Святвечір

Щодо пешого святого вечора, то як я побачила спільним для багатьог районів України є те, що вечеряти сідають з появою першої зорі. А на столі повинно красуватись пісних 12 страв. Для Гуцульщини характерні такі страви:

· Кутя – пшениця, мак, горіхи, халва, мед, цукор…

· Узвар – з різноманітних сушених фруктів.

· Голулці – квашена капуста, кукурудзяна крупа, рис, цибуля. Помащують олією з грибами.

· Гриби варені – гриби, морква, цибуля, мука.

· Картопля – в мундирах.

· Бощ згрибами.

· Риба жарена.

· Оселедець.

· Вареники з картоплею.

· Вареники з капустою.

Прикмети та повір'я

· Господиня повинна не підніматись за столу, щоб квочки сідали.

Другий святий вечір

За стіл не сідають поки не скуштують свяченої води і поки господар не обійде усе хазяйство і не покропить свяченою водою. Корові дає свячену сіль. Після цього усі сідають до столу. 12 страв не є обов’язковими, та все ж кожен старається, щоб саме ця кількість страв стояла на столі.

Вроки

Багато людей уже не вірить у вроки та у їхню злу силу, а тут усі знають що вфд них можна і померти. Тому при перших симптомах відгашують вроки на сірниках і воді від 13 до 1. Якщо зверху сплило 2 сірники – врікла жінка, якщо 1 – чоловік.

Петрійчук Люба Юріївна,

1960 року народження, жителька с. Криворівня,

присілок Москалівка, Верховинський район.

Записала Дутчак Вікторія Володимирівна.

Завдяки поїздці в Карпати я побувала у приватному музеї Романа Кумлика, який він створив кілька років тому у своєму власному будинку. Матеріали для експозиції збирав протягом 30 років. Коли ми піднялися дерев’яними сходами на другий поверх, де, власне, й міститься музей, – втратили дар мови. На стіні у рядок музикант "вишикував" скрипки, поміж ними весільні фотографії, розмальовані тарелі, з яких гуцули ніколи не їли, а використовували як прикрасу.

Окремо є – одяг гуцулів. Гордість експозиції – зібрані ним та подаровані горянами народні інструменти. Розповідаючи про кожен інструмент –– пан Роман ще й грав на кожному з них. Для мене, як для збирача фольклору екскурсія виявилась не тільки приємною, але і корисною. Тому, що я почула безліч співаночок, що характерні для цього краю, а також багато цікавих історій з життя віртуоза, анекдотів та смішинок. Цим я і хочу поділитись на сторінках своєї роботи.

Розпочну з інструмента під дуже цікавою назвою на Гуцульщині дуда дуди – коза.

Назва йога така, тому що зроблений він зі шкіри кози. А в Європі інструмент носить назву волинка Для гри не використовується верховинський очерет, так як у нас холодно і він білий. Якщо з такого зроблений інструмент, то через закачку теплого воздуху він розмокне і довго не награєшся. Тому використовується очерет завезений з Криму, Одеси – добре випечений на сонці.

От таку пісню музикант виконав на даному інструменті:

Гей Карпати, рідні гори!

Славний,бистрий, голубий!

Хто зрівняється з тобою

Рідний краю дорогий?

Далі пан Роман перейшов до скрипок і першою у до його рук потрапила довбанка – долобанка. Такої чудової гри на такому ж незвичайному інструменті я ще не чула і не бачила. А в додаток така ж цікава розповідь про інструмент. Довбанка – долобанка призначена для дітей. Але польські, словацькі, румунські гуцули беруть її на концерти. Українські гуцули горді тому не беруть. Пан Роман жартома говорить, що якби я взяв таку на концерт чи весілля, то сказали би, що жінка гроші забирає і навіть бідака скрипки не має. Така скрипка була в тій хаті, де хлопець хотів без контролю навчитись грати. Якщо навчився сам пару мелодій, тоді йшов до вчителя, де брав добрий інструмент,якщо ні, то дружба два, сокира і житомирський ліс комбінат знову жартома приповідає.

Ось яку пісню заспівав віртуоз:

Нема краще горей в світі над наші Карпати.

Ой весело у них жити, весело вмирати.

Ой весело тут жити,

Лишень тєжко від дівчини до дому тікати.

