Характеристики особистості як об’єкта соціологічного пізнання 1 страница

Термін «особистість» характеризує щось соціальне, що є в людині. Особистість формується в процесі соціалізації. Кожен індивід лише під впливом суспільства стає особистістю. Особистість – це усталений комплекс якостей людини, набутих під впливом соц.. груп і спільнот, культури суспільства

4 основні аспекти при соц.. аналізі особистості:

1. особистість – певна складна система (когнітивний, емоційний, поведінковий компонент)

2. особистість є не лише об’єктом але й суб’єктом (активним творцем)

3. біологічні властивості не є основним чинником розвитку особистості.

Самосвідомість – усвідомлення людиною самої себе

33. Соціалізація особистості. Агенти соціалізації. Первинна та вторинна соціалізація.

Соціалізація – це процес інтеграції людини у суспільство у різні типи соціальних спільнот шляхом засвоєння ним культурних норм та цінностей, які притаманні спільнотам, до яких вона належить.

Соціалізація (триває все життя):

1. Первинна (у сімї)

2. Вторинна (людина вчиться певної професії, інтегрується до певних соц.. інститутів.)

Соціалізація, що відбувається у дитинстві, називається

первинною соціалізацією, подальший процес засвоєння нових ролей,

цінностей, знань, досвіду на кожному життєвому етапі називається

вторинною соціалізацією (ресоціалізацією).

Агенти соціалізації- це люди та установи, діючи соціальні суб'єкти, за допомогою яких людина соціалізується завдяки процесам навчання, комунікації, прилучення до культури. Першим у житті агентом соціалізації є сім 'я, де відбувається рання соціалізація. Результати батьківського виховання у значній мірі визначають особистість, її подальше суспільне життя. Чимале значення має також взаємодія з однолітками як засіб формування відповідальної, самостійної, принщшової, здатної до співпраці особистості. Від результатів цієї взаємодії залежить вміння у подальшому оптимально вибудовувати взаємини з оточенням.

Процес соціалізації не завершується в дитинстві, а продовжується протягом усього життя, оскільки людина повинна постійно опановувати нові ролі, виконувати нові функції. Зміна умов життєдіяльності зу мошіює додаткові вміння та навички, спонукає засвоювати нові ефективні зразки поведінки.

На певних стадіях життя людини роль агентів соціалізації виконують ^дошкільні установи, ^неформальні організації, навчальні заклади, кармін, ^трудовий колектив. Деякі інститути соціалізації мають вплив на формування особистості протягом усього життя. Це - -Фзасоби масової інформації, ^громадська думка. Схвалення оточення, референтної групи потрібне людині для успішної соціалізації

34. Спрямована та не спрямована соціалізація. Ресоціалізація, десоціалізація, перманентна соціалізація

Соціалізація – це процес інтеграції людини у суспільство у різні типи соціальних спільнот шляхом засвоєння ним культурних норм та цінностей, які притаманні спільнотам, до яких вона належить.

Соціалізація (триває все життя):

1. Первинна (у сімї)

2. Вторинна або ресоціалізація (людина вчиться певної професії, інтегрується до певних соц.. інститутів.)

Форми соціалізації:

1. Не спрямована (в безпосередньо в оточені)

2. Спрямована (елементи впливу на виховання -/ виховання)

Перманентна (безперервна) соціалізація – це процес засвоєння щоразу нових взірців з якими люди стикаються протягом усього життя.

Процес соціалізації:

1. До трудова

2. Трудова

3. Після трудова

Десоціалізація – часткова або повна втрата людиною засвоєних нею норм або цінностей.

Ресоціалізація – процес засвоєння нових цінностей, ролей, навичок замість минулих, недостатньо засвоєних, або застарілих

35. Модальна та маргінальна особистість.

Модальна особистість – це індивід, що поділяє погляди більшості суспільства

Маргінальна особистість – це індивід, що втратив свій попередній соц.. статус і не в змозі адаптуватися до нового соціокультурного становища.

