Судова практика з питань розкриття банківської таємниці 16 страница

Стаття 361 ККУ. Несанкціоноване втручання в робо­ту електронно-обчислювальних машин (комп’ютерів), автоматизованих систем, комп’ютерних мереж чи ме­реж електрозв’язку

1. Несанкціоноване втручання в роботу електронно-об­числювальних машин (комп’ютерів), автоматизованих сис­тем, комп’ютерних мереж чи мереж електрозв’язку, що при­звело до витоку, втрати, підробки, блокування інформації, спотворення процесу обробки інформації або до порушення встановленого порядку її маршрутизації, — карається штра­фом від шестисот до тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або обмеженням волі на строк від двох до п’яти років, або позбавленням волі на строк до трьох років, з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до двох років або без такого та з конфіскацією програмних та технічних засобів, за допо­могою яких було вчинено несанкціоноване втручання, які є власністю винної особи.

2. Ті самі дії, вчинені повторно або за попередньою змовою групою осіб, або якщо вони заподіяли значну шкоду, — кара­ються позбавленням волі на строк від трьох до шести років з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися пев­ною діяльністю на строк до трьох років та з конфіскацією про­грамних та технічних засобів, за допомогою яких було вчине­но несанкціоноване втручання, які є власністю винної особи.

Примітка. Значна шкода полягає у заподіянні матеріаль­них збитків, які в сто і більше разів перевищує неоподатко­вуваний мінімум доходів громадян.

Стаття 361-2 ККУ. Несанкціоновані збут або розпо­всюдження інформації з обмеженим доступом, яка збе­рігається в електронно-обчислювальних машинах (ком­п’ютерах), автоматизованих системах, комп’ютерних мережах або на носіях такої інформації

1. Несанкціоновані збут або розповсюдження інформації з обмеженим доступом, яка зберігається в електронно-об­числювальних машинах (комп’ютерах), автоматизованих системах, комп’ютерних мережах або на носіях такої інфор­мації, створеної та захищеної відповідно до чинного законо­давства, — караються штрафом від п’ятисот до тисячі неопо­датковуваних мінімумів доходів громадян або позбавленням волі на строк до двох років з конфіскацією програмних або технічних засобів, за допомогою яких було здійснено не­санкціоновані збут або розповсюдження інформації з обме­женим доступом, які є власністю винної особи.

2. Ті самі дії, вчинені повторно або за попередньою змовою групою осіб, або якщо вони заподіяли значну шкоду, — ка­раються позбавленням волі на строк від двох до п’яти років з конфіскацією програмних або технічних засобів, за допомогою яких було здійснено несанкціоновані збут або розповсюдження інформації з обмеженим доступом, які є власністю винної особи.

Предметом складу цього злочину є відомості, що віднесе­ні до банківської таємниці, які, у свою чергу, мають оциф­рований вигляд і знаходяться у пам’яті комп’ютера чи на зовнішніх запам’ятовуючих пристроях (наприклад, лазерні диски, дискети, ивВ флеш накопичувані).

Незаконне розповсюдження, збут відомостей, що ста­новлять банківську таємницю, вчинені за допомогою комп’ютера, характеризується умисною формою вини (пря­мий умисел), корисливими мотивами, іншою особистою зацікавленістю, метою — розголошення або незаконне ви­користання відомостей, що становлять комерційну або бан­ківську таємницю.

Суб’єкт — як особа, що не має доступу до відомостей, які становлять таємницю (незаконне одержання), так і на­впаки, суб’єктом розголошення банківської таємниці може бути тільки особа, якій таємниця довірена по службі, роботі, у розпорядженні якої перебували документи, предмети, що містять відомості, віднесені до банківської таємниці.

Стаття 362 ККУ. Н есанкціоновані дії з інформаці­єю, яка оброблюється в електронно-обчислювальних машинах (комп’ютерах), автоматизованих систе­мах, комп’ютерних мережах або зберігається на но­сіях такої інформації, вчинені особою, яка має право доступу до неї

1. Несанкціоновані зміна, знищення або блокування ін­формації, яка оброблюється в електронно-обчислюваль­них машинах (комп’ютерах), автоматизованих системах чи комп’ютерних мережах або зберігається на носіях такої ін­формації, вчинені особою, яка має право доступу до неї, — караються штрафом від шестисот до тисячі неоподатковува­них мінімумів доходів громадян або виправними роботами на строк до двох років з конфіскацією програмних або тех­нічних засобів, за допомогою яких було вчинено несанкці­оновані зміна, знищення або блокування інформації, які є власністю винної особи.

