Огляд історії румунів та молдованів. Їх поселення в Україні, зокрема на Буковині. Контакти з українцями.

В Україні проживає 258.6 тис. молдаван. Чимало їх осіло тут у XVI-XVII ст., коли молдавські кріпаки, рятуючись від турецького гноблення, цілими сім'ями переселялись в Україну. За післявоєнний період їх чисельність в Україні постійно зростає. За даними перепису населення 2001 року, понад 70% їх проживало на території Одеської та Чернівецької областей, значно менше - в Донецькій, Кіровоградській, Дніпропетровській, Луганській областях та в АР Крим. Понад 6% молдаван проживало в Херсонській, Харківській, Запорізькій та Вінницькій областях та в м. Києві. Особливістю сучасного розселення молдаван в Україні є те, що в переважній більшості представники названої національної меншини проживають у сільській місцевості, найбільше в Одеській та Чернівецькій, значна кількість - у селах Кіровоградської, Харківської, Миколаївської, Полтавської, Херсонської, Черкаської областей. Тільки в таких індустріальних областях, як Дніпропетровська, Донецька, Луганська, Запорізька та АР Крим, більшість молдаван проживає в міських поселеннях.

Румуни посідають друге місце за чисельністю і налічують 114,6 тис. осіб. Міс­цем ком­­­пактного про­живання ру­мунів є Гер­цаївський, Глибоцький, Сторо­жи­нецький, Ново­сели­цький райони та м. Чернівці. Національно-мовні особливості регіону враховуються в ме­режі шкіл і дошкілля. На даний час в області функціонують 47 ДНЗ з румунською мовою навчання і виховання. У 2009/2010 н.р. в області діяло 76- румуномовних шкіл та 13 – змішаних українською і румунською мовами навчання. Кількість учнів, які навчаються румунською мовою, складає 18880 осіб. Вищу освіту ру­му­номовне на­селення може здобувати у Чернівецькому національному універ­ситеті ім. Юрія Федь­ко­ви­ча, де успішно функціонує кафедра класичної та румун­ської фі­ло­ло­гії, у Пе­даго­гічному училищі Черні­вець­кого національного уні­вер­си­­тету ім. Юрія Федьковича та інших учбових закладах.В області напрацьовано систему заходів щодо задоволення культуро­ло­гіч­них потреб. Вже традиційним ста­ло про­ве­дення в Чернівцях румунською гро­ма­дою, за під­тримки об­лас­ної держав­ної адміністрації, національних свят — “Мер­­­­цішор”, “Лім­ба но­а­ст­ре чя ро­мине” та “Флоріле дал­бе”, в яких бе­руть участь усі на­ціо­на­льно-ку­ль­турні товариства краю. В області працює чимало національно-мистецьких колек­ти­вів, най­більш відо­ми­ми се­ред яких є румун­ські танцювальні ан­самблі “Мер­­­ці­шор” та “Ізво­раш”, ор­ке­с­три ру­­мун­ської му­зики “Му­­ґу­рел” та “Плай”. Хор “Драгош Воде”, який діє при Товаристві ру­мунської ку­льтури ім. М.Емі­не­с­ку, но­сить почесне зван­ня “народний ама­тор­­ський хоровий колектив”. На да­ний час діють румунські націо­на­ль­но-куль­ту­р­ні то­ва­риства: Всеук­ра­їнська на­уково-пе­даго­гічна Асо­ці­ація “Арон Пум­­нул”, То­вариство ру­мун­сь­кої ку­льтури ім. М.Емі­нес­ку, То­ва­риство “Гол­го­фа” румунського населення — жертв сталін­ських ре­пресій, ку­­­льтурно-спор­тив­­ний клуб “Дра­гош-Во­де”, ме­дич­не то­­вариство “Ісі­дор Бодя”, Лі­га ру­мунської мо­ло­ді “Жунімя”, Чер­ні­вецький об­ласний бла­го­дійний фонд культури “Дім ру­мунсь­кої мо­­ви”, “Ліга захисту прав лю­дини”, Румунська спільнота України, Конгрес румунів України та інші.Молдовани

