Розуміння людської природи

Особово-центрованому консультуванню властивий особливий погляд на суть людини: люди вважаються спочатку наділеними позитивними якостями (Rogers, 1961). Суть людини визначається такими характеристиками, як «позитивність, спрямованість вперед, конструктивність, реалістичність і надійність» (Rogers, 1957, р. 199). Кожна людина, починаючи з дитячого віку, є істотою свідомим, таким, що направляється зсередини і рухомим до самоактуалізації. Роджерс дотримувався погляду (Rogers, 1959), що діти вже з народження володіють наступними рисами.

· Все, що відчуває дитина, є його реальністю. Сприйняття немовляти - це внутрішній процес, який недоступний свідомості тих, що оточують.

· Всі немовлята народжуються з тенденцією до самоактуалізації, яка задовольняється через цілеспрямовану поведінку.

· Взаємодія дитини з навколишнім середовищем є організованою цілою, і все, що робить дитина, - взаємозв'язано.

· Переживання немовляти можуть вважатися позитивними або негативними залежно від того, чи сприяють вони тенденції актуалізації.

· Немовлята підтримують актуалізуючі переживання і уникають переживань, такими що не є;

Згідно Роджерсу, самоактуалізація є найбільш поширеною і найбільш дієвим двигуном існування і охоплює дії, які впливають на особу в цілому. «У організму є одна основна тенденція і прагнення - актуалізувати, підтримувати і розширювати діяльність організму» (Rogers, 1951, р. 487). Теоретики, що дотримуються особово-центрованого підходу, вважають, що будь-яка людина здібна до відшукання особового сенсу і мети в житті.

Роджерс розглядає індивіда з феноменологічної точки зору: сприйняття людиною дійсності вважається важливішим, ніж події самі по собі (Rogers, 1955). Така точка зору готівка нагадує позицію Адлера. Концепція «я» - це ще одна ідея, яка зближує погляди Роджерса і Адлера. Але для Роджерса це поняття є до такого ступеня центральним, що його теорію часто згадують як теорію « я». «Я» - це продукт пережитого досвіду людини, і знання особливостей свого «я» допомагає людині диференціювати себе від інших (Nye, 1996).

Для формування благополучного «Я» (здоровій особі) чоловік потребує позитивного відношення - любові, щирості, турботи, пошани і схвалення. Але в дитинстві, так само як і в пізніші періоди життя, людина часто дістає обумовлене схвалення від батьків і від інших людей. Відчуття власної цінності розвивається у людини тоді, коли він поводиться певним чином, тому що обумовлене схвалення привчає людину відчувати збою значущість тільки тоді, коли він пристосовується до бажань інших. Таким чином, людина може бути вимушена відмовлятися від власного сприйняття або спотворювати його, коли хтось, чия думка є значущою для людини, бачить ситуацію по-іншому. Індивід, що стикається з такою дилемою, усвідомлює неспівпадання між самосприйняттям і досвідом. Якщо людина не поступає так, як хочуть від нього інші, він не буде прийнятий і оцінений по гідності. Проте якщо людина слідує вимогам інших, він виявляється перед прірвою між ідеальним «Я» (яким людина прагне стати) і реальним «Я» (якою людина є). Чим далі ідеальне «Я» від реального «Я», тим більше відчуженою і непристосованою стає людина.

Дата добавления: 2015-08-17