Забезпеченість земельними ресурсами та кліматичні зміни

Динаміка землезабезпеченості і землекористування України суттєво відрізняється від глобальних тенденцій.

· В 1990 році з загальної площі в 60,4 млн. га сільськогосподарські угіддя займали 42 млн. га (майже 70 % всієї території), а землі в обробітку (рілля і багаторічні насадження) – 34,6 млн. га (57,3 %). На початок 2008 року площа сільськогосподарських угідь країни становила 41,7 млн. га (зменшення на 1 %), земель в обробітку – 33,3 млн. га (зменшення на 4 %).

· У зв’язку з депопуляційними процесами чисельність населення України скоротилася за вказаний період з 51,9 млн. осіб до 46,4 млн. осіб, тобто на 10,6 %, що збільшило показник душової землезабезпеченості. Площа земель в обробітку в розрахунку на одну особу збільшилася з 0,67 га до 0,72 гектарів. Таким чином, наразі по показнику душової землезабезпеченості України тричі перевищує середньосвітовий показник.

· Темпи вибуття продуктивних земель уповільнюються і це дозволяє вважати, що у 2020 році в Україні площа земель в обробітку буде не менше 32,5 млн. гектарів. Демографічні прогнози оцінюють ймовірну чисельність населення країни на цю дату в 43 млн. осіб. Отже у 2020 році площа земель в обробітку на одну особу буде становити 0,75 га, що буде більше середньосвітового показника у 3,5 рази.

· Трансформаційна криза суттєво зменшила обсяги сільськогосподарського виробництва в Україні. В 2007 році на одиницю площі продуктивних земель вироблялося продукції сільського господарства на 37 %, а на душу населення на 32 % менше, ніж у 1990 році. Але, починаючи з 2000 року в Україні діє тенденція зростання обсягів сільськогосподарського виробництва, темпи якої останнім часом прискорилися.

Висхідний післякризовий розвиток сільськогосподарського виробництва дозволяє прогнозувати зростання обсягів виробництва сільськогосподарської продукції зі швидкістю 3-3,5 % щорічно. Підтримування такого темпу приросту дасть можливість до 2020 року повністю подолати негативні наслідки трансформаційної кризи і вийти на рівень 1990 року. Це буде означати зростання погектарного розміру аграрного виробництва на 50 % і його душового розміру на 57 % порівняно з рівнем, що очікується у 2008 році.

Найважливішими завданнями агропромислового виробництва є забезпечення населення країни продовольством на рівні науковообгрунтованих норм харчування, збільшення експортного потенціалу, зростання його конкурентоспроможності що передбачає:

- збільшення у 2020 році виробництва зерна до 80 млн. т, насіння олійних культур – до 18 млн. т, цукрових буряків (фабричних) – 25 млн. т, картоплі – 18 млн. т, овочів і баштанних – 10 млн. т, плодів і ягід – 6 млн. т, молока – 26 млн. т, м’яса (в живій масі) – 7,13 млн. т, яєць -17,2 млрд. шт. і вовни – 13 тис. тонн;

- підвищення доходності агропромислового виробництва за рахунок більш ефективного використання природного і економічного потенціалу галузі, генофонду сільськогосподарських культур і тварин, матеріальних, фінансових і трудових ресурсів;

- створення власної сировинної бази для розвитку біоенергетики та інших нетрадиційних джерел енергії, зменшивши залежність сільського господарства від зовнішніх факторів забезпечення пальним;

- прискорення розвитку органічного землеробства з метою збільшення виробництва екологічно чистої продукції і впровадження No-till та інших інноваційних технологій;

- доведення обсягів експорту зерна до 21,7 млн. т, м’яса – 1,26 млн. т, молока – 5,4 млн. тонн.

Для виробництва таких обсягів продукції України має сприятливі природно-економічні умови, значні площі зрошуваних та осушених земель, достатні площі родючих сільськогосподарських угідь й реальні можливості для цього, за умови технічного та технологічного забезпечення галузей.

Потенціал сільського господарства

Сільське господарство безпосередньо взаємодіє з природними ресурсами і належить до найбільш кліматично чутливих галузей. Глобальні зміни клімату впливатимуть на Європейське сільське господарство з певними наслідками для виробництва продовольства і сировини. Зокрема, незрошуване сільське господарство у багатьох європейських регіонах стане менш життєвим. Сценарії для Європи показують, що потепління над Північною Європою буде вищим від середнього потепління у зимові місяці, а над Південною Європою – у літні.

