).

Соціологи порівняно пізніше від психологів звернулися до проблем молоді. Тільки в 50-х роках ХХ ст. у соціології склались окремі самостійні теоретичні концепції.

Першу соціологічну концепцію молоді представив німецький учений Г.Шельський у праці «Скептичне покоління». Юнацький вік, на думку Г.Шельського, починається з моменту закінчення школи, закінчується приблизно на 25-му році життя. Г.Шельський розглядає молодь під впливом теорії ролей.Виходячи із сімейного кола, підліток повинен пристосуватись до соціуму, а зробити це в сучасному індустріальному суспільстві набагато важче, ніж у патріархальному, організованому за типом сім’ї. Звідси і почуття невпевненості у собі, конфлікти та інші проблеми сучасної молодої людини.

Упродовж багатьох років проведенню емпіричних і теоретичних досліджень молоді сприяв Л.Розенмайр, директор Віденського університету. Л.Розенмайр вважав, що закінчення школи, правове повноліття, право участі у виборах є більш важливими і значущими для молоді, ніж календарний і біологічний вік зрілості. Саме в юнацькому віці відбувається інтеграція молодої людини в соціальні прошарки суспільства.

Юнацький вік за Ф.Найдгартом (знаним фахівцем у галузі соціології молоді в Німеччині), закінчується вибором професії і вступом у шлюб. Вчений зазначає, що «кожен перестає бути юнаком, коли він набуває твердої професії або вступає в шлюб».

Сьогодні в незалежній Україні центром соціологічних досліджень молоді є Державний інститут з проблем сім’ї та молоді. Фахівці інституту проводять моніторингові опитування вітчизняної молоді щодо її соціально-економічного становища, ціннісних та політичних орієнтацій, настроїв та уподобань.

Дата добавления: 2015-08-17