За даними перепису 2001 року в Чернівецькій області проживає 67,2 тис. молдован. В основному, молдавське населення компактно проживає у Новоселицькому (50329 осіб), Хотинському (5102), Глибоцькому (4425 осіб) районах. У Новоселицькому районі молдавська меншина компактно проживає у наступних населених пунктах: м.Новоселиця, с.Балківці, с.Берестя, с.Ванчиківці, с.Динівці, с.Драниця, с.Костичани, с.Малинівка, с.Мамалига, с.Маршинці, с.Тарасівці, с.Слобода, с.Строїнці, с.Форосна, с.Черленівці.У Глибоцькому районі молдавани проживають у наступних населених пунктах: с.Молодія, с.Привороки, с.Коровія; в Сокирянському районі – в с.Шишківці; в Хотинському районі - в с.Колінківці.Головою міжрайонного товариства молдавської культури обраний Стаднійчук Юрій Васильович, директор Маршинецької школи. Товариство зареєстроване у 2005 році, підтримує тісні контакти з Всеукраїнським товариством молдавської культури. Двічі на рік члени товариства та аматорські колективи з Новоселицького району берутьучасть у Всеукраїнських фестивалях молдавської культури в Одеській області.

2. Характеристика румунської і молдавської (молдовської) літератур. 3. Українсько-румунсько-молдавські літературні взаємини.

Це література двох окремих, хоч і споріднених, етнічних спільнот: румунів (самоназва – роминь* і молдованів (самоназва – молдовень*, які, будучи основним населенням Румунії і Молдови, становлять національну меншину в Україні. За даними Всеукраїнського перепису населення 2001 р., в Україні проживало 151 тис. румунів і 258,6 тис. молдованів. Переважна більшість представників цих меншин мешкають у Чернівецькій, Одеській, Закарпатській, Миколаївській областях. Обидва етноси споріднює мова, яка належить до східної підгрупи романської групи індоєвропейської сім’ї мов. Румуни користуються латинською графікою, з 1989 р. перейшли на неї і молдовани. Перші пам’ятки молдавської літератури з’явилися на межі ІХ-Х ст. церковнослов’янською мовою, яка до XVII ст. була офіційною мовою церкви і держави. Серед найдавніших – “Житіє святого Іоанна Нового”. Відтак були проповіді Григорія Цамблака (1364-1420*, літописи. Першу друковану книгу – “Казання” у XVII ст. видав румунський та молдавський культурний і громадський діяч митрополит Варлаам. У літописах Мирона Костіна, Йона Некулче, Григоре Уреке (XVII-XVIII* згадуються історичні події в Україні. Вершиною літератури XVIII ст. є творчість Дмитрія Кантеміра, вченого-енциклопедиста, письменника, автора першого роману “Ієрогліфічна історія”. Активно розширювали тематику і жанрове розмаїття національної літератури Георге Асакі, Костаке Негруцці, Васіле Александрі, Богдан Петричейку Хашдеу, Міхай Емінеску, Іон Крянге. Давніми є історично зумовлені зв’язки румунської і молдавської літератури з українською. Деякі книги, зокрема славнозвісне “Казання” Варлаама, переклади Дософтея, друкувались в Україні. Діячем культури українського і молдавського народів був Петро Могила. Поширювали освіту серед молдавського народу Паїсій Величковський і Варталомей Мезеряну. До румунського і молдавського фольклору звертались І.Срезневський, М.Драгоманов, І.Франко. В літературі цих народів набули поширення теми, пов’язані зі спільним історичним минулим: “Свирговський” Т.Падури, “Іван Підкова” Т.Шевченка. Дослідженню літературних зв’язків між українською і румунською (молдавською* літературами присвятили праці С.Семчинський, О.Романець, К.Попович, М.Ласло-Куцюк. Твори румунської і молдавської літератури на українську мову перекладали М.Рильський, В.Сосюра, А.М’ястківський, Я.Шпорта, Т.Масенко, Д.Павличко, М.Упеник, І.Кушнірик, М.Богайчук, В.Колодій та ін. На Буковині розвивається сучасна румуномовна поезія, представлена іменами Мірчі Лютика (нар. 1939*, Григоре Бостана (нар. 1940*, Васіле Терицану (нар. 1945*, Сіміона Гочу (нар. 1948*, Іллі Зегрі (нар. 1949*, а також проза – Григорій Криган (нар. 1941*.

