Побратим

Слово - зброя, і віра, і пісня,

Слів багато, - і гарних, і різних,

Серед них є зі змістом святим:

"Україна", "земля", "ПОБРАТИМ"....

Стало слово це рідним для мене, -

Кров змішалася наша у венах,

В одну віру злилися бажання,..

Звір таки відступив на світанні!

Ми не були знайомі з тобою,

І не я, ти зумів стать героєм!

Хоч ходили стежками одними,

Я не знала тебе, побратиме.

Не була я тоді на Майдані,

(І для мене нема виправдання!),

Під лавинами куль нищівними

Ти за мене стояв, побратиме!

Замість мене ти спав у наметах,

Йшов під струмінь води з водомету

А давайте вернемся с войны?

Привыкать, что всё стало другим.

Понимать - дальше жить с этим чувством вины

Судьба выпала нам, а не им.

Они, сотней на небо махнув,

Дали нам право брать и лепить

Из развалин совка ту страну,

Где до одури здорово жить.

Мы обязаны спрыгнуть с иглы.

Задолбал уже адреналин....

Баррикады нужны для борьбы.

Хватит, время заняться другим.

Мы хотели построить свой дом,

Что бы каждый кирпич по уму?

Ну тогда отложи на потом

Пацанячьи игрушки в войну.

Хочешь грудь колесом - бойся враг?

Не вопрос - камуфляж, военком...

На границе тебе будет рад

Командир... Что, готов быть бойцом?

Если да, то вперед. Нет? Слезай.

После долгой и страшной зимы

Для начала ты должен признать -

Нам пора бы вернуться с войны.

...Останні дописи від шанувальників на Поезія Майдану

ГЕРОЯМ УКРАЇНИ ВІЧНА ПАМ"ЯТЬ (автор Олена Соляник)

Як би була жива вода, Я б Вас зцілити всіх змогла. Я би вдихнула всім життя, Хоч завелике прокляття. Від того, що "Гарантом" був, Від того, що меча здобув. І на тобі, НАРОДЕ МІЙ, Він його лезо примінив. Не побоявся він крові, Дітей, батьків, чоловіків. А МИ хотіли,щоб не зміг, Спаплюжити наш з вами Дім. Народе рідний, помолімся, ГЕРОЯМ нашим, поклонімся. Житя вже нам їм не вернути, Та пам"яті народній бути. Тут, на Майдані, всі вони, Народну душу зберегли. 22.02.2014 Пiсня чорна субота на евромайданi -30. Вранці в четвертій на них напали, Кийками юних дітей наших гнали. Вони падали,їх топтали, Ноги бандитів на них наступали. Ламали їм кістки, голови били, Наших дітей вони не жаліли. Приспів: Збирайтесь до купи,збирайтесь з усюди, Українці-ВИ ЛЮДИ, ВИ МАЄТЕ БУТИ!!!!!!!!!!!!!!!(2 р.) Тридцяте листопада, чорна це дата, Тільки не нами вона так проклята. Люті вже досить на землю попало. Божого гніву для них вже замало. Ноги скрути їм, руки відірви, Викинь цю наволоч звідси до прірви. Приспів: Збирайтесь до купи,збирайтесь з усюди, Українці-ВИ ЛЮДИ, ВИ МАЄТЕ БУТИ!!!!!!!!!!!!!!!(2 р.) Бидло, не люди - наволоч клята. Всю Україну сміттям закидала. Не дайте їм люди нас залякати, Не дайте їм волі дітей убивати. Не дайте їм люди нас розбратати, Не дайте сволоті нам душі топтати. Приспів: Збирайтесь до купи,збирайтесь з усюди, Українці-ВИ ЛЮДИ, ВИ МАЄТЕ БУТИ!!!!!!!!!!!!!!!(2 р.) Господи, прошу, спустись до народу, Дай нашим дітям майбутнє, свободу. Захисток їм від звірячих побоїв, Не треба нам більше жорстоких двобоїв. Бандитів за грати треба загнати, І від людей їх подалі тримати. Приспів: Збирайтесь до купи,збирайтесь з усюди, Українці- ВИ ЛЮДИ, ВИ МАЄТЕ БУТИ!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!30.11.2013 Беркутята А тi скунси вiдчули владу... Під парканом стояло троє, Чоловік, літня жінка, дитина. Біля них пройшли беркутята, Ім в обличчя плювали, звірята. А дитина тихенько плаче, Жінка в спину їх проклинає. Чоловік же говорить, досить, Ми не будемо плазувати. А ті скунси відчули владу, Крові хочуть в мізерну душу. В свій народ вони вже СТРІЛЯЮТЬ, А поранених, жах як катують. Беркутяча ваша натура, Для вас гордістю є наруга. Не пробачимо вас потвори, Ви сховайте свої патрони. Чоловік же тепер на Майдані, Захищає Вкраїну від тварі. А дитина в дитячім садку, Грає з "Беркутом" у війну. 24.01.2014 Послання беркуту Автор Олена Соляник ІУДА НА МАЙДАНІ.

