Молодь як специфічна соціально-демографічна складова суспільства.

Полеміка між вченими з приводу визначення молоді, її вікових меж, критеріїв виокремлення її у самостійну категорію має давню традицію. Дослідники по-різному трактують це поняття з позицій соціології, психології, фізіології, демографії та інших наук. Соціологи першими побачили, що молодь, як соціальна спільність, має притаманні тільки їй культурні риси, специфічні інтереси, цінності і норми поведінки. Саме вона є чутливим індикатором змін, що відбуваються, і визначає в цілому потенціал розвитку суспільства. Від того, наскільки вивчений світ розвитку цінностей сучасної молоді, її установки, життєві плани, багато в чому залежить ефективність заходів, що розробляються в області освіти, у сфері праці і зайнятості. Не зрозумівши суспільства, в якому живе молодь, не зрозуміти самої молоді, її специфічних проблем.

Молодь є не лише рушійною силою розвитку суспільства, а й дзеркалом, в якому відображається та соціальна дійсність, в умовах якої вона живе.Якщо у молодіжному середовищі з'являються проблеми, то це перш за все «вина» соціального середовища. Молодь – це найбільш здорова фізично частина населення, це життєва сила суспільства, потенціал його активності. Саме за рахунок цієї сили життя суспільства може бути жваве.

За даними науковців, орієнтовно з 14 років молода особа починає усвідомлювати власні соціальні права, місце в суспільстві, своє призначення. До 18 років практично завершується формування основних психофізичних особливостей людини, а до 24 припиняються процеси росту людського організму.

68. Особливості молодіжного віку.

Життя молодої людини поділяється на кілька періодів,

Перший – так званий період пошуку, коли молода людина визначає, ким бути; якою бут;, яку професію, спеціальність обрати; де реалізувати свої здібності.

Протягом другого періоду молода людина інтегрується в суспільство (початок трудової біографії юнаків та дівчат у будь-якій сфері – на виробництві, у науці, культурі тощо).

У третій період розпочинаються інтенсивна творча праця молодої людини, завершується її становлення (коли здебільшого обрано фах, здобуто освіту, набуто професійних навичок, створено сім’ю, є власне житло).

Молодь як специфічна соціально-демографічна група суспільства визначається не лише за віковими критеріями, а й за місцем, котре вона посідає в соціальній структурі суспільства, за особливостями соціального становлення та розвитку.

Соціальний статус молоді в усіх конкретних суспільствах і у всі часи загалом однаковий: молодь одночасно виступає об’єктом і суб’єктом соціалізації. Дана група суспільства успадковує суспільні відносини, духовні і матеріальні цінності конкретного суспільства з метою їх подальшого відтворення. Якщо суспільство націлене на стійкий розвиток, воно соціалізує (навчає, виховує), іншими словами, формує молодь так, щоб вона була здатна розвивати суспільство і розвиватися сама. Якщо суспільство зорієнтоване, перш за все, на збереження існуючого ладу, консервацію його ідей, цінностей і традицій, воно формує молодь виключно у свій спосіб.

Вік – один із базових критеріїв соціальної стратифікації в усіх суспільствах. Він має істотний вплив на людську поведінку і є важливою підставою певних соціальних очікувань щодо його носія.

Молодь має рухомі межу свого віку, вони залежать від соціально-економічного розвитку суспільства, рівня культури, умов життя.

