Міжнародна мова жестів.

За кордоном навіть розуміння мови тіла і жестів набуває особливого значення. Розглянемо кілька прикладів.

Під час своєї першої поїздки до Неаполя добропорядний американський турист дякує офіціантові за добре обслуговування жестом «О. ІО. - зробивши кільце із великого і вказівного пальців. Офіціант блідне і прямує до менеджера ресторану. Вони серйозно обговорюють питання, чи викликати поліцію для того, щоб заарештувати туриста за образливу поведінку в громадському місці. Що ж трапилося?

Більшість туристів навряд чи наважаться їхати з домівки без розмовника, якого вистачатиме для того, щоб сказати або зрозумі­ти прості висловлювання, на зразок «Ja», «Nein», «Grazie» і «Ои se trouvent les toilettes?». Але, незважаючи на те що багато людей зна­ють, що жести є найпоширенішим різновидом міжкультурного спілкування, вони, однак, не завжди розуміють, що мова жестів може бути такою ж різною, такою ж регіональною і так само викли­кати непорозуміння, як і слова.

Повернемося до нашого здивованого туриста. Жест «великий і вказівний пальці, сполучені в кільце» в Америці вважається дружнім жестом; у Франції і Бельгії це сприймається як образа: «Ти повний нуль»; у деяких частинах Південної Італії це означає «сідниця», а у Греції і Ту зеччині - образливе і вульгарне сексуальне запрошення.

І справді, існують десятки жестів, що мають різне значення в різноманітних регіонах і країнах. «Великий палець, піднятий угору» - чи завжди це позитивний жест? Зовсім ні. Чи означає кивок головою так? У Болгарії - ні!

Для тсго щоб іще більше заплутати ситуацію, варто сказати, що більшість жестів не мають ніякого значення в жодній із країн. Якщо ви з вимкнутим звуком дивитеся телевізор або здалеку спостерігає­те за розмовою, то у вас створюється враження практично постій­ного руху, особливо рук. Люди розмахують руками, потискують одне одному руки, погрожують пальцем, вказують, чешуть груди, пощипують кінчик носа.

Такі дії можна розділити на три основні категорії: маніпулятори, жести та ілюстратори.

У маніпуляторі одна частина тіла, здебільшого руки, потирає, колупає, стискує, чистить або, інакше кажучи, пестить іншу частину тіла. Ці рухи не мають конкретного значення. Маніпулятори зазвичай посилюються, коли люди перестають почувати себе зручно або, навпаки, повністю розслабляються.

Жест - це фізична дія, що може цілком замінити слова. Кивок головою в багатьох країнах заміняє «так». Підняття плечей і розведення долонь цілком очевидно означає «я не знаю» або «я не впевнений».

Жести-ілюстратори - це фізичні дії, що допомагають пояснювати сказане словами, але у відриві від слів вони не мають змісту. Розмахування руками, підняття брів, клацання пальцями і постукування по столі можуть підсилити або пояснити слова, але вони не можуть застосовуватися окремо від слів. Люди іноді використовують ілюстратори для пантоміми, або коли вони не можуть дібрати потрібне слово, або коли так простіше проілюструвати те, що вони говорять, наприклад, пояснюючи, як зав'язувати краватку.

Отже, один і той самий ілюстратор може супроводжувати позитивне твердження в одному контексті та негативне - в іншому. Це не те саме, що жести, які мають однакове значення завжди і скрізь: для будь-яких груп, класів, культур і народностей. Жести застосовуються свідомо. Жестикулюючи, людина знає, що означають жести, якщо, звичайно, вона не використовує їх ненавмисне. Коли Нельсон Рокфеллер підняв середній палець, щоб зупинити оратора, він точно знав, що означає цей жест, і сподівався, що оратор теж це знає.

Вивчаючи жести, було з'ясовано, що немає сенсу спостерігати за спілкуванням людей, оскільки жести використовуються лише від випадку до випадку. Ще менш продуктивно прохати людей описати або вказати на жести, що використовуються та мають значення для їхньої культури. Навіть коли робиться спроба чітко й докладно пояснити концепцію жестів, багатьом у такий спосіб все одно важко збагнути і проаналізувати свою комунікативну поведінку.

