Зміни в складі населення України

Тема. Соціальна сфера

Мета: Простежити наслідки економічної кризи та напрямки міграційних процесів; розглянути наслідки демографічної ситуації в країні та життєвий рівень населення; формувати вміння аналізувати і порівнювати соціальне становище населення певного історичного періоду; Виховувати в учнів високі моральні якості на прикладі подолання екологічної катастрофи.

Форма проведення уроку: конференція

Тип уроку: урок формування і вдосконалення вмінь та навичок

Основні поняття і терміни: Соціалізація, Соціальна сфера

Зміни в складі населення України

Глибока економічна криза викликала серйозні соціальні негаразди.

Досі звичні гарантії з боку держави: надання роботи, стабільної зарплати, пенсії, матеріальної підтримки– поступилися незвичним і не прийнятним для більшості колишніх радянських громадян завданням щоденної боротьби за виживання.

Економічний спад, що відбувався впродовж 90-х років, суттєво обмежив наповнення державного бюджету; реальні доходи працюючих різко падали, виникали затримки з виплатою заробітної плати, пенсій, стипендій тощо.

Обсяги зарплати, пенсійних виплат суттєво відставали від темпів зростання цін на товари та продукти споживання. Якщо до 1992 р. середня пенсія за віком дещо перевищувала розмір мінімальної заробітної плати, то в грудні 1997 р. вона становила не більше 40-50% від цього показника.

Особисті заощадження громадян були знецінені. У 1992 р. поточне споживання населення (їжа, послуги, транспорт, житло) сповзло до рівня кінця

50-х років.

Гострі проблеми назріли у справі охорони здоров’я. На початок 90-х років Україна була забезпечена медикаментами лише на 30-40%, медичною апаратурою – на 30%. Зріс рівень серцево-судинних, онкологічних та інших захворювань. Невпинно зростала категорія населення, яка потребувала соціального захисту з боку держави.

Падіння життєвогорівня людей безпосередньо вплинуло на зниження природного приросту населення України.

Смертність почала перевищувати народжуваність. В Україні щорічно помирало на 150 тис. чоловік більше, ніж народжувалось. Особливо ця тенденція стала проявлятися після Чорнобильської катастрофи. Дитяча смертність в Україні виявилась найвищою в Європі.

За шість років посттоталітарного розвитку населення України скоротилося на 1,2 млн. чоловік. У нашій державі зникла, образно кажучи, ціла область.

Різке зменшення народжуваності означало гостру кризу сім'ї як соціального інституту.

Кількість шлюбів на тисячу мешканців України зменшилась протягом 1991-1992 рр. з 8,8 до 7,4, тоді як кількість розлучень збільшилась відповідно з 3,8 до 4,2.

У ці роки в Україні налічувалося близько 15 млн. пенсіонерів, понад 12 млн. ветеранів війни і праці, 2,3 млн. інвалідів, 3,5 млн. потерпілих від наслідків Чорнобильської аварії, близько 600 тис. осіб отримали статус жертв війни і політичних репресій.

Помітне зменшення народжуваності підвищує показник старіння нації, свідчить про збільшення питомої ваги старших поколінь порівняно із середніми та молодшими. В державі співвідношення працюючої молоді (віком до 30 років) і літніх людей становить 20 до 80. А для нормальної передачі професійного досвіду і водночас збереження необхідного динамізму інноваційних змін у виробничій діяльності співвідношення має бути 40 до 60.

В цілому в Україні частка людей пенсійного віку становить 23% від усього населення а в сільській місцевості – навіть 29%. На початку 2000 р. молодь України (віком від 14 до 28 років) становила 22,9% під загальної чисельності населення країни. Вважається, що це дуже низький відсоток.

Необхідність глибокої структурної перебудови економіки зметою її переорієнтації на потреби людини. Така вікова структура населення, з одного боку, посилюєнавантаження на працездатну його частину, а з іншого – гостро ставить питання про необхідність запровадження соціальних програм, які б сприяли зростанню народжуваності, зменшенню смертності.

І цьому мала б сприяти глибока структурна перебудова економіки Зметою орієнтації її на людину, на її запити та потреби.

