Визначення та види оренди

При вивченні матеріалу звернути увагу на: критерії віднесення оренди до того чи іншого виду, особливості, зміст і види лізингової діяльності як форми інвестицій, обсяги, переваги і перспективи лізингової діяльності.

Оренда - це надання однією стороною (орендодавцем) майна у виключне користування на встановлений строк за певну винагороду згідно з орендним договором.

У міжнародній практиці розрізняють 3 види оренди:

1) довготермінова – більше 3 років, має назву лізинг;

2) середньотермінова – хайринг, термін від 1 до 3 років;

3) короткотермінова – до 1 року, рентинг або чартер. Об’єктами чартеру є тран-спортні засоби, туристичні і інші предмети короткотермінового використання.

Передбачає зобов’язання ліссора (орендодавця) здійснювати страхування і технічне обслуговування предметів оренди.

Рентинг за своїм змістом нагадує прокат товарів. Майно може надаватися у короткотермінову оренду разом з експлуатаційним персоналом або без нього.

Договором на оренду транспортних засобів (суден, автобусів, авіалайнерів, автомобілів) з персоналом називають тайм-чартером, а без персоналу – бербоут-чартером.

Об’єктами хайрингу є транспортні засоби, будівельні машини тощо.

В залежності від умови угоди страхування і технічне обслуговування здійснює орендодавець або орендар.

Предметом лізингових угод є судна, обладнання контор, складів, велико-габаритні машини, устаткування.

Лізинговими операціями займаються великі фірми, банки, а також спеціа-лізовані лізингові компанії.

Розрізняють 2 види лізингу:

- лізинг прямий;

- лізинг типу реалізації.

2. Лізинг прямий, фінансовий

Зміст прямого лізингу полягає в тому, що спеціалізовані лізингові компанії або банк за дорученням підприємства-клієнта купують за власний рахунок або за рахунок кредиту банку обладнання у постачальника, а потім надають його в оренду підприємству-користувачу. Відносини лізингової компанії з постачальником обладнання оформлюються договором купівлі-продажу, а з підприємством-користу-ва-чем договором оренди. Страхування і технічне обслуговування обладнання, як правило, здійснює орендар.

Діють дві форми прямого лізингу:

1. операційний;

2. фінансовий.

Згідно з міжнародними стандартами фінансовим лізингом вважають таку оренду, коли до орендаря переходять весь ризик і переваги, що пов’язані з володін-ням об’єктом оренди. Лізинг є фінансовим, коли витримується одна з таких умов:

1. право власності на майно повністю переходить до орендаря після закінчення строку оренди;

2. орендареві надається можливість після закінчення строку оренди придбати орендоване майно за залишковою вартістю або поновити оренду на умовах символічної орендної плати;

3. строк оренди складає 75% корисного строку використання майна;

4. реальна вартість мінімальних орендних платежів складає або перевищує 90% вартості об’єкта, що орендується.

Якщо оренда не відповідає жодному з цих умов, вона є операційним лізингом.

Згідно з міжнародними стандартами обліку при передачі майна в оренду на умовах фінансового лізингу вартість основних засобів списується з балансу орендодавця і зараховується на баланс орендаря. Орендар несе повну відповідаль-ність за збереження і стан майна, і здійснює амортизаційні відрахування.

Після закінчення строку лізингу, в залежності від умов договору, орендар може:

1) продовжити договір;

2) купити обладнання за залишковою вартістю;

3) повернути його орендодавцю.

Якщо майно пошкоджено, вкрадено, конфісковано, загублено, орендар зобов’язаний негайно виплатити орендодавцю суму орендної плати, що належить йому на день втрати майна, а також залишкову вартість.

3. Переваги лізингу

Лізингові операції вигідні всім учасникам угоди, бо:

1. фірма-постачальник реалізує обладнання на умовах повної сплати його вартості;

2. лізингова компанія отримує доход у формі відсотків, що включають в орендну плату;

3. орендар має можливість починати або розширювати виробництва з меншим початковим капіталом.

Ці переваги сприяють зростанню обсягів лізингових операцій. В економічно розвинутих країнах частка лізингу у загальному об’ємі інвестицій сягає 30%.

4. Міжнародний лізинг, лізинг типу реалізації

Як одна з форм експорту міжнародний лізинг дає можливість рівномірно розподілити валюту на весь строк лізингової угоди. Якщо підприємство-орендар не має валюти, то можна застосувати компенсаційний лізинг типу байбек, при якому за отримане в оренду обладнання розраховуються зустрічним постачанням продукції, яка виготовлена на цьому обладнанні.

Лізинг типу реалізації передбачає продаж обладнання підприємствами-виробниками шляхом передачі його у довгострокову оренду, що фактично означає реалізацію у кредит з розстроченням платежу.

5. Історія і перспективи лізингу

Слово «лізинг» з’явилося у останній чверті 19 ст., коли телефонна компанія Belle прийняла рішення не продавати телефонні апарати, а надавати їх в оренду. Лізинг отримав велике розповсюдження зі створенням у Сан-Франциско після II Світової війни першого лізингового товариства. У Європі було створено об’єднання європейських лізингових товариств (штаб-квартира у Брюсселі). Це товариство об’єднувало більше 20 європейських держав. Об’єм операції складав більше, ніж 60 млрд. дол., у тому числі по рухомості – більше, ніж 50 млрд. дол., а по нерухомості – більше, ніж 10 млрд. дол. За результатами досліджень Стенфордського науково-дослідного інституту лізинг має гарні перспективи, чому сприяють загальні економічні тенденції розвитку:

– загострення конкуренції, що потребує активізації інвестицій;

– зменшення прибутків підприємств, що обмежує їх можливості для розширення виробництва тощо.

