Калина.

Небесній сотні присвячується.

Муз. Володимира Музиченка
Сл. Світлани Бояркевич

В чорній хустці калина
До землі нахилилась.
Над убитим козаком
В самоті зажурилась.

Приспів:

Ой, козаче, козаче, молодий та вродливий.
Чом так рано пізнав ти смерті сильні обійми?
Ой, козаче, козаче, як же неньці сказати?
Коли прийде до мене стиглі грона зривати.

2. Над тобою кружляють
Хижі птахи ще з ночі.
Хочуть тіла твойого,
Та ще карії очі.

Приспів.

3. Я ще нижче схилюся,
Ніби рідная мати,
Щоб тебе на поталу
Птахам цим не віддати.

Посвята Небесній сотні

Їх нелюд-снайпер Відіслав на небо... Всі, як один, Вони тепер у Бога.   Ні почестей, ні слави Їм не треба, Вони життя поклали Не для цього.   Їх очі дивляться на нас З пітьми безодні, Що там попереду – Чи щастя, чи руїна?..   Найкращий пам'ятник Небесній сотні – Єдина і щаслива Україна!

Твої сини

Чому так швидко Забрало небо? Загасло світло - І вже нема... У мами сина... Кричу до тебе, Така холодна Тая зима...   Чому так швидко Забрало небо? Тут було сонце - І вже нема... А як же, хлопче? А як без тебе Засне та матір, Що тепер сама?..   Прощай, Друже, Болить дуже І не загоять Рани ці дні... Ідуть до неба Хмари білії Несуть з собою Твої сни... Твої сини!   Речитатив: Їх серце б'ється в небесах Небесна Сотня молодих А в мами сльози на очах І так душа болить за них... Світлій пам'яті Небесної Сотні     Леонард Нагорнюк м. Рівне Небесна сотня» А сніг іде. Все білим покриває. Жовто-блакитні прапори кругом. Упав боєць, від кулі помирає Там на Майдані під щитом. Вони пішли, як разом ідуть браття На захист рідної землі. Не повернулися небесна сотня Як птахи в небо попливли. А сніг іде. Все білим покриває. Жовто-блакитний прапор на снігу Душа летить, а небо зустрічає Дарує мир і вічную весну! Героям Слава!   Посвята матерям Героїв Небесної сотні Коли сини збирались на Майдан – За волю разом до кінця стояти, Огорнута у вранішній туман Їх проводжала Україна-мати. Коли сини рушали від до воріт, Розлука зимна «Зупини!» вмовляла. Вона ж синам дивилася услід І кожен крок дітей благословляла. Коли синів покрив вогненний дим - На кров Героїв опадали квіти, Вона бруківку подавала їм, Щоб проти куль стояли мужньо діти. Коли синів принесли на поріг У домовинах, на Майдані збитих. Вона сивіла, як промерзлий сніг, І проклинала вбивць несамовитих… Колись і це століття промайне. Колись новий день на землі цій буде. Колись в нащадках відчай втрат мине – А Україна біль цей не забуде. Вона ніколи, чуєте, повік, І навіть в дні морозного Йордану, Не витре сліз з очей і впалих щік, Не зійде з почорнілого Майдану. Бо тут сини за волю полягли, Бо тут з роками чується так само, Як діти їй на вірність присягли І як востаннє шепотіли «Мамо»… Вона щоднини бачить вдалині Небесну Сотню вірності святої... Вона благає – чується мені – Не зраджувати пам’яті Героїв. 22.01.2014 р. 40 днів по Небесній сотні: вірші і пісні про героїв Майдану *** Я – сто перший у Небесній Сотні. Ми за Україну полягли… Ви за нас всіх молитесь сьогодні, Наших вбивць навіки прокляли. Не один я… Є брати за мною, Провели не всіх в останню путь, Відгукнемось звісткою сяйною – Наші зорі навесні зійдуть. Як сто перша зіронька займеться Над землею – це душа моя. Куля, що лишилась біля серця, В того повернеться, хто стріляв. Клянусь вічним болем побратимів. Вбивці, не сховаєтесь ніде! В пекло ви закинуті віднині, Кожного суд праведний знайде! 1.03.2014 р. Майдане... Майдане, ти пам'ятаєш, В холод завії весни буйноцвіт? Майдане! - болем лунає На цілу планету, на весь Божий світ. Небесна Сотня помирала тут, Сивіли коси матерів-батьків. На вбивць прийде правдивий Божий Суд, А хто Вкраїні поверне синів?! Україна в жалобі стоїть на Майдані -­ Вічна скорбота її. А у небі високому, в білім тумані, Сотня Небесна стоїть. Небесна Сотня — молоді життя, Що так чекали скорої весни. У небі срібні зорі мерехтять, А в душах болем - почуття вини. Українці в жалобі стоять на Майдані. В піднебесся злітає скорботне: “Простіть!” Чути в небі високому, в білім тумані: “Україну всім серцем любіть!” Майдане, ти пам'ятаєш... Майдане, вік не забудеш... 