На ситуацію в соціальнійсфері впливають міграційні процеси, що помітно активізувалися. Україна стала відкритою в межах існуючого права для в'їзду, перебування і пересування через її територію іноземних громадян.

На рідну землю почали повертатися колишні її жителі, які з різних причин опинилися за межами своєї батьківщини. Серед них – колишні військовослужбовці Збройних Сил СРСР, репресовані українці, що перебували на засланні, депортовані народи. В 1991-1996 рр. в Україну з колишніх республік Союзу прибуло 1,2 млн. чоловік.

Помітна частина міграційних потоків пішла в Україну з країн близького та далекого зарубіжжя. Україна вперше за всю свою історію зіткнулася з такою проблемою, як масовий в’їзд іноземних громадян. За останні роки в Україні щорічно оселяється па постійне проживання близько 200 тис. чоловік, серед них – біженці. Першими почали подавати заяви на отримання статусу біженців представники афганської діаспори.

Після трагічних подій в Закавказзі влітку 1989 р. в Україну прибуло кілька тисяч турків-месхетинців.

Найбільший приплив біженців був пов'язаний з воєнними діями у Придністров’ї. У серпні 1992 р. Україна прийняла понад 60 тис. чоловік, половину з яких становили діти.

Протягом 1995-1996 рр. дозвіл на тимчасовий притулок в Україні отримали 1 883 біженців, що прибули із зони російсько-чеченського конфлікту.

Крім того, близько 2,5 тис. біженців з Абхазії звернулися до української влади з проханням вирішити питання про їхнє перебуватив Україні.

Крім вихідців із близького зарубіжжя, в Україні перебувають біженціз багатьох країн Африки, Південно-Східної Азії та Близького Сходу. Частина з них на законних підставах перебуває в Україні і з різних причин не хоче або не може повернутися додому, але багато іноземців прибуває до України нелегально і «осідає» в різних містах. За експертними оцінками в м. Київ та його приміській юні в травні 1999 р. мешкало близько 20 тис. так званих нелегалів. У зв'язку з цим гостро постало питання про законодавче врегулювання статусу іноземців, що з різних причин шукають в Україні притулку.

Економічна криза призвела до зміни динаміки руху населення.

З України стали більше виїжджати, ніжприбувати до неї, В 1994 р. з території України виїхало 345,9 тис. чоловік, прибуло з-за кордону 207,7 тис. Динаміка міграційних процесів, як свідчать фактичні дані, не зменшилася і в наступні роки. З України виїжджають найбільш дієздатні й освічені люди.

Тільки у 1987-1992 рр. кількість тих, хто назавжди виїхав до Ізраїлю, Німеччини, США, інших країн, становила понад 300 тис. громадян. Серед них – вчені, науково-технічні працівники, діячі культури, кваліфіковані робітники, інші фахівці високого класу. Характерно, що серед мігрантів з України переважає молодь: майже 76% з них – люди до 30 років, а серед іммігрантів майже кожен десятий – передпенсійного віку.

Основна частина населення України на відміну від європейських країн зайнята у виробничій сфері. В 1990 р. в нашій державі у виробництві було зайнято 53,8% населення, тоді як, наприклад, у Великій Британії –29,6%, у Франції – 30,3%.

У сфері обслуговування в Україні зайнято 26,4% населення, у Великій Британії – 68,1%, у Франції –62,9%.

Впродовж 1992-1997 рр. в Україні кількість населення, зайнятого у сфері матеріального виробництва, скоротилася з 20 млн. до 15,6 млн. чоловік, в тому числі в промисловості на 2,8 млн. (з 7,8 млн. до 5 млн. чоловік). Проте це скорочення відбулося не тому, що розширилася сфера послуг, а через спад виробництва.

На соціальному становищі населення України відчутно позначилася емісійна політика держави.

На 1993 р. передбачалося, що грошова маса в обігу зросте в 1,9 раз. Фактично ж зростання становило 18,9 раз. Щоб скоротити емісію незабезпечених товарною масою грошей, уряд України пішов шляхом збільшення податків з прибутку.

В результаті в країні було встановлено найвищу в світі ставку прибуткового податку з громадян –90%. Це призвело до гіпертрофованого зростання «тіньової економіки», прибутки від якої не надходили до державної казни.

Дата добавления: 2015-08-20