За результатами вивчення нового матеріалу необхідно: скласти конспект за пропонованим планом і дати усні відповіді на питання для самоконтролю знань, підготуватися до письмового експрес-опитування.

Питання для самоконтролю знань:

1. У чому особливості оперативного лізингу?

2. Визначення орендних операцій.

3. Що таке фінансовий лізинг?

4. Масштаби лізингових операцій, їх мета.

5. Різновиди лізингу.

Після вивчення матеріалу студент повинен знати: визначення і види орен-ди, їх назви та ознаки, область застосування в готельно-туристичному бізнесі, ознаки щодо видів лізингу, переваги лізингу, перспективи, зміст накладних витрат у лізингу.

Після вивчення матеріалу студент повинен вміти: визначатирентні платежі за обладнання і по сумі %, і, відповідно, залишок заборгованості.

2.6. Вплив лізингової угоди на ефективність роботи підприємства

План

1. Склад витрат за лізинговою угодою.

2. Економічна сутність накладних витрат у лізингових угодах.

Список використаних джерел:

1. Гребельник, О.П. Основи зовнішньоекономічної діяльності [Текст]: підручник / О.П. Гребельник. – Київ: Центр навчальної літератури, 2004, стор. 189-215.

Основні терміни і поняття: амортизаційні відрахування,норма амортизації, кредит, накладні витрати, виручка, прибуток

Методичні вказівки

1. Склад витрат за лізинговою угодою

До складу витрат за лізинговою угодою відносять амортизаційні відрахування, плату за кредит, накладні витрати.

У таблицю заносять вихідні дані:

- норма амортизації (2 графа);

- ставка плати за кредит (4 графа);

- % накладних витрат(6 графа);

- виручка від реалізації (10 графа).

Для визначення:

- суми амортизації (графа 3) необхідно вартість угоди помножити на норму амортизації;

- плати за кредит (графа 5) необхідно ставку кредиту помножити на залишкову вартість;

- накладних витрат (графа 7) необхідно відсоток накладних витрат помножити на вартість угоди;

- загальних сумарних витрат (графа 8) необхідно додати суму амортизаційних відрахувань, плати за кредит і накладних витрат;

- залишку суми кредиту(графа 9) необхідно від залишку суми кредиту попереднього періоду відняти суму амортизації попереднього періоду.

Перевірити підсумкові дані за нормативний і позанормативний періоди всього за період оренди.

За результатами вивчення нового матеріалу необхідно: вирішити задачу з повним письмовим поясненням і дати усні відповіді на питання для самоконтролю знань. Дані розрахунків занести до таблиці.

Вихідні дані

1. Лізингова компанія (фірма) по договору з замовником (орендарем) придбала обладнання за банківський кредит у розмірі 10 млн. дол.

2. Це обладнання експлуатується в першому періоді 8 років. За цей строк за рахунок амортизації треба повернути орендодавцю (лісору) 10 млн. дол.

3. Норма амортизації: 1-й, 6-й, 7-й, 8-й роки – 0,15 (15%), а в 2-й, 3-й, 4-й, 5-й норма 0,1 (10%).

4. Але обладнання працює ще 4 роки, тобто загалом 12 років.

5. Плата за кредит кожен рік по 10% по залишковому принципу.

6. Накладні витрати (експлуатаційні) з обслуговування 5% в перші 6 років і 8% в решту 6 років його експлуатації. Відрахування від первинної вартості, тобто 10 млн. дол.

7. Кожен рік підприємство-орендар отримує по 3 млн. дол. «прибутку» (виручка від реалізації продукції (послуг), що вироблені на лізинговому обладнанні).

Необхідно визначити: вигідність лізингової угоди для орендаря і орендодавця.

2. Економічна сутність накладних витрат у лізингових угодах

До складу накладних витрат відносять витрати на страхування і технічне обслуговування об’єкта оренди

Питання для самоконтролю знань:

1. Методи нарахування амортизації.

2. Порядок розрахунку амортизації.

3. Визначення залишку суми кредиту.

4. Розрахунки плати за кредит.

5. Складові загальних сумарних витрат.

6. Економічна сутність накладних витрат у лізингу.

7. Порядок розрахунку накладних витрат.

Після вивчення матеріалу студент повинен знати: види оренди, їх ознаки та назви, види оцінки фондів (первісна, залишкова), економічну сукупність накладних витрат у лізингу, визначення ефективності впливу впровадження лізингу на фінансово-господарську діяльність підприємств.

Після вивчення матеріалу студент повинен вміти: визначати витрати щодо договору лізингу (амортизаційні відрахування, накладні витрати, % за банківський кредит), залишкову вартість обладнання і щорічну суму прибутку за нормативний і позанормативний строки.

Таблиця ‑ Розрахунки лізингових платежів. Результат лізингових інвестиційних операцій, млн. $

Р О К И	Витрати	Надходження
Амортизаційні відрахування	Плата за кредит	Накладні витрати	Загальні сумарні витрати	Залишок суми кредиту	Виручка (дохід) від реалізації	Прибуток (збитки)
Норма амортизації	Сума	Ставка %	Сума	% від первісної вартості	Сума
Разом
Разом
Всього

2.7. Шляхи підвищення ефективності використання основних фондів

План

1. Напрями підвищення ефективності використання ОФ.

2. Основні шляхи підвищення ефективності використання ОФ.

3. Головна умова підвищення ефективності – оптимальність строків експлуатації.

Список використаних джерел:

1. Бойчик, І.М. Економіка підприємства [Текст]: навч. посібник / І.М. Бойчик, М.С. Харів, М.І. Хопчан. – К.: Каравела, 2000, стор. 88.

2. Костюк, В.О. Техніко-економічний аналіз діяльності підприємств міського господарства [Текст]: навч. посібник / В.О Костюк. – Х: ХДАМГ, 2002, стор. 49-56.