У різні часи і в різних суспільствах під поняття молодь підпадали молоді люди дуже різного віку. Ті, кого в сучасних умовах називають молоддю, століття і більше того, здебільшого молоддю не вважалась. Ще в порівняно недавньому минулому в традиційному сільському житті молоддю звичайно називався дуже вузький віковий прошарок молодих людей напередодні їх соціальної зрілості, коли вони ставали дорослими і збирались почати сімейне життя, дуже часто, всього два-три роки, після чого молодих селян або ремісників не називали «молоддю». Часом однолітню дитину, семирічного хлопчика і навіть підлітка називають молодою людиною, юнаком або дівчиною, не інакше як жартома. Тридцятирічний дорослий (у стародавні часи – досить похила людина) для оточуючих є молодою людиною без жодної іронії, а жінка так званого бальзаківського віку, безумовно називається дівчиною, хоча вона може бути багатодітною матір’ю. Їх можуть називати молодими людьми і в сорок, і навіть у п’ятдесять років. Тільки явно виражений похилий вік перетворює дівчину – в маму або ж в бабцю, а молодого чоловіка – в тата чи дідуся.

Перехід від однієї вікової групи до іншої пов’язаний із серйозними змінами в системі міжособистісних та групових взаємодій, з новими нормами та умовами життя, зі зміною систем цінностей, соціальних відносин та форм діяльності.

Американський соціолог Бріджід Нойгартен охарактеризувала сучасне суспільство як «суспільство, яке не залежить від віку», в якому не існує єдиної вікової норми для набуття певної соціальної ролі. Вона відзначає, що сьогодні вже не є рідкістю 28-річний мер, 35-річна бабуся, 50-річний пенсіонер чи 60-річний молодий батько.

До встановлення індустріального суспільства молоді не було. Звичайно, завжди існували особи 17-30-річного віку, їх частка у суспільстві навіть була вищою, ніж сьогодні, адже народжуваність колись була вищою, а тривалість життя меншою. Але в ті часи їх не трактували як певну соціальну групу. Як тільки хлопець чи дівчина досягали статевої зрілості – їх одружували і вони з дитинства «стрибали» просто в доросле життя.

Кого можна назвати молоддю? Межі цієї суспільної групи визначити нелегко, адже не існує об’єктивних показників, за якими можна було б відділити період молодості від дитячих років і від віку зрілості. У давнину перехід у категорію юнаків визначався ритуалом ініціацій (від лат initiatio - посвячення – посвячення молоді в дорослих у первісних народів (свого роду, релігійно-містичні ритуали), а дорослими ставали внаслідок звершення суспільно значимих подій, таких як: одруження, народження першої дитини, вбивство хижого звіра тощо. Сьогодні найчастіше межі періоду молодості визначають за формальними ознаками: нижня – закінчення школи, отримання паспорта. Що ж до верхньої межі, то вона є ще більш умовною, наприклад, сьогодні державна молодіжна політика поширюється на громадян України віком від 14 до 28 років (в окремих випадках для наукової молоді до 35 років). Загалом, можна сказати, що людина залишається у межах молодіжної вікової групи доти, доки відчуває себе приналежною до неї і має відповідний стиль життя.

Молодь – це суспільна група, яка перебуває у періоді життя, який починається із статевого дозрівання, не має чітко окресленої верхньої межі і визначається як суспільними так і індивідуальними роками.

Актуальними сьогодні є проблеми відповідності фізіологічного і соціального віку молоді. З історії відомо, що в умовах нестабільності та кризи суспільства, радикальних перетворень і потрясінь соціальний вік починає випереджати фізіологічний вік молодих людей. Відбувається більш раннє подорослішання, тобто інтеграція молодого покоління в структури суспільства та виконання ним тих соціальних ролей, які покладаються на старший віковий період. Еволюція всієї світової системи теж передбачає, що кожне молоде покоління повинно оволодівати більшим обсягом інформації та знань. А це подовжує освітній період і процес соціального становлення.

