Розділ XVI

Валансі йшла до Абелевого дому, що стояв при дорозі на Міставіс, а небо мінилося ліловим та бурштиновим, і в її душі здіймалася дивна хвиля збудження й надії. Там, позаду, плакали мати і кузина Стіклс — не за нею, за собою. Але тут її обличчя торкався вітер, м’який, вологий від роси свіжий вітер, що віяв уздовж порослих травою путівців. О, вона любила вітер! На придорожніх ялинах сонно посвистували вільшанки, сире повітря духмяно пахло живицею.

Великі автомобілі минали її з тихим гарчанням, щезаючи у фіолетових сутінках — у Маскока вже розпочався туристичний сезон. Але Валансі ніскілечки не заздрила їхнім пасажирам. Вілли у Маскока можуть бути розкішними, але десь там, у присмеркових небесах, серед шпилів ялин, здіймався її Блакитний Замок. Вона відкинула давні роки, звички і заборони, як зів’яле листя. Вона НЕ дозволить їм засипати себе.

Дім Галасливого Абеля, доволі безладно побудований, перекошений і старий, був розміщений милі за три від селища, на самому краю «чагарника», — так зазвичай називали малозаселену горбисту лісову місцевість довкола озера Міставіс. Треба зізнатися, що будинок мало нагадував Блакитний Замок.

Колись, як ще Абель був молодшим та успішним, це була достатня й затишна садиба. Над воротами дугою здіймався завжди свіжопофарбований напис «А. Ґай. Тесля», наче натякаючи на веселу вдачу господаря[36]. А тепер все домівство виглядало підупалим, напівзруйнованим, занедбаним. Дах як хворий на проказу — латка на латці, віконниці перехнябилися. Схоже, що Абель не робив ніяких теслярських робіт у власному домі. Саме повітря видавалося тут млявим, наче втомленим від життя. За домом ріс гай зі старих розпатланих та обірваних ялин. Сад, що при Сіссі був таким гарним і доглянутим, зовсім здичавів. По два боки від будинку розкинулися луки, на яких родила сама лиш дивина[37], а ще далі — неужитки, зарослі низенькими соснами та ялинами, де-не-де квітли дикі вишні, — і такі пустків'я тягнулися аж до поясу лісів довкола Міставіс, за дві милі звідси. Нерівний, всіяний валунами путівець, що біг від дому до лісу, білів незнищенно-розкішними стокротками.

Галасливий Абель зустрів Валансі при дверях.

— То ви таки прийшли, — недовірливо сказав він. — Я думав, що та Стірлінгівська зграя вас не пустить.

Валансі усміхнулася, показавши всі свої гострі зубки.

— Вони мене не зупинили.

— Диви, який з вас зух, — захоплено сказав Галасливий Абель. — А ще й диви, які у вас зграбні ніжки, — додав він, відступаючи, щоб Валансі могла увійти.

Якби це почула кузина Стіклс, то вона остаточно впевнилась би, що Валансі пропала з душею і тілом. Але стареча галантність Абеля зовсім не образила Валансі. На додачу, то був чи не перший комплімент, який вона почула за своє життя. Інколи вона підозрювала, що в неї гарні ноги, але ніхто раніше про це не говорив. У родині Стірлінгів ноги були табу.

Галасливий Абель повів Валансі до кухні. Там на канапі лежала Сіссі Ґай. Дихання її було прискореним, запалі щоки покриті дрібними червоними плямами. Валансі кілька років не бачила Сіссі Ґай. Тоді вона була такою вродливою, маленькою дівчиною-квіткою, з м’яким золотистим волоссям, тонкими рисами обличчя і великими гарними блакитними очима. Тепер же Валансі вразила зміна її вигляду. Невже ж це ніжна Сіссі — оце бідолашне створіння, схоже на зів’ялу квітку? Вона виплакала свою вроду крізь очі — і вони стали величезними, надто великими для схудлого обличчя. Коли Валансі востаннє бачила Сіссі, ці змучені трагічні очі виглядали як прозорі тінисті сині озера, тоді вони аж бризкали радістю. Контраст був настільки жахливим, що власні очі Валансі наповнилися слізьми. Вона опустилася на коліна перед Сіссі й обійняла її.

— Сіссі, кохана, я прийшла доглянути за тобою. Я залишуся з тобою аж… доки ти захочеш.

— Ой! — Сіссі охопила шию Валансі своїми тоненькими руками. — Ой, ти ЗАЛИШИШСЯ? Мені так самотньо. Я даю собі раду, але це так САМОТНЬО. Це було б як у небі — мати когось біля себе — такого як ти. Ти завжди була — така добра зі мною — колись.

Валансі притулила Сіссі до себе. Раптом вона почулася щасливою. Тут був хтось, що її потребував, кому вона могла допомогти. Більше вона не була зайвою. Все старе відійшло, все стало новим.

— Багато що визначене наперед, але стаються і щасливі випадки, — сказав Галасливий Абель, задоволено пихкаючи люлькою в кутку.

Дата добавления: 2015-08-20