2. Несанкціоновані перехоплення або копіювання ін­формації, яка оброблюється в електронно-обчислюваль­них машинах (комп’ютерах), автоматизованих системах, комп’ютерних мережах або зберігається на носіях такої ін­формації, якщо це призвело до її витоку, вчинені особою, яка має право доступу до такої інформації, — караються позбав­ленням волі на строк до трьох років з позбавленням права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю на той самий строк та з конфіскацією програмних чи технічних засобів, за допомогою яких було здійснено несанкціоновані перехоплення або копіювання інформації, які є власністю винної особи.

3. Дії, передбачені частиною першою або другою цієї статті, вчинені повторно або за попередньою змовою гру­пою осіб, або якщо вони заподіяли значну шкоду, — кара­ються позбавленням волі на строк від трьох до шести років з позбавленням права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю на строк до трьох років та з конфіскацією програмних або технічних засобів, за допомогою яких було здійснено несанкціоновані дії з інформацією, які є власністю винної особи.

Стаття 363 ККУ. Порушення правил експлуатації електронно-обчислювальних машин (комп’ютерів), ав­томатизованих систем, комп’ютерних мереж чи мереж електрозв’язку або порядку чи правил захисту інформа­ції, яка в них оброблюється

Порушення правил експлуатації електронно-обчислю­вальних машин (комп’ютерів), автоматизованих систем, комп’ютерних мереж чи мереж електрозв’язку або поряд­ку чи правил захисту інформації, яка в них оброблюється, якщо це заподіяло значну шкоду, вчинені особою, яка відпо­відає за їх експлуатацію, — караються штрафом від п’ятисот до тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або обмеженням волі на строк до трьох років з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльніс­тю на той самий строк.

Стаття 363-1 ККУ. Перешкоджання роботі елек­тронно-обчислювальних машин (комп’ютерів), авто­матизованих систем, комп’ютерних мереж чи мереж електрозв’язку шляхом масового розповсюдження повідо­млень електрозв’язку

1. Умисне масове розповсюдження повідомлень електрозв’язку, здійснене без попередньої згоди адреса­тів, що призвело до порушення або припинення роботи електронно-обчислювальних машин (комп’ютерів), ав­томатизованих систем, комп’ютерних мереж чи мереж електрозв’язку, — карається штрафом від п’ятисот до тися­чі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або обме­женням волі на строк до трьох років.

2. Ті самі дії, вчинені повторно або за попередньою змо­вою групою осіб, якщо вони заподіяли значну шкоду, — ка­раються обмеженням волі на строк до п’яти років або по­збавленням волі на той самий строк, з позбавленням права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю на строк до трьох років та з конфіскацією програмних або тех­нічних засобів, за допомогою яких було здійснено масове розповсюдження повідомлень електрозв’язку, які е власніс­тю винної особи.

8.3. Цивільно-правова відповідальність у сфері обігу банківської таємниці

Цивільно-правова відповідальність настає за порушення договірних зобов’язань майнового характеру або за заподі­яння майнової чи немайнової (моральної) шкоди, тобто за скоєння цивільно-правового делікту, і може виражатись у позбавленні правопорушника певних благ матеріального ха­рактеру, у зміні невиконаного обов’язку новим, у приєднан­ні до невиконаного обов’язку нового, додаткового.

Під час розгляду позову про захист прав власника інфор­мації з обмеженим доступом, зокрема і банківської таємни­ці, в цивільному судочинстві потерпілий вправі викорис­товувати практично всі основні способи захисту цивільних прав, передбачені у ст. 16 ЦК України, в тому числі вима­гати визнання права; припинення дій, які порушують право чи створюють загрозу його порушення; визнання правочину недійсним; відновлення становища, яке існувало до пору­шення; примусове виконання обов’язку в натурі; визнання недійсним акта органу державної влади чи органу місцевого самоврядування, відновлення права; відшкодування збит­ків; відшкодування (компенсації) моральної шкоди; іншими способами, передбаченими законом.

Важливою гарантією реалізації та захисту прав власника банківської таємниці є те, що після використання всіх наці­ональних засобів правового захисту учасник інформаційних цивільних відносин може звертатися за захистом своїх прав і свобод до міжнародних судових установ, наприклад, до Єв­ропейського суду з прав людини.