Ой дівчино біла, біла,де ж ти розум діла?

Я до тебе зажартував, а ти повірила.

Також ми разом під цей інструмент заспівали всім відому пісню із к/ф Веселые ребята:

Сердце, тебе не хочется покоя.

Сердце, как хорошо на свете жить!

Сердце, как хорошо, что ты такое,

Спасибо, сердце, что ты умеешь так любить.

Це було дуже цікаво і запам’ятовуючи, адже не кожен день можна співати із самим гуцульським маестро!!!!

Цікаво було дізнатись, що музики гуцульської для танго не має. Музика професійна, тільки слова гуцульські. Тут ми почули славнозвісну:

Гуцулко Ксеню,

Я тобі на трембіті

Лиш одній в цілім світі

Розкажу про любов.

Лиш не скажу де гроші, знову прижартовує людина – свято.

Не встигли ми і подих перевести, як побачили у пана Романа іншу скрипку- американську зі штату Арканзас.

І звісно ще одна захоплююча історія полилась із уст Романа Кумлика, як він навчав у 2003 році ковбоя із Америки грати на скрипці. І це йому вдалося,той вивчив 10 пісень. А на згадку про себе подарував пісенник. У ньому слова та ноти, а ще фотографії сільських скрипок. І одну з тих пісень пан Роман нам і заграв, правда без слів, бо пісні там називаються: Чорна смородина, Білий камінь, Звук поїзда в лісі, Перевіз депутатів Верховної Ради України товарними вагонами Парканзасу знову легенько жартує маестро. Також на цьому інструменті можна імітувати волинку!!!!!!!! І звісно знову пісня:

Радий би я заспівати,

Коби би си здало,

Борода би посивіла,

Співанє пропало.

Борода би посивіла

Тай посивів волос,

Поки я був молоденький

не такий мав голос.

Наступною до рук пана Романа потрапила ліра корбова. Він розповів, що найбільше лір на Галичині, Тернопільщині та Івано – Франківську, а на Слобожанщині ліра називається колісна. Зазвичай ліру використовували на різних вечірках де збиралось 10 чи трошки більше людей і де хотіли танцювати. Тоді якщо була скрипка чи сопілка і ліра була музика і кожен міг танцювати скілки хотів. От яку пісню ми почули під незвичайні звуки ліри:

Скрипка би не грала, якби не той смичок,

Чоловік би жінку не бив, якби не язичок.

Чоловік би жінку не бив, здоров’я не тратив,

Якби розміркував, що він за неї платив.

Платив попам за вінчання, жидам за горівку.

А старому козакові за погану дівку.

А далі музикант продемонстрував, як за допомогою лір та скрипки роблять концерт. Доречі скрипка та ліра носили однакову назву – Анна.

І знову нвий інструмент. На цей раз ріг. Спочатку ріг забирали у корів. У Карпатах водилась венгерська порода корів і саме у них забирали ріг, але коли прийшла радянська влада, то чомусь не підтримала цей сорт корів і у 80- ті роки ця порода загинула. Тому тепер ріг роблять з кореня смереки, але шукають, щоб був кривий, так щоб був схожий на справжній.

Тоді розрізають на двоє, вибирають серединку, складають на місце, лєсєткою два рази обмотують, і все. ріг готовий!!!!!!!!

Використовують ріг зазвичай колядники. Вони у нас ходять з 6 на 7 січня, і 7 аж до 5 вечора. Бо потім йдуть старші і не бажано, щоб вони зустрічались

Не пройшло так багато часу, як ми потрапляємо у вир музики, шо несеться із трембіти. А з ним нова розповідь. Дожина даної трембіти з метри, тональність фа – соль – дієз – мажор – сі – бемоль – мажор. Це коротка трембіта – для музею. Трембіту бажано робити з смереки, яку розколола блискавка. Тоді вона скоро висихає і гарно звучить. Трембіта складаєтьсься з двох частин. Розпилив, вибрав серединку, склав на місце і все. Березову кору з кип’ятка замотуємо, потім вона добре ловиться. Як Росія за Україну знову береться за свої жарти пан Роман.

