Теми рефератів. 1. Антропологічне тлумачення ментальності.

1. Антропологічне тлумачення ментальності.

2. Історична школа "Анналів".

3. Структуралізм про ментальність.

4. Психоаналіз про ментальність.

5. Ментальність українця.

Закович і в ін.

У науковому відношенні більш вираженою була культурологічна концепція Кирило-Мефодіївського братства, таємної політичної органі­зації, яка висунула ідею звільнення слов'янських народів від ярма гнобителів і створення федеративного "Союзу слов'янських республік" із столицею в Києві. Ідеї братчиків про соціально-політичну перебу­дову суспільства включали багато цінних думок про розвиток націо­нальної культури, що були висловлені у працях М. Костомарова (1817—1885), П. Куліша(1819—1897), Т.Г.Шевченка (1814—1861) та ін. Це передусім положення про державну самостійність слов'ян, вільний розвиток національної культури і мови, про характерні риси ментальності українців, зокрема — природний демократизм, прагнення до волі, поетичність, віротерпимість, відкритість у спілкуванні, дру­желюбність тощо. Братство мало свої філіали в різних місцях тодіш­ньої Росії.

Понад 100 чоловік на Україні, в Польщі, Росії, Білорусії, Литві, Чехії підтримували тісні зв'язки з товариством.

Мєднікова

Особливістю українського авангарду є величезної сили емоційність. Слід відзначити, що підвищена емоційність, перехідна до ірраціональ­ності, та трагізм характерні для українського мистецтва в цілому. Це, наприклад, виразно виявилось у самобутньому варіанті українського бароко або у народній українській вишивці, яка будується на проти­лежному звучанні чорного і червоних кольорів, сполучення яких, на думку В. Кандинського, означає для слов'янських культур найвищу напругу людських сил, граничний трагізм життя. Ці риси в українській ментальності здебільшого визначались драматичністю історичної долі українців: відкритість їхньої території та вигідне географічне розта­шування зумовлювали постійні намагання загарбати Україну, змушу­вали український народ відстоювати самобутність власного духовно­го життя в тяжких умовах, часто під загрозою смерті або неволі.

Одним із джерел формування такого психологічного складу українців О. Богомазов вважає також природу України. "Там, на Півночі, пла­стичні форми живуть у напівсні, там чути приглушену боротьбу, за­стиглі страждання, покору, тоді як під ясним промінням нашого сон­ця боротьба сягає пристрасних поривів, трагізму, всерадісного сміху і тихої поетичної журби. Тут форма стає і повною... Тут барва випов­нена музичного акорду, там — тихий боязкий шепіт. На Півночі дина­міка ліній більш горизонтальна, тоді як на Україні вона всебічна і перебивається вертикальними лініями (тополі, гори і т. ін.). Все це сильніше впливає на глядача, вражає, не дає, мабуть, можливості так легко зосередитися, розважає увагу своїм багатогранним пориван­ням, але й водночас творить неймовірну красу". (З промови О. Богомазова на Першому з'їзді діячів українського пластичного мистец­тва: "Відродження". — 1918 р. — 12 червня.) Український пейзаж ви­магає для свого розкриття в мистецтві іншої ритміки, іншої пластики.

Але автентичність сучасного українського мистецтва переважно ви­являється не в цьому, а в збереженні менталітету і глибинних, духов­них зв'язків зі своєю традиційною культурою. Розробляючи ті ж самі теми, проблеми, що й сучасні художники Заходу, які використовують ідентичні прийоми, — слов'янські художники якось інакше розставля­ють акценти в усвідомленні катастрофічної дійсності, кризової свідо­мості людини XX ст.

Для художника Заходу безоглядне руйнування традицій, викриття, невідхилення стає самоціллю. Слов'янська ментальність інакша: за­перечуючи, містифікуючи, митець завжди вірить у якийсь Абсолют, Надідею, вищу Істину; власне, заради неї він творить свої дійства. Найяскравіше ця віра виявляється в кризові епохи. У кінці XIV ст., коли Русь відроджувалась із попелу монголо-татарської навали, усві­домлювала трагізм і перспективи своєї історії, в іконописі найпопулярнішою стала тема страждань Христових. У цих іконах не акцен­тується увага на стражданні, не зображується поранене тіло Христа, знаряддя тортур, немає гострого драматизму, бурхливих емоцій, різких рухів, що характерно для західноєвропейських ікон того часу, які відтворили смутний світ пізнього середньовіччя.

У "Розп'ятті" Діонісія граційна лінія вигнутого тіла Христа, широко розкинуті руки нічого не мовлять про страждання. Ступні ніг не скрю­чені, як на готичних розп'яттях, а невимушено стоять на нижній попе­речині хреста. Колорит ікони світлий, святковий. У православній іконі з її м'якістю ліній та кольорів, ліричностю, з її стійкою іконографією, в якій проглядає спокійне, ясне, цілісне ставлення до життя, завжди при­сутні мрія, віра в добро, у кращі часи, прагнення наблизитись до ви­щої Істини. І невипадково завершенням православних храмів, за спо­стереженням Є. Трубецького, є "цибулинка", яка нагадує палаючу свічку, спрямовану у небо як символ людської душі — невдоволеної, заглиб­леної в пошук, спраглої за досконалістю — і цей процес є Істина.

У сучасному українському мистецтві, на противагу західній тен­денції деконструкції, заперечення усіх і всього, виявляється лінія по­шуку духовної основи нового відродження.

Прикметна риса слов'янського мистецтва — увага до натурфіло­софського, космічного початку. Саме цей теософський та антропософський фон найістотніше відрізняє слов'янське мистецтво від євро­пейських шкіл. Ці ідеї чітко зазвучали у К. Малевича, В. Кандинського, О. Богомазова — через художників 30-х років — до нового аван­гарду 50—80-х років. Це власні витоки, власна оригінальна іден­тичність, котру високо цінують на Заході.

Піча

Ментальність - світовідчуття, світосприйняття, що формуєть­ся на глибокому психічному рівні індивідуальної або колектив­ної свідомості; сукупність психологічних, поведінкових устано­вок у надрах певної культури під впливом традицій, соціальних інститутів, середовища проживання. Ментальність є дуже стійким утворенням, що змінюється дуже повільно і непомітно для своїх носіїв.

Подольська

Дата добавления: 2015-07-25