Соціальна політика: зміна пріоритетів

Від часів перебудови в українському суспільстві поглиблювалася соціальна диференціація. Державна власність зменшувалась і, відповідно, скорочувався доступ людей до соціальних благ. Були порушені основні засади щодо рівності і нерівності людей, праці і винагороди за неї. Приватна власність на засоби виробництва виявилась не набутою, нажитою, заробленою, а здобутою окремими громадянами, причому часто нечесним шляхом і за дуже короткий термін. У цьому і проявлялась соціальна несправедливість в перші роки незалежності України.

Все, що до цього часу належало усьому народові, окремі особи (зазвичай керівники підприємств) колишні партійні і комсомольські діячі почали приватизувати, тобто перетворювати у свою власність. Причому вони здобували власність за сміхотворними цінами. У народі цей процес отримав назву «прихватизації ». В суспільне життя проникли такі негативні явища, як обдурювання людей, поширення «блату», корупції, надання особливих послуг знайомим і друзям, протекціонізм, сімейність, жадібність, користолюбство, споживацтво, прагнення до наживи, намагання набути нетрудові доходи, розкрадання суспільного майна тощо. Л. Кравчук тоді у своїх виступах часто говорив «Маємо, те що маємо», а в народі цей вислів перефразували в «Маємо те, що вкрали». Тоді зросли пияцтво, наркоманія, злочинність, зокрема бандитизм. У ЗМІ був відсутній осуд цих та інших негативних явищ. Народ дуже скоро відчув, що соціальна захищеність зникає, особливо в системі охорони здоров’я, освіти, культури, пенсійного забезпечення. Грошей у держави на фінансування цих соціальних закладів у повному обсязі уже не було. Відтепер практично зникає безкоштовне лікування, запроваджується плата за здобуття вищої освіти; пенсії, стипендії студентам держава утримувала на мінімальному рівні. На 1994 р. трудівникам соціально-культурної сфери держава заборгувала від 30 до 70 % бюджетних коштів. Затримки з виплатою їх зарплати сягали 6 і більше місяців.

Працівники більшості сфер виробничої діяльності зіткнулися з небаченим досі економічним тиском з боку як державних, так і приватних підприємців. Частина з них втратила роботу, а ті, що працювали, часто переводились на неповний робочий тиждень, їх змушували йти у тривалі відпустки за власний рахунок. У результаті нових реалій їхня зарплата різко скоротилася.

Посилився відплив здібної молоді з галузей науки і техніки. Там була така низька зарплата, що мережа наукових закладів зменшилася вдвічі, кількість науковців – на 30 %. Питома вага бюджетних асигнувань на науку і техніку впала з 3 % ВНП у 1990 р. до 0,7 % у 1994 р.

Українське суспільство зіткнулося з тим, що реальний прожитковий мінімум не забезпечувався ні зарплатою, ні пенсією. Виник « енергетичний терор », який проявлявся у тому, що за несплату комунальних послуг відключали окремі будинки, квартири, лікарні, школи від опалення, освітлення та водопостачання.

У частини «нових українців » (бізнесменів, журналістів) з’явилось бажання деморалізувати, образити честь і гідність своїх співвітчизників. Вони під час усних виступів і в засобах масової інформації почали вживати щодо людей середнього і старшого віку таке принизливе слово, як «совки». І це адресувалось тим поколінням українців, які збудували гігантські промислові об’єкти у довоєнні роки, відстояли Батьківщину у Великій Вітчизняній війні, відбудували і забезпечили подальший розвиток народного господарства у повоєнний період, вивели Україну на 7 місце в світі за науково-технічним рівнем і при цьому не нажили якогось особистого багатства.

У зв’язку із зменшенням обсягів вітчизняного виробництва, почалась «тріумфальна хода» іноземних товарів на українському ринку. Це мало позитивні наслідки, оскільки повніше задовольнялися потреби людей в одязі, взутті, продуктах харчування, предметах побуту. У вільному продажу з’явились автомобілі переважно (старі), відеоапаратура. Водночас наші споживачі зіткнулися з тим, що іноземні товари (китайського, турецького, польського виробництва) інколи були нижчої якості, ніж вітчизняні за радянських часів. Так почалася політика «відкритих дверей» і лібералізація зовнішньоекономічної діяльності.

В ті роки відбулось знецінення вкладів населення в Ощадбанку. В 1992 р. Україна і Росія підписали угоду «Про принципи і механізм обслуговування внутрішнього боргу колишнього СРСР». Наша держава визнала своїм боргом суму у 84 млрд. карбованців. Загальний борг Ощадбанку України становив 132 млрд. карбованців. У 1992 р. вкладникам було дозволено отримати із своїх вкладів по 50 крб., а на похорони померлих вкладників – 150 карбованців.

Не відступило демографічне лихо, с мертність людей набагато випереджувала народжуваність. Щороку населення України зменшувалося на 300 тис. осіб. Упродовж 1990-1994 рр. кількість осіб непрацездатного віку збільшилася з 9,6 млн. до 13,07 млн.

