Читайте также:
|
|
Одіссе́я — епічна поема Гомера, що описує поневіряння та повернення на батьківщину героя троянської війни, царя Ітаки Одіссея. Будучи закінченою пізніше «Іліади», «Одіссея» слідує за більш раннім епосом, однак не є безпосереднім продовженням «Іліади». У поемі викладені події після закінчення Троянської війни, зокрема повернення Одіссея до рідної Ітаки на десятий рік його блукань. Про долю інших героїв Гомер згадує лише побіжно, оскільки їм була присвячена окрема поема. «Одіссея» охоплює 40 днів.Одіссей нудиться на острові, насильно утримуваний німфою Каліпсо; у цей час на Ітаці до його дружини Пенелопи сватаються численні женихи, що бенкетують у його будинку і марнують його багатства. За рішенням ради богів Афіна направляється в Ітаку і схиляє юного сина Одіссея Телемаха відправитися в Пілос і Спарту, щоб розпитати про долю батька. У Спарті, радо прийнятий Менелаєм і Єленою, Телемах довідується, що Одіссей знаходиться у полоні у Каліпсо. Женихи, злякані від'їздом Телемаха, влаштовують засідку, щоб погубити його на зворотному шляху.Боги посилають Гермеса до Каліпсо з наказом відпустити Одіссея, який на плоті пускається по морю. Врятувавшись чудом від бурі, піднятої ворожим йому Посейдоном, Одіссей випливає на берег острова, де живе щасливий народ — феаки, мореплавці з казково швидкохідними кораблями. Цар Алкіной гостинно приймає мандрівника у своєму розкішному палаці і влаштовує в його честь бенкет і ігри, де сліпий співак Демодок оспівує подвиги Одіссея.
8.. Гесіод як творець дидактичного епосу. Поема «Роботи й дні».
Гесіо́д — перший відомий на ім'я давньогрецький поет, засновник дидактичного епосу, рапсод. З V ст. до н. е. історики сперечаються про те, хто був першим — Гесіод чи Гомер. Але якщо Гомер напівлегендарний, то Гесіод — цілком історична особа. Гесіод виступає як пророк, «покликаний» музами провіщати істину, перший у грецькій поезії визначає себе як особистість і називає своє ім'я.
«Робо́ти і дні» (дав.-гр. Ἔργα καὶ Ἡμέραι) — поема давньогрецького поета Гесіода, один з класичних творів античної літератури. Вважається першим твором дидактичного жанру в давньогрецькій літературі. «Роботи і дні» написані у формі звернення Гесіода до свого брата Перса із залученням міфологічних, етичних та практичних господарських знань.
Родова громада йшла до занепаду.Росла приватна ініціатива.Висувалися окремі власники,для яких родові авторитети вже не мали ніякого значення.І якщо Гомер був переддень класовго суспільства то Гесіод відображає вже орієнтацію людини в межах класового суспільства. Міфологія,досить розхитана вже у Гомера,прямо перетворювала або в мораль(дидактичний епос) або в предмет збирання та каталогізації (генеалогічний епос)
Місце дидактичного епосу.Відомим нам представником дидактичного та генеалогічного епосу є письменник Гесіод.Дидактизм його творів був викликаний потребами часу.
Цей час – кінець всієї епічної епохи,коли героїчні ідеали вичерпалися у воїй яскравій безпосередності і перетворювалися на повчання,мораль.Перед нами тут не безкласове родове суспільство,де люди живуть в єдності родоплемінних відносин,але вже класове суспільство людей,один одному чужих і об’єднаних за ознакою того чи іншого відносинах виробництва.Прогресуюче розкладання і розшарування громади призвело до диференціації,класового протиріччя можновладців та незаможного населення.Гесіод є співцем населення,він опинився в таборі скривджених.Звідси то велика кількість похмурих фарб,яка настілька вражає при преході від гомерівської героїки до моралі Гесіода
9. Давньогрецька лірика класичного періоду (7-6 ст. до н.е.)
