Щоденник

День 1:

Перший день практики!!! Як гарно та захоплююче звучала для нас - першокурсників ця фраза!!! Якими великими очікуваннями та нетерпінням вона виколисана за цілий рік! І ось цей день нарешті настав. Всі з окриленими почуттями поспішають до автобуса, щоб вирушити у прекрасну подорож, помандрувати казкою Карпат. Цей день я не забуду ніколи. Виїжджали ми з Тернополя у 8 годині ранку. Погода була невесела, падав легенький дощик але навіть це вносило в нашу подорож деяку загадковість та відчуття дивовижного, тому що цікаво було дивитись, як краплинки дощу стукають по вікну та стікають униз немовби проводжають і вкотре бажають:

«Щасливої дороги».

Шлях до прекрасного виявився дуже довгим, та назвати його нудним, думаю, не наважиться ніхто. Адже за вікном з кожною хвилиною появлялись все нові і нові пейзажі від їхньої краси просто дух перехоплювало. Було враження ніби ти сидиш в кіно і дивишся фільм про неньку – Україну…

Яким було моє здивування коли автобус зненацька зупинився! Нам говорили, що перша зупинка буде у Велесневі, але через неуважність, а може просто через те, що була у власних роздумах я не побачила, коли ми заїжджали у це чаруюче село.

Тут ми побували у музеї В. Гнатюка. Я вважаю великою честю надану змогу доторкнутися до речей, які були пов’язані з життям цієї великої людини. Особливо привернуло мою увагу старовинне дзеркало. По шкірі пробіглись мурашки від думки, що перед ним красувались великі, видатні люди.

Надзвичайно велике позитивне враження справив екскурсовод, який виклав багато цінної, корисної,захоплюючої своїм змістом інформації. Вразив його щирий патріотизм, талант до народної вишивки.

Отримавши надзвичайно велике моральне задоволення, підзарядку на душевному рівні, пропитавшись такою світлою енергетикою ми сіли в автобус та попрямували далі, вперед до поставленої мети.

Під вечір ми приїхали у Криворівню. Перше, що нас вразило вийшовши з автобуса - це чисте повітря, що додавало сил та енергії, наступним від чого ми прийшли в приємний шок – це апартаменти, де ми мали проживати цілу практику, вид з вікна був просто чудовий, а третє – це столова: приємні люди, смачна їжа та елементи декору, звісно в гуцульському стилю.

Поївши та відпочивши ми потрапили у ще один музей, на цей раз Івана Франка. Вражає композиція музею, що розташувалась у 5 кімнатах. Знову ж таки було приємно доторкнутись до історії, до речей які були дорогі та корисні такому великому письменнику, і звісно побачити безліч речей гуцульського побуту. І розуміння того, що ми стоїмо у кімнаті, де знімався відомий фільм «Тіні забутих предків», приводило в неабияку ейфорію.

Отже день пройшов дуже цікаво та пізнавально. Всі були хоча і трішки замучені, але щасливі та задоволені.

День 2:

Відчинивши зранку вікно ми нарешті остаточно повірили в власне щастя і з хорошим настроєм спустились на сніданок, він пройшов у спокійній атмосфері.

Після сніданку я з дівчатами пішли «в народ», тобто збирати практику. Ці почуття передати не можливо. Було і страшно, і цікаво, і смішно з самих себе. Та все ж цікавість перемогла і ми почали шукати людину яка б щось змогла щось цікавеньке розказати. І хіба ж ми могли подумати, піднімаючись по вузькій та мокрій від дощу гірській стежині, що зустрінемо людину, яка немов ангел своєю добротою обійме, пригорне, змусить сміятись від щастя, та плакати, коли випадково зустрінемо її за хвилину від від’їзду. Ця зустріч у моєму серці залишиться назавжди. Вона принесла море задоволення і зі впевненістю можу тепер похвалитись, що у своєму житті зустрічала справжню – Людину. Так і пройшла половина дня.

Прийшовши до дому всіх переповняли тільки позитивні емоції. А тут нам повідомили, що на нас знову чекає невеличка подорож у минуле. І ми з великим ентузіазмом поринули в неї. Цією подорожжю виявилась музей – садиба «Гуцульська хата – гражда». Саме тут знімали декілька сцен фільму «Тіні забутих предків».Також у цьому місці ми ознайомились з гуцульським реманентом. Недалечко від неї, на схилі ми побачили камінь на якому любив творити І. Франко.

Після цього ми побували у церкві Різдва Пресвятої Богородиці та поспілкувались з отцем Іваном. Для себе я зрозуміла, що маю ще духовно зростати, слова отця, я думаю, кожного змусили задуматись над своїм життям.

Коли ми прийшли в готель то нас уже чекала смачна вечеря. Ми поїли і пішли відпочивати, готуватися до нової пригоди.

День 3:

Третій день запам’ятався походом на «Писаний камінь». Ця подорож була насичена різними емоціями, так, як поки ми дійшли до мети встигли і поблудити трішки, і змокнути, і посміятись. Але побачивши заради чого ми прийшли – у нас перехопило подих, бо це справді неописана краса.

Прийшовши на вечерю ми поїли, переділись та поїхали до останнього карпатського мольфара Нечая. У нас відбулася довга, тепла розмова насичена життєвим досвідом не одного десятиліття.

Приїхавши ми пішли дивитись фільм. Це було дуже цікаво. Перший фільм був змонтований з фотографій про побут гуцулів, а другий про життя, творчість, та трагічну смерть Назарія Яремчука… Фільми принесли велику на солоду, а прихильникам творчості артиста, ще одну нагоду подумати про його загадкову смерть та зробити певні висновки. А вечером до нас в кімнату прийшла, заздалегідь мною запрошена Петрійчук Люба Григорівна та розказала багато цікавої інформації.

День 4:

Емоції цього дня були різними, але все ж носили більш сумний характер, так як саме цим днем закінчувалась наша мандрівка. Цього дня ми відвідали Яремче, де катались на підвісній дорозі, тут нам відкрилися надзвичайної краси пейзажі. Були у Ворохті на підвісному мості і, звісно, відвідали базар, де купили декілька приємних дрібничок. Потім ми сіли в автобус та попрямували до дому – де нас люблять, скучають і чекають.

За таким розпорядком відбувалась подорож у карпатську казку…

Дата добавления: 2015-07-16