Новели Бруно Шульца зі збірок «Цинамонові крамниці», «Санаторій під клепсидрою».

Шульца цікавили архетипічні проблеми — екзистенціальні питання нашого буття, феномен духу часу та плину часу, безповоротність нашого дитинства. У текстах Шульца ми також маємо справу з дуже своєрідним центральним персонажем, від імені якого завжди ведеться розповідь, і який відчуває себе загубленою людиною, одинокою, що мріє про повернення у дитинство, коли світ читався як ще незнайома і надзвичайно цікава книжка.

Бруно Шульц народився 12 липня 1892 року в Дрогобичі у полонізованій єврейській родині. Його батько, Якуб Шульц володів добротним на той час будинком у центрі міста на Ринку. Частина будинку служила помешканням для родини Шульців, а частину займала крамниця, в якій батько майбутнього письменника продавав тканини. Так топос крамниці вже з дитинства врізався в уяву майбутнього автора «Цинамонових крамниць», щоб згодом стати складовою дивовижного художнього світу письменника.

Першими читачами художньої прози ще невідомого дрогобицького письменника були його друзі, зокрема його приятелька, львів’янка, маловідома письменниця Дебора Фоґель. Знайомство з цією жінкою відіграло в житті і творчій долі Шульца одну з головних ролей. Саме Дебора Фоґель переконала його опрацювати фантастичні фрагменти листів до неї, надавши їм форми літературних творів. Дослідники творчості Шульца припускають, що у цих листах були навіть готові новели, які потім увійшли до «Цинамонових крамниць». Дебора Фоґель доклала зусиль, щоб Бруно Шульц познайомився з Зофією Налковською — польською письменницею, яка згуртувала у Варшаві молодих талановитих авторів і всіляко сприяла розвиткові їх таланту і публікації творів. Ця зустріч з відомою уже письменницею ввела несміливого дрогобичанина, вчителя малювання у літературні кола Варшави і посприяла тому, що уже в грудні 1933 року у видавництві «Rój» вийшли друком «Цинамонові крамниці» (датовані 1934 роком, як тоді часто практикувалося).

Після виходу друком «Цинамонових крамниць» досі невідомого Бруно Шульца заатакували критики. Радо привітали його на літературній арені молоді письменники, які дебютували у 30-х роках минулого століття: Тадеуш Бреза, Вітольд Ґомбровіч, Казімеж Трухановський. Схвальну оцінку творам дрогобичанина дав Станіслав Віткевич. Гроно цих письменників у 1935 році представило «Цинамонові крамниці» до нагороди «Літературних відомостей». Однак були і несхвальні відгуки на дебют Шульца, передусім з боку антисемітських критиків. Загалом уже після своєї першої публікації ця проза сприймалась по-різному: одні вбачали у ній новаторство художньої форми і стилю, інші — лишень «зарозумілість».

Етапним для письменника став 1937 рік, коли вийшов друком новий томик його новел «Санаторій під клепсидрою». До нього ввійшло кілька творів, написаних іще перед «Цинамоновими крамницями» та нові тексти, такі як «Весна», «Санаторій під клепсидрою», «Книга», «Геніальна епоха». Сам автор висловлювався щодо цього тому досить критично, віддаючи перевагу «Цинамоновим крамницям». Але якщо книжка «Санаторій під клепсидрою» чимось і поступалася своїй попередниці, то тільки в композиційній цілості. Це було очевидно, беручи до уваги той факт, що до збірки ввійшли твори, написані раніше, і зовсім нові твори. Сьогодні літературні критики дуже рідко звертають увагу на окремість деяких циклів у творчості Шульца, трактуючи її загалом як ідейно-художню цілісність.

