Лекційні заняття

Студентам заздалегідь (для попереднього ознайомлення з метою полегшення сприйняття та конспектування навчального матеріалу) видаються опорні конспекти лекцій, в яких тезісно в стислому вигляді пропонується лекційний матеріал (наводяться нижче). Студенти в процесі лекцій або в позаурочний час мають можливість доповнювати опорні лекції, а також перевіряти рівень уяснення матеріалу шляхом закриття однієї сторони конспекту.

Сучасна дидактика і особливості соціальної діяльності вимагають урізноманітнення класичної лекції, бо вона спрямована на просте інформування, передавання готових знань шляхом монологічної форми спілкування. Лекції посідають суттєве місце у навчальному процесі на всіх рівнях освіти, хоча їх кількість різко зменшилась у навчальних планах. У зв'язку з цим від педагогів вимагається творче ставлення до них. Лекція, що відповідає сучасним дидактичним і виховним цілям, повинна формувати інтерес і прагнення до уміння, наблизити навчальний процес до умов професійної діяльності, сприяти обмінові знаннями, досвідом і почуттями. З цією метою використовуються певні прийоми і способи активізації лекцій.

Лекція-бесіда - «діалог з аудиторією» - найбільш поширена й проста форма активного залучення студентів до навчального процесу. Вона передбачає безпосередній контакт педагога з аудиторією, що дає змогу зосередити увагу студентів на найважливіших проблемах теми, яка вивчається, визначити зміст і темп викладу навчального матеріалу з урахуванням рівня підготовленості та освіти аудиторії.

Відомі такі особливі способи структурування, передачі, прийому та переробки інформації викладачами та студентами в їх сумісній діяльності, як проблемний і програмований методи - інформаційна основа навчання.

Проблемне навчання є сукупністю прийомів, які відбивають три види зв'язків: викладач-інформація, студент-інформація та викладач-студент. В залежності від типу відповідності цих трьох різновидів зв'язків, всі методи, проблемного навчання можна поділити на три різнорівневі великі групи.

Першу групу утворюють загальні методи - як способи організації проблемного навчання у цілому. Модифікаціями загальних методів проблемного навчання є:

v монологічний - викладач повідомляє певну інформацію, студент застосовує її за зразком, при цьому змінюється лише порядок проходження навчальної інформації, вводиться додаткова інформація з метою створення проблемної ситуації;

v діалоговий - викладач інструктує, ставить проблемно-інформаційні питання, студенти залучаються до вирішення проблемних ситуацій, при цьому інформація подається у вигляді проблемних питань пошук відповідей на які призводить до нових знань або введення інформації у такому порядку, при якому вона не передає, а лише підтверджує висновки студентів;

v евристичний - викладач використовує пояснювально-спонукальні (спробуйте, поміркуйте, знайдіть та інші) та студенти виконують частково-пошукові дії - переносять зразки дій в нові ситуації, користуючись аналогією, зіставлянням, порівнянням тощо, при цьому в процесі навчання повністю знімаються інформаційні та керуючі, питання, а вводиться система пізнавальних задач та завдань;

v дослідницький - на відміну від евристичного методу питання викладачем ставляться не до, а після вирішення як засіб самоконтролю, студенту при цьому необхідно використовувати прийоми навчання.

Другу групу методів складають так звані бінарні методи, які розглядаються як способи управління навчально-пізнавальною діяльністю. Різновидами бінарного методу відносно викладання є повідомлюючий, інструктивний, пояснювально-спонукаючий методи викладання, а у відношенні студентів - виконавчий, репродуктивний, практичний, частково або повністю пошуковий метод навчання.

Третю групу утворюють конкретні методи викладання та навчання, які виступають як способи реалізації бінарних прийомів.

Велику увагу на лекціях з вищої математики необхідно звертати на пркладний, професійний аспект навчального матеріалу. Студенти повинні бачити міжпредметні зв’язки та вміти застосовувати отримані знання на практиці.

Опорний конспект лекції „Визначники”

1772 р.	Лаплас(фр.) отримав загальне правило обчислення визначників будь-якого порядку, яке довів Лагранжта довів 9-у властивість визначників.
1815 р.	Коші (фр.) ввів термін „детермінант” і розробив основні питання теорії визначників.
1841 р.	Келіввів для позначення квадратну схему з вертикальними рисочками.
1844 р.	Якобірозробив теорію, довів теореми. Ввів якобіані – функціональний визначник.

Дата добавления: 2015-07-25