Заняття 13.

ЕГХ КИТАЮ ТА ІНДІЇ. НОВІ ІНДУСТРІАЛЬНІ КРАЇНИ (НІК)

1 ЕГХ Китаю.

2 ЕГХ Індії.

3 Нові індустріальні країни.

КИТАЙ

Китай завжди вражав мандрівників-іноземців своєю самобутніс­тю. Про Китай можна знати багато чи мало, але неможливо знати все. Китай так само незбагненний, як знамениті загадкова сло­в'янська душа або англійська церемонність. У школі ви дізналися, що Китай посідає перше місце у світі за кількістю населення, з курсу історії — про Велику Китайську стіну і пов­стання «жовтих пов'язок». Карта розповість вам про різноманіт­ність природних умов і величезну площу цієї держави. Для багатьох Китай — великий товаровиробник, чия продукція буквально заполонила наші ринки. Розвал світової соціалістичної системи примусив Китай взяти курс на корінне реформування економіки, що дозволило йому за корот­кий період вийти на 4-е місце у світі за розміром ВВП. Маючи знання про чинники «японського економічного дива», на сьогодніш­ньому занятті ми звернемося до причин, які сприяють народженню ще одного економічного гіганта у Східній Азії.

Китай — одна з найдавніших держав світу, що виникла в XIV ст. до н. е. На території сучасного Китаю утворювалися й розпадалися імперії, країну підкоряли кочові племена. Ще в III ст. до н. е. Ки­тай відгородив себе на північному заході Великою стіною від іншої частини материка. Однак в XIX ст. загроза прийшла з моря: коло­нізація Китаю розпочалася з портових міст і приморських провін­цій. Новий наступ колонізаторів розпочався після поразки країни в японо-китайській війні 1894—1995 рр., коли Китай був поділений на сфери впливу: провінції басейну річки Янцзи — британського, півдня країни — французького і частково британського, півострів Шаньдун — німецького, південно-східна провінція Фуцзянь — японського, території на північ від Великої Китайської стіни — російського.

Повалення в 1912 р. імператора і утворення Китайської респуб­ліки не змінили напівфеодального-напівколоніального стану краї­ни. Після Другої світової війни і вигнання за допомогою СРСР япон­ських загарбників, що окупувували значну частину країни, в Китаї перемогла Народна революція. Відтоді керівною політичною силою держави є КПК — Комуністична партія Китаю.

Китай — республіка, що в адміністративному відношенні скла­дається з 23 провінцій, 5 автономних районів і трьох міст централь­ного підпорядкування (Шанхай, Пекін, Тяньцзінь). Китай вважає Тайвань своєю «бунтівною провінцією», тому дуже хворобливо реа­гує на контакти інших країн з представниками Тайбея — адмініст­ративного центру Тайваню. У 1997 р. до складу КНР увійшли Сян-ґан (Гонконґ — колишня підмандатна територія Великої Британії) і Аоминь (Макао — колишня колонія Португалії).

Сприятливі особливості географічного положення, надзвичайно багаті запаси мінеральних, земельних і гідроресурсів сприяють успішному розвитку господарства Китаю.

У 1998 р. населення Китаю нараховувало 1260 млн чол. Дер­жавна демографічна політика зниження народжуваності дозволи­ла скоротити природний приріст населення, який тепер становить 12—14 млн чол. на рік.

Китай має найчисельніші трудові ресурси, економічно активне населення становить 500 млн чол., тому забезпечення населення роботою залишається гострою соціально-економічною проблемою. Для розв'язання цієї проблеми проводяться заходи, спрямовані на скорочення безробіття в містах шляхом розширення мережі побу­тового обслуговування і кооперативів; в сільських районах збіль­шуються масштаби робіт за так званим «капітальним будівництвом полів» — систематичним упорядкуванням орного фонду; селяни використовуються в промисловості як сезонні робітники.

Китай відносять до країн з низьким рівнем урбанізації, однак стихійна урбанізація йде високими темпами: кількість міст-«мільйонерів» вже перевищує 40.

Має місце велика міграція робочої сили як всередині країни, так і за її кордони. Загальна кількість «хуацяо» (буквально — зарубіжні китайці) перевищує 60 млн чол. Хуацяо мешкають на Тайвані, в Індо­незії, Малайзії, Таїланді, Сінгапурі. Велика китайська діаспора меш­кає в США, її кількість становить 13 млн етнічних китайців.

КНР — багатонаціональна країна, на території якої мешкають пред­ставники 56 націй і народностей. Однак найчисельнішими (94 %) є ки­тайці, особливо в східній частиш країни. У Китаї також мешкають чжуани, хуей, уйгури, тибетці, монголи, корейці, манчжури та ін.

Найпоширенішими в Китаї релігіями є конфуціанство, даосізм і буддизм (ламаїзм), досить багато мусульман, однак Китай — соціа­лістична держава, тому її населення важко назвати релігійним.

Особливості економічних реформ в Китаї.

КНР — індустріально-аграрна соціалістична країна, темпи роз­витку якої в останні роки дуже високі.

На відміну від інших соціалістичних країн, розвиток приватного підприємництва в Китаї не супроводжувався значною демократиза­цією політичного життя. Новітнім реформам в Китаї сприяє відкрит­тя економіки країни зовнішньому світу. В економіку Китаю інвестова­ні величезні кошти західних і японських компаній, у чому чималу участь бере Гонконг — головний торговий партнер і інвестор, який в 1997 р. возз'єднався з Китаєм. Територіальна політика реформ перед­бачає перенесення «економічного центру тягаря» зі сходу країни на її захід, що дозволить структурно перебудувати слаборозвинені райони.

Незважаючи на певні досягнення в економічному і соціальному розвитку, Китаю потрібно розв'язати ще чимало проблем. Сільське господарство країни як і раніше є слабким місцем національної економіки. Вихід з цієї ситуації китайське керівництво вбачає в ук­рупненні дрібних господарств, створенні аграрно-промислово-торговельних комплексів, які не тільки б виробляли сільськогосподар­ську продукцію, але і переробляли і продавали її.

Уряд Китаю вважає, що до 2010 р. буде доведена можливість переходу до ринку при збереженні державної власності і вдасться здійснити технічну модернізацію промислових підприємств, вивів­ши їх на світовий рівень. Час покаже обґрунтованість цієї думки.

Зараз же ми звернемося до характеристики сучасного господарства Китаю.

Результатами реформ і відкритості економіки країни більшою мірою скористався Східний Китай. Цей район займає 1/4 території країни, тут мешкає 1/3 населення, середній прибуток на душу яко­го в чотири рази перевищує прибуток у внутрішніх провінціях Ки­таю. Глибинні райони відстають від Східного Китаю також тому, що вони є постачальниками сировини та енергії, тоді як примор­ські провінції виробляють готову продукцію.

Господарство Китаю — багатогалузеве, має повну структуру об­робних, видобувних і обслуговуючих галузей. Структура ВВП Ки­таю наближається до структури ВВП індустріально-аграрних роз­винених країн: частка промисловості і сільського господарства співвідносяться як 1/2 до 1/3.

Сільське господарство — важлива галузь економіки КНР, яка забезпечує населення продовольством, постачає сировину для харчової і легкої промисловості, виробляє експортну продукцію. Однак рівень продуктивності праці в сільському господарстві наба­гато нижчий, ніж у промисловості.

Дата добавления: 2015-07-20