Політична легітимність (законність).

Легітимність - визнання правомірності офіційної влади суспільством і міжнарод­ною співдружністю. Легітимність в перекладі з французької означає законність, узаконешсть..законність, розуміється як дія через закон і відповідно з ним, відображається поняттям легальність. Та легітимність і легальність - близькі, але не тотожні поняття. Якщо легальність має оціночний, етич­ний, політичний характер, то легітимність - юридичний, право­вий. Легітимна влада - та влада, що видає закони, які викону­ються громадянами - населенням держави, суспільства. Легальною владою може бути будь-яка влада, що видає закони, навіть непо­пулярні, і яка забезпечує їх здійснення. Вимоги легітимності вла­ди виникли як реакція проти насильної зміни влади і насильної перебудови державних устоїв і традицій. Легітимність влади ви­ражає усвідомлення переваг загальновизнаного порядку над за­хопленням влади силою, завоюванням, свавіллям, порушенням загальновизнаних, норм. Легітимна влада основана на визнанні права носіїв влади рекомендувати, диктувати норми поведінки іншим індивідам. Але легітимна влада зовсім не означає, що аб­солютно всі громадяни сприймають владу. В суспільстві завжди є критики правлячої групи, незгодна меншість. Легітимна влада означає, що закони, акти, укази, які приймаються, виконуються основною частиною суспільства. Таке можливо за згодою з вла­дою і за умови розвинутої культури законослухняності.

В суспільстві, що переживає модернізацію, виміри і оцінка легітимності влади може бути результатом досить складних способі в і методів досліджень, спостережень. І тільки в суспільстві в стійкими нормами поведінки можна однозначно оцінювати ле-гітимність влади. Адже громадою по-різному оцінюється політич­не панування як інститулізовану владу. Лояльне ставлення, сприй­няття населенням влади, визнання ним же права влади управляти і згоди підкорятися їй означає легітимність влади. Саме право­мірною і справедливою виступає влада легітимна. Легітимність зв'язана з наявністю у влади авторитету, вірою більшості насе­лення в те, що існуючий порядок є найкращий для країни, з кон­сенсусом в сфері політичних цінностей. З ліберально-демокра­тичних позицій легітимною владою визнається тільки та влада, яка сформована на демократичних принципах і в результаті де­мократичних процедур. Влада ж, встановлена силою, з допомо­гою насилля, не визнається легітимною, законною. З прагматич­них позицій легітимною вважається влада, яка встановлена в процесі виборів і здатна оволодіти складною ситуацією в сус­пільстві, підтримувати в суспільстві стабільність.

Формулюючи теорію легітимації панування (влади), соціолог Макс Вебер виділяє три типа легітимності влади, що відобража­ють особливості мотивів покори: традиційна, харизматична і ле­гальна раціопально-правова.

Традиційна легітимність влади. Історично першим типом легі­тимності влади є влада, що заснована на праві спадкування престо­лу. Така легітимність влади відповідала нормам традиційного сус­пільства: опора в основному на традицію визначала обмеженість влади царя, монарха, короля та ін. Традиційна законність влади мала своєю базою звичаї, звички підкорятися, слухатись, кори­тись владі; віра в непохитність і священість устоїв і порядків в дер­жаві, суспільстві. Традиційна легітимність відрізняється міцніс­тю устоїв, стабільністю. Для стабільності демократії корисно збереження спадкування влади, підкріплене авторитетом держа-ии, багатовіковими традиціями поваги влади.

Харизматична легітимність влади. В суспільстві де відбува­ються бурхливі стадії модернізації, але які не освоїли демокра­тичні форми управління, може поширюватись харизматичний тип управління, може поширюватись харизматичний тип легітимнос­ті влади. Харизматична легітимність влади базується на вірі в ви­нятковість, чудовий божественний дар7 умінні володаря, прави­теля, вождя управляти людьми, керувати їх діями, створювати умови для благодатного життя. Такий правитель і обожнюється, створюється культ його особи. Різновидністю харизматичного типу легітимності влади є вождістсько-плебісцинарна легітимність, що характерна для авторитарних і тоталітарних режимів. На прак­тиці розвитку державності України проявилась етнічна легі-Гимність, тобто формування владних структур політичної і бю­рократичної еліти на основі відданості національній ідеї. В періоди революційних та еволюційних змін, коли заново сформована влада для визнання не може опертися, покластись на авторитет, традиції або ж демократично виражену волю більшості, викорис­товується харизматичний спосіб легітимації влади. Свідомо куль­тивується велич самої особи вождя, авторитет якого висвітлює владні структури, сприяє визнанню влади населенням.