У статті 19 ЦК України вказані дії, які охоплюються по­няттям «самозахист цивільних прав» і є одним із способів за­хисту цивільних прав. Під самозахистом розуміється засто­сування особою засобів протидії, які не заборонені законом та не суперечать моральним засадам суспільства.

Можливість застосування у договорах і угодах між банком і клієнтом застережень щодо збереження банківської таємни­ці та відповідальності за її розголошення передбачена части­ною першою статті 61 Закону України «Про банки і банків­ську діяльність». Зі змісту статті вбачається, що банк і клієнт можуть передбачити відповідні застереження щодо збережен­ня банківської таємниці як в окремій угоді, укладеній між клієнтом і банком, так і окремим положенням в будь-якому іншому договорі, що між ними укладається (договір про роз­рахунково-касове обслуговування, кредитний договір тощо).

Застереження щодо збереження банківської таємниці, які банк і клієнт можуть передбачити в укладеному між ними договорі можуть носити технічний, організаційний та інший характер. Закон не обмежує сторін у праві на обумовлення тих чи інших застережень. Крім цього, сторони договору мо­жуть передбачити і додаткові заходи відповідальності (ци­вільно-правові санкції) за порушення як додатково встанов­лених застережень, так і за порушення банком обов’язків по додержанню правового режиму банківської таємниці, вста­новлених законодавством.

Серед цивільно-правових санкцій, які можуть бути пе­редбачені сторонами в укладеному договорі таким, що відпо­відає характеру охоронюваних правовідносин є неустойка, передбачена статтею 549 Цивільного кодексу України. Не­устойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов’язання. Штрафом є неустойка, що обчис­люється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов’язання. Пенею є неустойка, що обчислю­ється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошово­го зобов’язання за кожен день прострочення виконання.

Застосування з метою забезпечення виконання зобов’язан­ня по збереженню банківської таємниці пені є малоймовірним.

У разі розголошення банком відомостей, що становлять банківську таємницю, клієнт має право вимагати від банку відшкодування завданих збитків та моральної шкоди (ч. 2 ст. 1076 ЦК).

Особа, якій завдано збитків у результаті порушення її ци­вільного права, має право на їх відшкодування.

Збитками є:

1) втрати, яких особа зазнала у зв’язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки);

2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичай­них обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо догово­ром або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі.

Якщо особа, яка порушила право, одержала у зв’язку з цим доходи, то розмір упущеної вигоди, що має відшкодову­ватися особі, право якої порушено, не може бути меншим від доходів, одержаних особою, яка порушила право.

На вимогу особи, якій завдано шкоди, та відповідно до обставин справи майнова шкода може бути відшкодована і в інший спосіб, зокрема, шкода, завдана майну, може від­шкодовуватися в натурі (передання речі того ж роду та тієї ж якості, полагодження пошкодженої речі тощо).

Особа має право на відшкодування моральної шкоди, за­вданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода, яка може бути завдана унаслідок порушення режиму банків­ської таємниці, полягає:

- у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв’язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, чле­нів її сім’ї чи близьких родичів;

- у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ді­лової репутації фізичної або юридичної особи.

Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим май­ном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характе­ру правопорушення, глибини фізичних та душевних страж­дань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка за­вдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшко­дування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов’язана з розмі­ром цього відшкодування. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.

У випадку відсутності угоди між клієнтом і банком з при­воду захисту банківської таємниці, банк буде нести відпові­дальність за невиконання ним зобов’язань, покладених на банк статтями 60—62 Закону України «Про банки і банків­ську діяльність».

Відповідальність за розголошення банківської таємниці несе не тільки банк, але й державні органи. Приватні особи та організації, які при виконанні своїх функцій або надан­ні послуг банку безпосередньо чи опосередковано отримали конфіденційну інформацію, зобов’язані не розголошувати цю інформацію і не використовувати її на свою користь чи на користь третіх осіб.

У разі заподіяння банку чи його клієнту збитків шляхом витоку інформації про банки та їх клієнтів з органів, які упо­вноважені здійснювати банківський нагляд, збитки відшко­довуються винними органами.

Таким чином, враховуючи досить широкий спектр ци­вільно-правових засобів захисту правового режиму бан­ківської таємниці, цивільне законодавство, на відміну від інших галузей, дозволяє, за незначними виключеннями, на­лежним чином захистити інтереси клієнта у сфері захисту банківської таємниці.