Чи маєш ти сьогодні душу, Чи зовсім вицвіла вона? Якщо не так, скажи що мушу, І підіймися до Христа! Ти на колінах перед Богом, Свій бруд зловонний поклади. Щоб бачив він, як ти цей смород, Не хочеш більш в собі нести. Дивись до неба, бачиш Бога? Стань на коліна, нахились. Проси прощення у народу, Плюгавий, в крові не втопись. Проси прощення і у Бога, Проси у рідної землі. Бо тебе вона породила, Щоб ти любив її завжди. А не попросиш, проклянемо, І будеш жити ти окремо. Не прийме тебе твій народ, Бо ти Іуда –Іскаріот!25.01.2014 Евромайдан Автор Елена Соляник Євромайдан http://www.stihi.ru/2013/11/27/2499 Що за драма розіграна на Євромайдані? Не одним, не двома, а стотисячами. Це ті, що не зубожіли на вітчизняні, Домівки, шахти, вокзали.Ночами Мрії свої нездійсненні принесли, Щоб крила розв"язати, і вгору піднести. Щоб центр Європи був на Вкраїні, В суді, на глобусі і на ниві. Щоб кожному було по заслузі. Зняв переляк з тих, хто впав,не змінивши Своє життя,на колінах пригрівши. Хто не чекав вже перемін, Ось він їх має,народ тут стоїть! Мужньо і впевнено стяг підіймає, Він до Європи йде,бо він її має!27.11.201315 квітня о 20:27.Halina Falfushynska

Знаєте, я плакала було, Як читала декілька рядків, Скільки людей у вічність пішло, Залишивши самотніх батьків. Скільки сиріток плачуть, ридають, Тихенько шепочуть "Тату..." Але ж як пояснити нещасним Чом пішли вони брат на брата. І я не зрозуміла одну річ, Як потім людям жити після цього... Тим людям що лише за одну ніч, Забрали скарб найбільший не в одного. Як "Беркуту", а може і "Грифону" Та снайперам всім жити із гріхом?! Для них нема морального закону, Лише за гроші є у них закон! Але колись закінчаться ті гроші, Забудуть хто солдат, хто адмірал, І не згадають вчинки всі хороші, Згадають лише те, як він людей вбивав! Це написала моя дорога донечка, Надійка Касянчук (12 років)14 квітня о 21:52.Lyuba Novynna

