Категорії культури — це загальні уявлення і установки, яких дотримуються люди у сприйманні і розумінні об'єктивної реальності.

Вони поділяються на дві групи. До першої відносяться онтологічні категорії, властиві всім об'єктам, з якими люди мають справу.

У цих категоріях відбиваються уявлення про найзагальніші універсальні атрибути навколишнього об'єктивного світу.

Сюди відносяться, наприклад, простір, час, рух, зміни, властивість, якість, кількість, причина, наслідок, відповідність, закономірність тощо.

Ці категорії характерні для будь-якого об'єкта як у природі так і в суспільстві. Тому люди можуть користуватися ними для характеристики об'єкта навіть тоді, коли про нього відомо дуже мало, або взагалі нічого не відомо: бо все одно можна думати, що найтаємничіший об'єкт все-таки існує в просторі і в часі, що він має якісні й кількісні характеристики, що існують причини його виникнення та існування тощо.

Друга група категорій включає соціальні категорії, що характеризують людину і суспільство, основні, найважливіші обставини суспільного життя людей, їх діяльності і духовного світу (наприклад, праця, власність, держава, свобода, справедливість, добро, совість, обов'язок тощо). Обидві групи категорій тісно взаємопов'язані, оскільки між онтологічними і соціальними категоріями межа відносна і в різних культурах простежується неоднаково.

Розглянемо, наприклад, категорію часу. В примітивних культурах відсутнє абстрактне поняття часу. Ця категорія виступала в свідомості стародавньої людини не у вигляді якоїсь координатної вісі, а в якості таємничої сили, яка ніби керує світом і розпоряджається долями не тільки людей, а й богів. Стародавнім єгиптянам час здавався плинним лише у повсякденному житті, але за його межами - чимось незмінним, нерухомим, вічним. Піраміда - символ незмінного, зупиненого часу. Греки ототожнювали час з могутнім богом Кроносом, а перемога його сина Зевса в боротьбі зі своїм батьком, усвідомлювалася як перемога безсмертних богів, дітей Кроноса, над часом.

У культурах Сходу з давнини категорія часу тлумачилась як постійний колообіг подій, як циклічна система змін поколінь, династій.

Не випадково в індусів символічним зображенням часу було колесо. В християнській культурі середньовічної Європи характерне для землеробських народів сприйняття часу як циклічного сезонного чергування сільськогосподарських робіт співвідносилося з біблійним описанням історичного часу. Останнє також зображувалось у вигляді замкнутого циклу — від створення світу Богом до прийдешнього в майбутньому Страшного суду, яким має закінчитися людська історія. В середині цього циклу чітко виділялись фази - до і після народження Христа. Земному часу протиставилась небесна Божа позачасова вічність. У цих уявленнях час не вважався якоюсь цінністю, він заповнювався одними й тим самими справами і тягнувся як ланцюг одноманітних інтервалів праці та відпочинку, що повторюються.

Час не рахували у хвилинах і секундах (наприклад, хвилинна стрілка вперше з'явилась на баштовому годиннику тільки в пізньому середньовіччі), його вимірювали навіть не годинами: він визначався досить приблизно - за положення Сонця. Час не берегли - його "коротали" і "вбивали" ("день пройшов — і слава богу")

Лише в сучасній цивілізації люди розглядають час як найвищу цінність, якою потрібно розпоряджатись розумно. Проголошена Б.Франкліном у XVIII ст. думка "час - гроші" змогла набути очевидної істини лише в умовах індустріального суспільства з його ритмом життя, з погонею за чимось, що потрібно встигти зробити. Категорія часу в нашу епоху - це абстрактне уявлення про об'єктивний, безособовий, непідвласний людині процес, в умовах якого потрібно планувати й організовувати своє життя, не будучи в змозі ці умови змінити.

Категорії культури - це базисний семантичний "інвентар" культури. Вони вплетені в структуру мови і охоплюють весь культурний простір. Вони пронизують ментальне поле культури ніби силовим лініям. Своєрідність будь-якої культури відбивається в тому, які її основні категорії, як вони співвідносяться і який зміст мають.

Категорії культури — це ніби „окуляри", які люди звикли постійно носити з дитинства: все сприймається крізь призму цих категорій і упорядковується за їх допомогою. Із них вибудовується "категоріальний каркас" характерної для даної культури ментальності.