Трембіта використовується для похоронного обряду, але тепер рідко. Деякі гуцули ненавидять трембіти і кажуть, що кажуть, як вмру биз мені не грали на трембіті, але все ж бажано. Якщо є гроші, то наймається церковний хор тай дві трембіті, якщо ні, то лиш трембіти. Вони приходять у 12 ночі разом з дяком. І кожну годину по черзі виходять на двір грати, колись виходили через кожні 30хв. Також проводять вмирця до церкви і на цвинтар.

Коли помирала теща наймали 12 трембіт і 5 хорів. Можна слухати цілодобово,,,,,

Також трембіти брали і на весілля, але тільки ті, які не були на похороні!!!!!!!!!!!!!!

Наступні пішли у рух цимбали. Пан Роман розповів трішки про весілля і роль цимбал у ньому. У загс у суботу йде ціла музика: цимбали, труба, сопілка, саксофон через українські марші. Слов’янку не бажано грати, бо гуцули йдуть на весілля з подарками і кажуть, що я ще не прийшов, а ти мене вже відправляєш, бо слов’янку включають на вокзалах, коли від’їжджають поїзда. Тому її грають на весіллі у понеділок, коли вже всі розходяться.

Якщо в родині є цимбаліст, він накриває цимбали рушником, щоб було чути, що він співає. На цимбалах ми почули різні марші, а також славнозвісну гуцулку Ксеню.

З кожним кроком музиканта по музею ми розуміємо, що скоро прийде кінець нашої зустрічі. І ось він бере у руки сопілку,яку лагідно називає sony ericsson. Це досить цікавий інструмент на якому не має жодної дірки, тільки знизу. Тому грати на ньому потрібно одним пальцем.

Жонаті в цю сопілку не грають, тільки хлопці. Закохані пари в горах мають лавочки, столики. Зазвичай хлопець каже дівчині,де буди зустріч, а коли вона буде, тоді коли дівчина почує музику сопілки.

Якби жонатий хлоп, мужик пішов по через ліс, там до родини граючи запідозрили б, що щось не так, може має яку любаску. Сказали би, що грає би вона прийшла.

А є такі сопілки, що грай хоч трісни, і ніхто не вийде, хоч цілодобово. Бо може дитина грати, а може і жонатий.

Є у пана Романа і суто жіночий інструмент. Називається він дримба. Грається одним пальцем. По своїй суті це пружина, але з будильника не підходить, там заслабка. Має бути з кости ручної.

Останнім інструментом у нашій екскурсії було ребро. У Румунії називають Най, а на Галичині ребро, бо має вигляд саме людського ребра.

Також віртуоз показав, що грати можна на будь чому, лиш, щоб було бажання. Тому, що в нього ми побачили трубку від проводки електричної від стіральної машинки на якій ми і почули декілька нот!!!!!!!!

І наостанок декілька слів про весільний зимовий одяг. Те, що ми бачимо на картинці називається гугля – це зимові накидки для молодого сіра, для молодої біла. Але за Австрії була дискримінація. Якщо дівчина брала шлюб до 20років то надівала білу гуглю, якщо після 20 – то сіру. Але це було скасовано.

Анекдоти та смішинки записані зі

слів карпатського віртуоза.

· Гуцулка приїхала на пляж.

Її питають: де загаряла? Вона – в підвалі!

· Хлопець хвалиться, що служив у морському флоті.

Його питають де саме? Він каже, що в Івано – Франківську.

Кажуть, та там нема моря! А я біля колодязя!

· Колись було багато сінокосів, а косити треба було вручну. Колгоспи роздавали косити сінокоси. Їдуть. Провіряє райком. Дивляться мужик сидить на сходах і грає баян, а жінка так коси, що поти скачут. Зупинились, кажуть, як тобі не стидно!!! Ви ж член партії!!! А він каже: пане секретарю, повірте, якби жінка грала на баяні, то я би косив!!!!

· Коли були венгерські корови,то вони давали багато молока. То була така приказка: корову продають роги, дівчину видають ноги, а хлопця женит язик!!!

· Коли Гагарін полетів у космос, а гуцул мав радіо на батарейках та й почув. То рано встав та трембітає. Його питають, чого трембітаєш? Що сі стало? Він: А ви чули москалі в космос полетіли!!!У відповідь: та, що всі?

На цій веселій ноті і закінчилась наша зустріч. Вийшовши надвір у чудовому настрої ми почали фотографуватись.

