РОЗДІЛ XV

— Зберігаймо спокій, — повторював дядько Бенджамін. — Зберігаймо цілковитий спокій.

— Спокій! — місіс Фредерік заламала руки. — Як я можу бути спокійною — як можна бути спокійною після такої ганьби?

— Ну а якої біди ти її відпустила? — спитав дядько Джеймс.

— Я її відпустила! Джеймсе, а як я могла її стримати? Схоже вона зібрала валізу з речами і відправила її до Галасливого Абеля, як він повертався додому по вечері, а ми з Крістін ще були в кухні. А потім Досс сама зійшла вниз із маленькою торбинкою, вбрана у зелений саржевий костюм. Я відразу ж щось лихе почула! Я вам навіть сказати не можу, але я вже наперед ЗНАЛА, що Досс збирається утнути щось жахливе.

— Жаль, що в тебе не було такого передчуття раніше, — сухо відповів дядько Джеймс.

— Я кажу: «Досс, ТИ КУДИ?» А вона: «Я йду шукати свій Блакитний Замок».

— Чи це переконало б Марча, що в неї помутився розум? — вставив дядько Джеймс.

— Я їй: «Валансі, що ти КАЖЕШ?» А вона: «Я йду вести дім у Галасливого Абеля і доглядати Сіссі. Він мені платитиме тридцять доларів місячно». Не знаю, як я трупом не впала!

— Ти не могла дозволити їй піти, не треба було її випускати з дому, — сказав дядько Джеймс. — Треба було зачинити двері чи що.

— Вона стояла між мною і вхідними дверима. Не можете уявити, яка вона була рішуча! Тверда, як скеля. Оце найдивніше. Досі вона була така добра і слухняна, а зараз її хоч тримай, хоч в’яжи! Я сказала ВСЕ, що лиш могла придумати, щоб вона отямилася, питала її, чи вона зовсім не переймається своєю репутацією. Я їй якнайповажніше казала: «Досс, коли репутація жінки заплямована, то її вже не очистиш. Ти себе навіки скомпрометуєш, коли підеш до Галасливого Абеля доглядати за тією пропащою Сіс Ґай». А вона: «Я не вірю, щоб Сіс була пропащою, але мені це байдуже». Отак достеменно і сказала: «Мені це байдуже».

— Вона зовсім втратила почуття пристойності! — вибухнув дядько Бенджамін.

— Вона сказала: «Сіссі Ґай помирає, і це сором та ганьба, що християнська громада нічого не робить для вмирущої. Хай що вона скоїла, то все ж вона людське створіння».

— Ну, коли так, то що ж, вона частково права, — промовив дядько Джеймс з такою міною, наче зробив велике відкриття.

— Я кажу, Досс, чи ж ти зовсім не рахуєшся з тим, що люди скажуть? Вона відповіла: «Все своє життя я тільки з цим і рахувалася. Відтепер я рахуватимуся лише з реальністю. А що там хто каже, то воно мені десь». ДЕСЬ!

— Обурливо, — люто промовив дядько Бенджамін. — Обурливо!

Цим він відвів собі душу, але нічим не допоміг.

Місіс Фредерік плакала. В перерві між її стогонами кузина Стіклс вкинула свої п’ять грошів у цю симфонію відчаю.

— Я кажу їй, — ми обидві їй кажемо, таж Галасливий Абель забив свою жінку у п’яній бурді, і її теж вб’є, а вона хіба розсміялася і каже: «Я Галасливого Абеля не боюся. Мене він не вб’є і він вже застарий для зальотів». Про що вона? Які зальоти?

Місіс Фредерік побачила, що мусить припинити плач, щоб повернути собі контроль над розмовою.

— Я кажу їй: «Валансі, як тебе зовсім не обходить власна репутація і репутація твоєї родини, то чи для тебе нічого не важать МОЇ почуття?» А вона: «Нічого». Так і сказала: «НІЧОГО».

— Божевільні ніколи не мають поваги до почуттів інших людей, — сказав дядько Бенджамін. — Це один із симптомів.

— Я бухнула слізьми, а вона на те: «Мамо, сприйми це нормально. Я збираюся вчинити милосердну християнську справу, а щодо моєї репутації, то ти й так все знаєш. Я не маю жодних шансів на заміжжя, ну то про що мова?» І з цими словами повернулася й пішла.

— А останніми словами, які я їй сказала, — патетично проголосила кузина Стіклс, — були: «Хто ж мені наніч натиратиме плечі?» А вона мені, ой, я не можу повторити.

— Дурниці, — сказав дядько Бенджамін, — тільки без цього. Зараз нема як завивати в папірки.

— Вона сказала, — голос кузини Стіклс був ледь гучніший за шепіт, — вона сказала: «Лисий дідько».

— Тільки подумати, я дочекалася почути, як моя донька клене! — ридала місіс Фредерік.

— Вона це не направду, — заїкнулася кузина Стіклс, намагаючись якось згладити враження, коли вже найгірше було сказане. Але вона НІКОЛИ не розповіла про перила.

— Це було за крок від справжнього богохульства, — суворо промовив дядько Джеймс.

— А найгірше, — місіс Фредерік шукала сухого місця на носовичку, — тепер усі довідаються, що вона божевільна. Ми не зможемо тримати це в таємниці. Ой, я цього не переживу!

— Ти мала бути з нею суворішою, як вона була молодша, — промовив дядько Джеймс.

— Вже й не знаю як, — доволі правдиво відповіла місіс Фредерік.

— Найгірше те, що довкола Галасливого Абеля весь час крутиться той негідник Снайт, — сказав дядько Джеймс. — Я дякуватиму долі, якщо з цієї безумної витівки не вийде нічого гіршого, ніж кілька тижнів у Галасливого Абеля. Сіссі Ґай НЕ МОЖЕ прожити довше.

— І своєї фланелевої нижньої спідниці теж не взяла! — лементувала кузина Стіклс.

— Як знову побачу Марча, то поговорю з ним про неї, — сказав дядько Бенджамін, маючи на увазі Валансі, а не спідницю.

— Я пораджуся з правником Фергюсоном, — промовив дядько Джеймс.

— А поки що, — додав дядько Бенджамін, — зберігаймо цілковитий спокій.

.

Дата добавления: 2015-08-20