Повага до місцевих звичаїв

Під час ведення бізнесу в іноземних країнах ключем до успіху може стати те, наскільки швидко відбувається опанування тонко­щами місцевого ринку. Часто це залежить від розуміння та сприй­няття поширених тут звичаїв. Для іноземців, особливо тих, які за своєю природою є більш розкутими і далекими від офіціозності у стосунках з людьми, це зробити інколи важко.

Наприклад, в Японії, Німеччині, більшості Скандинавських та в деяких інших країнах навіть після декількох зустрічей не заведено звертатися на ім'я. У багатьох країнах не узвичаєно разом з чолові­ком запрошувати на обід його дружину. І це не якась дискримінація жінок. Просто в багатьох випадках жінки за таких обставин почува­ються більш незручно, ніж чоловіки.

Завдяки існуванню деяких традицій можна опинитися в ситуа­ції, коли доведеться ковтати щось незвичне, як, наприклад, у випад­ку, коли вам як почесному гостю на бенкеті у країні Середнього Сходу потрібно буде проковтнути око вівці. Те, що ви можете сприймати як забобонність, для місцевого персоналу компанії часто є надзвичайно важливим.

У високорозвинутій електронній компанії Малайзії жінкам не дозволять почати працювати до тих пір, поки Бомох (священик) не вижене злий дух із кімнати, де вони працюють. У Гонконгу фахівець з питань Фенг Шуі (вітру та води) є необхідним навіть для найбільших фірм, коли виникає потреба схвалення проекту переплануван­ня або оновлення офісу.

Опанування місцевими звичаями є особливо важливим у Китаї - країні, що й досі залишається великою загадкою для європейців. Без відповідних пояснень європейський службовець не втямить, чому формальне висловлення подяки тут ніколи не подається у письмовій формі, або не довідається про те, що, будучи в гостях на тарілці потрібно залишати деяку кількість їжі. Якщо цього не робити, то господар може подумати, що недостатньо пригощав гостей. Не варто затримуватися в гостях після їжі (коли подано фрукти і на годиннику десь близько 20:30, прийом, як правило, закінчуєть­ся). Не існує будь-якого табу стосовно споживання їжі (господар може підтримувати розмову з повним ротом їжі, сьорбати юшку, чхати або кашляти під час їжі).

Отже, в різних культурах існує різне розуміння поганих манер. Погана манера в одній країні може виявитися хорошою в іншій і, навпаки, - хороша вважатиметься образливою.

Культурні відмінності груп громадськості (наприклад, країн За­ходу і Сходу) нерідко перешкоджають успішним діловим комуніка­ціям. Поведінка партнерів часто здається важкозрозумілою і малопередбачуваною. Складається враження, що тільки досвід може допомогти подолати бар'єри нерозуміння. Зважаючи на те, що куль­турні компоненти достатньо стійкі, вони, як правило, потребують знання про них, пояснення і вмілого використання у процесі зв'язків із інокультурною громадськістю.

Пояснення культурних розбіжностей можна здійснити на основі використання певних структурних моделей. Зокрема модель діло­вої культури можна уявити у вигляді матричної форми, що поєднує дві складові частини: культурно-психологічну, або психографічну (цінності, судження, поведінкові норми), і середовищно-об'єктивну (елементи різноманітних рівнів середовища - мікро-, мезо- і макро).

У клітинках матриці розміщуються оцінки значень (коди зна­чень) конкретних об'єктів середовища на рівні цінностей, суджень і поведінки. Оцінки визначають пріоритети й зміст тверджень, Щ° характерні для конкретної ділової культури.

Цінності - це об'єкти, сутності, що розглядаються як цінні та такі, що мають значення. Соціальний статус, гроші, сім'я, освіта, релігія, здоров'я, свобода можуть розглядатися як персональні, життєво значущі цінності й мати конкурентний характер. Конкурентність цінностей означає їх ранжованість за рівнем важливості або пріоритетності для індивіда чи групи. Так, наприклад, здоров'я і свобода мають неоднакові пріоритети в різноманітних національних ділових культурах. Цінності - це фундаментальний і найбільш стабільний та глибокий компонент, що зумовлює поведінку людини, оскільки він є результатом її тривалої персональної соціалізації. На ціннісному рівні формуються найбільш стійкі детермінанти поведінки, а тому саме цінності є утвореннями, що найважче піддаються змінам.

В епоху глобальної взаємозалежності за браку консенсусу вини­кає особлива необхідність у таких цінностях, що поділяються у гло­бальному масштабі. Тому формування спільних цінностей - най­більш важлива складова для здійснення зв'язків із громадськістю у мультикультурному середовищі.

Судження або вірування розкривають зміст ставлення людей до Різноманітних об'єктів середовища та зумовлюють специфіку їхньої поведінки. Судження з приводу одного й того самого об'єкта можуть істотно відрізнятися у представників тих чи інших культур.

Поведінкові норми - це моделі дій або вчинків, що є типовими у конкретній ситуації. Так, наприклад, в одній і тій самій ситуації (скажімо, підготовка до підписання угоди, конфлікт або урочистий захід), американські та японські бізнесмени часто поводяться по-різному.

Важливо наголосити, що тактична ділова угода про конкретні дії може бути досягнута і без дотримання одних і тих самих цінностей тобто на ґрунті спільних Інтересів, що узгоджують поведінку сторін Однак стратегічно орієнтоване співробітництво має більше шансів на успіх у випадку, коли партнери не тільки поділяють поведінкові норми, але й мають спільні судження і цінності.

Цінності, судження та поведінкові норми, що притаманні кож­ній культурі, існують і виявляються у ставленні людей до конкрет­них об'єктів або явищ. Щоб ідентифікувати значущі об'єкти середо­вища, де відбувається діяльність організації або особи, їх можна розділити на три рівні: мікросередовище (внутрішнє середовище організації); мезосередовище (найближче до організації зовнішнє середовище); макросередовище (віддалені загальні цінності та нор­ми культури суспільства). Специфіка культури, власне, й полягає в особливому наборі об'єктів, що виокремлюються людьми, у змісті їх ціннісного значення для них та висловлюваних судженнях сто­совно них, а також у нормах або моделях поведінки.

Успішне здійснення зв'язків із громадськістю у мультинаціо­нальному середовищі потребує знання основних характеристик і специфіки культур, що взаємодіють між собою. Знання культурних особливостей дає можливість компанії, що працює в мультикультурному середовищі, оцінювати, прогнозувати й налагоджувати взаємостосунки з різноманітними цільовими групами громадсь­кості - партнерами, своїми співробітниками із місцевих громадян, інвесторами, споживачами, державними чиновниками, місцевою громадою тощо.

Дата добавления: 2015-08-17