12.04.14 Всю ніч не спала баба Клава… Де ж там заснеш - поблизу тут кордон… Ще навіть сонце не вставало, Як з-за сараю… роги показались… То що ж це? Чий же батальйон?.. Та це їй трясця! Бабина козуля Все із-за рогу вигляда… Все їй цікаво: і кому це баба тиче дулі?.. Та стогне все біля козулі… Й що це таке - бандерівська рука?.. А дід хропе - аж стогнуть стіни!.. Йому та пропаганда - то російська все брехня! Чому, пита, сусідські діти добре, кажуть, відпочили, І знову набираться літом сили Ще раз поїдуть до «львівського бойовика!..» Нема їх там й не бачили ніколи, Та - Моршин, Трускавець чи Стрий - То світові курорти, й туди самих вже москалів носило, Й за стільки років їх ніщо там не скосило!.. А ти, стара, московській пропаганді й далі вір!.. Та… внук казав, що скоро … ніби буде Якийсь зі Львова, певно, батальйон… І бабця знов за паркан присіла вміло, Бо дід кричав - вже надоїло - Все заглядаєш й ламаєш наш паркан-кордон! А москалів самих - там просто море!.. Кричать і з ранку агітацію ведуть: Що вже до вечора - от знову та тривога! – Якісь - не вірить бабця! - вже із Кривого Рога, Але бандерівці в село прийдуть! Ото старий! Чому - і не пояснить! - Всю пропаганду руску - треба «вон!..» Коли ж це внук бігцем у хату: «Це на заставу приїжджає - ось Вам два білети - Жіночий «лісапетний батальйон!» 13 квітня о 16:42.Svitlana Novak-Hirnyk

Той сліпий! Той кривий! Той недобрий! Той дурний! Я запитую в народу Кращий президент, Який? І народ таке,,плете,, Правдоньку чужу несе Без минулого пізнання Навіть чорт святим стає... Ангелів ніде нема Людьми населена земля Лише небо має правду Та високо є вона. Вибирати те що є, Хто стабільність подає Але хто він? Знов мовчання Смутком бродить тінь журби. В цьому відповідь одна Україна ЗАЛЕЖНА Є отара неправдивих У грошах бачить життя. Уперед! бо Час настав Вибирать! Бо ворог встав Україна не загине Освіти ж ТИ шлях думкам. Світлана Новак-Гірник 13.04.14 13 квітня о 16:10.Nataliya Barkova