Медичне обслуговування населення України погіршувалося з року в рік. Упродовж 1990-1996 рр. в країні ліквідовано 228 лікарень, 121 поліклініку й амбулаторію, кожне п’яте лікарняне ліжко, звільнено з роботи 300 тис. медиків. Причина таких дій влади одна: в бюджеті не вистачало коштів на утримання закладів охорони здоров’я.

Не вистачало коштів на заходи щодо покращення екологічного середовища. В 1993 р. у 21 місті України, де мешкало 22 % населення, забрудненість повітря перевищувала гранично допустимі норми в 15 разів. Справжнім лихом став алкоголізм; тільки в маленькій Тернопільській області щорічно було 150 смертей від отруєння алкоголем. В Україні в 1993 р. від алкоголю померли 10 тис. осіб, ще 10 тис. осіб загинули в результаті дорожньо-транспортних пригод (чимало водіїв були в стані алкогольного сп’яніння). Причинами алкоголізму були соціальні проблеми, стресовий, негативний психологічний і духовний стани, безробіття, безгрошів’я, розлади в сім’ї, розлученні та ін.

Зменшувалась кількість новозбудованих шкіл. У 1990 р. їх було зведено на 60 тис. учнівських місць, у 1991 р. – на 17,7 тисяч. У зв’язку з зупинкою заводів порушилась система підвищення кваліфікації, набуття професій в ПТУ.

Відбулися помітні зміни в роботі телебачення. Воно все більше захоплювалося пропагуванням насильства, розпусти, вседозволеності, красивого і безтурботного життя. Американські, мексиканські, бразильські й інші зарубіжні телесеріали (інколи понад 100 серій), що йшли один за одним на вітчизняних телеканалах, стали нормою і потребою духовного життя багатьох українців, їхньою спробою «втекти» від власних проблем. Клуби через відсутність фінансування були або закриті, або не опалювалися і почали потроху руйнуватися. Певною мірою клубну мережу в селах і селищах замінила мережа барів, кафе, корчм, де дозвілля базувалося на вживанні алкоголю.

Таким чином, упродовж 1991 - 1994 рр. в Україні в основному завершено розпочатий під час перебудови демонтаж радянської влади. КПУ перестала бути правлячою, не визначала політичного курсу і не несла відповідальності за становище в економіці та соціальній сфері. Однак очевидним є те, що більшість колишніх партійних функціонерів продовжували працювати в державних структурах усіх рівнів і, отже, визначали політику в державі. Ради обласних, районних і місцевих рівнів втратили свої функції органів державної влади і перетворилися в органи місцевого самоврядування. Вищу державну посаду обіймав Президент України, який очолив виконавчу владу в країні.

В Україні на зміну суспільній йшла приватна форма власності на засоби виробництва, стаючи визначальною. Відбулася стрімка деіндустріалізація в промисловості і деколективізація сільського господарства. Ознаками економічної кризи було скорочення обсягів виробництва, необроблюваність мільйонів гектарів родючих земель, ліквідація тваринницьких ферм і, як результат, різке зменшення виробництва та зростання цін на сільгосппродукцію.

Суттєвих змін в гірший бік зазнала соціальна сфера. Мільйони людей стали безробітними. Внаслідок непродуманої політики держава не могла, а приватні власники не були готовими і не хотіли брати на себе витрати на утримання соціальних закладів, насамперед шкіл, лікарень, установ культури.

Запитання і завдання

1. Як економічна криза вплинула на соціальне становище населення України?

2. Які зміни відбулися в динаміці міграційних процесі за часів незалежності України?

3. Які соціальні явища свідчать про соціальне розшарування українського суспільства?

4. Представники яких національностей живуть в Україні?

5. Назвіть найболючіші, на Ваш погляд, соціальні проблеми в Україні в 90-і рр.

6. Поясніть термін «приховане безробіття».

7. Поясніть термін «соціалізація».

8. Яке значення мало прийняття Верховною Радою «Декларації прав національностей» для розвитку міжнаціональних відносин? Коли було прийнято цей документ?

9. Охарактеризуйте демографічну ситуацію в сучасній Україні.

10. Назвіть причини соціального розшарування населення України. До яких соціально-політичних наслідків призводить соціальне розшарування?

11. Охарактеризуйте національну структуру населення України. Які зміни в ній відбулися в період незалежності?

12. Охарактеризуйте кроки, що були здійснені державою для гармонізації міжнаціональних відносин.

13. Які реальні кроки, на Вашу думку, потрібно зробити державі для підвищення життєвого рівня населення?

14. Чому, на Ваш погляд, в Україні, на відміну від багатьох інших країн СНД, за часів незалежності не відбулося міжетнічних конфліктів? Що Ви можете порадити для запобігання таких конфліктів умайбутньому?

15. Як, на Вашу думку, можна вирішити проблеми безробіття? Які поради Ви дали б законодавцям та уряду з цього питання?

2013БЕРЕЗНЯ

Мета:Простежити наслідки економічної кризи та напрямки міграційних процесів; розглянути наслідки демографічної ситуації в країні та життєвий рівень населення; формувати вміння аналізувати і порівнювати соціальне становище населення певного історичного періоду; Виховувати в учнів високі моральні якості на прикладі подолання екологічної катастрофи.

Дата добавления: 2015-08-20