Саме цей "каркас" зумовлює мислення людини. Люди не завжди усвідомлюють його, наповнюючи своїм "смисловим змістом", знаннями, цінностями, нормами поведінки.

Ментальність виступає в якості умонастрою людей, зумовленого несвідомо "увібраними" ними з дитинства уявленнями про час, працю і багато інших категорій культури. Наприклад, в основі ментальності індійської культури лежать такі категоріальні уявлення, як переселення душ («метемпсихоз"), ілюзорність, нереальність матеріального світу ("майя"), існування потойбічного буття ("брахман", "атман"), досягнення вищого блаженства у злитті з ним ("нірвана") та ін. З цими уявленнями пов'язані типові риси життєвих ідеалів індусів: особлива значимість духовного самоспоглядання і самозаглиблення у свій внутрішній світ, пасивність і споглядальний характер у відношенні до зовнішнього світу, пошук способів самовдосконалення і підпорядкування тілесного начала духовному. Смерть для індуса - лише зміна душею тіла, в якому вона перебувала, і вони бояться не стільки смерті, скільки карми — подальшої долі своєї душі, яка може за вчинені людиною гріхи зазнати подальших страждань, опинившись у тілі якої-небудь істоти.

Стародавньоєгипетська ментальність, навпаки, передбачала, що життя людини продовжується після смерті в тому самому вигляді, як воно проходило на землі. Тому єгиптяни мислили все своє життя як підготовку до вічного існування, ретельно піклувалися про збереження тіл померлих, увічнення їх фізичної зовнішності в твердому матеріалі, влаштуванні могильників з необхідними для життя речами.

Категорії життя і смерті окреслювали в єгиптян головну тему їхніх духовних переживань.

В античній ментальності найважливішу роль відігравали ідеї краси, гармонії та узгодженості людини і космосу. Стародавньогрецька скульптура, архітектура, поезія, філософія свідчать, що в давніх греків ці ідеї були одними з головних стимулів творчої діяльності.

Виділяються різні рівні ментальності. Якщо йдеться про будь-який народ у цілому, то його менталітет визначається особливостями загальнонаціональної культури. Основні категорії даної культури обов'язкові для всіх її носіїв — інакше вони просто не змогли б розуміти один одного і жити в одному суспільстві, взаємодіючи між собою. Але в складі народу існують різні соціальні групи і спільноти, у яких є власні субкультури.

У межах кожної субкультури загальний зміст окремих категорій може модифікуватися. На єдині для усього народу категоріальні уявлення в різних соціальних групах нашаровуються деякі відмінності у їх розумінні. Так, якщо звернутися до категорії праці в середньовічній культурі, то, як це показано А. Гуревичем, відношення до неї було суперечливим. Дворянство з неповагою ставилось до будь-якої праці, крім ратної. Духовенство не поділяло лицарських поглядів на шляхетність "героїчної лінивості", але й не вважало працю достойним заняттям для священиків. Христос, казали отці церкви, не працював. Католицька церква забороняла для духовенства такі заняття, як ковальське, скорняцьке, мірошницьке ремесла, ткацтво, пивоваріння, хлібовипікання. Торгівлю і дворянство, і духовенство вважали презирливим заняттям, тоді як в гільдіях купців досить поважливо ставились до торговельної справи. Інтелектуальна праця в ранньому середньовіччі ні у вищих, ні в нижчих прошарках населення також не користувалася повагою, але пізніше, зі. зростанням суспільної потреби в освічених людях, вчені професії отримали визнання поряд з ремеслами. Проте вчителів осуджували за те, що вони беруть плату за навчання, бо мудрість вважалась даром Божим, яким не можна торгувати. Землеробство проголошувалось церквою найбільш вигідним Богу видом праці, який попереджує недопущення простими людьми гріхів, але селянство бачило у своїй праці насамперед сувору життєву необхідність.

Розходження в тлумаченні категорій культури, у сприйнятті норм і цінностей впливають на ментальність представників різних соціальних груп і спільнот. У кожній субкультурі складається груповий менталітет, який являє собою окремий різновид загальнокультурного менталітету. Специфічний груповий менталітет формується також у адептів тієї чи іншої окремої культурної форми (наприклад, можна казати про менталітет футбольних фанатів, гравців у карти, постійних відвідувачів казино, колекціонерів, збирачів автографів, картин тощо).