36. Суть і зміст конкретно-соціологічного дослідження. Основні етапи соціологічного дослідження.

Соціологічне дослідження – це певна система послідовних, методологічних та організаційних процедур для отримання наукових знань про соц. Явища чи процеси.

Предмет – реальна поведінка індивідів, вербальні дії, результат людської діяльності

Мета соціологічних досліджень – отримання інформації.

Фундаментальні і прикладні дослідження. Фунд. – розвиток суспільства, тенденції. Прикладні – конкретні проблеми, соц. Явища.

СД - це процес, в якому в єдності представлені теоретико-методологічні і емпіричні рівні пізнання, тобто мова йде про діалектичний процес, в якому поєднуються дедуктивний і інду­ктивний методи пізнання, що забезпечує цілісність пізнання і уявлень про соціальні явищ.

В цьому контексті не слід ототожнювати і протиставляти одне одному такі різновиди соціологічного дослідження, як теоретичний і емпіричний, кожний з яких має свій гносеологічний статус і методологічну роль в структурі соціологічного дослідження:●для теоретичного соціологічного дослідження вирішальне значений має глибоке узагальнення нагромадженого матеріалу в галузі соціального життя;● у центрі емпіричних соціологічних досліджень знаходиться само нагромадження, збір фактичного матеріалу у вказаній галузі (на основі опитування, аналізу документів, спостереження, даних статистики і т. д.) і його первинна обробка, включаючи і початковий рівень узагальнення.

Метою її є глибоке вивчення, аналіз і систематизація соціальних фактів, виявлення зв‘язків, залежностей між соціальними явищами і процесами, прийняття на основі зібраної інформації рішень, розробка заходів щодо управління об‘єктом, котрий досліджується, його прогресивним розвитком.

Соціологічні дослідження проводять з метою вирішення таких завдань: ● опис певної соціальної реальності;● пояснення суперечностей чи особливостей функціонування окремих спеціальних спільнот чи процесів (соціальних конфліктів, безробіття, напруженості відносин у трудовому колективі тощо);● прогнозування тенденцій розвитку (зміни у ставленні до праці, у виробничих стосунках, динаміка безробіття тощо);● практичне перетворення соціальної реальності (запровадження соціальних технологій, проектів, планів та ін.).

Етапи організації соціологічного дослідження.

Соціологічне дослідження має свою структуру, яка передбачає послідовність дій соціолога, що дають змогу вирішити поставлену проблему. Цю послідовність дій можна визначити як етапи соціологічногодослідження. В узагальненому вигляді їх п’ять: ● розробка програми; ● підготовка до збору інформації ● збір емпіричних даних (польовий етап); ● обробка інформації; ● аналіз та узагальнення отриманої інформації.

У програмі соціологічного дослідження формулюється проблема дослідження, визначається об'єкт і предмет, здійснюється розробка та інтерпретація основних понять, формується модель реального об'єкта, що дає можливість виявити нові якості і відносини предмета дослідження, формулюються робочі гіпотези. Від того, наскільки якісно проведені попередні процедури, залежить успіх подальшого дослідження. Гіпотеза - це наукове припущення, що висувається для пояснення явищ, фактів, процесів, які необхідно підтвердити або спростувати. Важливою складовою програми соціологічного дослідження є визначення вибіркової сукупності. Роблячи висновки щодо тих чи інших явищ, соціолог має бути впевнений в тому, що його висновки характеризують усю сукупність. Ця сукупність називається генеральною сукупністю. Обстежити усі одиниці цієї сукупності досить важко і не потрібно. Для цього в соціології існує така процедура, як вибірка.Вибірка - це статистична процедура. Сукупність відібраних об'єктів, на підставі яких соціолог робить висновок про генеральну сукупність, називається вибірковою сукупністю. Вибіркова сукупність має бути репрезентативною. Репрезентативність означає, що за визначеними параметрами склад обстежуваних повинен наближатися до відповідних пропорцій у генеральній сукупності.