Наступна наша подорож це «візитка» Криворівні – музей-садиба «Гуцульська хата-гражда», де дізнались багато нового та захоплюючого. На сьогодні в гражді збереглися предмети, котрі «приймали участь» в зйомках фільму «Тіні забутих предків».Хата-гражда – особливий тип гуцульської садиби, який був розповсюджений на Гуцульщині, здебільшого в XVІІ – XІX ст. Це своєрідна дерев’яна фортеця, що була пристосована від нападів розбійників. Слово гранда походить від давньослов’янського огража, тобто огорожа. Дах будинку стрімкий і змащений дьогтем. Так робили через великі опади снігу, щоб він не затримувався.

В цьому будинку колись жила Параска Миронівна Харюк, ровесниця Івана Франка. Будинок простояв 130 років, аж поки не розвалився в 80-х роках минулого століття. Він був реконструйований у 1995 році. Але cволок – центральна балка, що підтримувала стелю – лишився старий, йому більше250 років. На ньому розміщені різні символи, що складають цілісну біографію гражди. Над вхідними дверима намальований хрест. Він загострений – від лихих. Коли заходиш в двері, то потрібно кланятися, саме тому двері робили низенькі!

Також ми ознайомились з гуцульським реманентом. Це сани – ґринджоли

Плуг та борона що використовувалися для обробки землі.

А також коса, яка має не зовсім звичайну для нас форму. Ручка до неї не велика, як на Сході, а мала. Це тому що, як йдеш в гори потрібно нагинатися.

Вийшовши з гражди ми побачили недалечко знаменитий камінь. Він відомий тим, що Іван Франко любив підійматись на схил та, сидячи на камені, з якого відкривається прекрасний вид на село і Чорний Черемош, писати свої твори.

І звісно ми побували у літературно-меморіальному музеї Івана Франка.

Цікавий він тим, що експозиція музею розташована в 5 кімнатах. У музеї зберігаються меморіальні речі, якими користувався Франко: ліжко, на якому спав письменник, стілець на якому він сидів, столик, за яким працював, стіл, який був зокрема задіяний у зйомках фільму «Тіні забутих предків». У музеї також є крісло-розкладачка, на якому відпочивав Михайло Коцюбинський. Серед експонатів музею в Криворівні є також гуцульська піч, оздоблена кахлями.

Ще одна кімната в музеї присвячена видатній жительці села — Парасці Плитці-Горицвіт. береглася велика колекція ікон, що вона їх збирала. Та нажаль нам не вдалося поспілкуватись з нею особисто.

Цікаво було поспілкуватися із Михайлом Нечаєм останнім мольфаром Карпат. Він мешкає у селі Верхній Ясенів, Верховинського району. Розганяти хмари та лікувати недуги а ще передбачати майбутнє – справа звична для 81-річного дідуся. Однак, потрапити до народного лікаря непросто і як каже сам мольфар небезпечно. Але нам це вдалося і розмовою були всі задоволені. Дуже шкода, що більше люди не зможуть знайти розради у цієї великої людини.

Вічна йому пам’ять…..

Також ми відвідали музей Володимира Гнатюка у селі Велеснів. Цікаво було доторкнутись до речей за якими працювала та відпочивала така багатограна відома людина.

А також великим щастям було побачити справжнє свідоцтво про народження В. Гнатюка.

Отак цікаво і пізнавально ми провели час крокуючи стежиною фольклорної практики.

Фольклорна практика! Ще на початку першого курсу ці слова були огорнуті таємничістю, трішки страхом і великою цікавістю, адже з таким я ще ніколи не зустрічались Та стрілка годинника невпинно рухалась, проходили дні, години, місяці. Настав час дізнатись, що в собі приховують ці два слова. І виявилось, що це зовсім не страшно, а навпаки цікаво. Моїм завданням було навчитись правильно спілкуватись з людьми, і відповідно у вірному напрямку використовувати зібрану інформацію.