Легальна або раціонально-правова легітимність влади. Ле­гальність (латинське legalis - правовий, юридичний) - термін, за­позичений Максом Вебером з правознавства і соціологічно пере­осмислений для визначення однієї з форм узаконення соціального порядку. Легальність - характеристика раціонального типу пану­вання, спосіб узаконення соціального порядку, що тримається на вірі в юридично констатуєму правильність його підстав, що га­рантують їх відповідність вимогам розуму, звідси і його раціо­нальність. Джерелом раціонально-правової легітимності є раціо­нально-зрозумілий інтерес, що побуджує людей підкорятися рішенням уряду, сформованого за загальновизнаних правилах, тоб­то на основі демократичних процедур. В раціонально-правовій дер­жаві верховодить видатна особа та закони, в межах яких обирають­ся і діють представники влади - видатні політики, особи. Саме для демократичних держав властива раціонально-правова легітимність. Це інституційна легітимність, заснована на довір'ї громадян до ус­трою держави, а не окремим особам (персональна легітимність).

Три класичні типи легітимності влади не вичерпують її різно­манітність. Існують і інші способи легітимації і, відповідно, типи легі­тимності. Один з них - ідеологічна легітимність влади. її суть у вип­равданні і утвердженні влади з допомогою ідеології, що вноситься в свідомість людей, мас. Політична ідеологія - сукупність переважно систематизованих уявлень тієї або іншої соціальної спільності, групи громадян, що відображає і покликана захищати їх інтереси і мету з до­помогою політичної влади або впливу на неї. Відповідність політичної влади інтересам народу, нації, класу і забезпечує політична ідеологія. Ідеологічна легітимність влади може бути або класовою, демократич­ною, або націоналістичною в залежності від того, до кого апелює ідео­логія і які ідеї вона використовує, яку мету реалізує.

Тривалий період в Україні та інших країнах, де існувала командно-адміністративна система влади управління державою, широко вико­ристовувалась класова легітимність. У другій половині XX ст. в Ук­раїні, та й в багатьох молодих країнах Співдружності незалежних держав, в спробах добитися визнання і підтримки населенням форму­вання заново створюваних форм політичної влади вдавались до поси­лення націоналістичної легітимності влади. В сучасних умовах націо­налістична діяльність, легітимність влади більш-менш властива всім державам Заходу і Сходу. Спеціально створеною системою ідеологічної індокримації, тобто насильного нав'язування, насадження особі (верствам, народу) цінностей, мети, ідеології тими або іншими суб'єктами або владними структурами в тоталітарних державах здійснюється націо­налістична легітимність влади. В демократичних державах механізм соці алізації діє і стихійно у вигляді повсякденного засвоєння людиною па­нівних в суспільстві політичних норм і цінностей, і цілеспрямовано з допомогою системи загальної політичної освіти, а також через засоби масової інформації. В основі політичної ідеології лежать інтереси пев­ної соціальної спільності людей (класу, нації, соціальної верстви), а також політична мета, що не зводиться до інтересів соціально або ет­нічно сформованих спільностей населення. Саме впливом з допомо­гою переконання, усвідомлення на свідомість і підсвідомість людей базується ідеологічна легітимність влади. Проте на відміну від раці­онально-правової легітимності, розрахованій на свідомість, розум людей, ідеологічна легітимність влади - односпрямований процес, що не передбачає зворотних зв'язків,, активної участі громадян у фор­муванні ідеології.

В суспільно-політичному житті постійним супутником мас, не­від'ємним структурним елементом всієї державної політичної сис­теми виступає бюрократія як сфера управління суспільними справами, що опирається на розгалужену ієрархічну структуру чи­новницького апарату. В різних конкретно-історичних умовах бюрок­ратія, виконуючи свої функціональні обов'язки, відіграє далеко не однозначну роль: коли сприяє розвитку суспільного прогресу, діяльність бюрократів, як і всієї системи бюрократизму, сприймаєть­ся з інтересом, але коли бюрократія перетворюється в замкнуту касту управлінців, недоступну для мас соціальну структуру, що по­роджує негативний процес, який називається бюрократизмом, вик­ликає почуття недовір'я і осуду.

Дата добавления: 2015-07-25