Відповідно, у південній Європі прогнозується зменшення доступності води і посівних площ приблизно на 20 % при підвищенні середньої загальносвітової температури на 2^оС. Регіони, які вже відчувають нестачу води, зіткнуться з серйозними проблемами і зростаючими витратами.

Вразливість сільського господарства України до змін клімату об’єктивно визначається географічним розміщенням значних масивів високопродуктивних сільськогосподарських земель у посушливих і навіть дуже посушливих степових районах. Нестабільність урожайності і обсягів зернового виробництва значною мірою пов‘язана також з тим, що цей сектор тяжіє до південно-східних регіонів, наближених до портової інфраструктури експорту. В останні роки флуктуації на зерновому ринку України досягали рівнів вищих, ніж економічно і практично можна було перекрити політикою буферних запасів, наслідком чого була дестабілізація цін, сільськогосподарських доходів, зовнішньої і внутрішньої торгівлі. В той же час, у ході аграрних трансформацій потенціал зрошуваного землеробства на півдні України значною мірою був втрачений.

Результати кількісної оцінки просторового потенціалу вирощування озимої пшениці в Україні демонструють суттєве зменшення урожайності і сприятливих територій вирощування для 2080-х років порівняно з сучасними умовами, зокрема, у південно-східній частині України, а також поліських регіонах. В цілому варто відмітити північно-західний напрям зміщення зон сприятливого вирощування озимої пшениці.

Агреговані процентні зміни потенціалу вирощування озимої пшениці для трьох кліматичних проекцій HadCM3, CSIRO і CGCM2 показують зменшення площ придатних земель та рівнів досяжної урожайності практично у всіх природно-сільськогосподарських зонах України. Відповідно, в цілому по Україні потенційні втрати обсягів виробництва озимої пшениці можуть складати -12 % -17,8 % і 8,6 %. Найбільш сильні негативні наслідки – зменшення площ придатних земель на 6,6 % і урожайності на 19,8 % – прогнозується для зони Степу відповідно до кліматичної проекції CSIRO. Як наслідок, валові збори пшениці у цій зоні можуть скоротитися до 25 %.

Розрахунки також показують, що при просторовій оптимізації набору вирощуваних сільськогосподарських культур існують певні резерви зменшення негативних наслідків змін клімату для сукупного потенціалу сільського господарства. Водночас, ці резерви незначні і стосуються головним чином зони Полісся.

Вплив кліматичних змін на потенціал сільського господарства України є ймовірним і може мати негативні та відчутні ефекти, що визначає необхідність формування політики пристосування сільського господарства України до змін клімату і врахування їх можливих негативних наслідків при розробці державних програм, пов'язаних з довгостроковим розвитком сільського господарства.

Найбільш сильні негативні наслідки змін клімату, а відтак найбільша потреба у розробці регіональних заходів адаптації, можуть очікуватись у зоні Степу, де за період 2000-2006 роки вироблялось в середньому 37 % валової продукції сільського господарства. На противагу цьому, центральні, північні і західні території України, ймовірно, будуть менш уразливими до довгострокових змін клімату і можуть відігравати більш важливу сільськогосподарську роль у майбутньому. В цілому, з позицій ефективної регіональної взаємокомпенсації доцільним є підтримання територіального балансу обсягів товарного сільськогосподарського виробництва.

Для стабілізації сільського господарства у посушливих південно-східних територіях України в умовах можливих негативних наслідків змін клімату принципове значення має розвиток стратегій ефективного зрошуваного землеробства. Наразі ці регіони не підтримуються систематично, а реакція держави на наслідки посух типово є сезонною і пасивно-реактивною – практично щорічні збитки виробників намагаються відшкодувати фінансовими компенсаціями. В той же час, усталена система державної підтримки, спрямована на інноваційне відновлення вторинних зрошувальних мереж може відповідати інтересам багатьох нових землекористувачів, суспільства в цілому.