3. Кузнєцова, Н.М. Основи економіки готельного та ресторанного господарства [Текст] / Н.М. Кузнєцова.- К: Федерація профспілок, 1997, стор, 49-53.

4. Примак, Т.О. Економіка підприємства [Текст]: навч. посібник / Т.О. Примак, – 4-те вид., стер. – К: Вікар, 2006, стор. 50-52.

5. Шваб, Л.І. Економіка підприємства [Текст] / Л.І. Шваб. – К: «Каравела», 2007, стор. 135-145.

6. Протопова, В.О. Економіка підприємства. [Текст]: навч. посібник для студ. екон. спец. ВНЗ / В.О. Протопова, А.Н. Полонський. – Київ: ЦУЛ, 2002, стор. 17-35, 69-70.

Основні терміни і поняття: планово - попереджувальний і капітальний ремонти, екстенсивне, інтенсивне завантаження ОФ, відтворення ОФ.

Методичні рекомендації

При вивченні матеріалу необхідно звернути увагу на:

- своєчасність проведення планово-попереджувальних ремонтів основних фондів;

- наявність в обліку основних фондів, їх реальне використання, запаси тощо.

Від рівня використання виробничих фондів залежить розвиток підприємств, важливим є встановлення оптимальних пропорцій між основними виробничими фондами й оборотними засобами, впровадження прогресивних технологій, підвищення кваліфікації кадрів тощо. Набувши знань та навичок щодо розрахунку показників ефективності відтворення і використання основних фондів, можна переходити до вивчення проблеми економічного і соціального значення підвищення ефективності відтворення та використання основних фондів підприємства. Студенти мають докладно розглянути дві групи шляхів ефективного використання ОФ: збільшення екстенсивного та підвищення інтенсивного завантаження. Кожна з цих груп охоплює певну кількість конкретизованих заходів. Слід зазначити, що на підприємствах різних галузей народного господарства України система дійових колективних та економічних стимулів ефективного використання виробничих фондів поки що знаходиться на стадії свого становлення і розвитку.

За результатами вивчення нового матеріалу необхідно: скласти конспект за пропонованим планом і дати усні відповіді на питання для самоконтролю знань.

Питання для самоконтролю знань:

1. Дайте визначення «Відтворення основних фондів».

2. Напрямки використання амортизаційних відрахувань.

3. Напрямки відтворення основних фондів.

4. Інтенсивні і екстенсивні фактори поліпшення використання основних фондів.

5. Як впливає на ефективність використання скорочення строків експлуатації ОФ?

6. Як впливає на поліпшення використання ОФ продовження періоду їх експлуатації?

7. Яке значення має ефективне використання ОФ у господарській діяльності підприємства?

8. Ефективність різних форм відтворення ОФ.

9. Напрями інтенсифікації відтворення та шляхи кращого використання ОФ підприємств.

Після вивчення матеріалу студент повинен знати: важливість і вплив на результати фінансово-господарської діяльності ефективності використання ОФ, шляхи забезпечення ефективного використання ОФ.

2.8. Середньорічна вартість основних фондів

План

1. Формула визначення середньорічної вартості ОФ.

2. Засоби визначення середньорічної вартості фондів, що надходять і вибувають.

Список використаних джерел:

1. Бойчик, І.М. Економіка підприємства [Текст]: навч. посібник / І.М. Бойчик, М.С. Харів, М.І. Хопчан. – К.: Каравела, 2000, стор. 88.

2. Гринчуцький, В.І. Економіка підприємства [Текст]: навч. посібник / В.І. Гринчуцький, Е.Т. Карапетян, Б.В Погріщук. – Центр учбової літератури, 2012, стор. 161.

Основні терміни і поняття: середньорічна вартість, середньорічна вартість ОФ, що надходять, середньорічна вартість ОФ, що вибувають, кількість місяців функціонування фондів, що надходять і вибувають.

Методичні рекомендації

При опрацюванні нового матеріалу необхідно вивчити, як визначається кіль-кість місяців функціонування основних фондів протягом року, формулу середньо-річної вартості.

За результатами вивчення нового матеріалу необхідно: скласти конспект за пропонованим планом, дати усні відповіді на питання для самоконтролю знань і розв’язати задачу.

Питання для самоконтролю знань:

1. Економічне значення виразу: S_BB*T_BB/12

2. Економічне значення виразу: S_ВИБ*Т_ВИБ/12

3. Сформулюйте найбільш коротке правило визначення середньорічної вартості ОФ.

Задача. Вартість третьої групи ОФ на початок року склала 25 300 тис.грн. У травні місяці мали місце надходження ОФ у сумі 420 тис. грн. і вибуття у жовтні 10 тис. грн. Визначити середньорічну вартість ОФ.

Після вивчення матеріалу студент повинен знати: формулу середньорічної вартості, сферу її застосування.

Після вивчення матеріалу студент повинен вміти: визначати середньорічну вартість основних фондів.

2.9. Напрямки науково-технічного прогресу, ефективність розвитку інновацій

План

1. Напрямки НТП, їх коротке визначення.

2. Види економічної ефективності інновацій.

3. Проблеми інноваційної діяльності.

Список використаних джерел:

1. Бойчик, І.М. Економіка підприємства [Текст]: навч. посібник / І.М. Бойчик, М.С. Харів, М.І. Хопчан. – К: Каравела, 2000, стор. 145.

2. Волков, Ю.Ф. Экономика гостиничного бизнеса [Текст]: уч. пособие. / Ю.Ф. Волков. – Изд. 2-е. – Ростов н/Д: Феникс, 2005, стор. 89-95.

3. Гринчуцький, В.І. Економіка підприємства [Текст]: навч. посібник / В.І. Гринчуцький, Е.Т. Карапетян, Б.В Погріщук: Центр учбової літератури, 2012, стор. 213-225.

