Виникнення і розвиток, вчення про владу.

Влада є ядром політики. Влада появилась з виникненням людського суспільства і завжди супроводжувала і супроводжує

його дальший розвиток. З появою в суспільстві нерівності лю­дей, їх різних інтересів виникає і влада. Панівні соціальні спіль­ності ставали фактором відчуження частини суспільства або ін­шого соціального утворення, інтереси якого перебували в підкоренні або не ураховувались представником панівних інте­ресів влади. Політичне відчуження основної маси населення від влади перетворилось в норму політичного життя, причому навіть в демократичних державах. До виникнення класів державна вла­да мала суспільний характер: відсутність апарату насилля над суспільством, особливі примусові установи. В первісному родо­вому суспільстві влада здійснювалась всіма членами роду, пле­мені, які обирали старійшину. З появою класів, приватної влас­ності і держави кровні, родові зв'язки руйнуються, замість морального авторитету старійшини роду виникає, формується авторитет публічної влади, яка виділилась з суспільства і стала над суспільством.

Політична влада, що сформувалась у стародавніх народів, сягала ко­рінням в міфологію, уявленнями про те, що земні порядки тісно зв'язані з світовими космічними порядками, є їх невід'ємною частиною, мають божественне походження, початок, тобто на Землі влада від Бога. В Ста­родавньому Китаї вважалось, що влада має божественне походження, але єдиною точкою зв'язку з вищими небесними силами виступає вер­ховний правитель Піднебесної, тобто імператор Китаю. За міфами в Єгип­ті, Вавілоні, Індії боги - джерело влади правителя, самі продовжують залишатися верховодами земних справ і людських долей. В Єгипті, Гре­ції боги - перші безпосередні верховоди і законодавці утворених дер­жав. За християнською міфологією «вся влада від Бога» і зв'язок земно­го життя з Богом тільки через Ісуса Христа." сипа Бога. Божественність влади, правила поведінки, закони - все у тодішніх поглядах відповідає природпо-божествеппому порядку справедливості.

Відхід же від міфології про владу до раціональності зв'язаний з іме­нами Заратустри (Персія) і принца Сіддхартха, прозваного Буддою (Просвітлений) в Індії. Будда відкидає думку про Бога як верховного, морального володаря світу, джерела закону. Людські справи, вважає Будда, залежать від власних зусиль людей. Відхід від міфології влади і формування філософських, політичних підходів до Світу, влади дало основу для теорії політики, влади і держави. В Китаї велику роль ві­діграло філософське вчення Копфуція (VI-V ст. до н. е.). В Стародав­ній Греції в історії виникнення і розвитку політичних поглядів виділя­ється три періоди - ранній ІХ-Х стст. до н. е. зв'язки з становленням стародавпьогрецької державності, раціоналізацією політико-правових уяв­лень, формуванням філософського підходу до держави і влади; дру­гий - V-IV стст. до н. е. - період розквіту стародавпьогрецької філосо­фії і політичної думки і третій - IV—II стст. до н. е. - період еллінізму, занепад стародавпьогрецької державності. В Стародавньому Римі виді­ляється три періоди: царський (754-510 pp. до п. є.), республіканський (509-28 pp. до н. е.) і імператорський (27 р. до н. е. - 476 р. п. є.). Єдина Римська імперія в 395 р. н. е. поділена па Західну (Рим) і Східну (Кон­стантинополь) імперії. Східпо-Римська Візантійська імперія проіснува­ла до 1453 р. В ученні про політику істотним впеском стали знамениті Закони XII таблиць, праці Тіта Лукреція Кара (99-55 pp. до н. е.), вчення про владу і державу Ціцерона та іп. Аналізуючи різні форми державної влади, Ціцерон виділяє форми державного устрою: царська влада, аристократична і народна (демократична) влада.

В Стародавній Русі утворення держави супроводжувалось появою і розвитком політико-правової ідеології, особливо після прийняття в 988 р. християнства, що санкціонувало розвиток феодалізму і сприяло поси­ленню влади князя. Проблеми влади і держави знайшли тоді відобра­ження в праці Ілларіопа «Слово о законе и благодати», літописі «По­весть временных лет», «Русская правда», «Слово о полку Игореве», «Послание князя Владимира» та ін. Обґрунтовується тоді і соціальна база влади (дрібні і середні феодали, па які опирався князь). В XIV ст. радикальні течії (Матвій Башкіп, Феофан Косой та hi.) заперечували церковну владу, виступали за усунення земної влади, володіння Бога.

В епоху Відродження в Західній Європі значний внесок у формуван­ня концепцій влади внесли Нікколо Макіавеллі, пізніше вчення про владу Шарля Монтеск'є, а потім своєрідні підходи до влади і держави здійсни­ли філософи Томас Гоббс, Джон Локк, Гуго Гроцій, Іммапуїл Кант, Фрід-ріх Фіхте, Георг Гегель, Карл Маркс та іп., російські мислителі Олек­сандр Герцен, Микола Чернишевський, а пізніше в кінці XIX ст. - на початку XX ст. філософи Володимир Соловйов, Микола Бердяев та іп., українські мислителі Феофап Прокопович, Микола Костомаров, Михай­ло Драгоманов, Михайло Грушевський та іп. Проблеми влади перебува­ють в центрі уваги сучасної західної науки про політику Вільфредо Паре-то, Гаетано Моска, Роберта Міхельса, Макса Вебера, Моріса Дюверже та іп. І лише з утвердженням політичного режиму - демократичного в усю повноту стала проблема розвитку теорії влади і держави.

Уявлення про головну роль політичної влади в суспільстві розви­вав ще англійський філософ Томас Гоббс. Державну владу Томас Гоббс називав «Особу або збори, волі яких підкоряються всі інші». Влада є об'єднанням волі громадян в єдину волю. Влада безмежна, абсолютна, якими б не були її форми. Влада тримає людей в страсі, спрямовує їх дії до спільного блага. Влада є сила. Хто не володіє силою, той не володіє владою. Томас Гоббс пояснював необхідність влади в основному соці­альними причинами, хоча і зв'язував це з бажанням позбутися панівної в природному становищі війни всіх проти всіх. Ідея політичної влади як панування спільної волі, що опирається па насилля, сприйнята і мар­ксизмом. Та вже суб'єктом спільної волі тут виступає економічно панів­ний клас. Політична влада визначається, по суті, як об'єктивна влада капіталу. Не відступав від традиційного розуміння політичної влади і Макс Вебер, який підкреслював, що головний засіб політики - сила. Політика ж означає прагнення до участі у владі або впливати па розпо­діл влади, чи то між державами, чи то усередині держави між соціаль­ними спільностями людей тощо. В сучасній науці про політику підкрес­люється, що будь-яка політична влада має своїм завданням забезпечити порядок, тримати під контролем напруженість, зберігати статус-кво сус­пільства, реформувати його або революціонізувати (Флоріаи Бро). Іс­панський політолог Хосе Ортега-і-Гассет аналізує економічну, військо­ву, інформаційну влади і владу страху (фобократію). В характеристиці економічної влади (або плутократії) відмічається, зокрема, що еконо­мічна влада є багатство перетворене в знаряддя напування в суспільстві. Іншими словами це влада, заснована на багатстві. її головний засіб -гроші. В сучасних умовах економічна влада досягла виняткової консолі­дації. Економічна влада як така і сама по собі «не вдається до насилля», що не вона здатна безсоромно нехтувати всі божественні і людські норми. Економічна влада диктує поведінку діючих осіб па суспільній сцені.

Дата добавления: 2015-07-25