Вплив кліматичних змін на сільське господарство

Дані спостережень метеорологічної мережі України свідчать про підвищення середньорічної температури повітря, зміну термінів утворення і тривалості залягання стійкого сніжного покриву, зміну тривалості сезонів і характер перезимівлі зимуючих сільгоспкультур, поступове зростання тепло забезпечення вегетаційного періоду, збільшення кількості і інтенсивності несприятливих метеорологічних явищ.

За останні 10 років середньорічна температура повітря підвищилася на 0,3-0,6^о (при цьому менше в Степу і більше на Поліссі), майже досягнувши величини перевищення за минулі 100 років – тоді вона становила 0,7^о. Найбільш помітне потепління спостерігається у зимові місяці (у січні – на 1,5-2,5^о, лютому 1-2^о порівняно з кліматичною нормою); поступово підвищується температура літніх місяців.

Сформована тенденція підвищення температури повітря в березні-квітні та збереження і навіть деяке зниження її в травні призводить до несприятливих наслідків для аграрного виробництва – посів ярових культур у дуже ранній термін з метою максимального використання вологи в ґрунті та досить часті пізні заморозки у травні (найбільш уразливими виявляються степові та лісостепові регіони) затягують період посів-сходи та загалом призводять до масового й істотного ушкодження ранніх посівів (2000, 2004 рр.)

Потепління супроводжується такими явищами, як прохолоднішими стали листопад і грудень, зменшення кількості опадів у холодний період, що створює загрозу сприятливій перезимівлі озимих культур. За останнє десятиліття кількість опадів у зимові місяці скоротилася до 30 %. Разом з тим істотне збільшення опадів спостерігається у вересні та жовтні.

Довідково. За оцінками експертів, до середини 21 століття середня річна температура повітря у порівнянні з нинішнім часом підвищиться ще на 1,8^о. Відтак, може змінитися агрокліматичне зонування території країни, що вимагатиме реалізації стратегії адаптації сільського господарства країни до погодно-кліматичних умов, що формуватимуться. За кліматичними сценаріями, через 30 років теплозабезпечення культур у північній частині країни може досягти або перевищити нинішній рівень теплозабезпечення південної частини.

Це дозволить у північних регіонах без обмежень вирощувати кукурудзу на зерно, соняшник та інші теплолюбові сільгоспкультури. Біокліматичний потенціал північних регіонів України буде збільшуватися, а, отже, зростатиме його сільськогосподарська роль.

В зв’язку з очікуваними змінами клімату біокліматичний потенціал північно-західних регіонів буде зростати, а отже, зростатиме його сільськогосподарська роль і вартість земельних ресурсів. Тому фактор зміни біокліматичного потенціалу агросистем обов’язково повинен бути врахований при зональному розміщенні виробництва сільськогосподарської продукції.

Для стабілізації сільського господарства у посушливих південно-східних регіонах України, в умовах можливих негативних наслідків змін клімату, принципове значення має розробка і запровадження вологозберігаючих технологій обробітку грунту (поверхневий та нульовий обробіток), створення більш посухостійких сортів та гібридів, реструктизація виробництва на користь культур більш стійких до дії посухи, а також прискорений розвиток зрошувального землеробства. Наразі ці регіони не підтримуються систематично, а реакція держави на наслідки посух типово є сезонною і пасивно-реактивною – практично щорічні збитки виробників намагаються відшкодувати фінансовими компенсаціями. В той же час, установлена система державної підтримки, спрямована на інноваційне відновлення вторинних зрошувальних мереж може відповідати інтересам багатьох нових землекористувачів, суспільства в цілому.

Нераціональне використання земельних ресурсів формує значні диспропорції:

посилення масштабної деградації сільськогосподарських угідь, погіршення їх якісного стану, яке призводитиме до зниження продуктивності угідь, зниження обсягів і ефективності виробництва сільськогосподарської продукції;

- сформовані нестійкі агроландшафти матимуть обмежений потенціал асиміляції забруднень, самовідновлення, що позначатиметься на якісних параметрах сільськогосподарського виробництва і середовища проживання сільського населення;

- збільшуватиметься обсяг еколого - економічного збитку через ерозію ґрунтів. За оцінками, вже нині цей еколого - економічний збиток (від втрати ґрунту, зниження урожайності сільськогосподарських культур, погіршення навколишнього природного середовища) перевищує 10 млрд. доларів США;

Дата добавления: 2015-11-14