12.03.2014 р. Рівнянка присвятила вірш Небесній сотні Марія Морозенко. Рівне-Київ Медичним сестрам Майдану присвячується Постій, сестричко, не спіши, постій! Моє життя ти, рідна, врятувала. Я кинувся із прапором у бій, На півдорозі куля наздогнала. Постій, сестричко, в грудях щось пече. Та ні, спинись, забудь про ті уколи. Із часом, вір, затягнеться плече, А серце не загоїться ніколи. Скажи, сестричко, хто із наших, хто?! Кого ударив беркут підло в спину? Чия невинна пролилася кров, Скількох братів уклали в домовину? Сестричко рідна, дякую тобі, На плечах піднесла мене до неба. Така тендітна, очі голубі… А я ж козак... Ні, плакати не треба. Не смій, лебідко, стисни кулаки. Не маємо з тобою права скніти. Відходить біль поволі із руки. Я не помру, ти чуєш, буду жити! Я мушу жити за братів усіх, Щоб пломінь волі передати дітям, Щоб зберегти в нащадках сяйво тих, Хто в піднебессі зоряно нам світять. Постій, сестричко, ти ж бо ангел мій. Не зупиняй, мене не зупинити. Коли не я, то хто... Рушаймо в бій! А раптом... Знай, зумію захистити. 22.02.2014 р. Віншування Тарас Путлюк м.Рівне Віншую Вам, господарю, що Христос родився, Що наш народ український знову пробудився І зійшовся на Майдан владі заявити, Що не хоче вже так більше він в неправді жити, І дивитись як грабують молоду Вкраїну, Хочуть її спопелити знову у руїну. Бо брехали підло нам, що ведуть в Європу, Та тихцем в багно союзне продають нас знову. Народилось в Вифлеємі Дитяточко Боже, Молімося Йому щиро – Воно допоможе, Дасть нам єдності та сили кривду подолати, Вкаже як нам Україну справжню будувати. 9.01.2014. Новий вірш про Небесну Сотню Героям Майдану Найбільша честь померти за Вкраїну, Під крики «Слава!» в вічність відійти, Набоєм стати тим, що у руїну Оберне кривди і брехні світи. І не біда, що подвиг героїчний Лише побачить безвість й забуття, Бо Бог зове у небо в рай свій вічний Всіх, хто за правду віддає життя. Й полине пісня вдяки солов’їна За подвиг ваш від вільної рідні, Бо честь найбільша вмерти за Вкраїну, За її волю впасти у борні! 6.02.2014. Боротьба В столиці шини знов палають, Стріляють снайпери з дахів Й на барикадах убивають Вкраїни дочок і синів. Бо ще у Крутах вбили мало Червоні орди юнаків, Бо ще не всіх замордували В катівнях ленінських вождів. Лютує новий імператор Бо Україна двадцять літ Без них посміла процвітати Й ніяк не йде під їхній гніт. І нас купив гуртом в бандита За тридцять чорних срібняків І хоче кров’ю покорити Козацьких дочок і синів. Та Україна – не Росія, Терпіть тирана не будем! І знову шини багряніють Й на барикади ми їдем. 22.02.14. Беркутівцям Чи вас вовчиця породили, І в грудях серце хижака, Що стільки вже людей убила Ваша злочинная рука? Чи не хрестили вас у храмі, То ж в вас вселився сатана Й вершить це вашими руками Й смакує крові, мов вина? Чим загрішили перед Богом Нещасні ваші матері Що народились чорторогі Сини убивці-упирі? Чим завинили ваші діти Що вся ця кров на них впаде І через вас будуть терпіти Гнів божий за вбиття людей? А ще не вроджені внучата Горять у ваших вже гріхах Людьми і Богом вже прокляті За кров на ваших злих руках. Та схаменіться, станьте з нами, Бо нам на вірність ви клялись Й борітесь з тими ворогами, Що крові люду напились! То не робота люд свій бити! За гроші зрадник - не герой. Пора Вкраїну захищати, Її свободу і добро! 20.02.2014 НЕБЕСНА СОТНЯ: СОРОК ДНІВ... Герої не вмирають! Минуло 40 днів із трагічних подій 18-20 лютого, під час яких загинули Герої Небесної Сотні. Свій душевний біль та переживання у молитвах та віршах відобразила коломийська поетеса Надія Кметюк. Небесній Сотні посвячується… * * * Дякую вам за життя. Молиться зболений дух. В небі лелеки летять — Сотня розстріляних душ. Тихо, журливо летять, Сотня обпалених крил. Дякую вам за життя, З серця зривається крик. Дякую вам за весну, І за безсмертний політ. Тато, синочок, онук Кликали вас на Землі. Дякую вам за весну, Терном обплетений схлип. Плачу, ніяк не засну. Хай наша совість не спить. * * * Брати мої, невинно убієнні, Молюсь за ваші душі осяйні. Вас мучили у вогняній геєні, Кривавим став від катування сніг. Брати мої, невинно убієнні, Блаженні, так покликав вас Христос, Вас мучили у вогняній геєні, Серця здригнулись від тортур й погроз. Брати мої, невинно убієнні, Ви так