4. Іванілов, О.С. Економіка підприємства. Навчальний посібник для самостійного вивчення дисцип-ліни [Текст] / О.С. Іванілов,О.М. Таряник, А.Ю. Перетятько. - Х: Консул, 2008, стор. 343-361.

Основні терміни і поняття: ефект, ефективність НТП, нововведення, новація, інноваційний процес, інноваційна діяльність, еволюційні, революційні процеси.

Методичні рекомендації

Тема «Інноваційні процеси» — одна з найважливіших серед навчальних тем курсу «Економіка підприємств». У процесі її вивчення необхідно постійно проводити порівняльний аналіз процесів, що відбуваються при інноваційній діяльності на підприємствах та у середовищі, що його оточує. Розпочати вивчення проблемних питань теми необхідно з відокремлення сукупності термінів та їх тлумачення. У першу чергу слід з'ясувати спільне та відмінне у тлумаченні термінів «новина» та «нововведення», «новація»; встановити зміст і види інноваційних процесів, їхнє місце в інноваційній діяльності підприємства.

Знайомлячись з інноваційними процесами в інноваційній діяльності, генезисом новин і нововведень, необхідно звернути увагу на локальні й глобальні новини (нововведення), визначити роль і місце новин у нововведеннях, що реалізуються, процес формування глобальних нововведень з локальних.

Базуючись на знаннях щодо загального розвитку науково-технічного прогресу, можна переходити до розгляду його форм. Використовуючи результати дослідження динаміки розвитку новацій та їхнього впливу на суспільний розвиток, необхідно з'ясувати, чому відокремлюються саме еволюційна та революційна форми науково-технічного прогресу; визначити, що вони мають спільного, а що їх різнить; встановити, за рахунок яких чинників досягається еволюційність і революційність перетворень у науці й техніці. Треба зробити спробу оцінити сучасну ситуацію стосовно науково-технічних перетворень в Україні й визначити, які процеси нині більш активні — еволюційні чи революційні.

Науково-технічний прогрес має певну мету та певні напрями її досягнення. Ці напрями поділяються на загальні та пріоритетні, головною метою вивчення їх є визначення основи такого поділу. При цьому з цілісної сукупності напрямів НТП доцільно відокремити такі, що є загальними та пріоритетними для України, й визначити їхнє місце в адекватних процесах загальносуспільного характеру. Базуючись на відповідних статистичних даних, необхідно дослідити тенденції трансформації пріоритетів нововведень на сучасному етапі перетворень у різних секторах національної економіки.

Найсучасніші технологічні процеси потребують використання ресурсів з новими якостями. Насамперед до таких ресурсів відносяться новітні синтетичні, композиційні та надчисті матеріали. Розглядаючи проблемні питання щодо новітніх матеріалів, необхідно з'ясувати, що таке синтетичні, композиційні та надчисті матеріали. При цьому необхідно звернути увагу і на галузі виникнення цих матеріалів, і на сфери їх використання; відокремити швидко впроваджувані матеріали й такі, що їх широке використання сьогодні неможливе через відсутність відповідних технологій як в Україні, так і за її межами.

Іншим ресурсним чинником забезпечення динамічного розвитку науково-технічного прогресу є нетрадиційні види енергії. Їх широке впровадження забез-печить Україні економічну незалежність від закордонних постачальників енерго-ресурсів. Тому при вивченні кола питань стосовно прогресивних енергоресурсів необхідно визначити, які види енергії відносять до нетрадиційних; провести від-повідну класифікацію за використовуваними первинними ресурсами, технічними засобами виробництва енергії, засобами передавання та формами подачі енергії споживачам. Слід визначити напрями та обсяги заміни традиційних видів енергії нетрадиційними, спрогнозувати динаміку цих процесів.

Сучасне бачення розвитку техніко-технологічної бази виробництва орієнтова-не на широке впровадження в усі сфери управління виробничими процесами засобів автоматизації і комп’ютеризації управління процесами виробництва. Тому не є само-стійною в інноваційних процесах на основі науково-технічного прогресу комплексна автоматизація і комп'ютеризація виробництва (процесів управління). При вивченні питань щодо цієї проблеми необхідно з'ясувати, що означають терміни «автоматиза-ція виробництва» та «комп'ютеризація виробничих процесів», звернувши при цьому увагу на кінцеву мету різних процесів. Слід визначити головні засоби, за рахунок яких проводяться автоматизація та комп'ютеризація виробництва, а також галузі, що найбільш потребують таких нововведень. На основі відповідних інформаційних джерел слід визначити сучасний рівень автоматизації та комп'ютеризації виробничих процесів на окремому підприємстві та в Україні загалом.

Організаційному прогресу, як і іншим процесам життєдіяльності людини, при-таманні орієнтація на визначену мету та вплив на певні об’єкти, що забезпечують її досягнення. Отже, при вивченні теми необхідно звернути особливу увагу на такі ос-новні об'єкти організаційного прогресу, як організація виробництва і праці, окремі елементи економічного механізму господарювання, соціальні та правові відносини. Необхідно визначити загальну характеристику цих об'єктів, їхні особливості та структурований поділ на елементи. Слід також з'ясувати форму впливу суб'єктів інноваційного процесу на об'єкти у підприємницькій діяльності інституціональних структур.