Польовий етап означає, що дослідник переходить до збирання фактичних даних з обраної проблематики в реальних умовах. Фактичні дані можна отримати шляхом застосування відповідних методів: ● спостереження; ● аналізу документів; ● опитування; ● соціального експерименту;

Процес обробки даних соціологічного дослідження включає такі етапи: ● кодування отриманої інформації; введення інформації в комп'ютер; ● перевірка введених даних; ● обчислення та аналіз результатів.

Аналіз даних передбачає побудову таблиць, обчислення статистичних показників, перевірку гіпотез, побудову нових ознак тощо. Первинні дані упорядковуються різними статистичними методами, наприклад: ● групування; ● обчислення узагальнюючих параметрів та коефіцієнтів; ● кореляційний аналіз. Отримані при соціологічному дослідженні дані потребують інтерпретації- перетворення соціологічної інформації з числових показників у логічну форму, тобто в конкретні характеристики об'єкта дослідження. На цьому ж етапі здійснюється формулювання практичних рекомендацій, які визначаються темою та цілями дослідження.Завершенням соціологічного дослідження є складання звіту.

Етапи соціологічного дослідження:

1. Виявлення проблемної ситуації

2. Формування проблеми дослідження

3. Розробка програми соціологічного дослідження

4. Проведенння соціологічного дослідження

5. Аналіз одержаної соціологічної інформації

6. Підготовка науково обгрунтованих рекомендацій за наслідками дослідження

7. Прогноз ситуації на майбутнє

Етапи соц. Дослідження:

1. Розробка програми соц. Дослідження

2. Збір емпіричних даних

3. Обробка інфорації

4. Аналіз і узагальнення отриманої інформації

37. Класифікація соціологічних досліджень.

За глибиною дослідження: пошукові – найпростіші, коли обєкт маловідомий, описові – більш складніші, коли обєкт – відносно велика сукупність людей, аналітичні – мета – встановити причинний звязки і тенденції.

За часом: довгострокові, короткострокові, екскурс-дослідж.

За організатором: державні і приватні

За способом: разові і повторні

Розрізняють такі основні види конкретно-соціологічного до­слідження:

за метою їх проведення: • теоретичні (спрямовані на глибоке узагальнення зібраного фактичного матеріалу та отримання на цій основі нового знання про об'єкт пізнання.),• емпіричні (спрямовані на розв'язання конкретної соціальної проблеми.);

за частотою проведення: • разові (дає інформацію про стан об'єкта аналізу, про кількісні характеристики якогось явища або процесу в момент його вивчення.),• повторні (останнє може бути когортним (є певна вікова група (когор­та), яка залишається постійною в часі повторних досліджень.), панельним (обстежуються одні й ті ж лю­ди через однакові часові інтервали) і моніторинговим (момент повторення яко­го визначається з врахуванням генези сукупності, що вивчається, тобто з досягненням цією сукупністю певної стадії свого розвитку.));

за глибиною вивчення проблеми: • розвідувальні ( йде випробування інструментарію, тобто методичних документів: анкети, бланк-інтерв'ю, опитувального лис­та, карток спостереження, карток вивчення документів та ін. ),• описові ( отримують емпіричну інформацію, яка дає відносно цілісне уявлення про соціальне явище, що вивчається. ),• аналітичні ( Воно не лише описує елементи явища або процесу, що вивчається, але й дозволяє виявити причини, які лежать в його основі );

за способом забезпечення репрезентативності: • суцільне,• локальне,• вибіркове;

за масштабом проведення: • міжнародне,• загальнонаціональне,• регіональне,• галузеве.

(2). Усі соціологічні дослідження поділяються на дві великі групи: теоретико-прикладні та прикладні.