Ментальність особистості визначається, по-перше, типом суспільства, в якому вона живе (тобто особливостями соціокультурного світу, до якого належить певне суспільство); по-друге, особливостями національної культури;

по-третє, особливостями культур або культурних форм, які зумовлюють менталітет окремих соціальних груп у суспільстві.

Таким чином, ментальність людей можна розглядати на різних рівнях:

— на рівні соціокультурних світів чи типів культури (ментальність архаїчна, антична, західноєвропейська, східна);

— на рівні національних культур (ментальність українців, росіян, китайська);

— на рівні субкультур, носіями яких є різні соціальні групи (дворянська, злочинна, акторська, християнська, православна).

Зміст менталітету складається з ментальних комплексів — уявних образів, які формуються шляхом накладання "категоріальної сітки" на конкретні явища дійсності і визначають їх сприйняття. Ментальні комплекси визначають собою "згустки смислів", ніби особливого "ущільнення" ментального поля, які надають йому характер негомогенності, неоднорідності. Такі "згустки смислів" служать джерелом наших "установочних" попередніх міркувань і суджень про речі. Ми підводимо під ці смисли явища, які трапляються нам у житті, щоб зрозуміти і оцінити останні. Ментальні комплекси виступають своєрідними передумовами, які сприяють орієнтації людини в подіях і умовах життя, допомагаючи займати відповідну позицію у відношенні до них.

В архаїчній культурі дуже важливу роль відігравали ментальні комплекси, пов'язані з уявленням про містичний духовний зв'язок предметів і явищ. За такої передумови стає зрозумілим, наприклад, чому порушення табу веде до смерті, або чому надітий на шию талісман захищає воїна від ворожих стріл.

Для патріархальних скотарських культур характерні ментальні комплекси, що передбачали благоустрій людського життя в округлих м'яких формах: у круглій повстяній юрті, нижню частину якої займають килими й подушки, людина сидить ніби всередині великої тварини, в обіймах із її м'яких тканин. На відміну від цього, землеробські культури виробляють ментальні комплекси, які надають побутовому середовищу вигляду жорстких прямокутних геометричних форм: будинки і кімната з чіткими прямими кутами, вікна, столи, лави - все тверде, площинне, на подобі обробленого і вирівняного знаряддями землероба поля.

Як правило, ментальні комплекси залишаються для людей нереальними, напівусвідомленими або взагалі неусвідомленими.

Люди просто не помічають їх, оскільки вони звертають увагу не на наявні у них передумови, а лише на наслідки, до яких вони призводять. Усвідомлення ментальних комплексів відбувається тільки тоді, коли виявляється, що можливий і інший погляд на речі.

Методолог науки М. Подані пояснює, чому передумови наших суджень нами не усвідомлюються або усвідомлюються дуже неясно, на наступному прикладі. Коли ми забиваємо молотком цвях, то наша увага спрямована на об'єкт нашої дії — на цвях, тоді як молоток, тобто інструмент, яким діємо, знаходиться десь на периферії уваги. Теж саме відбувається в нашому мисленні: коли ми мислимо, наша свідомість спрямована на предмет думки, а передумови, на яких будуються знання про цей предмет, виконують роль інструмента і відходять на периферію свідомості. "Приймаючи відповідний набір передумов і використовуючи їх як інтерпретаційну систему, ми ніби починаємо жити в цих передумовах, подібно тому, як живемо у власному тілі". Ментальні комплекси — це інтелектуальні інструменти, за допомогою яких ми сприймаємо і усвідомлюємо явища дійсності. Вони якраз і є таким набором передумов, який використовується як "інтерпретаційна система". Тому їх важко виразно усвідомити. Ментальні комплекси можуть призводити до помилкового тлумачення явищ дійсності.

Але поки ми знаходимось у ментальному полі культури, ми цього не помічаємо. Відказатися від них нас примушує лише вихід із нього.. Найчастіше до цього нас спонукає усвідомлення їх неефективності. Це усвідомлення відбувається під час використання їх на практиці або завдяки ознайомленню з установками і змістом інших культур. Ось чому, зокрема, важливо вивчати інші культури.

У якості ментальних комплексів можуть виступати соціальні стереотипи - спрощені схематичні уявлення про окремі суспільні явища і об'єкти, що отримали широке визнання суспільної думки. Існують, наприклад стереотипні образи представників етнічних груп.