Завершальним аспектом інноваційної діяльності підприємств, є основні тен-денції організаційного прогресу. Вивчаючи цей блок проблемних питань, доцільно, у першу чергу, дослідити основні шляхи, якими розвивався організаційний прогрес від початку свого прояву до сучасного моменту; відокремити ключові напрямки транс-формацій цього процесу і віднайти ті, що забезпечуватимуть активний розвиток інно-ваційної діяльності у майбутньому. Варто спробувати обґрунтувати свою уяву тих чи інших змін в організаційному прогресі та інноваційних процесах, що будуть форма-лізуватися під впливом цих змін. Визначення результативності інноваційної діяль-ності підприємства ґрунтується на розрахунках ефективності реалізації науково-тех-нічних нововведень. Проведення таких розрахунків передбачає використання певних методів визначення ефективності технічних та інших нововведень. Вивчаючи існуючі та використовувані методичні підходи до визначення ефективності нововве-день, необхідно звернути увагу на такі, що забезпечують найбільшу точність з ураху-ванням не тільки чинника часу, а й динамічного розвитку середовища, що оточує підприємство.

Ґрунтуючись на набутих знаннях і навичках щодо розрахунку ефективності нововведень з урахуванням чинника часу, можна переходити до вивчення проблем-ної інформації стосовно розрахунку чистого прибутку від реалізації науково-тех-нічного нововведення. Чистий прибуток — це визначальний показник економічної ефективності, особливо щодо технічних новин (нововведень). Його, як правило, ви-користовують при визначенні доцільності проведення науково-технічних розробок й виборі найбільш ефективних варіантів реалізації інвестиційних проектів.

Хоча питома вага технічних нововведень у загальних обсягах реалізації науко-во-технічних нововведень є значною, не менш важливі й організаційні нововведення. Вони не потребують значних капітальних вкладень, але можуть мати ефективність на рівні з науково-технічними нововведеннями. При всій схожості у підходах до визначення ефективності впровадження організаційних нововведень вони мають і певні особливості, на які необхідно звернути увагу. Крім того, вивчаючи особливості розрахунків ефективності організаційних нововведень, доцільно розглянути методи визначення соціального ефекту від реалізації конкретного нововведення.

За результатами вивчення нового матеріалу необхідно: скласти конспект за пропонованим планом, дати усні відповіді на питання для самоконтролю знань.

Для студентів, що мають бажання отримати оцінку «відмінно» і всіх бажаю-чих, надати правильну і ґрунтовну письмову відповідь на прикладі розвитку галузі готельного господарства і туризму: чи існує взаємозв’язок між технічними новинами, нововведеннями та екологічною безпекою підприємства.

Питання для самоконтролю знань:

1. Основні напрямки науково-технічного прогресу.

2. Поняття ефективності заходів з впровадження НТП.

3. Види ефективності НТП.

4. Економічний ефект заходів НТП, його форми.

5. Основні компоненти інноваційної діяльності.

6. Визначити 2-3 показники економічної ефективності нововведень.

Після вивчення матеріалу студент повинен знати: коротке визначення напрямів НТП, проблеми і види економічної ефективності інновацій.

Після вивчення матеріалу студент повинен вміти: визначати економіч-ний ефект, користуючись довідковим матеріалом.

Тема 3. Експлуатаційна діяльність готельних підприємств, показники плану реалізації послуг. Ціни, тарифи

3.1. Інформаційне забезпечення економічного аналізу

План

1. Організація аналітичної роботи на підприємстві.

2. Схема технології прийняття управлінських рішень.

3. Матеріали оперативного обліку, статистики спостереження, бухгалтерський облік.

Список використаних джерел:

1. Костюк, В.О. Техніко-економічний аналіз діяльності підприємств міського господарства [Текст]: навч. посібник / В.О Костюк. – Х: ХДАМГ, 2002, стор.42, 43.

2. Цигилик, І.І. Економічний аналіз господарської діяльності підприємства [Текст]: навч. посібник / І.І. Цигилик, С.О. Кропельницька, О.І. Мозіль. – Центр навчальної літератури, 2004, стор. 4-22.

Основні терміни і поняття: аналітична робота, економічний аналіз, інфор-маційне забезпечення, управлінське рішення, оперативний облік, бухгалтерський облік, статистика спостереження.

Методичні рекомендації

Першочерговість аналітичної роботи в умовах ринкової економіки – основний зміст економічної роботи.

Аналітичну роботу повинні проводити всі функціональні служби підприєм-ства. Студент повинен визначити основні служби готелю чи туркоплексу, що здій-снюють аналітичну роботу.

Результати аналізу є основою для прийняття управлінських рішень.

Студентам запропоновано ознайомитися зі схемою технології прийняття управлінського рішення.

Інформаційним забезпеченням економічного аналізу є бухгалтерська і статис-тична звітність підприємства, матеріали оперативного обліку, угоди на поставку продукції, табелі виходу на роботу тощо.

За результатами вивчення нового матеріалу необхідно: скласти конспект за пропонованим планом, дати письмові відповіді на питання для самоконтролю знань.

Питання для самоконтролю знань:

1. Які служби готелю, на вашу думку, повинні проводити аналітичну роботу?

2. Надайте коротку характеристику галузевих форм статистичного спостереження.

Після вивчення матеріалу студент повинен знати: визначення економічного аналізу і синтезу, як шляху до піднесення ефективності господарської діяльності, короткий зміст етапів аналізу, базу економічної інформації, підрозділи підприємств, що здійснюють аналітичну роботу, схему технології прийняття управлінського рішення.

3.2. Планування діяльності, види планів

План

1. Визначення та значення планування.

2. Системи планів підприємства, їх призначення і коротка характеристика.

3. Етапи розробки поточного плану.

Список використаних джерел:

1. Бойчик, І.М. Економіка підприємства [Текст]: навч. посібник / І.М. Бойчик, М.С. Харів, М.І. Хопчан. – К: Каравела, 2000, стор.33-44;

2. Кузнецова, Н.М. Основи економіки готельного та ресторанного господарства [Текст]: /, К: Федерація профспілок, 1997, стор. 53-55;

3. Кошляк, О.М. Конспект лекцій з дисципліни «Економіка підприємства» [Текст] ⁄ О.М. Кошляк, викладач ЖКТ. – Х: ХНАМГ, 2008, стор. 83-112.