Теоретико-прикладні дослідження орієнтовані на сприяння вирішенню соціальних проблем шляхом розробки нових принципових підходів до їх вивчення, формулювання загальної стратегії їх вирішення. Дослідження цього типу виконуються, як правило, в рамках перспективної дослідницької програми, у якій поряд з прикладними передбачено вирішення досить великої соціальної проблеми («Наркоманія і молодь», «Еволюція політичної культури російського електорату» і т. п.).

Прикладні дослідження спрямовані на вивчення і вирішення конкретних соціальних проблем. Результатом досліджень цього типу є соціально-технологічні розробки, в реалізації яких часто беруть участь самі соціологи. Іноді вони називаються соціально-інженерними та виконуються на пряме замовлення зацікавленої особи чи організації. В якості вихідного знання тут використовуються висновки і теоретичні підходи, отримані іншими вченими, у тому числі і переважно - соціологами, які реалізуються тут в конкретному додатку до певної проблеми.

Практичність прикладного дослідження - в його безпосередній спрямованості на вирішення соціальних проблем в конкретних умовах простору і часу - «тут і зараз». Цим і визначаються їх основні особливості. 1. У прикладному дослідженні, на відміну від теоретико-прикладного, чітко визначені об`єкт і предмет дослідження. 2. Час на проведення теоретико-прикладного дослідження визначає соціолог виходячи з обсягу і складності завдання. У прикладному дослідженні час визначає замовник. Він же встановлює строки та форму представлення результатів. Тут головне не обсяги фактури і якість тексту, а отриманий результат (невеликий обсяг корисної достовірної інформації набагато цінніше фоліантів з текстом сумнівного змісту). 3. У прикладному дослідженні соціолог може (а часто, повинен) по максимуму використовувати готові методики та їх адаптації. У теоретико-прикладному, навпаки, оригінальність задуму і програми зумовлює нестандартність всіх методичних процедур. 4. У прикладному дослідженні етапність і терміни роботи зумовлюються логікою практичного використання одержуваної інформації для управлінських рішень, тоді як в теоретико-прикладному визначальний фактор - це логіка осмислення предметної області. 5. Підсумковий документ теоретико-прикладного дослідження - наукова публікація, прикладного - соціально-технологічна розробка.

38. Основні функції соціологічних досліджень.

Функції:

1. Пізнавальна

2. Практична – щоб сконструювати певні практичні заходи для конструювання соц. Реальності.

3. Світоглядна

4. Методологічна

Дві основні функції емпіричних соціологічних досліджень:

дослідна, евристична – зв‘язана з вивченням специфіки соціальних явищ, процесів у сфері трудової діяльності, накопиченням нових знань про них.

прикладна, прогностична – зв‘язана з розробкою і наданням відповідним підрозділам практичних рекомендацій щодо розв‘язання певних соціальних проблем.

1. Методологическая - определяет ту методологию, которую будет применять социолог.

2. Методическая функция - конкретизацию и обосно­вание методов исследования,получения социологической ин­формации, а также ее анализа и обработки.

3. Гносеологическая - снижение уровня нео­пределенности в понимании исследуемого объекта

4. Моделирующая - представлении объекта как особой модели СД, основных его аспек­тов, этапов и процедур.

5. Программирующая - разработке програм­мы, которая оптимизирует и упорядочивает деятельность социолога-исследователя.

6. Нормативная - нормативные требования социоло­гической науки по отношению к конкретному исследованию.

7. Организационная - распределение обязан­ностей между членами исследовательского коллектива, разделение и упорядочение труда каждого социолога, контроль за ходом исследо­вательского процесса.

8. Эвристическая функция - поиск и получение ново­го знания, процесс проникновения в сущность изучаемого объекта, открытие глубинных пластов, а также переход от незнания к знанию, от заблуждения к истине.

Функції соціологічного дослідження діляться:

1) За значущістю задачі дослідження: стратегічна, тактична, операційна.

2) За спрямованістю дослідження: пізнавальна (інформаційна, теоретична, описова), практична, теоретико-прикладна.