Питання вікової періодизації молоді є дискусійним і дотепер. Згідно з найпоширенішою точкою зору, віковими межами молоді вважається період від 16 до ЗО років. Але в соціологічній літературі є й інші підходи. Деякі соціологи до молоді відносять осіб віком 11—25 років, інші — 15—28, 16—24 роки тощо. Останнім часом нижньою межею молодіжного віку вважається 14, а верхньою — 35 років. В основу цієї точки зору (14—35 років) — покладено тезу про «продовження юності», збільшення часу входження у трудове життя. Розширення загальноприйнятих у 60—70-ті роки вікових меж молоді (16—30 років) до 14—35 років відображає об'єктивні процеси в житті й розвитку людства. З одного боку, життя все наполегливіше висуває завдання більш ранньої соціалізації молоді, залучення її до трудової практики на ранніх етапах життя, з іншого — розширюються межі середнього і старшого віку, подовжуються терміни навчання та соціально-політичної адаптації, стабілізації сімейно-побутового статусу молоді.

Таким чином, молодь – поняття не стільки вікове, скільки соціальне та історичне.

69. Соціалізація молоді

Молодь – це та група, для якої ще не завершена первинна соціалізація в суспільстві. Хід і напрям соціалізації молоді на відміну від інших соціальних груп залежить від зовнішніх умов і параметрів, але, якщо для дітей (до 13-14 років) ці зовнішні умови формує сім’я, батьки, перш за все, то далі соціалізуючі можливості та ресурси цієї групи значно скорочуються. Сім’я вже не є головним чинником соціалізації. Далі ним стає суспільство. І від того, які умови соціалізації створює суспільство, залежить як формуватиметься молодь і яку молодь одержить суспільство.

Соціалізація дає можливість спілкуватися між собою шляхом освоєння соціальних ролей. Вона також забезпечує збереження суспільства, хоча кількість членів суспільства постійно змінюється. Виокремлюють три умовні групи завдань, які вирішуються людиною на різних етапах соціалізації: природно-культурні, соціально-культурні, соціально-психологічні.

До природно-культурних завдань соціалізації молоді можна зарахувати досягнення певного рівня фізичного та сексуального розвитку, тобто людині потрібно:

· засвоїти елементи етикету, символіки, пов’язаних з тілом та статеворольовою поведінкою;

· розвинути та реалізувати фізичні та сексуальні задатки;

· вести здоровий спосіб життя, адекватний статі та віку; перебудовувати ставлення до життя, стиль життя відповідно до статевовікових та індивідуальних можливостей.

Природно-культурні завдання відображають характер фізичного здоров’я.

Під соціально-культурними завданнями розуміють пізнавальні, моральні, ціннісні орієнтації індивіда. Від індивіда, згідно з його віковими особливостями, очікують залучення до певного рівня суспільної культури, оволодіння низкою знань, умінь, навичок, певного рівня сформованості цінностей тощо.

Соціально-психологічні завдання – це становлення самосвідомості особистості, її самовизначення в сьогоденному житті та на перспективу, самореалізація і самоутвердження, які на кожному віковому етапі мають специфічний зміст і засоби їх вирішення (відповідно чинники психологічного і соціального здоров’я). Вирішення всіх цих завдань є об’єктивною необхідністю для розвитку кожної людини.

Соціалізація – безперервний процес. Його можна розглядати двояко:

· як засвоєння індивідом соціального досвіду шляхом входження в соціальне середовище, в систему соціальних зв’язків;

· як процес активного відтворення системи соціальних зв’язків індивідом за рахунок його активної діяльності, активного включення в соціальне середовище.

Перша сторона процесу соціалізації – засвоєння соціального досвіду – це характеристика того, як середовище впливає на людину; друга його сторона характеризує момент дії людини та середовища за участю діяльності.

Завдяки соціалізації молода людина залучається до суспільства, засвоюючи звичаї, традиції і норми певної соціальної спільноти, відповідні способи мислення, властиві певній культурі, взірці поведінки, форми раціональності.

Важливим засобом соціалізації є культура. Вона містить ціннісні орієнтації, колективні настанови, уявлення про природний і соціальний світ, об’єктивні норми моралі та права тощо. Вбираючи в себе культуру, людина набуває свого духовного змісту – моральних уявлень, поглядів, стереотипів поведінки і самовираження, естетичних смаків тощо. Як засіб соціалізації, культура контролює, регулює, впорядковує поведінку суб’єктів соціальної взаємодії.

