Устимко Яна

Ірѝси

Під вікнами дрімота цвіркотить
колише стежку і квітник і хату
з ріки туман підходить волохатий
намощуючи закутки й кути

ірси сплять їм видиться вода
така вода що вища за отаву
а в ній півмісяць ясний і рудавий

Білявська Анастасія,

випускниця гімназії №5, 22 лютого 2014 року.

Люблю її за все,за що тільки можливо:
За рідну землю і ясну блакить
За сонце і тепло його проміння,
Що вогнищем палким в мені горить
За світлий дім, за рідних, за батьків
Яких плекала віддано і вірно
За чарівну красу рясних її полів
За мить весняну буйного цвітіння.
За віру, за любов,за щиру правду
За задоволення від того,що роблю.
За той момент, коли лиш стоячи на старті
Свого життя, я усвідомила: «Живу!»
Люблю, люблю,люблю тебе, Вкраїно рідна.
За все, і навіть за складні роки,
За миті смутку, горя і страхіття.
За те,що сили нам дала перемогти.
За мужність, за відвагу, за терпіння.
Ось так люблю, можливо, слів і мало
Зате їх шлях з глибин мого єства
Адже не можна вимірять любов лиш в футах або грамах
Шкалою прагматичності на шальках-терезах.
Я дякую тобі, моя Вкраїно
За те, що ти існуєш, що живеш.
Тебе люблю й любов моя – нетлінна.
Вона - частина вічності без меж.

Ольга Висоцька, учениця 11-А класу Чернівецької гімназії № 5,
3 березня 2014 рокуЛюблю її за все,за що тільки можливо:
За рідну землю і ясну блакить
За сонце і тепло його проміння,
Що вогнищем палким в мені горить
За світлий дім, за рідних, за батьків
Яких плекала віддано і вірно
За чарівну красу рясних її полів
За мить весняну буйного цвітіння.
За віру, за любов,за щиру правду
За задоволення від того,що роблю.
За той момент, коли лиш стоячи на старті
Свого життя, я усвідомила: «Живу!»
Люблю, люблю,люблю тебе, Вкраїно рідна.
За все, і навіть за складні роки,
За миті смутку, горя і страхіття.
За те,що сили нам дала перемогти.
За мужність, за відвагу, за терпіння.
Ось так люблю, можливо, слів і мало
Зате їх шлях з глибин мого єства
Адже не можна вимірять любов лиш в футах або грамах
Шкалою прагматичності на шальках-терезах.
Я дякую тобі, моя Вкраїно
За те, що ти існуєш, що живеш.
Тебе люблю й любов моя – нетлінна.
Вона - частина вічності без меж.

Ольга Висоцька, учениця 11-А класу Чернівецької гімназії № 5,
3 березня 2014 року

Воїни Землі

Справили на площі панахиду,

Тричі "Слава!" пролунало вслід...

По героях плакала країна,

З уст злітав священний "Заповіт".

Кожен серцем доторкнувся горя,

Кожен ненависть до вбивці восплекав,

І тремтячими руками, ніби зорі,

Кожен свого "вогника" поклав....

Молоді "бійці" стояли струнко,

Не виказували сліз чоловіки -

Лиш загробна тиша пробивала,

Пам'ять карбувала у віки...

Кілька слів промовлено доречно -

В них злились загальні почуття.

Кожен усвідомив, що ніколи

Не повернуться утрачені життя!

Не зіллється кров вже воєдино!

Плоть не заросте у тіло знов!

Поховали в землю домовини,

Віддзвонили голоси церков...

Боротьба далеко не позаду -

Це ніяк не пройдений етап!

Хай тварюк усунено від влади,

Треба загоїти слід від їхніх лап!

Пам'ятаймо, ми - єдина сила!

Нам судилось мир відвоювать!

Україну, що нас породила,

Мусим від розрухи зрятувать!

Ні анархії! Ганьба сепаратизму!

Гріх ділити матір на дітей!

Не за те герої помирали!

Не за Батьківщину із частей!

Воскресімо моцність та відвагу,

Із сирих, холодних курганів!

Щоб даремно "зорі" не згасали!

Вічна слава "воїнам Землі"!

Дата добавления: 2015-08-17