Взаємовідносини бюрократії і влади

Парадокс бюрократії як соціального яви­ща полягає в тому, що бюрократи самі со­бою - це не більше, аніж службовці (чиновники), які не мають ніякої особливої соціальної, а тим більше еконо­мічної влади. Бюрократ не більше, аніж «гвинтик», окремий пред­ставник величезної владної машини, тієї машини, що складається з величезного набору інструкцій, бланків, печаток та ін., з допомогою яких створюються і функціонують різні бюрократичні владні інсти­тути - канцелярії, служби, інспекції та ін. Зруйнувати таку машину, вдавалось би, може будь-який збройний загін (якщо такий загін підго­товлений спеціально для такої мети), але скільки соціальних рухів і соціальних революцій виявлялись безсилі зруйнувати бюрократію. Коріння владарювання бюрократії криються у відносинах відчу­ження, тобто в такій соціальній обстановці, коли суспільні відноси- ми стають ворожими для людини. Внаслідок відчуження від при­родного становища суспільства за яким головне є відносини між людьми і створеними ними речами, виникає інший штучний, що стоїть над суспільством, світ. Увесь трагізм і парадоксальність яви-ща бюрократизму полягає в тому, що суспільство само, або якась час­тина його, свідомо створює таку штучну надбудову і ставить перепо­ну пізнанню людьми об'єктивних законів і свідомому використанню їх в житті. Людина, потрапивши в бюрократичну сферу, стає носієм влади, живим уже не фігурально, а реально втіленням її об'єктивних законів. Але чи всевладний такий бюрократ? Звичайно ж, ні. Бю­рократ сліпо підкоряється законам і не здатний пізнати, а тим більше. творчо їх використати в інтересах народу. Та всевладність бюрокра­та - видимість. В бюрократизмі існують свої писані і неписані зако­ни, що ставлять кожного на своє місце, в своє соціальне «гніздо», створюють у населення суспільства відчуття всевладності бюрок­ратів і безвихідності, неминучості. І навіть найповажніший член бюрократичної машини, який осмілився в чомусь не підкоритися її писаним і неписаним законам, поглинається монстром - бюрокра­тизмом. Керує життям не бюрократ, яким би свавільним він не був, а бюрократія, і навіть не бюрократія, а викликані нею до життя в суспільно-історичних умовах об'єктивні фактори. І поки не сфор­муються нові історичні фактори, не висунуть вимоги модернізації або зламу, заміни діючої бюрократичної машини, бюрократія здаєть­ся об'єктивно необхідною. Отже, коріння бюрократії значно глиб­ше, хоча багато хто вважає, що бюрократизація суспільного життя -це просто загроза ефективності управління, зволікання і паперот-ворчість. Все ж окремі критики бачать її справжніх творців - народні маси. Однією з багатьох причин такого підходу до проблеми бюрок­ратії є прагнення нових елементів відроджуваної бюрократичної системи закріпиться остаточно на хвилі критики попередників і підготувати громадську думку до поважливого сприйняття нових бюрократів, навіть якщо їх дії не досить популярні в народі. Зміна власного господаря, що готується такою бюрократією, має метою ста­ти обласканою ним, а не всім народом. Апологетика такого процесу в суспільстві є не чим іншим, як здійсненням соціального замовлен­ня майбутніх господарів і їх слуг - бюрократів. Бюрократія, що вис­тупає у формі суб'єкта суспільного управління, постійно розширює межі і замість виконання функцій управління соціально-економічним розвитком, узурпує їх. І чим наполегливіше необхідність такого уп­равління, тим ширше в суспільстві стає прошарок бюрократії.

Суб'єктом управління, що формує мету праці і життя, стає армія чиновників, а основна маса населення перетворюється в пасивний суб'єкт управління. Відносини локальної, монополістичної планом­ірності і є об'єктивна основа бюрократизації економічного життя в умовах високого рівня її усуспільнення. Розвиваючи концепцію рац­іональної бюрократії, Макс Вебер підкреслював, що бюрократія ха­рактеризується: ефективністю, що досягається за рахунок суворого розподілу обов'язків між членами організації. Це дає можливість використовувати висококваліфікованих спеціалістів на керівних по­садах. Діє бюрократія формально встановленою і чітко зафіксованою системою правил, що забезпечують одноманітність управлінської діяльності і застосування загальних інструкцій до приватних вииадкі в в найкоротший строк; суворою ієрархічною владою, що дозволяє вищестоящій особі здійснювати контроль за виконанням завдань пиж-честоящими співробітниками та ін.; безособовістю адміністративної діяльності і емоційною нейтральністю відносин, що складаються між функціонерами організацій, де кожний з них виступає не як індивід, а як носій соціальної влади. І якщо вся система бюрократії корінням сягає в глибину віків, в той період людської історії, коли розвиток про­дуктивних сил суспільства привів до утворення класу власників, а ра­зом з ним держави, політики і разом з тим виникла мрія про повну демократію, про обмеження всевладдя такого монстра, як бюрокра­тизм, то соціально-економічні коріння сучасного бюрократизму лежать в об'єктивній суперечності між створеним ходом всесвітньої історії, ускладненням економічного і суспільного життя і потребою здійснен­ня планомірного управління. Бюрократизм - природне явище там, де об'єктивно виникла необхідність свідомої суспільної організації еко­номічного життя, управління виробництвом у великих масштабах, а можливість такого управління самими трудящими не може бути реалізована.