Соціалізація здійснюється як у процесі цілеспрямованого впливу на молоду особу в системі виховання, так і під впливом інших, також важливих факторів (сім’ї, що є основним чинником первинної соціалізації, мистецтва тощо).

Соціалізація має на меті привчити молоду людину до культури, оцивілізовувати її, навчити жити в суспільстві, зважаючи на інших людей, на проблеми загальноцивілізаційної ваги. Соціалізована молода особа повинна бути здатною аналізувати свої дії і вчинки, ставити перед собою значущі цілі, що відповідають вимогам і нагальним потребам суспільства, сформувати потребу самовиховання, спрямовану на вдосконалення самої себе, на вироблення позитивних якостей та звичок і подолання негативних.

Критеріями соціалізації молодої людини є такі етапи в її житті, як досягнення зрілості, повноліття й економічної самостійності, вибір професії, вступ у трудове життя (зайнятість). Критичними обмежувачами періоду соціалізації молоді виступають хронологічні параметри її віку.

У різних формах і з неоднаковою інтенсивністю процес самовизначення молоді супроводжується поглибленням інтересів, зародженням особливої молодіжної самосвідомості, консолідації специфічно-молодіжних інтересів.

Дослідження Українського НДІ проблем сім’ї та молоді свідчать, що в української молоді в період суттєвих соціальних змін досить чітко і достатньо швидко формуються установки вирішувати свої питання особистою позицією та особистою активністю (соціальна й економічна активність молоді). Активна роль молоді в процесі соціалізації зумовлена тим, що вона не стільки копіює зразки поведінки старших, скільки вносить в них новий зміст під впливом змін умов життя. Саме в такій активній молоді, соціально зрілій, що бере участь у вирішенні всіх питань сучасності і зацікавлене сучасне українське суспільство.

Соціальна зрілість – якісний показник розвинутості життя і діяльності молодої людини. Соціально-зрілу людину вирізняє високий рівень мислення, розсудливість, обдуманість і виваженість рішень, що їх приймає, висока соціальна активність, спрямована на вдосконалення, оновлення і зміни існуючих суспільних відносин. Соціальна зрілість не виникає раптово, на пустому місці, а є результатом, з одного боку, цілеспрямованого формування людини суспільством, властивим йому устроєм суспільних відносин (економічних, політичних, моральних, правових та ін.), духовною культурою, а з другого – результатом її власної самоосвіти.

Соціальна зрілість означає не лише наявність у людини широких знань, необхідних їй для реалізації своїх соціальних ролей, прав та обов’язків, але й глибоке усвідомлення соціальних цінностей, характерних для даного суспільного устрою, формування стійких мотивів поведінки.

70. Державна молодіжна політика в Україні.

Державнамолодіжна політика як система певних заходів щодо сприяння соціальному становленню і розвитку молоді, повинна базуватися на глибокому,об’єктивному аналізі реального стану молоді, здійснюваному різниминауками.