любили волю і життя. Вас мучили у вогняній геєні, Вам зброєю був синьо-жовтий стяг. Вам зброєю був синьо-жовтий прапор, Й молитва до Небесного Отця. Брати мої, в ім’я свободи й правди Згоріли ваші праведні серця. Брати мої, герої України, Достойно пронесли свій біль, свій хрест. На кров і сльози, рани і руїни Господні очі дивляться з небес. Там, в небесах, ваші шляхетні душі Голубка миру... Запалю свічу. Хай чорний беркут не вбиває нас, не душить, Молюся, щоб Господь мене почув... Надія КМЕТЮК Герої не вмирають! Вони живуть вічно в нашій пам’яті, в наших серцях, в наших піснях. Цією піснею склали шану героям НЕБЕСНОЇ СОТНІ автор тексту Сергій Сірий, автор музики та виконавець Сергій Степанів, скрипаль Тарас Видиш та студентський струнний квартет Тернопільського музичного училища. Вічна пам’ять героям, які душу й тіло положили за нашу свободу! СЕРЦЕ ПЛАКАЛО Серце плакало. Сльози капали. Виливала жалі сурма... Ясний соколе, ти високо вже. І тебе на Землі нема. Поміж зорями лан твій зорано. Ти за рідний свій край поліг. Бо любив його, боронив його. | Лиш себе вберегти не зміг. Із повстанцями якось вранці ти На ворожий натрапив стан. Довго бій тривав. Опір ти тримав. Та упав від смертельних ран. Де твій прах лежить, Хрест там не стоїть. Польовий там квітує мак... Боже, як хотів на своїй землі | Ти відчути свободи смак! | Твоя милая, мов за крилами, Приховала свою красу. В думці погляд твій... І без тебе їй Так ніхто й не розплів косу. Ну, а матінка біля хатоньки Посадила вишневий сад, Аби й з неба ти міг побачити, | Повертатись куди назад. Серце плакало. Сльози капали. І сурма виливала жалі... Ясний соколе, хоч високо ти, Та лишився у серці Землі. Наталя ВОЛОШКО Всеукраїнське кримське Сонце!.. Хвилями своїми благословляєш в останню путь Небесну Сотню... Хлопці, куди ж ви?! Вам би — на березневу землю сходити! — Підсніжники рястуть. Весна душу ятрить... Дівчатам же квіту нарвіте! — ХЛОПЦІ! КУДИ ж ВИ?! — НЕБО... ЗІГРІТИ... А знаєш — світ — абсолютний! Як слух музичний по лютні... Ти — граєш. Я слухаю вволю... Навіщо я це говорю?.. Тому, що хвилюється море сумом захмарним, як гори. Бо сліз та і суму і — доволі... Країна прошкує до — ВОЛІ!...Ми маємо вчути лютню!.. Бодай від двадцятого лютого!...І молить за нас Покрова... Важливо — терплячість крові!.. * * *   ...Брат націлюється на брата... ЩО ділити нам? ЩО вам брати?! Чи забули, що корені в нас — єдині?! В жилці кожного — кров Руси-України! Виряджаєтесь невинятком?! Та побійтеся Бога — (не НАТО!), ВИ, під стягом почварної совісті! («Не буває сумнішої повісті...»)... Не ганьбіться! Згадайте Шевченка — тужить-плаче над сином Ненька... І бентежиться Горького Мать... Боже! Як нам тебе благати! Як полуду з сусіда зняти! Щоб очистити від лайна... Скільки може вона тривати — Україно-російська війна?!. Доки душі нам буде труїти, злими злиднями власними сита, московитська нікчемна весна?! Бог не знає. І світ не відає. Кримські янголи землю навідують... Нас підтримує Світ. І Рим! ІЗЖИВЕМО російську шизофренію!.. Але... ЯК БОЛИТЬ МЕНІ батьківський Крим! Нині, в АВТОМАТономії!.. Цей вірш про Крим був написаний професором, академіком і поетом Петром Петровичем Кононенком ще в 90-ті роки минулого століття. Але — ніби про сьогодні... Петро КОНОНЕНКО Лишився Крим позаду — наш — не наш... Згасає день, і гаснуть днів надії: В пожежі Крим. І правлять бал злодії, Йому дороги вказують вітії, — Й де раю буть — цвіте розгардіяш. Колись в Криму Міцкевич плів сонети. Руданський, Леся заплітали станси. Балади зріли, гімни і романси... Тепер вітійствують барони декадансу Й віщують апокаліпсис планеті: Йде українська мова — буть біді, Загине цивілізація й культури!.. Тож треба зводити імперсько-«руські» мури, Здирати із хахлів селянські грубі шкури, — Й пускати крові заводі руді. Здавалось, час новий іде в розквітлий день. Та українці знов в чужинській владі, Їх Конституція трактується, як зрада, Їх не боронять українські ради, — Під машкарою брата хам гряде... Лишився Крим позаду. Наш — не наш. В душі цвітуть печальні акварелі: Куди ідеш під грізний рик дуелей? Чи й знов галери? Дикий шал печери?...Мовчать розчавлені імперські менестрелі. Мовчить Закон. Панує Єралаш...