3) За характером впливу на об*єкт: керувальна (прогностична, планувальна, організаційно-технологічна, координаційно-методична, контролююча).

4) За термінами впливу на об*єкт: довготермінові (на 10-100 і далі років), середньотермінові (від кількох років до 10), короткотеомінові (від кількох місяців до двох років), моментальні (від тижня до місяця).

39. Програма соціологічного дослідження та її складові.

У програмі соціологічного дослідження:

1. Актуальність

2. обєкт

3. Предмет

4. мета

Програма складається з 2 частин:

1. методологічна:

а) актуальність – формування і обгрунтування проблеми

б) формування мети і завдань

в) обєкт і предмет

г) формування робочих гіпотиз

д) інтерпретація основних понять дослідження

2. методична:

а) час на роботу

б) окреслення вибіркової сукупності

в) вибір і опис методів дослідження

г) інтерпретація інформації

Під програмою КСД розуміють документ, що вмішує методологічні та процедурні передумови наукового пошуку. В ній викладаються, основні завдання дослідження, методика та техніка збору та обробки соціологічної інформації.

• Обґрунтування теми СД (актуальність)

• Мета СД

• Об’єкт і предмет СД (Під об'єктом в соціологічному дослідженні розуміється галузь соціальної дійсності: соціальні групи, інститути, процеси, відношення, які містять певні соціальні протиріччя, породжують проблемну ситуацію і на які націлений процес наукового пізнання. Предмет дослідження — найбільш суттєві сторони об'єкта дослідження, які характеризують протиріччя, що в ньому виникли; ті або інші ідеї, властивості, характеристики об'єкта, пізнання яких необхідне для розв'язання проблемної ситуації.)

• Задачі СД (опис того, що потрібно дослідити)

• Інтерпретація та операціоналізація певних даних (інтерпр – загальні, операц – більш точні)

• Гіпотези СД (це науково обґрунтована уява про структуру соціальних об'єктів, характер елементів і зв'язків, які утворюють ці об'єкти, про механізм їх функціонування і розвитку.)

• Метод збору соц інф (інтерв’ю, анкетування, опис, документація)

• Висновки

• Джерела

40. Поняття «вибірки» та її різновиди.

Соціологічні дослідження: суцільні (перепис населення) і вибіркові.

Типи вибірок: а) гніздова вибірка (сукупність розбивається на однотипні гнізда)

б) серійна вибірка (поділ на серії з кожної серії вибирається пропорційна кількість осіб, напр. 10%) в) стихійна вибірка (випадкова)

г) квотна вибірка (квоти на вік, освіта, рід діяльності, релігійна приналежність, кількість квот не має перевищувати 4)

д) метод снігової кулі (при експертних опитуваннях

е) ймовірна/випадкова (трудовий колектив, студенти)

є) систематичний відбір (зі списку з певним кроком)

Термін «вибірка» за наших часів в емпіричній соціології масових опитувань має два основних досить сталих значення.

1. В одних випадках поняття «вибірка» використовується як синонім поняття «вибіркова сукупність» — частина населення (популяції), яка, власне, і зазнає опитування, з тим, щоб одержані результати можна було б поширити на досліджувану популяцію загалом.

2. В інших випадках під «вибіркою» мають на увазі процес відбору одиниць спостережень (технологія, способи і методи такого відбору визначають тип вибірки) — у цих випадках слово «вибірка» є синонімом процедурної категорії — «відбір одиниць спостереження».

Побудова вибірки при підготовці проекту конкретного соціологічного дослідження зводиться до розв'язання трьох основних проблем:

1) визначення обсягу вибірки — кількості чоловік, яких треба опитати для одержання якісної інформації;

2) визначення типу вибірки — побудова конкретної схеми процедури відбору;

3) оцінка якості вибірки — визначення ймовірності і міри точності, з якими результати опитування вибіркової сукупності можна переносити на ту чи іншу частину населення.

41. Опитування як один з основних методів отримання соціологічної інформації. Основні види опитування.