Вдалим проявом кооперації зусиль соціологів і працівників органів державної влади у виробленні та реалізації державної молодіжної політики є співпраця Українського інституту соціальних досліджень (раніше - Українського науково-дослідного інституту проблем молоді,створеного 1991 р.), з одного боку, і низки органів державного управління включно з Адміністрацією Президента України, Кабінету Міністрів України, Верховної Ради, міністерств і відомств - з другого. Серед основних напрямів діяльності інституту - фундаментальні та прикладні дослідження з проблем сім’ї, молоді й дітей, молодіжного та дитячого руху, вивчення процесів соціалізації молоді, розробка економічних, соціальних, організаційно-равових механізмів формування і проведення державної політики в Україні стосовно молоді й дітей тощо. Науковці інституту брали і продовжують брати участь у розробці законодавчих актів щодо молоді і юнацтва, готують аналітичні та наукові матеріали до щорічних парламентських слухань щодо проблем молоді в країні, виробляють пропозиції урядові країни з впровадження механізму надання кредитів молоді й молодим сім’ям, забезпечення молоді першим робочим місцем, підтримки талановитої молоді. Протягом останніх років за активної участі співробітників інституту підготовано низку щорічних доповідей Президентові України, Верховній Раді, Кабінету Міністрів «Про становище молоді в Україні». Одним з принципових наслідків співпраці соціологів і урядовців єзміна акцентів у ставленні до молоді. Раніше вважалося, що молодь є переважно об’єктом державної молодіжної політики, об’єктом соціального впливу. Особливості сучасного становища молоді полягають у тому,що вона є насамперед суб’єктом суспільного життя, який разом із тимперебуває у процесі свого становлення. Звідси у державній молодіжнійполітиці рівноправними партнерами повинні бути і молодь, і суспільство. Мова повинна йти не про патерналістську політику держави стосовно молоді, а швидше про сприяння її соціальній адаптації в умовах переходу до ринково орієнтованої економіки, про створення такої соціальної системи, яка б могласамозабезпечити і відтворити себе. Недарма програма в галузі молодіжної політики у країнах європейської спільноти передбачає два основні, у названій послідовності, принципи: 1) активну й безпосередню участь молоді в її розробці та реалізації, 2) підтримку молодіжних ініціатив державними структурами. Процес допомоги молоді у західних країнах,зазначають дослідники, віднаходить енергію в індивідуалізації, а не вколективізації, в регіоналізації, а не в централізації, в плюралізмі, а не вцентралізмі, і в безпосередній участі, а не в управлінні зверху.

В Україні стратегічні цілі державної молодіжної політики означені низкою нормативно-законодавчих актів, котрі, як виявила практика попередніх років, не потребують значного уточнення чи доповнення.Державна молодіжна політика, відповідно до нових реалій, визначена в Україні пріоритетним і специфічним напрямом системної діяльності держави у відносинах із молоддю і молодіжним рухом, яка здійснюється в законодавчій, виконавчій, судовій сферах і становить за мету створення соціально-економічних, політичних, організаційних, правових умов та гарантій для життєвого самовизначення, інтелектуального, морального, фізичного розвитку молоді, реалізації її творчого потенціалу і у власних інтересах, і в інтересах суспільства. Об’єктом державної молодіжноїполітики є молодь віком від 14 до 28 років, що живе в Україні.Серед головних засад державної молодіжної політики слід назвати такі: ● повага до поглядів молоді та її переконань; ● надання права і залучення молоді до безпосередньої участі у формуванні й реалізації політики і програм, що стосуються суспільства взагалі й молоді зокрема; ● сприяння ініціативі й активності молоді в усіх сферах життєдіяльності суспільства; ● зміцнення зв’язків між поколіннями на основі засвоєння кращих, передових ідей світової цивілізації тощо.Сьогодні йдеться про втілення в життя основних положень державної молодіжної політики, зміцнення правових і матеріальних гарантій щодо здійснення прав і свобод молодих громадян, діяльності молодіжних організацій, для повноцінного соціального становлення та розвитку молоді. Адже багато важливих і корисних для молоді справ, які декларуються в законодавчих актах та правових документах, лишаютьсячинними лише на папері. Наприклад, таке положення, як першочерговенадання житла молодим сім’ям. 2001 року одержали житло та поліпшилижитлові умови тільки 1,1% молодих подружніх пар, котрі перебували вчерзі. Якщо такі темпи зберігатимуться, то черга зникне не менш як через90 з гаком років, і багато молодих родин можуть просто цього недочекатися. Саме тому науковці інституту соціальних досліджень розробили проект Концепції реалізації державної молодіжної політики на найближчі п’ять років. Докладніше про зміст цієї концепції йтиметьсядалі, в третьому питанні теми.

---

Дата добавления: 2015-08-17