4. Георге Асакі – румунський і молдавський просвітитель.

Найважливішою культурною особистістю середини ХІХ-го століття у сфері румунсько-українських культурних стосунків є Георге Асакі – письменник, поет, художник, історик, драматург та перекладач. Інтерес Асакі до спільних моментів румунської та української історії завдячується певним обставинам біографічного характеру. Георге Асакі народився в селі Герца (зараз Герцаївський район, Чернівецької області України) у 1788 році, в родині священника Лазаря Асакєвича. Із політичних причин, разом з родиною, Асакі змушений був пересилитись до Львова. Там батько став священником воєнного шпиталю, а син учився в єзуїтському коледжі, а потім на філософському факультеті Лвівського університету. Продовжить навчання у Відні та Італії. Італійський вплив переважає як в тематиці його творів, так і в використаної ним мові. Однак спостерігаються й сліди польського впливу, зокрема творів Міцкевича. Водночас “Польська хроніка” Йоахима Бєльського стає для Асакі невичерпним джерелом інформації про історичні подій, в яких долі Польщі, України та Молдови пересіклись. Асакі не спізниться використати цей матеріал у своїх історичних новелах. Історичні новели Георгія Асакі читаються з великим інтересом. Щоправда, вони є цікавими більше з історичного погляду ніж літературного, однак винахідливість автора та драматичне почуття наділяють їх специфічним відтінком. Історичні особистості України, відомі в історії Молдови, набувають надзвичайного значення. Таким чином з новели “Мазепа в Молдові” дізнаємось дуже цікаві інформації про обставини смерті та поховання Мазепи, а також про долю його надмогильної плити. Події описані Асакі в новелах “Княгиня Руксандра” та “Мазепа в Молдові” добре відомі історикам, і вони мають нагоду відокремити історичну правду від уяви. Асакі започатковує вищу освіту румунською мовою, за його ініціативою відбувається перша театральна вистава рідною мовою, він організує клас інженерів-землевпорядників. У 1829 році почав видавати першу румуномовну газету «Албіна роминяске» («Румунська бджола»). А у 1835 році було відкрито Михайлівську академію, на базі якої було засновано, у 1860 році, перший румунський університет. Г. Асаке засновує в Яссах свою літографію під назвою "Їнстітутул Албіней" («Інститут Бджоли»). Останні двадцять років життя Г.Асакі цілком присвячує літературній праці. Він пише історичні новели «Свидригайло», Богдан-войвода», «Петру Рареш», «Єлена Молдованка», «Біла долина», «Мазепа в Молдові» тощо. Земне життя Г. Асакі завершилося 12 листопада 1869 року.

5. Родина Хаждеїв, її зв’язки з Україною.