Грецька лірика ділилася на власне пісню та хоровий спів і розвивалася в один час з елегією та ямбом.видатних ліриків мало не кожен додавав нові віршовані форми, які назавжди отримували за собою імена своїх творців, або накладав печать власної індивідуальності на форми вже існуючі, змінюючи і вдосконалюючи їх. Відносно винахідливості всіх ліриків перевершив спартанський поет половини 7 століття до н. н. Алкман, у якого вперше знаходимо розміри іонійські і логахдичні; він же перший вживав розмір, що виявився вельми придатним для хвалебних віршів. Тільки перші поети — лірики в сучасному розумінні, які виражали у своїх творах особисті душевні стани; другі, власне грецькі лірики, що займали в грецькому життя почесніше місце, призначали свої пісні для прикраси свята прославлення богів, внаслідок чого зміст їхніх творів мав більше спільного, ніж особистого, проте саме урочистість стала відмінною рисою дорійської поезії. Одні пісні призначалися для виконання одним голосом, у приватному житті окремих громадян, інші були хорові і мали значення переважно релігійно-громадське, виконувалися в публічних місцях. Будова пісень першої категорії була незрівнянно простішою; тут допускалося безперервне чергування окремих віршів, або ж строфи однакової будови слідували одна за другою.
Слово лірика походить від лова ліра.Саме у супроводі ліри або флейти виконувалися віршовані твори(зазвичай невеликого обсягу).Сучасні літературознавці поділяють еллінську лірику на два основних різновиди:пісення і декламаційна.Пісенна лірика – співалася усупроводі музичних інструментів, декламаційна – декламавулася спочатку часто,а згодом і зовсім без музики.
Головними видами декламаційної лірики були:елегійна лірика(елегії)-вірші,у яких найчастіше звучали роздуми або настанови,оспівувался природа,любовні і патріотичні почуття,і ямбічна лірика (ямби) – вірші,у яких автор когось звинувачував,сварив,засуджував або простою розмовною мовою говорив про буденні речі.Майстром елегії вважається Тіртей.
10. Трагедія як провідний жанр давньогрецької літератури 5 ст. до н. е. Есхіл – «батько трагедії»(на вибір: «Перси»,»Прометей закутий»)
Трагедія за своїми сюжетами тісно прилягала до народних сказань і міфів, а давньогрецька комедія черпала зміст зі спостережень над сучасними політичними діячами, поточними суспільними подіями, звичаями. Піднімаючись над приватними практичними інтересами, трагедія вводила глядачів у коло інтересів і понять загального характеру, релігійних, етичних та громадських, втілюючи їх у типові образи, кожному близькі й зрозумілі. За своїм змістом твори афінських трагіків були здебільшого прямим продовженням Гомера та інших кіклічних поетів: ті ж освячені вірою імена і взаємні відносини божеств і героїв, та ж, до Евріпіда, щирість віри. Тим знаменнішими були нові способи обробки народних сказань, які більш гармоніювали зі світським настроєм суспільства та з успіхами узагальнення у сфері думки і почуття.Есхіл — давньогрецький трагік, автор класичної трагедії, перший із трьох великих афінських трагіків V ст. до н. е. поряд із Софоклом та Евріпідом. Звістки про життя Есхіла відомі головним чином з життєпису, що міститься у складі рукопису його трагедій XI ст. Згідно з цими даними, Есхіл народився в 525 до н. е. в сусідньому з Афінами містечку Елевсіні, його батьком був Евфоріон, що належав до стародавньої афінської аристократії, евпатридів. Есхіл воював з персами у Марафонській битві (490 до н. е., цей факт із гордістю відзначається у його епітафії), де загинув його брат Кинагир, брав участь також у битві при Саламіні (480 до н. е.), оскільки розповідь про цей бій у «Персах» швидше за все належить очевидцеві, і, ймовірно, при Платеях (479 до н. е.). «Прометей прикутий».Щодо часу постановки трагедії «Прометей прикутий» даних немає, але вважається, що трагедія належить до пізнього періоду творчості Есхіла. Імовірно, це була частина трилогії, присвяченої Прометею. Сюжет трагедії запозичений з міфу про покарання Прометея, який всупереч волі Зевса викрадає з Олімпа вогонь і дарує його людям. До того часу люди вели напівтваринний спосіб життя, а богів-олімпійців зовсім не обходили їхні бідування. Прометей не тільки приніс вогонь, а й навчив людей обробляти землю, будувати житла, лікувати хвороби, читати й писати, приносити богам жертви. За непослух Зевс, якому Прометей колись допоміг здобути владу над світом, наказав прикувати титана до скелі на краю світу. Образ прихильного до людей учителя-Прометея набув надзвичайної ваги серед афінян у період розквіту ремісництва, торгівлі, мистецтва та медицини.
Дата добавления: 2015-07-16; просмотров: 795 | Нарушение авторских прав
<== предыдущая страница | | | следующая страница ==> |
Особливості сюжету та композиції гомерівської «Іліади». Головні образи поеми. | | | Еволюція жанру трагедії у творчості Софокла. Проблема року та свободи людини в трагедії «Едіп-цар». |