Отже, державне управління будується за принципом ієрархії. Ак­тивність і свідомість громадян ототожнюється з їх належністю до апарату управління. Пізнання дійсності, відповідно принципу ієрархії, є право вищого рівня. У його свідомості і діяльності багато­разово поширюються бюрократичні стереотипи сприйняття. Тому-то будь-яка система державного управління завжди прагне виклю­чити себе з числа причин соціального неблагополуччя. Чиновники і політики вбачають їх в явищах природи, приватного життя, випад­ковостей або ж деструктивних силах. Влада звичайно прагне зняти з себе вину за соціальні суперечності і перекласти її на суспільство і громадян. Щоб нейтралізувати критику своїх дій, влада звичайно користується різними способами бюрократизації. Бюрократичні відносини породжують політичне марновірство - обожнення існу­ючої держави, уряду і апарату влади і управління. Якщо офіційні осо­би і органи неспроможні вирішити соціальні проблеми відповідно критеріям справедливості, політичне марновірство перетворюється в скепсис і іронію. Тим самим сприяє деполітизації громадян, сти­мулює байдужість до суспільних справ і сприяє розвитку державно­го формалізму.

Державний формалізм є перетворення політичної мети держави в канцелярські завдання і навпаки. По суті, багато посад в апараті влади і управління є приватна власність уряду, який обходиться з нею по праву володіння, користування і розпорядження. За рахунок вико­нання посадових обов'язків індивіди задовольняють свої матеріальні інтереси. В міру просування чиновника на вищі посади збільшуєть­ся політична власність - свобода розпоряджатися масами людей за своєю волею. Своєрідність стає типовим мотивом діяльності і пове­дінки чиновника, а державний і будь-який інший управлінський апа­рат набирає риси політичної форми додержавного становища суспільства - війна всіх проти всіх. Конфлікти інтересів - передумова формалізації управлінських і політичних процесів. У результаті в управлінні та політиці стають значущими формальні та ірраціональні характеристики людей (соціальне походження, національність, про­фесія, характер та ін.). Управління та політика стають недоступни­ми свідомому контролю, але претендують на запальність та розумність.

Політична відчуженість посилюється в багатонаціональній дер­жаві, де політичний лад таких держав є система штучної стійкості, а бюрократизм - її основний елемент. В такій системі влада спираєть­ся на конкуруючі класи або верстви і зрівноважує їх силу для того, щоб в уряду залишалась повна свобода дій. Армія і бюрократія ста­ють важливішими засобами досягнення такої свободи. У військово-бюрократичному стані або верстві культивується зневажання всіх громадян, які не займають офіційних посад і проявляється особли­вий національний характер. Офіцери і чиновники постійно пересу­ваються з одного місця служби на інше, щоб звести до мінімуму кон­такти з місцевим населенням. Державна посада і служба стає наднаціональною. Військово-бюрократичні прошарки або групи ста­ють особливою кастою і політичною основою держави. Виникає бюрократичний космополітизм або інтернаціоналізм, що стає озна­кою політичної культури панівної нації. Така організація державно­го апарату дозволяє уряду вести політику систематичного викачування коштів у населення і водночас тримати його в абсолютній покорі. Промисловість і торгівля користуються протегуванням влади не че­рез їх значення в задоволенні насущних людських потреб, а для того, щоб систематично підвищувати державні податки, знижувати роз­цінки за працю, встановлювати відповідну політику цін і усувати іноземну конкуренцію. Законодавча, виконавча і судова влади ста­ють переплетінням традиційних, відображаються в пануванні цент­ральної влади. Внаслідок такої організації влади соціальне незадо­волення спрямовується, насамперед, проти нижчих чиновників, політичні реформи звичайно зводяться до адміністративних пере­творень, а не до соціальних і політичних змін.

Та чим більше повноважень одержує будь-який структурний еле­мент виконавчої влади, тим більше «розбухає» бюрократичний апа­рат, тим більший потік інструкцій і розпоряджень, тим менше надій на поліпшення становища людей. Адже ж раніше в Україні все по­чалось (згадаймо перебудову!) з боротьби з бюрократією, з її «розду­тими» управлінськими структурами та ін. Боротьба за економію на­родних коштів на утримання «роздутого» державного апарату, управлінських структур привела до ще більшого подорожчання їх, бо нові форми господарсько-економічної діяльності, що одержали розвиток у суспільстві на основі нової законності, часто приходять в суперечність з суспільними інтересами. Тут знову проявляє свою владу бюрократія, соціальний порок захищено! Здавалось би, анти-

патріотична акція має бути покарана, але... є рішення офіційно ство-реної організації про дозвіл такої діяльності. Ліквідація в Україні державної монополії на більшість видів діяльності життєзабезпечен­ня суспільства привела до масової безгосподарності, хоча вона по­роджена удаваною боротьбою за поліпшення господарсько-економі-чної діяльності підприємств, організації та їм подібних структур. А така обставина викликала настрій безвихідності, пасивності у ви­робників матеріальних цінностей і небувалої активності у всіх бю­рократичних структур по регулюванню і забезпеченню паперового контролю всіх видів діяльності. Розбіжність інтересів національних, суспільних, групових, індивідуальних приводить в дію тіньові струк­тури, створює можливість проникнення у владні структури протекц­іонізму, корупції та інших негативних явищ.

Дата добавления: 2015-07-25