Стереотипи можуть "мандрувати" у ментальному полі, переходити з одних культурних форм в інші і нав'язувати скрізь одні й ті самі шаблони, під які «підганяються» людські думки і дії. Стереотипи здебільшого емоційно забарвлені і визначають позитивну чи негативну оцінку соціальних явищ — суспільних організацій, політичних партій, націй, професій, результатів діяльності людей, суспільних подій тощо.

Багато ментальних комплексів являють, собою вербальні ілюзії, "мовні міражі", які ніби утворюють особливу - "вторинну", "психогенну реальність".

Згадайте пишномовну промову Гаєва в чеховському "Вишневому саду", звернену до книжкової шафи: «Дорогой, многоуважаемый шкаф! Приветствую твое существование, которое вот уже больше ста лет было направлено к светлым идеалам добра и справедливости: твой молчаливый призыв к плодотворной работе не ослабевал в течении ста лет, поддерживая в поколениях нашего рода бодрость, веру в лучшее будущее и воспитывая в нас идеалы добра и общественного самосознания!» Мовні штампи з невизначеним розмитим змістом ("Світлі ідеали добра і справедливості") створюють нереальність якогось піднесеного образу думок та глибоких переживань. Але насправді Гаєв живе у світі пустих слів, взятих ним ніби напрокат, вони заміняють його і думки, і справи.

Формування ментальних комплексів на основі мовних шаблонів, звісно, не є специфічним тільки для слов'янської культури.

Так, в менталітеті європейського середньовіччя основою багатьох мовних штампів була правова термінологія. Навіть поетичні висловлювання, у яких трубадур звертався до своєї Прекрасної дами, складалася із слів, перенесених у любовну лірику з іншої термінологічної системи: трубадур співав про своє "служіння" дамі, приносив їй "васальну присягу", називав її "сеньйорою свого серця" тощо.

Ментальне поле культури з його "категоріальною сіткою" і сукупністю у цій сітці ментальних комплексів зумовлюють існуючу в культурі окрему цілісну систему образів, які характеризують світоустрій та виступають як картина світу.

Картина світу, як і інші ментальні утворення, не має чітко визначених обрисів і, здебільшого, включає в себе недостатньо логічно співвіднесені компоненти, двоякі і невизначені образи, "білі плями" запитань, що залишаються без відповіді. Але вона присутня в кожній культурі. її розкривають, наприклад, давні міфи про Землю, яка тримається на слонах, що стоять на черепасі, яка лежить на китах.

У християнській та мусульманській культурах світ постає як творіння Бога, що створив Землю та "небесну твердь", пекло під землею і рай на небі. У європейській культурі Нового часу складається механістична картина світу як великої машини, деталі якої — атоми планети, зірки тощо — рухаються за заданими законами механіки траєкторіями. В архаїчній культурі з характерним для неї домінуванням міфологічної свідомості світ сприймався зовсім не так, як бачили його люди середньовічної культури, виховані в дусі християнського світогляду, а сучасна наукова картина світу радикально відрізняється від середньовічних уявлень. Існує велика різниця між образом світу в західній культурі та його образом у культурі сходу.

Як би не відрізнялись картини світу в різних культурах, кожна з них має якоюсь мірою відповідати реальності. Інакше суспільство, використовуючи її, не змогло б зберегти себе: якби люди діяли згідно абсолютно помилковим уявленням про навколишній світ, вони не змогли б вижити.

Картина світу в різних культурах, особливо в сучасну епоху, є багатогранною та поліваріантною. Вона включає в себе і загальнодоступні компоненти наукового знання, релігійні вірування, і дані життєвого досвіду. Зокрема, логіка поєднань цих різнорідних елементів досить не визначена, що допускає різні варіанти відбору, систематизації і тлумачення змісту цієї картини. Але, незважаючи на всю багатоманітність, недостатню визначеність і своєрідність співвідношень раціональних та ірраціональних мотивів, картина світу все ж виконує в культурі інтегруючу функцію і об'єднує різні культурні феномени і форми у деяку спільну "раму", надаючи їм таким чином відповідної цілісності. Виявленням і аналізом змісту картини світу, її логічним упорядкуванням займається філософія як один із духовних феноменів культури.

Дата добавления: 2015-07-25