Національний, регіональний та глобальний рівні ділової культури.

Відомо, що за критеріями кордонів або масштабів своїх операцій бізнес можна розглядати (ідентифікувати) як: національний (ве­деться в межах однієї країни, наприклад в Україні, Росії тощо); ре­гіональний (ведеться в масштабах регіону світу, наприклад Захід­ноєвропейського, Азіатсько-Тихоокеанського тощо); глобальний (великий бізнес має штаб-квартири в декількох регіонах світу одно­часно, наприклад «IBM», «Procter&Gamble», «McDonald's», «Соса- Соlа», «Mazda» та ін). У межах ділового середовища кожного з названих рівнів існує своя власна ділова культура як система особливих ціннісних орієнтацій, відносин і норм поведінки.

Міжнародне ділове середовище сьогодні часто регулюється не окремими державами, а глобальними компаніями, які називають «корпоративними громадянами світу». Лідерство глобальних компаній на світових ринках забезпечується перевагами використання ними ресурсів різноманітних регіонів світу - сировинного, трудо­вого, інтелектуального, фінансового. Але використання таких ре­сурсів потребує адаптації до місцевих культур, до конкуренто­спроможних стилів і методів ділової поведінки. Одночасно гло­бальні компанії, міжнародні фінансові організації можна по праву вважати й творцями нової глобальної ділової культури і ділової етики, що синтезують найбільш конкурентоспроможні риси регіональних і національних ділових культур.

Прикладом цього може слугувати «Вашингтонський консенсус», схвалений спільно керівниками Міжнародного валютного фонду, Світового банку та Міністерства фінансів США. Він містить десять нижченаведених рекомендацій з реформування світової торгівлі, які справили величезний вплив на економічне життя і ділову куль­туру всієї світової системи:

· Податкова дисципліна. Великі та постійні дефіцити бюджету породжують інфляцію та відплив капіталу. Держава має звести цей дефіцит до мінімуму.

· Особлива спрямованість суспільних витрат. Уряд повинен витрачати кошти лише у сфері освіти, охорони здоров'я та на розвиток інфраструктури.

· Податкова реформа. Сфера осіб, що оподатковується в суспіль­стві, має бути широкою, але рівень податків - помірним.

4 Процентні ставки. Процентні ставки повинні визначатися внутрішніми фінансовими ринками. Вони мають стимулювати вклади в банки та перешкоджати відпливу капіталу.

1. Обмінний курс. Країнам, що розвиваються, слід ввести такий обмінний курс, який допомагав би експорту, роблячи експортні ціни більш конкурентоспроможними.

2. Торговий лібералізм. Тарифи повинні бути максимальними і вводитися на ті товари, які сприяють експорту.

3. Прямі інвестиційні капіталовкладення. Має бути ухвалена політика заохочення та привернення капіталу й технологічних знань.

4. Приватизація. Всіляко повинна заохочуватися приватизація державних підприємств. Приватні підприємства зобов'язані бути ефективнішими, оскільки менеджери безпосередньо зацікавлені у високій продуктивності праці.

5. Дерегуляція. Надмірне державне регулювання породжує лише корупцію і дискримінацію щодо субпідрядників, які не мають можливості пробитися до вищих прошарків бюрократії.

6. Права приватної власності. Ці права мають бути гарантовані та посилені.

Цей консенсус став своєрідною ідеологією у сфері міжнародних економічних відносин. Положення «Вашингтонського консенсусу» були покладені в основу правила «золотого корсета», згідно з яким держава, має підкорятися певним вимогам: основою економічного розвитку стає приватний сектор; зменшується роль держави в регулюванні економічного життя; підтримується низький рівень інфляції; зберігається стабільність цін; розширюються права і можливості іно­земного капіталу; місцева індустрія відкривається світу; знижуються тарифи на імпорт і т. ін. Але, як показала світова фінансово-економіч­на криза 2008 p., такі положення мають постійно уточнюватися.

В умовах глобалізації економічного і ділового середовища національні й регіональні ділові культури розвиваються в напрямі глобальної ділової культури. Аудиторії ділових кіл, найманих праців­ників, споживачів, широкої громадськості багатьох країн поступово набувають дедалі більшої подібності. Через це в умовах глобалізації діяльність у сфері зв'язків із громадськістю теж має тенденцію до уніфікації.

Система міжнародних зв'язків з громадськістю стає дедалі інтегрованішою. Вона об'єднує суто державні пріоритети, інтереси національних і транснаціональних компаній. Успіх міжнародних комунікаційних програм і кампаній залежить від оперативності та досягнення монопольного впливу у сфері виробництва інформації пріоритет за впливу на світову громадську думку віддається міжнародним каналам масової комунікації. Основними механізмами міжнародних зв'язків з громадськістю, окрім ЗМІ, є дипломатичні служби, структури й організації культурного співробітництва, пред­ставництва за кордоном, міжнародна діяльність ТНК і промисло­во-фінансових груп. Інформаційно-аналітичні, маркетингові та PR консалтингові структури (див. табл. 3) перетворюються на потужні консорціуми, здатні розв'язувати як глобальні завдання, так і спе­цифічні проблеми локальних ринків у сфері зв'язків з громадськістю, обслуговуючи їх на основі довгострокових і доволі гнучких договорів.

Таблиця 3. 15 найбільших транснаціональних фірм паблик рілейшнз

Назва фірми	Прибуток (млн доларів)	Кількість співробітників
«Burson-Marsteller» (А)	233,3
«Shandwick»	190,3
«Hill and Knowlton»	160,8
«Porter/Novelli International» (A)	121,2
«Edelman Public Relations Worldwide»	111,7
«Fleishman-Hillard»	107,5
«Kenchum Public Relations» (A)	74,8
«GCI Group» (A)	52,3-
«OgilviAdams & Rinehart» (A)	48,5
«Manning, Selvage & Lee»	47,9
«Bozell Sawyer Miller Group» (A)	43,9
«Ruder Finn»	41,9
«Cohn & Wolf» (A)	25,0
«Financial Relations Board»	20,2
«Morgan-Walke Associates»	16,5
«А» означає підпорядкованість рекламним агенціям

Дата добавления: 2015-08-17