Замість цього була розроблена дослідницька процедура, що дає змогу визначати жести в різноманітних культурах, зокрема в урбанізованій Японії, серед білошкірих людей, у країнах Близького Сходу, серед американського середнього класу, папуаських племен, народностей Нової Гвінеї, іранців, ізраїльтян і жителів Лондона, Мадрида, Парижа, Франкфурта і Рима. Процедура складається з трьох кроків.

1. Групі людей однієї культурної належності пропонується набір фраз і висловлюється прохання сказати, чи є у них якісь жести або вирази обличчя для кожної з них: «Котра година?», «Добре», «Так» і тощо. Було виявлено, що звичайно після відповіді 10-15 людей на ці запитання уже починає складатися каталог жестів, властивих певній культурі.

2. Потім аналізуються результати. Якщо більшість людей не може поєднати дію зі словесною фразою, то така дія відсівається.

3, Нарешті, дії вивчаються для того, щоб усунути придумані жести й ілюстратори. Багато людей настільки прагнуть догодити дослідникам, що прямо на місці починають видумувати жести. Американців, наприклад, просили показати жест, пов'язаний із фразою «пиляти дерево»; звісно, цей жест міг їм бути нав'язаний, оскільки ніхто до них із подібним проханням не звертався, але той рух рукою, що вони показали, не був «жестом».

Для того щоб визначити ці «хибні жести», відеозапис першої групи було показано іншим людям тієї ж культурної належності. З'ясовувалося, що із показаних жестів є вигадкою, що - пантомімою, а що - символічними жестами, які вони бачили раніше або використовували особисто. Людей також просили дати своє власне визначення кожному із жестів.

Жести, що залишалися у списку після другого раунду інтерпретації, найімовірніше, і були символами певної культури. Використовуючи цю процедуру, дослідники виявили три типи жестів:

1) популярні жести, що мають однакове або схоже значення в декількох культурах. Вдалим прикладом цього є похитування головою з боку в бік, що означає «Ні»;

2) унікальні жести, що мають специфічне значення в одній культурі, але нічого не означають в інших. Дивно, але схоже, що не існує унікальних американських жестів, хоча в інших країнах таких прикладів багато. Наприклад, французький жест, використовуваний для позначення «він п'яний», має такий вигляд: людина кулаком торкається кінчика носа і повертає його з боку в бік. Цей жест більше ніде не використовується. Німецький жест побажання удачі - два кулаки із затиснутими усередині великими пальцями, що постукують по уявному столі. Цей жест теж унікальний;

3) багатозначні жести, що мають одне значення в одній культурі й абсолютно інше - в іншій. Великий палець, затиснутий між середнім і вказівним пальцями, означає запрошення до сексу в Німеччині, Голландії та Данії, а у Бразилії і Португалії цей самий Жест означає побажання удачі або захисту.

Кількість використовуваних жестів у різних країнах різна - у США їх менше 60, а в Ізраїлі - більше 250. Різниця пояснюється тим, що в Ізраїлі живуть недавні іммігранти з різних країн світу більшість яких мають свій власний великий арсенал жесті з. До того ж вони допомагають на військовій службі, де надто важливе значення має тиша, а всі ізраїльтяни служать в армії, тому військова служба створює і можливості, і потреби у вивченні нових жестів. Типи використовуваних жестів, а також їхня кількість залежать від конкретної країни. В одних культурах є надто багато образливих жестів, в інших - жестів, що означають голод і секс.

Нарешті, як зазначає у своїй книзі «Жести» американский дослідник Десмон Морріс, існують значні регіональні розходження в межах сучасних культур. Ті результати досліджень, що були згадані вище, стосувалися головним чином мешканців великих міст: Лондона, але не всієї Англії, Парижа - а не Франції. Завдякл можливості подорожувати та телебаченню чимало жестів відомі й у сільській місцевості, навіть якщо вони там і не використовуються

Отже, піармени мають пам'ятати, що лише тривале перебування у культурному середовищі іншої країни допомагає набагато швидше налагодити співробітництво та подолати мовно-культурні проблеми, що виникають у спілкуванні. Особливе значення при цьому має розуміння певної загальної розбіжності не тільки між мовами народів світу, але й культурою регіонів світу, складовою частиною яких стає й розбіжність у їхніх ділових культурах.

Дата добавления: 2015-08-17