Тогочасна критика зустріла «Санаторій під клепсидрою» неоднозначно. З доброю оцінкою збірки виступив молодий тоді ще критик Артур Сандауер, а також Адам Кравчик, Євґенія Крассовска. Але сильне враження на читачів справили і негативні оцінки творів Шульца двох відомих критиків Казімєжа Вики та Стефана Манєрського. Творчість авангардиста Шульца, як і інших митців 30-х років ХХ століття, стала джерелом поважних суперечок, що стосувалися концепції літератури, культури, суспільних функцій письменника тощо. Усі ці контроверсії не перешкодили Шульцові отримати за збірку «Санаторій під клепсидрою» найвищу для нього нагороду: у 1938 році дрогобицького письменника увінчано Золотим Лавром Польської Академії Літератури.

Проза Бруно Шульца має дві риси, що визначають її місце у європейській літературі ХХ століття. З одного боку, тексти Шульца своїм образно-міфологічним світом, локалізацією нарації, наявністю у художній структурі біблійних архетипів нагадують твори Франца Кафки, Джеймса Джойса, Томаса Манна. З другого боку, Шульц стоїть ніби осторонь цих магістральних ліній європейської прози. Його Дрогобич ніби поглинув усе це, але лише для того, щоб залишитись Дрогобичем. А при глибшій інтерпретації ми побачимо, що власне і Дрогобича як такого нема: «витвором, що стоїть найвище у ієрархії буття, є власне поетичний художній світ як уярмлена у знаках мови фантазія художника». Ці слова німецької дослідниці Ренати Лахман слушно акцентують роль мови у дискурсі Шульца: світ письменника виступає саме як мовна конструкція. Не події чи відображення перепетій людської долі визначають сенс і сюжет шульцівської прози, а сама мова спогадів.

Через мову, на думку дослідників, у Шульца відбувається герменевтика світу: тлумачення світу і його розуміння, чи це буде весна, чи комета, чи химерний батько. Спробуємо це пояснити на конкретному прикладі. «Цинамонові крамниці» закінчуються блискучим текстом новели «Ніч великого сезону». Вчитаймося в рядки цього шульцівського дискурсу: «часом буває, що серпень мине, а старезний пень літа народжує за звичаєм час ще далі, поганяючи з свого порохна дні-дички, дні-бур'яни, ялові та ідіотичні, докидаючи на додаток, за безцінь, дні-качани, порожні і неїстівні — білі дні, здивовані і непотрібні… Декотрі порівнюють ці дні з апокрифами, що таємно були повпихані поміж розділами великої книги року… Ах, цей старий, пожовклий любовний роман, ця велика календарна книга, що розпадається на очах! Власне те, про що ми будемо говорити, діялось саме тоді, у цьому тринадцятому, надлишковому і якби фальшивому місяці того року, і саме на тих порожніх сторінках великої книги календаря».

У даному уривку йдеться про час подій, що про них хоче повідомити автор. Уже в перших метафорах про дні, що народжуються як дички, як бур’яни, неїстивні і непотрібні, дні літа, коли власне літа вже нема (серпень закінчився!), наратор саме через мову тлумачить і інтерпретує сенс дискурсу. Символічні протилежності реального мовного дискурсу і нереальності чогось подібного у дійсності збігаються при рецепції (коли дійсністю стає мова дискурсу). І саме тому тринадцятий, нереальний і фальшивий місяць року, саме літні дні за межами літа трансформуються у пожовклий старий романс, у велику книгу календаря. Важливим є те, що події відбуваються у часі календаря, стосунок якого до реальності досить умовний. Така умовність передана образом-порівнянням: дні як апокрифи, таємно засунуті між розділами великої книги року. Сама інтерпретація подій вже ніби відбулася в образі апокрифів, її залишається лише відчитати. Апокрифи і є тлумаченням. Якщо взяти до уваги тепер символічний сенс протиставлення «апокрифи — Біблія», то інтерпретація тексту Бруно Шульца знову збагатиться новими вимірами.

Другою специфічною рисою прози Шульца є її поетичність: практично всі дослідники творчості письменника погоджуються з думкою, що за своїми художньо-естетичними властивостями слово Шульца — це поетичне, а не прозове слово. У випадку Бруно Шульца ми маємо, таким чином, справу із спробою адаптувати філософську мову та філософський стиль мислення до завдань художньої прози.

