Структура влади, Суб'єкт, об'єкт.

Основними компонентами влади є суо єкт, об'єкт, засоби і процес, що приводить в дію всі елементи влади. Суб'єкт влади

втілює її активний, спрямовуючий початок. Суб єктом влади мо­же бути окрема людина, організація, спільність людей (народ), або навіть світова співдружність, об'єднана в організацію Об'єд­наних Націй.

Суб'єкт влади має ряд якостей: бажання владарювати, воля до влади, що проявляється в примусі до покори та ін., створює умови для виникнення і функціонування владних відносин. Біль­шість людей не відчували психологічного задоволення від воло­діння владою і влада сама по собі для них не є цінністю. Багато хто взагалі бажав би ухилитися від керівних посад і зв'язаних з ними психологічної і соціальної відповідальності, якби влада не відкривала широкі можливості для володіння різними блага­ми: високі прибутки, престиж, вигідні зв'язки, привілеї, пільги тощо. Для них прагнення до влади служить лише засобом до­сягнення їх мети. Окрім бажання керувати і готовності брати на себе відповідальність, суб'єкт влади має володіти знаннями, умін­ням знаходити вихід із складних ситуацій, тобто бути компе­тентним., знати суть справи, становище і настрої підлеглих, уміти використовувати засоби владних відносин, мати авторитет у лю­дей. Звичайно ж, в реальному житті володіючи владою імущі в різній ступені наділені такими якостями. Адже влада - це можливість наказувати в умовах, коли гой, кому наказують, зобов'я­заний підкорятися.

Соціолог Ганс Моргентау визначає владу як здійснюваний лю­диною контроль над свідомістю і діями інших людей. Бертран Рассел відмічає, що влада - це виробництво певних результатів у здійсненні намірів. Роберт Даль вважає, що влада - це кон­троль за поведінкою однієї частини з боку іншої. Однією з най­поширеніших концепцій влади є реляціоністська, що передбачає владу як міжособові відносини, що дають можливість одному ін­дивіду змінювати поведінку іншого. Зосередження на ролевих взаємовідносинах або реляційному аспекті влади - характерна риса традиції, що йде від Макса Вебера, передбачає можливість вольової дії або впливу одних індивідів і соціальних спільностей на інших індивідів і соціальні спільності. Дотримуючись такої позиції, соціолог Пітер Блау визначає владу як здатність одного індивіду, соціальної спільності, людей здійснювати свою волю над ними з допомогою страху і насилля. Така концепція влади має кілька варіантів. В теоріях опору викладаються такі владні відносини, в яких суб'єкт влади придушує опір її суб'єктів (Джон Картрант, Джим Френч, Білл Рейвен та ін.). В теоріях обміну ре­сурсів (засобів) влади акцентується увага на ситуаціях нерівного розподілу ресурсів (засобів) влади між учасниками соціальних спіль­ностей (Пітер Блау, Давид Хуксон, Кейсі Хайнінгс та ін.). Існують концепції влади, основним поняттям яких є політична система (Давид Істон, Толкотт Парсонс, Уільям Марк Роджерс та ін.).

Аналіз елементів і відносин влади показує, що суб'єкти полі­тичної влади мають складний багаторівневий характер: ЇЇ перши­ми діючими особами є індивіди, вторинними - політичні органі­зації - партії, суспільні об'єднання, суб'єкти найвищого рівня, що безпосередньо представляють у владних структурах і відно­синах різні суспільні об'єднання, а весь народ - політичні еліти і лідери. Зв'язок між рівнями може порушуватись. Так, лідери нерідко відриваються від мас і навіть від політичних партій і по­літичних рухів, що сприяли приходу їх до влади. У відносинах влади відображенням першорядності ролі суб'єкта є широко роз­повсюджене ототожнення влади з її носіями. Так говорять про рішення влади, про її дії тощо, розуміючи під владою органи управління. Чи завжди і, насамперед, влада дає можливість вирі­шення конфліктних ситуацій при розподілі благ? Так, в багатьох випадках влада вирішує суперечки, конфліктні ситуації. Але не завжди це висувається на передній край. І той, хто здійснює вла­ду може в певній мірі також брати участь в розподілі благ. Але абсурдно твердити, що розподіл благ складає найважливіший еле­мент влади. Звичайно ж, використання повноважень влади при організації групових дій для досягнення кінцевої мети становить суть відносин влади. На думку політолога Єжі Вятра, визначен­ня влади можна розділити на два аспекти: конфліктніш і постав­леної мети. Кожний з них має переваги, залежить, по-перше, від типу суспільства, де здійснюється, діє влада, тобто, від ступеня поділу суспільства конфліктами, викликаними нерівним досту­пом до суспільно-необхідних благ, і, по-друге, від сфери прояву відносин влади, а саме від того, чи йде мова про рішення, що регулюють конфлікти між окремими особами, соціальними спіль­ностями, або ж спільної мети, що спільно реалізується. Так, в сус­пільстві з гострими класовими суперечностями відносини влади часто набирають конфліктний характер, а в суспільстві, де непри­миримий поділ класів усунено, відносини влади частіше мають цільовий характер.

Об'єкт, виконавець влади - другий важливіший елемент влади. Адже влада ніколи не буває властивістю або відносинами лише однієї діючої особи (органа). Звичайно, якщо не мати на увазі владу людини над самою собою, що передбачає підкорення її по­ведінки доводам розуму, ніби роздвоєння особи, але це вже пси­хологічне, а не соціальне явище. Влада не можлива без підкорен­ня об'єкта, виконавця наказів, розпоряджень тощо. Влада - завжди двобічне, асиметричне, з переважанням волі володаря, взаємодії суб'єкта і об'єкта. Якщо ж відсутня підкореність, то нема і влади, хоча суб'єкт, який прагне до влади, має яскраво виражену волю, бажання володарювати і навіть володіє могутніми засобами при­мусу. Природно, у об'єкта владної волі завжди є хай крайній, але все ж вибір - загинути, але не підкоритися (краще померти бо­рючись, аніж жити на колінах).

В сучасному світі в широко використовуваних акціях грома­дянської непокори як засобу ненасильної боротьби знайшла ві­дображення усвідомлена залежність влади від покірності насе­лення. Саме на початку 50-х років XX ст. широкі масові кампанії непокори колоніальним британським властям принесли Індії не­залежність. Масові виступи в середині 90-х років XX ст. в Донба­сі, Придніпров'ї, в Слобожанщині та інших районах України при­вели до дострокових виборів парламенту і президента України. Відносини об'єкта і суб'єкта влади досягають то жорстокого опо­ру владним структурам, то добровільного сприймання свідомо покори. Адже підкорення природно властиве людині як властиве їй і владарювання, панування. Непокора виростає з факту втрати одними людьми почуття визнання законності у ставленні до лю­дей, які володіють владою. Адже законність означає право уряду або індивіда на управління державною, яке сприймається в умах і уявленнях громадян держави. Готовність до покори залежить від ряду факторів: від власних якостей об'єкта владарювання, від характеру вимог і інтересів, потреб підлеглих, від ситуації і засо­бів впливу, якими володіє суб'єкт влади, а також від того, як виконавці сприймають об'єкт в залежності від наявності, або від­сутності у нього авторитету. Політична культура населення, на­самперед, визначає якості об'єкта політичної влади. Досвід істо­рії свідчить, що підданська, патріархальна політична культура людей забезпечує саме найбільшу їх покірність в. суспільстві.

Дата добавления: 2015-07-25