Основні терміни і поняття: планування, перспективи планування, середньо-строкове, поточне, оперативно-виробниче планування, аналіз зовнішнього середовища ринку послуг, аналіз досягнутих результатів підприємства, бізнес-план, тактичне, оперативне, стратегічне планування.

Методичні рекомендації

Планування – це процес встановлення цілей підприємства і вибору найефективніших способів їх досягнення.

Мета планування – ліквідувати негативний вплив на підприємство мінливості середовища, в якому воно функціонує.

Ринкова економіка «вимагає» від підприємств самостійного здійснення всього комплексу планової роботи.

Планування – управлінський процес.

Види планів – перспективні, середньострокові, поточні, оперативно-виробничі. [За видами планів необхідно знати строки, які вони охоплюють, та їх призначення]

За результатами вивчення нового матеріалу необхідно: скласти конспект за пропонованим планом; навести ситуації в готельному господарстві щодо планування діяльності; дати усні відповіді на питання для самоконтролю знань.

Питання для самоконтролю знань:

1. Що лежить в основі розроблення планів підприємства?

2. Яка економічна робота передує розробці будь-яких планів?

3. Які з видів планів ви рекомендували б для розробки в готелі за місцем практики і чому? Обґрунтуйте.

4. Права підприємств у плануванні.

5. На який період розробляють перспективні і поточні плани?

6. Задачі оперативно-виробничого планування в готелях.

7. Визначте основні етапи поточного планування.

Після вивчення матеріалу студент повинен знати: суть і принципи планування, основи планування, види планів, їх структуру, різницю між плануванням і прогнозуванням, позитивні моменти планування.

3.3. Бізнес-план, коротка характеристика розділів

План

1. Визначення, мета укладання і види бізнес-планів. Період, що охоплює бізнес-план.

2. Типова структура бізнес-плану. Чи може змінюватися структура?

3. Основні відмінності між традиційно поточним планом і бізнес-планом.

Список використаних джерел:

1. Бойчик, І.М. Економіка підприємства [Текст]: навч. посібник / І.М. Бойчик, М.С. Харів, М.І. Хопчан. – К: Каравела, 2000, стор. 42 – 43;

2. Кузнецова, Н.М. Основи економіки готельного та ресторанного господарства [Текст]: /, К: Федерація профспілок, 1997, стор. 53 – 55.

Основні терміни і поняття: резюме, план, стратегія маркетингу, органі-заційний план, фінансовий план, оцінка ризиків, структура бізнес-плану, інвестор, консалтингова фірма, бізнес-ідея.

Методичні рекомендації

Бізнес-план – це комплексний плановий документ підприємницької діяль-ності, в якому передбачені заходи, спрямовані на реалізацію підприємницької ідеї, на одержання прибутку.

Бізнес-план може розроблятись як для новоствореного підприємства, так і для функціонуючих підприємств, фірм і організацій на черговому етапі їх розвитку.

Бізнес-планування покликане розв’язати такі проблеми підприємства:

- визначити ступінь життєздатності і стійкості підприємства, знизити ризик підприємницької діяльності;

- конкретизувати перспективи бізнесу як систему кількісних і якісних показників;

- привертати увагу та породжувати інтерес з боку потенційних інвесторів;

- розвивати перспективний погляд на підприємство та його середовище.

На відміну від традиційного поточного плану підприємства, бізнес-план вра-ховує не лише його внутрішні цілі, а й зовнішні цілі суб’єктів ринкових відносин, які можуть бути корисними для підприємства. Крім інвесторів, зацікавленими сторонами бізнесу можуть бути потенційні постачальники і споживачі.

Рівнем розроблення бізнес-плану є показники серйозності і надійності під-приємця та його справи. Бізнес-план є відправною точкою для початку перемовин і розвитку ділових відносин з можливими інвесторами (банками, іноземними фірмами). Бізнес-план, на відміну від інших планів підприємства, має зовнішню спрямованість, є фактично специфічним «товаром», реалізація якого повинна принести підприємству максимальну користь.

Бізнес-план розробляється не лише з метою залучення інвесторів. Також метою може бути техніко-економічне обґрунтування доцільності створення і функціонуван-ня підприємства, обґрунтування пропозицій щодо доцільності приватизації підприємства. Проте за останні роки найчастіше бізнес-плани розробляються для залучення інвестиційних ресурсів ринку у розвиток підприємництва.

Бізнес-план розробляється на тривалий термін, найчастіше на 3-5 років, хоча часові рамки бізнес-планування можуть біти значно ширшими.

Вихідною інформацією при розробленні бізнес-плану є:

- інформація про попит на продукцію (послуги) (про ємність та географію ринку, демографічну характеристику потенційних споживачів);

- виробнича інформація (про технологію виготовлення продукції, необхідні виробничі площі, обладнання, сировину, чисельність і кваліфікаційний склад персоналу тощо);

- фінансова інформація (про необхідні гроші для реалізації проекту, джерела та умови їх одержання).

Структура бізнес-плану може відрізнятися залежно від мети його розроб-лення. Для внутрішнього використання розробляється бізнес-план з досить високим ступенем деталізації техніко-економічних показників, а для пред’явлення інвестор-рам – наводяться найважливіші показники ефективності проекту.

Оптимальною є ситуація, коли бізнес-план розробляється самим підприємцем або відповідними фахівцями підприємства, що дає змогу повно і систематично від- образити сильні та слабкі сторони підприємства, одержати навички планової роботи, опанувати механізм доведення і демонстрування переваг свого проекту майбутнім інвесторам. Однак, часто до розроблення бізнес-плану залучаються консалтингові фірми і самі інвестори (комерційні банки, фонди, компанії тощо).

