Еллінізм як культурна епоха в історії античного світу. Особливості елліністичної літератури 3-1 ст. до н. е. Александрійська лірика 3 ст. до н. е.

Елліністична література — давньогрецька література доби еллінізму (350 до н.е. — 30 н.е.). їй властиве зниження політичної та соціальної заангажованості, пожвавлення Інтересу до внутрішнього світу людини, її духовності, звернення до фольклорних джерел, міфології та філософії. Особливої популярності набула драматургія (у всіх елліністичних державах, зокрема причорноморських) передовсім комедія (Менандр, Філемон, Діфіл та ін.), названа аттичною, пройнята щоденними людськими турботами. Особливе значення у розвитку Е.л. мали такі культурні центри, як Олександрія, де філологи знаменитої олександрійської бібліотеки не тільки продовжували кращі традиції еллінської літератури, а й оновили її, що спостерігалося у всіх літературних родах. Так, Каллімах із Кірени створював новий жанр: невеликої поеми-епілії, Теокріт із Сиракуз — жанри буколіки та ідилії, Геронт звертався до зображення побутових сцен у своїх "Міміямбах" (міми у формі "кульгавих ямбів"). Прозові жанри також розвивали свої зображально-виражальні можливості, поширювалися фольклорні оповідання, любовні романи, сюжети пригодницького характеру і т.п.

15.. «Нова антична комедія», її структура, сюжети та персонажі. Новаторський характер комедій Менандра («Відлюдник»)

Завершила процес розвитку драматичного мистецтва в Афінах нова аттична комедія, про яку також до початку XX ст. було мало що відомо. Вона пішла шляхом, накресленим Евріпідом у трагедії, - шляхом максимального наближення до життя, зображення реально-типових персонажів та подій.Нова аттична комедія майже цілком відмовляється від казково-міфологічних і політичних сюжетів. У нових суспільних умовах єдиною темою, яку можна було розробляти, залишалася нейтральна родинно-побутова тема, тому нову комедію часом так і називають – родинно-побутовою.У новій аттичній комедії зникає уїдлива сатира, що замінюється доброзичливим викриттям людських вад. Відійшовши від гострої соціально-політичної критики, комедія заглиблюється побутові відносини людини, ідеалізує дійсність, тому соціальні чи суспільні суперечності вуалювалися, звужуючи коло тем. Спираючися на ті зразки, що дійшли до нас, можна визначити дві головні теми:
• Тема визволення дівчини з рух лихваря-звідника;
• Тема загубленої, а пізніше знайденої дитини.
Своєю чергою, звуження тематики п’єс привело до появи сталих комедійних типів, які відразу пізнавалися глядачами за їхніми масками. Традиційною стає маска закоханого юнака, який страждає від неможливості звільнити дівчину, об’єкт свого кохання. Цей юнак досить розумний, але з порожньою кишенею. Йому протистоїть багатий суперник, обмежений, брехливий і самозакоханий воїн, який перед усім хизується уявними перемогами на полі бою і в коханні. З’являється маска старого, батька юнака, старої – його дружини, лихваря-звідника. У п’єсі, як правило, присутня гетера, коханка юнака, або дівчина, в яку він закоханий.Відлюдник, або Мізантроп (Dyskolos e Misanthropos), 317/316 до н. е. — найвідоміша комедія Менандра, що здобула перший приз на Ленеях (свято на честь Діоніса). Віднайдена в Єгипті у 1956 і опублікована 1958 року. Це єдиний твір Менандра, який дійшов до нас повністю.Це високоморальна комедія характерів, у якій Менандр, незважаючи на свої 25 років, виявляє себе цілком досвідченим майстром. У сільській обстановці діють молоді герої — виховані, серйозні і цілеспрямовані. Їм протистоїть Кнемон, недовірливий, озлоблений на весь світ жовчний старий, що веде повне праці і прикростей самотнє життя, і через раптові повороти долі змушений змінити своє неприязне ставлення до людей. Комічні сцени зображують Кнемона то в гніві від витівок хитромудрих раба і кухарки, то він потрапляє в розташовані ними пастки. П'єса розігрується трьома акторами. Змінюючи маски, вони зображують 12 персонажів. Інтермедії, у яких публіку потішають підпилі гуляки, розбивають динамічну дію п'єси на п'ять актів.

16. Римська література,її періодизація та своєрідність. Джерела та особливості давньоримської міфології.

Могутні колись елліністичні монархії поступова підпали під влажу Риму.У 30 р. до н.е. незалежність втратив Єгипет,що протримався найдовше за всіх.Материкова Греція була фактично включена до складу Римської держави ще 146 р. до н.е.За доби панування соціальної суперечності рабовласницького суспільства загострилась до краю.В усіх провінціях рабовласники спиралися на підтримку імператорського Риму,війського якого неодноразово придушували повстання гноблених.
За нової доби в усіх провінціях Римської імперії поширюються нові віровчення- християнство.На формування християнства вплив мали східні релігії та вчення грецьких філософів:стоїків і неоплатоніків.З виникненням християнства виникає й нова література пов’язана з новим віровченням.Стара антична світська література продовжує розвивати традиції,успадковані від елліністичного мистецтва.Складова частина Римської імперії,Греція була втягнена в коло економічного,політичного та культурного життя рИму.З другого боку,Рим,захопивши у пограбованої Греції не тільки матеріальні,а й культурні цінності,намагався опанувати їх.Римська освіче верхівка стає двомовною,чимало письменників пишуть і грецькою мовою,і латиною,посилюється зближення римської та грецької культур. Багато грецьких митців оселяються в Римі і ревно служать цезарям,прославляючи римський державний устрій.
Поступово Рим втрачає значення політичного й культурного центру.У 2 ст н. е. коло найславетніших письменників античного світу поповнювала периферія.То були сирієц Лукіан,грек Паутарх,африканець анупей.У цей час грецька література переживає нетривале відродження.Але в цілому за доби римського панування вона перебувала в стані занепаду. Зійшли нанівець лірика і драма.Поети віддавали перевагу моралізаторський байці,епіграмі.У театрі панувала пантоніма.На найбільшу увагу заслуговує проза йього періоду:історіографія,сатиричний діалог,роман.

Дата добавления: 2015-07-16