8.4. Фінансово-правова відповідальність

за порушення режиму банківської таємниці

Підставою виникнення фінансово-правової юридичної відповідальності є прийняття уповноваженим органом від імені держави акту індивідуального застосування про на­кладення на правопорушника фінансових стягнень. Фінан­сове законодавство чітко визначає ті органи, що мають право застосовувати фінансові санкції до правопорушників. Ними є Національний банк України, Державна податкова служ­ба України, Державна митна служба України, Контрольно- ревізійна служба України, а також інші органи. Порядок прийняття рішень державними органами регламентується нормативними актами, якими визначаються підстави при­йняття рішень, а також регулюється процедура проведення перевірок додержання фінансової дисципліни, встановлю­ються терміни прийняття рішень, їх оскарження, інші про­цесуальні норми.

Положення про застосування Національним банком Укра­їни заходів впливу за порушення банківського законодавства, затверджене постановою Національного банку України № 369 від 28.08.2001 року, передбачає, що Національний банк за­стосовує до банків заходи впливу, до яких належать:

а) письмове застереження щодо припинення порушення та вжиття необхідних заходів для виправлення ситу­ації, зменшення невиправданих витрат банку, обме­ження невиправдано високих процентних виплат за залученими коштами, зменшення чи відчуження не­ефективних інвестицій;

б) скликання загальних зборів учасників, спостережної ради банку, правління (ради директорів) банку для при­йняття програми фінансового оздоровлення або плану реорганізації банку;

в) укладення письмової угоди з банком, за якою банк чи визначена угодою особа зобов’язується вжити заходів для усунення порушень, поліпшення фінансового стану банку тощо;

г) розпорядження щодо зупинення виплати дивідендів чи розподілу капіталу в будь-якій іншій формі;

ґ) розпорядження щодо встановлення для банку підвище­них економічних нормативів;

д) розпорядження щодо підвищення резервів на покриття можливих збитків за кредитами та іншими активами.

е) розпорядження щодо обмеження, зупинення чи припи­нення здійснення окремих видів здійснюваних банком операцій з високим рівнем ризику;

є) розпорядження щодо заборони надавати бланкові кредити;

ж) розпорядження щодо накладання штрафів на:

- керівників банків у розмірі до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян,

- банки в розмірі не більше одного відсотка від суми за­реєстрованого статутного фонду;

з) розпорядження щодо тимчасової, до усунення порушен­ня, заборони власнику істотної участі в банку, викорис­товувати право голосу придбаних акцій (часток/паїв) у разі грубого чи систематичного порушення ним вимог Закону про банки і банківську діяльність або норматив­но-правових актів Національного банку;

и) розпорядження щодо тимчасового, до усунення пору­шення, відсторонення посадової особи банку від поса­ди у разі грубого чи систематичного порушення цією особою вимог Закону про банки і банківську діяль­ність або нормативно-правових актів Національного банку;

і) розпорядження щодо примусової реорганізації банку; ї) розпорядження щодо призначення тимчасової адміні­страції;

й) відкликання банківської ліцензії та ініціювання проце­дури ліквідації банку.

Національний банк надсилає територіальному управлін­ню за місцезнаходженням філії іноземного банку копії при­йнятих рішень про застосування заходів впливу до цієї філії.

Національний банк має право накладати на банки штра­фи в розмірі не більше ніж один відсоток від суми зареєстро­ваного статутного фонду в разі допущення ними порушень, зокрема таких:

- порушення порядку, строків ітехнології вико­нання операцій, що встановлені нормативно- правовими актами Національного банку;

- неподання документів на письмову вимогу вповноважених працівників Національного банку, а та­кож приховування рахунків, документів, активів тощо;

- подання недостовірної інформації або звітності, а також неподання або несвоєчасне їх подання;

- невиправлення звітності в порядку, установленому Наці­ональним банком,

- недотримання банком нормативу обов’язкового резерву­вання протягом календарного року;

- порушення економічних нормативів регулювання діяль­ності банків;

- невиконання (неналежне виконання) вимог банківського законодавства, нормативно-правових актів Національного банку із за­побігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом;

- порушення вимог нормативно-правових актів Національ­ного банку щодо залучення коштів на умовах субордино- ваного боргу до капіталу банку та дострокового його по­гашення;

- недотримання банком розміру резервування коштів за за­лученими уповноваженим банком депозитами і кредита­ми (позиками) в іноземній валюті від нерезидентів. Штраф за порушення порядку, строків і технології вико­нання операцій, що встановлені нормативно-правовими ак­тами Національного банку, накладається на банки:

- за перше порушення протягом календарного року — у розмірі 0,01 відсотка від суми зареєстрованого статутно­го фонду банку (також може застосовуватися письмове застереження щодо потреби усунунення допущеного по­рушення);

- за друге однотипне порушення протягом календарного року — у розмірі 0,05 відсотка від суми зареєстрованого статутного фонду банку;

- за третє і подальші однотипні порушення протягом ка­лендарного року — у розмірі 0,1 відсотка від суми зареє­строваного статутного фонду банку.