Опитування - метод збору соціальної інформації про досліджуваний об'єкт під час безпосереднього (інтерв'ю) чи опосередкованого (анкетування) соціально-психологічного спілкування соціолога і респондента (опитуваного) шляхом реєстрації відповіді респондентів на сформульовані соціологом питання, які випливають з цілей і завдань дослідження.

1. Анкетні – це опитування, під час якого відповіді респондента фіксуються на анкеті.

Анкета:

1. преамбула (звернення до респондентів із коротким викладом теми, мети, завдань опитування, назва організації або служби, яка його здійснює, з інструкцією щодо процедури заповнення анкети, із посиланням на анонімність опитування й використання його результатів лише з науковою метою),

2. основна частина – складається з блоку простих питань і складних питань і прикінцевих запитань. Типи питань: відкриті (треба написати свою відповідь), закриті (є варіанти відповідей) і напіввідкриті (можна написати свою відповідь)

3. «паспортичка», або блок із запитаннями, що розкривають соціально-демографічні, освітні, етнічні, культурні тощо характеристики респондентів (стать, вік, освіта, місце проживання, національність та ін..)

2. Інтервю –різновид опитування, спосіб отримання інформації за допомогою усного опитування (бесіди).

Типи інтерв’ю: за ступенем стандартизації інтерв’ю поділяють на:

1. Формалізоване (бесіда за детально розробленою програмою, запитаннями, варіантами відповідей)

2. Напівструктуроване (коли дослідники визначають лише головні питання, довкола яких розгортається бесіда із спонтанним включенням незапланованих раніше питань).

3. Неформалізоване (бесіда без конкретних запитань)

За числом тем:

1. Фокусоване (всебічне обговорення однієї теми)

2. Нефокусоване (бесіда довкола різноманітних тем)

За кількістю респондентів:

1. Індивідуальне – інтерв’ю з однією людиною

2. Групове – бесіда одного інтерв’юера з декількома людьми.

Фокус-групова дискусія – не біл. 10 запитань, трив. 1,5-2 год. Кількість осіб від 6-12, модератор і 4 мікро-групи.

42. Сутність методу анкетування та його різновиди, переваги та недоліки.

Опитування - метод збору соціальної інформації про досліджуваний об'єкт під час безпосереднього (інтерв'ю) чи опосередкованого (анкетування) соціально-психологічного спілкування соціолога і респондента (опитуваного) шляхом реєстрації відповіді респондентів на сформульовані соціологом питання, які випливають з цілей і завдань дослідження.

1. Анкетні – це опитування, під час якого відповіді респондента фіксуються на анкеті.

Анкета:

1. преамбула (звернення до респондентів із коротким викладом теми, мети, завдань опитування, назва організації або служби, яка його здійснює, з інструкцією щодо процедури заповнення анкети, із посиланням на анонімність опитування й використання його результатів лише з науковою метою),

2. основна частина – складається з блоку простих питань і складних питань і прикінцевих запитань. Типи питань: відкриті (треба написати свою відповідь), закриті (є варіанти відповідей) і напіввідкриті (можна написати свою відповідь)

3. «паспортичка», або блок із запитаннями, що розкривають соціально-демографічні, освітні, етнічні, культурні тощо характеристики респондентів (стать, вік, освіта, місце проживання, національність та ін..)

Виділяють такі різновиди анкетного опитування:

• анкетування індивідуальне - вид анкетування, що не перед­бачає спільності місця та часу при заповненні анкети для всієї сукупності респондентів;

• анкетування групове — вид анкетування, котрий перед­бачає одночасне заповнення анкети групою людей, зібраною в одному приміщенні;

• поштове анкетування — вид анкетування, який перед­бачає розповсюдження анкети поштою та очікування її по­вернення після заповнення респондентом;

• пресове анкетування (в ЗМІ) - вид анкетування, що ад­ресується специфічному контингенту: читачам газети, слуха­чам радіо, телеглядачам;

• експертне анкетування - вид анкетування спеціалістів-фахівців з проблеми, що є предметом вивчення.