Молитва України Присвячується долі українського народу О Господи, прийми мою молитву, Уплетену із колосків пшениці. Зернята з крові Твоїх вірних сестер, А стебла – то все їхні душі й білі лиця. Ми бачили, ми бачили усе. Стояли мужньо... а й мабуть лежали. Було колосся чисте й золоте, Й зелене море в вітрі хвилювалось. А як сіяло сонце в синім небі, Й пташки злітали сміло в небеса, Сміялись діти, бігали веселі, І янголи ходили поміж нас. Бувало, ми блукали поміж раю, І ненароком, край бурхливих вод Не раз сідали ми тихенько в гаю, І слухали, і просто слухали пташок. І всім було так любо і весело, У затишку, який панує в селах, У наших селах, тільки в Україні, Де хатки розмальовані і білі-білі... Мов крашанки у кошичку на Пасху Стояли на горбочку наші хатки. Ми бачили усе, були такі щасливі, Та що нам споминати ті години. Тепер би хоч стеблину із колоссям, Тепер би хоч полину, щоб велося. Щоб можна було жити на землі... Та ж ні! Пришкандибала вже з косою, Що випиває соки, та рве серце із душою, Покірна слуга демонів із пекла, Хай би вона вже врешті вмерла. Забрали все, що можна було взяти, Як вам порахувати наші втрати?! Всесвітнє зло вже стало незліченне, Всесвітнє пекло тепер в нас, на Землі. Ви кажете Апокаліпсис, кінець світу? Ми бачили це все, хай про це знають діти, Як ми жили, коли не можна було жити, Як ми співали, а не могли навіть ходити. Прийми Владико колоски пшениці, Хай душі мучеників усміхаються в столиці, В столиці нашої, великої держави, Де всі святині світової слави. О Господи, прийми мою молитву, Облите кров’ю воїнів народних. За що боролись усі наші діти? Кому співали славу перемоги? Всі як один, найкращі із найкраших, Пішли на смерть, безстрашні й молоді. У жодного в очах не було страху, Й сльоза не капала по розовій щоці. Пішли на смерть, лишили доньку, маму, Сестру, дружину, молоде дівча. «Я повернусь, коли зазеленіють трави, Як оживуть в озерах води і річках. Зустрінемось, як обіцяв, край водограю, Під гіллями плакучої верби. Я повернусь, даю тобі све слово, Зірву ромашки білі, польові. Та я закон, несу закон народу, Щоб жили всі прекрасні, так як ти» І він пішов, лунали страшні гуки. І чорний дим покрив небесну вись. Прийшла з косою, вірна пекла слуга, Як саранча, й гризе, гризе нарід. О, скільки будете ви пити кров народу? О, скільки будете ви пити кров дітей?! Ми хочем жити, подивись довкола, Як гарно розквіта все для людей. Прийшла весна, заграли водограї, І забіліли скрізь ромашки навкруги. Вона прийшла, вона його чекала, А лиш голубка опустилась з небі в низ. Він повернувся, він дотримав слова. А ти не плач, цінуй своє життя. Ві свою кров віддав твому народу, Душа ж його не вмре, молись дитя. О Господи, прийми мою молитву, Уплетену в вінець з волошок й мальви. Для чого нам усі оці терпіння? Для чого нам усі оці страждання? Сто років саранча п’є нашу кров. Сто років вже, як ми пішли вмирати. А починалося усе з пісень й казок. Невже це ми? Невже усе це правда? Найкращі діти розлетілися по світі, Щоб жити, щоб утримати сім’ю. Так нам було написано в Завіті, Таку несемо долю золоту. А ви служіть і будьте вірними катові! Не знала б ненька кого вивела на світ. Втопила би у його власній крові, Як би лиш знала, що побачить край воріт. А ви служіть, дадуть вам костомахи. А потім вигонять як непотрібних волоцюг. До чого доведе всесвітня слава? За скільки продали душу свою? На все свій час, на все свої закони, Усе в житті знайде свою ціну. Ми заспіваємо: «Осанна Вишніх Богу», В поклоні склоним голову й мольбу. Почалося. Ми цього навіть не чекали. Стояли, госоніли, мріяли. І враз лунає постріл. В очах захват Від мужності всіх наших вояків. Пішли найкращі в перші лави смерті. Без страху, без тривоги за життя. Лишень, матусю, не тримай мені за гріх це, Що перед смертю не сказав тобі «Прощай!» Утри сльозу, і більш не плач, не треба. Ой людоньки, яке ж високе небо! Пожити ще б хоч трішки на Землі, В своїй щасливій, вільній Україні. Та Бог нас розсудив, такі шляхи Обрали справжні діти Бітьківщини. Матусю, посій лиш чорнобривці коло хати, І посади калину за вікном. Тобі я буду наче пташка щебетати, Як сходить сонце понад обрій над ставком. О батьку рідний, не тужи за мною. Ти пам’ятаєш, як колись в степах Ми верхи їхали шукати кращу долю? Орлом я став тепер, і буду жити поміж трав. Не плач кохана, стрінемось на небі. А зараз ти неси святий закон. В твоїх руках майбутнє, доля неньки, Тобі лишаю меч, борись дором. На кожному тепер обов’язок держави, І кожен винен славу воякам. Вони ж бо нам життя подарували, А ми їм честь віддаємо в піснях. О Господи, прийми мою молитву, Що наче дзвін летить до Тебе в небо. Земля князів, освячена любов’ю, Сльозами вмита... Нам ж чього не треба. Іще недавно боса і красива Княгиня бігала поміж зелених трав. І на Купала вінці чорнобриві Пливли у ріках просто в водограй. В лісах блукали мавки й перелесники, Зозуля нам виспівує літа. І біло так цвіла калина веснами, Так само як невіста молода. Земля нам Богом дана пред віками, Не раз озвучена фанфарами у славі. В великій славі на усі світи! Але ішли, ішли, ішли роки... Спливали води у ріках у Чорне море, Козацькі чайки забіліли в видноколі, Усе життя боролись за державу, За Україну, Батьківщину, нашу маму. Втопитись можна в крові свих братів, У сльозах їхніх сестер й матерів. А їй усе ще мало цього, мало, Прийшла з косою, душі забирає. І не зважає ні на кого, А все лиш творить нову долю. Годі! Віками пекло панувало. Віками душі забирало. Усе вона оджна, з косою, розпростерта, Накрила крилами пітьми третину Землі. Я не коритимусь катові, В якого ні душі й любові. Моя земля дарована нам з неба, І я буду боротись скільки треба! І годі нам втікати як собаки, Збирати крихти із чужих дворів. Погляньте, гірко плаче наша мати, А верби похилились край доріг. Це ж наша рідна, люба Україна, І наші молитви підуть у небо синє. Волошки у зелених травах засиніють, Золотим сяйвом колоски весь рід покриють! О Господи, прийми мою молитву, Обвиту у пір’їни ангеляток. Настане день, й зійде на нову Землю Єрусалим у золоті і сяйві. Усе мине, усе спливе у водах, Наново зацвітуть волошки й мальви, Лиш в пам’яті ніколи не забудемо Як за свободу діти помирали. Усе мине, і згине та з косою, Потоне в пеклі, захлиснеться у гріхах. Ми не ставатимемо більш до бою, А зберігатимемо волю в молитвах. Наталія Баркова 3 – 9 квітня 2014 р.