Хашдеу Богдан (настоящее имя Тадеу) Петричейку (26.02.1838, Кристинешты, Хотин-25.08.1907, Кымпина, Румыния). Прозаик, поэт, драматург, филолог, историк, фольклорист. Сын Александру Хыждэу. Обучался в гимназиях в Каменице, Виннице, Ровно, Кишиневе (1848-1853). Проходит военную службу, в качестве инженера добровольца в Радецком гусарском полку (1854-1857), одновременно посещает лекции в Харьковском университете. Знал много языков: русский, польский, французский, итальянский, греческий, некоторые восточные языки. Дебютирует в газете «Северная пчела» с патриотической одой, посвященной Константину Стамати (1852). В 1857 переселяется в Яссы. Сотрудничает с изданиями «Зимбру» и «Вултурул» (1858). Издает собственные журналы: «Фоица де историе ши литературэ» (1860), «Дин Молдова», позднее переименованный в «Лумина» (1862-1863 гг.). Публикует различные работы, придавая журналам историко-филологическое направление. В 1860 г. назначен хранителем Библиотеки Ясских школ (которой передаёт в дар 4 000 книг), работает преподавателем истории, географии и статистики. Вошёл в национальную культуру благодаря трём своим книгам: «Исторический архив Румынии», монографии «Ион-Водэ Лютый» (1865), «Критическая история румын» (1873-1875). С 1874 года читает лекции по сравнительной филологии в Бухарестском университете, а с 1876 по 1890 год является директором филологического отделения Государственного архива. Создаёт свои главные работы по филологии: «Старинные слова» (1877-1881) и «Etymologicum Magnum Romaniae” (Большой этимологический словарь) (1886-1898). Его научная деятельность получила признание многих иностранных академий. Автор знаменитой драмы «Рэзван Водэ» (1867, позже переименованной в «Рэзван и Видра»), и книги «Стихи» (1873). Между 1887 и 1895 публикует журнал «Ревиста ноуэ». Потрясенный смертью Юлии (дочери), с того самого момента Хашдеу живёт с глубокой верой в мистическую связь с ушедшим любимым существом. Он поселяется в своём поместье в Кымпине, находясь в этот период под влиянием собственной диалектической интерпретации позитивизма Огюста Конта и Г. Бокля, теории эволюции Дарвина, а также Г. Спенсера и А. Р. Уоллеса. Он был первооткрывателем, издал старинные славянские и молдавские документы, собрал ценные данные о малоизвестных периодах национальной истории и культуры. Часть его работы была посвящена вопросам филологии и лингвистики, областях, в которых он являлся основателем школы. Б. П. Хашдеу попытался восстановить историческую картину языка, от местных, дакских элементов, путем рассмотрения языка в индоевропейском контексте и в его взаимоотношениях с языками соседних народов. Особую ценность представляет собрание текстов шестнадцатого века, вошедшее в первый том «Старинные слова».Б. П. Хашдеу разрабатывает научные основы фольклористики, создаёт классификацию видов фольклора, продвигает современные методы сбора произведений народного творчества, публикует исследования о народных книгах, украинской, итальянской, сербской, болгарской народной поэзии; о дойнах, сказках и балладах.

6. Творчість Васіле Александрі. Його балада Україні.«Штефан і Дунай».

Народився в Молдавії у боярській родині. 1834 року поїхав до Парижа, де вивчав медицину та право. 1839 року повернувся до Ясс. Перший з румунських авторів, хто почав збирати записи фольклорних творів — казок, легенд, балад. Автор ліричних і патріотичних поезій (збірка Дойни (Doine) (1842—1852)), історичних драм, сатиричної побутової комедії (Ясси під час карнавалу).

Александрі — автор історико-патріотичних віршів «Легенди», «Нові легенди». Його перу належать комедії «Йоргу з Садагури», «Кириця в провінції», де автор викриває тогочасний суспільний лад. Писав також історичні драми. Один із засновників національного театру. Збирав фольклор, видав фольклорний збірник «Народна поезія». Цікавився українською усною народною творчістю, зокрема народними думами і піснями. Йому належить прекрасна поетична обробка сюжету української народної пісні «Дунаю, Дунаю, чому смутен течеш?» Цей твір став основою балади письменника «Штефан і Дунай».

Автор слів «Хори єднання» — неофіційного гімну Румунії, музику до якого написав Александру Флехтенмахер.

Перший відомий запис української народної пісні-балади про Стефана-воєводу «Дунаю, Дунаю, чому смутен течеш» (у чеській граматиці Яна Благослава).

«Дунаю, Дунаю, чому смутен течеш? На версі Дунаю три роти тут стоють. Перша рота турецька, Друга рота татарська, Третя рота волоська. В турецькі-м роті шаблями шермують, В татарські-м роті стрілками стріляють, В волоські-м роті Стефан-воєвода. В Стефановій роті дівонька плаче, І плачучи, повідала: «Стефане, Стефане, Стефан-воєвода! Альбо ме пойми, альбо ме лиши». А що мі рече Стефан-воєвода? «Красна дівонице, поймив би-х те, дівонько, Неровнай мі єсь, лишив би-х те, — миленька мі єсь». Що мі рекла дівонька: «Пусти мне, Стефане, Скочу я в Дунай, в Дунай глибокий, А хто мне доплине, його я буду». Ніхто не доплинув красну дівоньку, Доплинув дівоньку Стефан-воєвода. І взяв дівоньку за білую ручку: «Дівонько, душенько, миленька мі будеш!».