43. Анкета як основний інструмент опитування. Типи запитань в анкеті.

1. Анкетні – це опитування, під час якого відповіді респондента фіксуються на анкеті.

Анкета:

1. преамбула (звернення до респондентів із коротким викладом теми, мети, завдань опитування, назва організації або служби, яка його здійснює, з інструкцією щодо процедури заповнення анкети, із посиланням на анонімність опитування й використання його результатів лише з науковою метою),

2. основна частина – складається з блоку простих питань- нейтральних за змістом (крім пізнавальної мети, вони забезпечують полегшене входження респондентів у процес опитування, пробуджують зацікавлення, формують психологічну установку на співробітництво на співробітництво.

і складних питань, які потребують аналізу й роздумів, активізації памяті, підвищеної зосередженості й уваги. Саме тут міститься ядро дослідження, збирається основна первинна соціологічна інформація.

і прикінцевих запитання, які мають бути достатньо простими, знімати психологічну напруженість у респондентів.

Типи питань: відкриті (треба написати свою відповідь), закриті (є варіанти відповідей) і напіввідкриті (можна написати свою відповідь)

3. «паспортичка», або блок із запитаннями, що розкривають соціально-демографічні, освітні, етнічні, культурні тощо характеристики респондентів (стать, вік, освіта, місце проживання, національність та ін..)

За структурою запитання анкети класифікують на: відкриті - це запитання, на які опитуваний може дати самостійну відповідь у вільній формі (не запропоновано жодних варіантів відповідей, і респондент може висловлюватися на власний розсуд); напівзакриті - дають можливість респондентові чи обрати відповідь запропонованого набору варіантів відповідей, чи доповнити своїм варіантом відповіді (в переліку запропонованих відповідей наявні позиції "інше" або "щось іще?"); закриті - дають повний перелік варіантів відповідей, пропонуючи обрати один (альтернативні) чи декілька з них (неальтернативнї).

За формою виділяють: прямі запитання - дають змогу одержати інформацію безпосередньо від респондента ("Чи задоволені Ви діяльністю органів внутрішніх справ?"); непрямі запитання використовують, коли від респондента необхідно одержати критичну думку про людей, негативні явища життя, пропонуючи на його розгляд уявну ситуацію, що не вимагає самооцінки конкретно його рис і обставин його діяльності.

(2). Серед розповсюджених методів опитування респондентів важливе місце займає метод анкетного опитування. Надзвичайна популярність цього методу пояснюється різноманітністю і якістю соціологічної інформації, яку можна одержати за його допомогою. Даний метод засновується на висловлюваннях окремих осіб і проводиться з метою виявлення найтонших нюансів в думках респондентів.

Анкета, як правило, починається з преамбули - звернення до респондента. В ньому вказується, хто проводить дослідження, описується мета дослідження, характер використання результатів, підкреслюється анонімний характер, спосіб заповнення анкети, а також висловлюється подяка (вона можлива і в кінці анкети) за участь в анкетуванні. Далі йде основна частина анкети, яка містить блоки запитань до опитуваних, і третя частина - паспортичка, в якій представлені відомості про опитуваних (стать, вік, освіта, місце мешкання, соціальний стан і т. д.).

За предметним змістом запитання анкети поділяють на: • запитання про факти, за допомогою яких отримують інформацію про соціальні явища, про стан справ в колективі, про поведінку і дії самого респондента, його вік, стать, освіту, соціальне становище і т. д.; • запитання про знання, мета яких - з'ясувати, що знає і що може повідомити респондент. • запитання про думку респондента, вони мають на меті зафіксувати факти, побажання, очікування, плани на майбутнє і можуть торкатися будь-яких проблем і особистості самого респондента; • запитання про мотиви, покликані викликати суб'єктивне уявлення людини про мотиви своєї діяльності.

Дата добавления: 2015-08-17