Загальна сума штрафів за однотипні порушення поряд­ку, строків і технології виконання банківських операцій, що встановлені нормативно-правовими актами Національного банку, що нарахована за місяць (у якому допущені порушен­

ня), не може становити більше ніж один відсоток від суми зареєстрованого статутного фонду банку.

Штраф за неподання документів на письмову вимогу впо­вноважених працівників Національного банку, а також при­ховування рахунків, документів, активів тощо накладається на банки:

- за перше порушення протягом календарного року — у розмірі 0,05 відсотка від суми зареєстрованого статутного фонду банку;

- за друге і подальші порушення протягом календарного року — у розмірі 0,1 відсотка від суми зареєстрованого статутного фонду банку.

Загальна сума штрафів за неподання документів на пись­мову вимогу вповноважених працівників Національного банку, а також приховування рахунків, документів, активів тощо, що нарахована за місяць (в якому допущені порушен­ня), не може становити більше ніж один відсоток від суми зареєстрованого статутного фонду.

Штраф за подання недостовірної інформації або звітності, а також неподання або несвоєчасне їх подання накладається на банки:

- за перше порушення протягом календарного року — у розмірі 0,01 відсотка від суми зареєстрованого статутного фонду банку;

- за друге порушення протягом календарного року — у роз­мірі 0,02 відсотка від суми зареєстрованого статутного фонду банку;

- за третє і подальші порушення протягом календарного року — у розмірі 0,05 відсотка від суми зареєстрованого статутного фонду банку.

Загальна сума штрафів (нарахована за місяць, у якому допущені порушення) за подання недостовірної інформації або звітності, а також неподання або несвоєчасне їх подання, не може становити більше ніж один відсоток від суми зареє­строваного статутного фонду банку.

Штраф за невиправлення звітності в порядку, встановле­ному Національним банком, накладається на банки:

- за перше порушення протягом календарного року — у розмірі 0,03 відсотка від суми зареєстрованого статутного фонду банку;

- за друге і подальші порушення протягом календарного року — у розмірі 0,05 відсотка від суми зареєстрованого статутного фонду банку.

Загальна сума штрафів за невиправлення звітності у по­рядку, встановленому Національним банком, що нарахова­на за місяць (у якому допущені порушення), не може ста­новити більше ніж один відсоток від суми зареєстрованого статутного фонду.

Штраф за невиконання (неналежне виконання) банками вимог банківського законодавства, нормативно-правових актів Національного банку із запобігання та протидії легалі­зації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, накладається на банки за кожне порушення в розмірі 0,01 відсотка від суми зареєстрованого статутного фонду банку.

Загальна сума штрафів за однотипні порушення, виявле­ні перевіркою, не може становити більше ніж 1 відсоток від суми зареєстрованого статутного фонду.

Рішення про накладення штрафів на банки приймає Комі­сія Національного банку або Комісія Національного банку при територіальному управлінні (у межах повноважень, визначе­них відповідним рішенням Комісії Національного банку).

Рішення Комісії Національного банку (Комісії Національ­ного банку при територіальному управлінні) про накладення штрафу на банк має містити перелік виявлених порушень з посиланням на нормативно-правові акти Національного бан­ку та документи, що підтверджують факт порушення.

Рішення Комісії Національного банку про накладення штрафу на банк надсилається відповідному територіально­му управлінню Національного банку не пізніше наступного робочого дня після його прийняття.