7. «Лучафер румунської літератури» Міхай Емінеску: життєво-творчий шлях. Міхай Емінеску (15 січня 1850, Ботошані, Молдавське князівство-15 червня1889, Бухарест, Румунія) народився 15 січня 1850, в селі Іпотешти Ботошанського повіту. Його юні роки пов'язані з Україною, з столицею Буковини -Чернівцями. В 1860-66 рр. з перервами навчався в Чернівецькій вищій гімназії. Автор багатьох поетичних, прозових і публіцистичних творів, статей, записів румунського фольклору. Прихильно ставився до української культури, знав українську мову, високо цінував творчість М.Драгоманова та І. Франка, тепло привітав першу українську газету в Чернівцях «Буковинська зоря» (1870). В 1885 лікувався в Одесі, бував у Львові. Певний час служив у бухарестському театрі, був вільним слухачем Віденського університету, два роки прожив у Берліні, де прослухав університетський цикл лекцій із філософії та політичної економії. Повернувшись на батьківщину, змушений був поневірятись по провінційних містах і містечках. Із безлічі написаного — прози і поезії — лише дещиця побачила світ у різних періодичних виданнях та колективних збірниках. Єдина прижиттєва книжка віршів опублікована лише 1883 року. Невлаштований побут, виснажлива праця, гостре сприйняття соціальної несправедливості, слабке здоров'я призвели до нервового зриву і тяжкого душевного захворювання. Перший свій вірш М. Емінеску написав у Чернівцях і присвятив пам'яті улюбленого гімназійного учителя румунської словесності Арона Пумнула, учасника революції 1848 року. Емінеску був активним учасником студентського гуртка «Молода Румунія» у Відні. Поезія Емінеску перейнята революційним, громадянським пафосом, роздумами про сутність історії та людського буття. Це особливо переконливо засвідчили його поеми «Епігони», «Memento mori», «Імператор і пролетар». П'ять «Послань» — один із взірців патріотичної і водночас сатиричної лірики, яка особливо гостро сприймалась патріотично налаштованою молоддю. Поета вважають «цілісним вираженням румунської душі», «квінтесенцією румунського духу», оборонцем румунської мови. Тудор Аргезі стверджував: «Емінеску, певним чином, — пречистий святий румунського вірша». Завдяки самоосвіті він володів глибокими і різноманітними знаннями. Вивчавфілософію Платона, Шелінга й Шопенгауера, релігійнівіровченняхристиянство, буддизм і конфуціанство, санскритську граматику.Цікавився політекономією, правом,географією, філологією, етнографією. Переклав румунською мовою «Критику чистого розуму» Іммануїла Канта.

В 1989 з нагоди 100-річчя з дня смерті Емінеску у СШ № 1 відкрита кімната-музей. У тому ж році на подвір'ї колишнього особняка, де проживав професор Пумнул і на квартирі якого жив поет, відкрито пам'ятник Михаїлу Емінеску.

Михаїл (Міхай) Емінеску (справж. – Емінович* (1850-1889* – класик румунської і молдавської літератури, один з найбільших ліриків світового письменства ХІХ століття.

Навчався у Чернівцях, дебютував як поет у збірці тво­рів вихованців Чернівецької гімназії. У 1884 р. вийшла єдина при­життєва збірка “Поезії”. Буковинські мотиви звучать у ряді віршів М.Емінеску.

8. Лірика Міхая Емінеску. Збірка «Поезії». Поема «Лучафер». Проза („Зневірений дух”)

Юні роки Емінеску пов’язані з Україною, з чарівною столицею буковинського краю — Чернівцями. Тут навчався він у гімназії, тут знялося на крило його перше поетичне слово, перший вірш - “На могилі Арона Пумнула”. Значна за обсягом рукописна спадщина поета дала змогу нам заглянути в його грандіозні плани, з яких йому вдалося реалізувати тільки невеличку частку. За коротке життя (39 років), Емінеску опублікував лише єдину збірку віршів "Поезії" (1883), проте після смерті його поетична слава зростала. Вершиною творчості вважається поема «Лучафер» (1883) – космічна алегорія, що образно розкриває драму великого художника.Трагічний розлад тонкої, творчої натури з життям, вірність і зрада в коханні, складні явища людської психіки, які часом призводять до фантастичних перетворень особистості,— такий зміст художньої прози видатного поета, класика румунської й молдавської літератур.

Дата добавления: 2015-07-16