Оформлення і стиль бізнес-плану не менш важливі для його успіху, ніж зміст. Неакуратно і неграмотно оформлений, надто стислий або обширний бізнес-план не знайде підтримки у потенційних інвесторів проекту. Тому існують певні правила складання і оформлення бізнес-плану:

- не слід захоплюватися технічними або іншими спеціальними термінами, текст має бути зрозумілим;

- бізнес-план має містити лише ту інформацію, яка стосується справи;

- ідеї бізнес-плану не повинні бути надто амбіційними, слід ураховувати реалії ринку;

- доречним є використання діаграм, графіків, таблиць і фотографій, які допома-гають створити позитивне враження про бізнес-ідею;

- структура бізнес-плану повинна бути чіткою, з поділом на невеликі параграфи; доцільно виділяти кольором, шрифтами основні положення і висновки бізнес-плану;

- титульний аркуш має містити: заголовок (назву) бізнес-плану, дату підготовки, юридичну адресу підприємства, його реквізити (номер телефону, факс, електронну адресу), прізвище та ініціали підприємця;

- загальний обсяг бізнес-плану не повинен перевищувати 100 сторінок, хоча опти-мальним вважається бізнес-план на 30-35 сторінок з урахуванням титульної сторінки і змісту.

За результатами вивчення нового матеріалу необхідно: скласти конспект за пропонованим планом і дати усні відповіді на запитання для самоконтролю знань.

Питання для самоконтролю знань:

1. Чому при визначенні бізнес-план називають комплексним плановим документом?

2. Визначте мету укладання бізнес-плану.

3. Чи можна віднести бізнес-план до стратегічного планування?

4. Чим відрізняються бізнес-плани, розроблені для зовнішніх інвесторів і внутрішнього фірмового використання?

5. Характерні особливості бізнес-плану.

6. Назвіть розділи структури бізнес-плану.

7. Назвіть складові основної частини бізнес-плану.

8. В якому розділі бізнес-плану вивчається ринок конкурентів?

Після вивчення матеріалу студент повинен знати: визначення, мету укладання, назви і короткий зміст розділів бізнес-плану.

3.4. Зарубіжний досвід у визначенні показників експлуатаційної діяльності

План

1. Критерії оцінки успіху підприємств розміщення.

2. Статистика доходів:

Список використаних джерел:

1. Браймер, Р.А. Основы управления в индустрии гостеприимства [Текст]: пер. с англ. / Р.А. Браймер. – М: Аспект Пресс, 1995, стор. 249-258.

2. Пуцентейло, П.Р. Економіка і організація туристично – готельного підприємництва [Текст]: навч. посібник / П.Р. Пуцентейло. – К: Центр учбової літератури, 2007, стор. 22-25.

Основні терміни і поняття: рівень завантаження, кількість проданих номерів, статистика доходів, середня ціна готельного номера, доходна ставка від одного клієнта, відсоток потенційного валового доходу, коефіцієнт прибутковості.

Методичні рекомендації

1. Критерії оцінки успіху підприємств розміщення.

Рівень завантаження

Одним з головних барометрів успіху багатьох готельних підприємств є показ-ник реалізації готельних номерів. Керівники і власники потребують певного критерію оцінки успіху їх підприємства розміщення на конкретну дату або період часу, що також дозволяє порівнювати отримані дані з результатами роботи конкурентів і загальними даними по галузі в цілому.

Практика така, що важко знайти підприємство розміщення, яке було б повністю завантажене протягом тривалого періоду часу. Частина номерів може простоювати через низький попит, частина — перебувати під косметичним ремон-том або використовуватися в господарських цілях, для розміщення персоналу. Крім того, номери можуть надаватися в безоплатне користування дружнім організаціям або окремим особам.

Розуміючи це, фахівці в готельній індустрії створили такий показник, як відсоток завантаження (Percentage of occupancy), що дозволяє вимірювати комерційний успіх готельного підприємства.

Відсоток завантаження визначається за наступною формулою:

Число проданих номерів х 100 = % Число номерів, запропонованих для продажу

Відсоток завантаження допускає порівняння роботи двох зовсім непорівня-них за своїми характеристиками готелів або рівнів завантаження номерів одного й того ж готелю навіть у різні періоди часу. В основі лежить відношення числа проданих номерів до загального числа номерів, які могли бути, але не були продані. Оскільки готель має денні тарифи, тобто ціни, за якими номери надаються на строк менш ніж ціла доба, такі номери можуть бути повторно підготовлені і продані протягом однієї доби і, отже, двічі включені в число проданих. У цьому випадку відсоток завантаження цілком може досягати 100%.

Фактичний відсоток завантаження будь-якого готельного підприємства в конкретний період часу (частіше доба) є результатом дії багатьох факторів: фізич-ного стану підприємства, попиту на певний день тижня або сезону, конкурент-ного положення на ринку, місця розташування готелю тощо.

Загальне середньорічне завантаження готелів і мотелів у США, наприклад, у другій половині ХХ століття склало 72,6%. Однак деякі популярні готелі в певні періоди досягали повного або майже повного завантаження, що значно пере-вищувало середній рівень. Широко відомий той факт, що гірськолижні курорти можуть добиватися 100% завантаження в снігові періоди зими і виявлятися зовсім порожніми в спекотні дні липня, коли морські курортні готелі навпаки переповнені клієнтами. Комерційні і конгресні готелі часто двічі на тиждень зазнають підвищення рівнів завантаження: у період з понеділка до четверга, а потім у суботу і неділю.

Відсоток подвійного завантаження

Більш точною назвою для цієї статистичної величини є "відсоток подвійного завантаження", оскільки на практиці це виглядає саме так — число номерів зайнятих більш, ніж однією особою. Така статистична величина розраховується в такий спосіб:

Число гостей — число проданих номерів × 100 = % Число проданих номерів

Маючи такий статистичний показник, директор готельного підприємства одержує більш чітке уявлення про якісний бік завантаження номерного фонду. Цей показник має значення на підприємствах, що мають одномісні і багатомісні номери. Користь даного показника виявляється і при оцінці потреби в робочій силі на конкретний період часу.