Положення про застосування Національним банком України санкцій за порушення законодавства з питань запо­бігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одер­жаних злочинним шляхом, або фінансуванню тероризму, затверджене Постановою Правління Національного банку України 15.06.2011 р. № 192 встановлює процедуру засто­сування Національним банком України за невиконання (не­належне виконання) вимог (далі — порушення) Закону та/ або нормативно-правових актів Національного банку Укра­їни, що регулюють діяльність (здійснення сукупності чи окремих заходів) у сфері запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванню тероризму (далі — нормативно-правові акти), до банків, філій іноземних банків (далі — банки) санкцій та/ або пред’явлення їм вимог щодо виконання [усунення та/або здійснення заходів, необхідних для недопущення в подаль­шій діяльності порушень (далі — усунення порушень)] ви- мог законодавства, що регулює відносини у сфері запобіган­ня та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванню тероризму.

Національний банк за порушення банком Закону та/ або нормативно-правових актів адекватно вчиненим пору­шенням може застосувати до банку передбачені статтею 23 Закону України «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванню тероризму» санкції, до яких належать:

а) накладання штрафу на банк у встановленому Законом розмірі;

б) обмеження, тимчасове припинення дії чи анулювання ліцензії або іншого спеціального дозволу на право про­вадження певних видів діяльності;

в) тимчасове відсторонення посадової особи банку від посади. Національний банк застосовує санкції до банків не пізні­ше шести місяців з дня виявлення порушення Закону та/або нормативно-правових актів на підставі результатів (матеріа­лів) перевірок діяльності банків та/або безвиїзного нагляду з питань фінансового моніторингу.

Днем виявлення порушення Закону та/або нормативно- правових актів (далі — день виявлення) є дата складення:

- довідки про перевірку банку — юридичної особи, у якій зафіксовані факти порушень, вчинені банком — юридич­ною особою та відокремленими підрозділами банку (ді­яльність яких була об’єктом перевірки);

- довідки про перевірку філії іноземного банку;

- довідки про перевірку відокремленого підрозділу бан­ку, якщо діяльність банку — юридичної особи не була об’єктом перевірки;

- акта про результати безвиїзного нагляду з питань фінан­сового моніторингу.

Рішення про застосування санкцій до банків приймає Правління Національного банку, Комісія Національного банку України з питань нагляду та регулювання діяльнос­ті банків (далі — Комісія Національного банку) або Комі­сія з питань нагляду та регулювання діяльності банків при територіальному управлінні Національного банку України (далі — Комісія при територіальному управлінні) (далі — уповноважений орган Національного банку) відповідно до Положення № 192.

Національний банк має право вимагати від банків вико­нання (усунення порушень) вимог законодавства, що регу­лює відносини у сфері запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванню тероризму, шляхом направлення банку листа з відповідною вимогою (далі — письмова вимога).

Письмова вимога складається на бланку Національного банку (територіального управління Національного банку). У письмовій вимозі зазначаються назва документа «Письмова вимога», повне найменування банку та поштова адреса бан­ку — юридичної особи (філії іноземного банку), якому (якій) вона надсилається, указується на вчинені банком порушен­ня та за потреби зазначається про необхідність вжиття бан­ком у визначені Національним банком строки конкретних заходів з метою усунення порушень.

Банк зобов’язаний (у разі визначення Національним бан­ком строків для вжиття банком відповідних заходів) подати Національному банку не пізніше п’яти робочих днів з дня:

- отримання письмової вимоги — план заходів, які він зобов’язується в установлені Національним банком стро­ки вжити для усунення порушень (далі — план усунення порушень);

- спливу строку, визначеного в письмовій вимозі, — звіт про виконання плану усунення порушень та документи, що підтверджують їх усунення.

Національний банк має право протягом одного місяця з дня отримання плану усунення порушень надати пропозиції та зауваження до нього, які є обов’язковими для врахування банком.

Національний банк незалежно від притягнення до адміні­стративної відповідальності посадових осіб банку або інших осіб, винних у вчиненні порушень Закону та/або норматив­но-правових актів, має право застосувати до банку санкції.

Національний банк адекватно вчиненому порушенню може накласти на банк за порушення банком Закону та/або нормативно-правових актів штрафу розмірах, передбачених частиною третьою статті 23 Закону України від «Про запо­бігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одер­жаних злочинним шляхом, або фінансуванню тероризму». У разі вчинення банком двох і більше передбачених частиною третьою статті 23 Закону порушень штраф на банк наклада­ється в межах санкції, встановленої за більш суворе пору­шення з числа вчинених.

Повторне (протягом року) порушення банком Закону та/ або нормативно-правових актів (далі — повторне порушен­ня) тягне за собою накладення на банк штрафу в розмірі до 3000 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Дата добавления: 2015-11-14