Холера.

Етіологія Збудник холери - холерний вібріон, представлений двома біоварами: біовар власне холери і Ель-Тор.

Епідеміологія Джерелом інфекції є людина, хвора на холеру та бацилоносії. Холера розповсюджується через безпосередній контакт з хворими, через воду та харчові продукти.

Патогенез Проникнувши через рот в організм людини, що заразилася, холерні вібріони піддаються шкідливому для них впливу кислого вмісту шлунка, причому частина з них при цьому гине, а інші надходять у дванадцятипалу, а потім і в тонку кишки, де відбувається їхнє розмноження й одночасне з цим відмирання. Токсичні речовини, що вивільняються з мікробних клітин (холерних вібріонів), зокрема холероген (токсин другого типу), впливають на фермент аденілциклазу, що міститься в поверхневих шарах клітин епітелію слизової оболонки тонкої кишки, у їх цитоплазматичній мембрані, на мукоїдні речовини, що знаходяться в міжклітинних просторах.

Клініка Інкубаційний період коливається від кількох годин до 5 днів, частіше - 2-3 дні. Початок захворювання, як правило, гострий. Захворювання починається зазвичай з проносу, який виникає раптово, частіше в нічний час або в ранкові години. У більшості хворих спочатку стілець водянистий, рідше випорожнення калові, а потім набувають типовий для холери характер - нагадують рисовий відвар. У ряді випадків при легкому перебігу хвороби стілець каловий. Зрідка буває домішка слизу, а іноді і крові.

Лабораторна діагностика бактеріоскопічне дослідження калових і блювотних мас, серед експресних методів діагностики: РІФ, ІФА.

Диф.діагноз Холеру диференціюють з гострим гастроентеритом, викликаним сальмонеллами, шигел Зонне, ротавірусами, а також з неінфекційними гастроентеритами, отруєннями грибами (блідою поганкою) і деякими пестицидами.

Ускладнення пневмонії, тромбофлебіт і гнійне запалення (абсцес, флегмона), тромбозом судин брижі і ішемія кишечнику. Значна втрата рідини може сприяти виникненню розладів мозкового кровообігу, інфаркт міокарда.

Лікування Первинні регідратаційної заходи включають заповнення наявного дефіциту рідини та електролітів. У важких випадках проводиться внутрішньовенної введення полііонних розчинів.При холері призначають курс препаратів тетрацеклінового ряду, а в разі повторного виділення бактерій – левоміцетин.

Порядок госпіталізації та правила виписки Обов”язкова, виписують після отримання негативних результатів бактеріологічного дослідження, через 24-36 год після закінчення лікування антибіотиками.

2. Загальна х-ка інф.хвороб із трансм.шл.передачі. Трансмісивні інфекції – захворювання, основною умовою виникнення яких є наявність комахи – переносника, за її відсутності людина – носій інфекції – небезпеки для оточуючих не становить.

Розрізняють 2 типи трансмісивних захворювань: ендемічні та епідемічні. Визначають належність до тієї чи іншої групи наступні фактори:

- зона розповсюдження основного джерела (резервуара) інфекції;

- зона розповсюдження переносника (кліщі, москіти, комарі, блохи, воші та ін)

Зараження відбувається при укусі комарами, кліщами, блохами тощо, при потраплянні інфікованих виділень переносників на шкіру і слизові оболонки та ін. шляхом. Розрізняють облігатно-трансмісивні хвороби, що передаються тільки специфічними переносниками (малярія, москітна гарячка, кліщовий та вошовий поворотні тифи, жовта гарячка, сезонні енцефаліти — кліщовий та комариний, шкірний лейшманіоз та ін.), та факультативно-трансмісивні хвороби, збудники яких розповсюджуються різними шляхами (повітряно-крапельним, травним, безпосередньо від людини до людини), в т. ч. переносниками (чума, туляремія, гарячка Ку). Облігатні Т. х. відносять до кров'яних інфекційних хвороб, бо вхідними воротами і осн. середовищем для розмноження збудника є кров та лімфа. Багатьом Т. х. властива природна вогнищевість.

Дата добавления: 2015-08-18