Я проходила практику у своєму рідному селищі міського типу, під назвою Золотий Потік. Трішки про нього: Золоти́й Поті́к — селище міського типу у Бучацькому районі Тернопільської області. Розташоване 24 км від Бучача, на півдні Тернопільської області. Про моє селище видано книгу О. Наливайка «Золотий Потік» (Т., 1994), «Золотий Потік — минуле і сьогодення» (Т., 2003) та «Літопис Золотопотіцький» (Т., 2001; за ред. І. Ружицького). Для любителів помандрувати з фотоапаратом тут є багато цікавих місць.Це замок зведений Стефаном Потоцьким, палац Гнєвошів, Домініканський Костел та багато інших цікавинок. На мою думку найкраще Золотий Потік характеризує вірш О. Наливайка, людини у очах на якої будувалось наше селище:

Чимало гарних міст і сіл у нас,

І мальовничих, і цікавих,

Краси їх не здолає навіть час,

Отих пейзажів величавих.

Та особливо любимо ми всі

Рідненьке селище, нам миле,

Розкинулось воно в своїй красі,

Ошатне, світле і щасливе.

Руїни замку гордо височать, —

Минулого німі це свідки, —

Вони про славу нашу гомонять,

Якого роду ми і звідки.

Про предків мужніх гомонять вони,

Що з турками й панами бились.

Про все це знають і батьки, й сини,

Які у наш час народились.

А що залишимо нащадкам ми?

Новеньку школу і лікарню,

Широкі вулиці з котеджами,

Реконструйовану пекарню.

Яка чарівна в нас природа вся!

Стрімкий потік, ліси, джерела,

І люди працьовиті славляться,

Їх знають і міста, і села.

Цвіти, красуйся, селище моє!

Хай буде щастя в кожній хаті!

Хай людям всім енергії стає

У праці, у добрі, завзятті!

Золотий Потік - поселення з понад 600-річною історією і, відповідно, за віки тут набралося вдосталь не тільки історичних пам’яток, але і велика скринька усної народної творчості. Саме над цим я і працювала. Щось получалось одразу, з дечим доводилось пробувати декілька раз, щоб отримати результат. Іноді з зовсім чужими людьми було працювати набагато легше, як із своїми. Наприклад моя бабуся дуже довго говорила, що нічого не пам’ятає, що пройшло багато часу, але потім розповіла багато цікавого та захоплюючого. А ось тьотя Орися зразу почала жартувати, розповідати…І так можна проводити паралелі між всіма моїми співрозмовниками. Та все ж я рада, що доторкнулась до колиски фольклору. Я зрозуміла, що багато чого не знаю. Щаслива, що хоч на трошки стала ближчою до традицій, адже це життя, яким жили люди віками, це потрібно, адже це і частинка історії.

За час практики я зібрала:

5– легенд;

4 – загадки;

6 – анекдотів;

Дуже велика кількість приказок, прикмет, прислів’їв про природу, життя, роботу, а також в більшості до кожного обряду;

13 – пісень на різну тематику;

З дитячого фольклору:

6 – забавлянок;

5 – лічилок;

4 – заклички;

5 – скоромовок;

3 – прозивалки;

1 – казка;

1 – колискова;

8 – лайок;

1 – колядка;

4 – віншування;

1 – йорданське віншування;

Вітання повсякденні та святкові;

Обряди пов’язані з народження дитини:

- народження;

- хрещення

- перше купання

- свято родини

- пострижини

- відлучення від грудей

Обряд весілля:

- сватання

- розглядини

- заручини

- виготовлення гільця

- випікання короваю

Церковний похоронний обряд;

Обряди на жнива;

Святвечір;

Обряди на другий святвечір;

Ворожіння на святвечір;

На Андрея;

Василія;

3 - Засіванки;

Івана Купала;

Вінкоплетіння:

- вінок кохання

- вінок надії

- вінок відданості

- чернечий вінок

Гагівки

Обряди спорудження дому:

- вибір місця

- закладини

- квітка

- новосілля

За час практики я поспілкувалась з 20 людьми, які стали добрими інформаторами. Я їм дуже вдячна, адже тепер знаю багато цікавого, що до цього часу просто не чула. Я думаю, що не зупинюсь на досягнутому, і при найменшій можливості буду крокувати слідами наших предків. Це дуже цікаво і пізнавально. Максим Рильський писав: «Той, хто не знає свого минулого, не вартий майбутнього». Я вважаю, що кожен з нас має задуматись над цими словами, бо це – істина.

Можна з радістю сказати, що хоч і пройшло не одне століття, але пам'ять людей береже традиції та обряди і постійно використовує їх. Так тепер це відбувається набагато менше, або ж не в повному обсязі але все ж існує.

Дата добавления: 2015-07-16