Анастасія Дмитрук.

Це моя і твоя війна

за мою і твою свободу.

Ти із заходу, я зі сходу -

ми щаслива одна сім'я.

І ніхто нас не роз'єднає,

нас ніколи ніхто не здолає,...

бо ми разом – могутня сила.

Це моя і твоя Україна.

І весь світ нас з тобою знає.

Нас з тобою весь світ поважає,

бо ми биті, та не подолані,

ми з тобою ніким не підкорені!

А нам брешуть, а нас обманюють.

Нас, мов звірів, з тобою стравлюють,

але марно - дешева акція.

Я і ти – то Велика нація!

І ніхто нас не роз'єднає,

нас ніколи ніхто не здолає.

Ми тут вільні, царям не вклонимось,

ми ніколи їм не підкоримось!

Бо нам воля дорожче золота.

Наше слово б'є краще молота.

Я і ти – це велика сила.

Я і ти – це і є Україна.

Сыну

Моя кровинка, я горжусь тобой

В тылу не ждал огонь заградотряда...

Ты мог уйти. Ты принял этот бой,

Хотя свистели роем пули рядом.

Когда на землю падали друзья

- С фанерками нельзя в такую драку! -

Казалось - даже выстоять нельзя,

Вы поднялись и Вы пошли в атаку

Я б так не смог. Немногие б смогли.

Склоняюсь к дорогому изголовью.

Вы гордость, совесть, честь своей земли,

И землю эту Вы полили кровью

Прости, я снова плачу, мой герой.

Ты принял не спонтанное решенье.

Как ты мне нужен здесь, сейчас, живой

Я ненавижу жертвоприношенье

Гадзало Ігор Богданович

...Поезія Майдану

17 березня.Не забуду я ніколи

Слова Твої правдиві

Як засуджував Ти

Ті злочини жахливі

Як колись Ти мріяв

Про вільну Україну

Як боявся того

Що перетворять у руїну

...

Та не бійся Ти Тарасе

Твій народ повстав

І знищити окраїну

Всією силою не дав

Ти тільки подивися

Як український дух вирує

Як на руїнах

Світ новітній люд будує

Та за все це слід платити

І заплатили ми цим кров'ю

Щоб жертви були не даремні

Ставтесь один до одного з любов'ю

Не поділяйте Ви регіони

На Західні та Східні

Пам'ятайте, перед Богом,

Усі ми завжди рівні

Вшануймо Небесну сотню

Й Шевченка Тараса

Ми як патріоти

Це наша мета

Перед цими я людьми

Голову схилю

Як буде ще потреба

За Україну й сам умру...

Дата добавления: 2015-08-17