Чернівці повертають собі Богородицю

29 квітня 2014 року

Наталія ФЕЩУК

У столиці Буковини нарешті встановлять Пієту, яка була у центрі міста за часів Австро-Угорщини

На Центральній площі міста встановили великий шестиметровий хрест, на місці якого згодом постане Пієта – скульптурна композиція, де Богородиця тримає на руках мертвого, знятого з хреста Сина.

Громадські активісти та парафіяни собору Успіння Пресвятої Богородиці УГКЦ більш як десять років домагалися відновлення справедливості. Але справа не рухалася з місця. Серед аргументів було навіть те, що, мовляв, у місті живуть різні конфесії, і щоб це не викликало конфлікту. Чимало людей навіть не знає, що саме тут, у самому серці міста, колись стояла така велична скульптурна композиція. Натомість городяни добре пам’ятають великий пам’ятник вождю, що був зведений на цьому ж місці у радянські часи...

Пієта присвячуватиметься вічній пам’яті Небесної сотні. Власне, про це сповіщає і невеликий банер, розміщений біля хреста. Вікарій Буковинський УГКЦ, отець Валерій Сиротюк, каже:

- Божа Мати, яка тримає на руках свого мертвого Сина, знятого з хреста, – це дуже символічно і для нинішньої української держави: Україна оплакує своїх загиблих синів.

Йдеться не про відновлення Пієти, яка стояла у центрі міста за часів Австро-Угорщини, а про встановлення нової Пієти на основі тієї, що була. Секретар Чернівецької міської ради Ярослав Кушнірик розповів, що майже 15 років громада Чернівців пропонувала відновити втрачений в радянські часи хрест-Пієту. Проте зробити це було неможливо, оскільки в архівах не збереглося точного опису пам’ятки.

Поки спеціально створена комісія вирішуватиме, який саме вигляд матиме пам’ятник і хто буде автором, на Центральній площі тимчасово стоятиме дерев’яний хрест. Вже зараз люди принсять туди лампадки, запалюючи їх у пам’ять про загиблих героїв Майдану.

Чому саме греко-католики займаються відновленням Пієти? У 1828 році Пієту було встановлено за кошти заможного міщанина Лазаря Михайловича, який належав до громади греко-католицького собору Успіння Пресвятої Богородиці.

Хрест-Пієта простояв у місті майже сто років. Австро-Угорська імперія хотіла звести тут пам’ятник Австрії, але саме українська громада запротестувала. Румунська влада Пієту забрала і перенесла до єзуїтського костелу. Згодом пам’ятник Богородиці із Сином був розбитий… У радянські часи в центрі міста стояв пам’ятник Леніну – до 1991 року.

Дата добавления: 2015-08-17