Кількість гостей на один проданий номер

Ця статистична величина — кількість гостей на один номер — має те ж значення, що й показник, що згадувався вище. Однак дана величина виражає завантаження з погляду загального числа гостей, що проживають у кожному проданому номері. Вона підраховується за наступною формулою:

Загальне число гостей = Сер. число гостей Число проданих номерів

Наприклад: У готелі зайнято 300 номерів, а проживає 400 гостей. Тоді завантаження на один проданий номер складає:400:300=1.33гостя.

Відсоток зайнятості ліжко-місць

У готелях Європи і Сполучених Штатів, як і в усьому світі, широко розповсюдженою статистичною одиницею є відсоток зайнятості ліжко-місць. Ця статистична одиниця розраховується в такий спосіб:

Число зайнятих ліжок × 100 = % Число вільних ліжок

Підприємці в Європі вважають цю статистичну одиницю досить корисною при визначенні ефективності роботи персоналу готелю в досягненні практично повного завантаження їх готелів. Оскільки двомісні номери, звичайно, продаються за більш високу ціну, ніж одномісні, повний комерційний потенціал готелю виявляється не використовуваним доти, поки всі ліжка не зайняті.

У Сполучених Штатах такий підхід не знаходить підтримки з ряду причин, однією з яких є закріплене Конституцією США і численними судовими прецедентами право на самотність і захист (Privacy and Protection Rights). На цій підставі готель без прямо вираженого побажання гостя не може поселити його в одному номері зі сторонньою людиною. Загальноприйнята ціна на готельний номер, а не на ліжко-місце, робить вищезгаданий показник досить умовним і не має практичного значення для готельної індустрії США.

2. Статистика доходів

Показники прибутковості готелів використовуються для визначення комерційної ефективності роботи готельного персоналу, зокрема, у підрозділах номерного фонду і харчування.

Середня ціна готельного номера

Робота персоналу готелів не зводиться лише до простого контролю над віль-ними номерами і їх реалізацією. Сегментація номерного фонду готелів за рівнем сервісу і ціни ставить перед підрозділами завдання реалізації, в першу чергу, най-більш дорогих номерів. Порівнюючи середню ціну номерів, що здані під розміщен-ня, з оптимальною або ідеальною ціною всіх готельних номерів, можна визначити наскільки ефективно обслуговуючий персонал виконує свої функції з продажу більш дорогих номерів. Середня ціна готельного номера може бути визначена за формулою:

Загальний доход від номерного фонду = $ Число проданих номерів

На практиці деякі номери можуть бути продані за середньою ціною. На почат-ку 80-х років, наприклад, середня вартість номера в день по країні становила $39.79.

На додаток до комерційних зусиль працівників служби розміщення на середню вар-тість номера в добу впливають надані знижки, якісний склад гостей і рівень заванта-ження готелю в цілому. При низькому рівні завантаження середня вартість номера нижча. Перші прибулі гості, звичайно, займають більш дешеві, з погляду середньої ціни, номери. Зі збільшенням завантаження більш пізні гості змушені погоджуватися на більш дорогі номери або зовсім відмовлятися від розміщення. Таким чином, середня вартість номера має тенденцію до підвищення зі збільшенням рівня завантаження.

Середня ціна реального номера

Якщо число номерів, переданих під розміщення, відрізняється від загального числа номерів у готелі, інакше кажучи, якщо готель практикує передачу більшого числа номерів під косметичний ремонт, надає багато номерів безоплатно або має деяке число номерів, переданих під обслуговуючий персонал, середня ціна реаль-ного номера на добу може дати більш точну і достовірну інформацію про характер комерційної роботи, проведеної персоналом, що відповідає за розміщення. Така середня ціна може бути визначена за формулою:

Загальний доход від номерного фонду = $ Число номерів, що фактично використовуються під розміщення

Прибуткова ставка від одного клієнта

Розділивши сумарний прибуток від номерного фонду за певний період часу або одну добу на число гостей у цей період, ми отримаємо ще одну статистичну одиницю, що дає уявлення про ефективність роботи персоналу. Ця величина визначається за формулою:

Сумарний прибуток від номерного фонду = $ Число гостей

Слід мати на увазі, що, чим більше буде продано номерів з одномісним розмі-щенням, тим вище буде цей показник. (Слід знову зазначити, що даний показник не характерний для США із вищезазначених причин).

Потенційний валовий доход. Структура доходів підприємств галузі

У США багато готельних підприємств управляються за контрактом, і реальні власники можуть відвідувати їх тільки зрідка. Відсоток потенційного валового доходу дає можливість власникам порівняти отримані від керуючого дані про фактичний дохід з можливим доходом. Фінансові органи також вважають цю статистичну величину корисною для оцінки прибутковості капіталовкладень у готельну індустрію. Спроможність готелю створювати додану вартість на вкладений капітал, тобто, фактичний дохід, порівнюється безпосередньо з доходом, який теоретично міг би бути отриманий за всіх сприятливих умов. Цей показник використовується також і потенційними покупцями готелів. Рішення про те, купувати чи ні, залежало від того, який дохід міг би бути отриманий за умови кваліфікованого керування. Такий показник розраховується наступним способом:

Загальний доход від номерного фонду × 100 = % Можливий середній доход

Прибутки від продажу продуктів харчування і напоїв, розраховуючи на один номер

Цей показник дає уявлення про ефективність роботи обслуговуючого персоналу в харчуванні. Він розраховується за наступною формулою:

Дата добавления: 2015-07-25