Мовною батьківщиною Шульца стає польська мова, а вихідним метатекстом — Біблія з обома її Завітами. Біблійні семантичні структури у прозі Шульца вплетені у роздуми письменника з приводу його власного дитинства, з приводу метеорологічних, геологічних, математичних, фізичних законів та відкриттів.

Літературну спадщину Бруно Шульца сьогодні складають тридцять два тексти: сімнадцять з них увійшло до збірки «Цинамонові крамниці» (1934), тринадцять становлять зміст збірки «Санаторій під клепсидрою» і ще чотири тексти, які друкувалися поза збірками — «Осінь», «Республіка мрій», «Комета», «Вітчизна». З упевненістю можна говорити про те, що це далеко не всі твори Бруно Шульца. Про те що письменник створив оповідання німецькою мовою «Die Heimkehr» (Повернення додому) і про те, що працював над романом «Месія» свідчать його листи до друзів — письменників. Але на жаль, бодай сліду цих творів, як і, можливо, багатьох ще інших, дослідникам творчості Шульца так і не вдалося відшукати.

Кожне оповідання Шульца може бути самостійним твором, вони навіть різні за жанром. «Весна», «Санаторій під Клепсидрою», наприклад, мають частково фабулярний характер. У таких текстах, як «Немрод», «Липнева ніч» переважає опис, «Друга осінь» написана як есей, «Трактат про манекени» у жанровій формі трактату.

Як правило, фабула у творах Шульца як така відсутня, сюжет будується способом нанизування міркувань та рефлексій на теми спогадів. Реальність спогадів, як і реальність їх топографії (вулиць, будинків та пейзажу Дрогобича), не викликає сумнівів у читача. Читач знаходиться на такій дистанції від подій, що ця дистанція одночасно вже ніби збігається з його власними спогадами про дитинство, дитячі уяви та мрії, побачені через призму свідомості дорослого. Важко сказати, наскільки Шульц розраховував на таке злиття горизонтів: горизонту авторської інтенції та горизонту реципієнта.

В оповіданнях збірки «Цинамонові крамниці» герой–оповідач — це ще малий хлопчик, батько якого, купець Якуб, мав свою крамницю і торгував у ній тканинами. Герой Шульца збуджено реагував на все нове, що його оточує, на всі події, які відбуваються навколо нього. З дитячою цікавістю він спостерігав за дорослими і їх діями, його увагу постійно привертають служниця Аделя, батько, усім своїм єством він реагує на природні явища, задумується над питаннями, що хвилюють суспільство.

В оповіданнях збірки «Санаторій під клепсидрою» Шульців герой уже інший: це вже не маленький несміливий хлопчик, а підліток–юнак, який дозріває, пізнаючи світ, іронізує з людей і подій, часто навіть з самого себе, скептично оцінює навколишній світ і врешті–решт старішає, набравши певного досвіду життя і позбувшись усяких ілюзій. Так ми стикаємось з вираженою на рівні сюжету міфологічною циклічністю подій. А про характер розвитку образу героя — оповідача говорять вже самі назви оповідань: «Пенсіонер», «Самотність».

Популярність Шульца особливо зросла наприкінці ХХ століття. Він став елітарним автором, його переклали майже всіма основними мовами, а у 1995 році у Львові вийшов український переклад основного корпусу текстів письменника.

У концепції Шульца спасінням у жахливому світі буденщини може бути тільки любов. Кохання до жінки — не тільки і не стільки фройдівський ерос, як це звикли тлумачити в літературознавчих розвідках, скільки дантівська сила, що рухає Сонце і зірки, сила, якою тримається всесвіт. Ця сила здатна не тільки врятувати людину, але й дарувати їй справжнє життя. Тому такими сумними є рядки про долю батька, «що не був закорінений у серці жодного жінки» і через це не міг врости у реальність, а вічно ширяв на периферії життя.

Проза Бруно Шульца стала популярною у Європі через свою універсальність: топос Дрогобича у письменника настільки загальний, що європейський читач знаходить у рядках Шульца описи власного містечка, своєї малої батьківщини, з часів між двома світовими війнами.

Дата добавления: 2015-07-16