Судова практика з питань розкриття банківської таємниці 12 страница

д) проведення яких зупинено у зв’язку з тим, що їх учасни­ками або вигодоодержувачами є особи, які включені до переліку осіб, пов’язаних із здійсненням терористичної діяльності або до яких застосовані міжнародні санкції, — невідкладно у день зупинення фінансової операції;

е) проведення яких було зупинено за рішенням Спеціально уповноваженого органу, прийнятим з метою зупинення видаткових фінансових операцій, — у день отримання відповідних первинних документів щодо проведення та­ких фінансових операцій;

є) проведення прибуткових фінансових операцій за рахун­ком, щодо якого прийнято рішення Спеціально уповно­важеного органу про зупинення видаткових фінансових операцій, — невідкладно, але не пізніше 12 години на­ступного робочого дня після проведення прибуткової фі­нансової операції;

ж) проведення яких було зупинено за дорученням Спеціаль­но уповноваженого органу, прийнятим з метою виконан­ня запиту уповноваженого органу іноземної держави, — невідкладно у день зупинення фінансової операції;

з) стосовно яких отримано доручення Спеціально уповно­важеного органу, прийняте з метою виконання запиту уповноваженого органу іноземної держави про забезпе­чення моніторингу, — невідкладно, але не пізніше 12 го­дини наступного робочого дня;

и) стосовно яких отримано від Спеціально уповноваженого органу запит про подання інформації щодо відстеження (моніторингу) фінансових операцій:

- протягом одного робочого дня, але не пізніше наступно­го робочого дня після проведення фінансової операції;

- не пізніше десятого робочого дня з дати отримання за­питу про фінансові операції, здійснені до отримання залиту Спеціально уповноваженого органу.

Банк — юридична особа додатково забезпечує ведення зведеного реєстру фінансових опера­цій з подвійною нумерацією, відлік якої має починатися з початку календарного року, з урахуванням фінансових опе­рацій, виявлених і внесених до реєстрів фінансових опера­цій інших (крім філій) відокремлених підрозділів банку.

Банк — юридична особа має право вносити до зведеного реєстру фінансових операцій також інформацію про фінан­сові операції, виявлені і внесені до реєстру фінансових опе­рацій філії(й) банку.

Зведений реєстр фінансових операцій ведеться в електро­нному вигляді.

Реєстр фінансових операцій і зведений реєстр фінансових операцій єдокументами з обмеженим до­ступом.

Доступ до зведеного реєстру фінансових операцій мають відповідальний працівник банку — юридичної особи, а та­кож працівники банку, уповноважені відповідальним пра­цівником банку.

Режим доступу працівників банку до реєстру фінансо­вих операцій установлюється відповідальним працівником банку.

Відповідальний працівник банку відповідає за захист реє­стру фінансових операцій від знищення, несанкціонованого доступу, модифікації або викривлення даних.

Відповідальний працівник банку — юридичної особи від­повідає за захист зведеного реєстру фінансових операцій від знищення, несанкціонованого доступу, модифікації або ви­кривлення даних.

Видалення даних, що внесені до реєстру фінансових опе­рацій, не допускається.

Рішення про надання або ненадання Спеціально упо­вноваженому органу інформації про фінансову операцію, що підлягає внутрішньому фінансовому моніторингу, приймає відповідальний працівник банку згідно з

Програмою здійснення фінансового моніторингу за певним на­прямом діяльності банку в процесі обслуговування клієнтів.

Банк у випадках, передбачених Законом, зобов’язаний надавати Спеціально уповноваженому органу інформацію про фінансові операції, що підлягають фінансовому моніто­рингу, та ідентифікаційні дані осіб, які їх здійснили (здій­снюють, намагалися здійснити), а також іншу інформацію з питань запобігання легалізації кримінальних доходів/ фінансуванню тероризму відповідно до законів України. За­значена інформація може надаватися відокремленими під­розділами банку до Спеціально уповноваженого органу як безпосередньо, так і через банк — юридичну особу.

Інформація, що надається відокремленим підрозділом банку до Спеціально уповноваженого органу через банк — юридичну особу, має містити обліковий ідентифікатор цього відокремленого підрозділу.

Порядок передавання інформації до Спеціально уповно­важеного органу має забезпечувати її гарантовану доставку та конфіденційність.

Надання банком на запит Спеціально уповноваженого органу додаткової інформації про фінансові операції, які стали об’єктом фінансового моніторингу, копій документів, на підставі яких були проведені такі фінансові операції та пов’язані з ними фінансові операції, відомостей про їх учас­ників, а також іншої інформації, зокрема тієї, що становить банківську або комерційну таємницю, копій документів, необхідних для виконання покладених на Спеціально уповноважений орган завдань, здійснюється шляхом формування та надсилання файла-відповіді та в разі потреби файла-додатка протягом п’яти робочих днів з дати надходження від Спеціально уповноваженого органу файла- запиту або в інший термін, погоджений із Спеціально упо­вноваженим органом.

Банк у випадку отримання від Спеціально уповноважено­го органу запиту про надання інформації на паперовому но­сії надає у встановлений абзацом першим цього пункту строк Спеціально уповноваженому органу відповідь на паперовому носії або шляхом формування та надсилання файла-відпові­ді, а в разі потреби — файла-додатка.

Склад реквізитів та структури фай­лів інформаційного обміну між спеціально уповноваже­ним органом виконавчої влади з питань фінансового мо­ніторингу та банками (філіями) визначений у Постанові Національного банку від 25.05.2011 р. № 164, відповідно до якого Інформаційний обмін в електронному вигляді між банками/філіями іноземних банків/відокремленими під­розділами банків і центральним органом виконавчої влади із спеціальним статусом з питань фінансового моніторингу (далі — Спеціально уповноважений орган) здійснюється шляхом обміну відповідними файлами з використанням за­собів захисту інформації, розроблених Національним бан­ком України.

Усі файли інформаційного обміну мають формуватися як XML-документи. Структура XML-документа має відповіда­ти формалізованому опису, що визначається Департаментом інформаційних технологій Національного банку і міститься у відповідних файлах DTD (Document Type Definition), які доводяться до відома учасників інформаційного обміну окре­мим листом.

Якщо інформація від відокремленого підрозділу банку до Спеціально уповноваженого органу передається через банк — юридичну особу, то захист такої інформації під час її передавання від відокремленого підрозділу банку до бан­ку — юридичної особи забезпечується власними програмни­ми засобами банку.

Якщо в банку немає власних засобів захисту інформації, то банк може звернутися до Національного банку для вирі­шення цього питання.

Повідомлення про фінансову операцію формується в бан­ку/філії іноземного банку/відокремленому підрозділі бан­ку за місцем реєстрації цієї операції в реєстрі фінансових операцій, що підлягають фінансовому моніторингу (далі — реєстр), і підписується шляхом накладання електронного цифрового підпису (далі — ЕЦП) відповідальним праців­ником цього банку/філії іноземного банку/відокремленого підрозділу банку або особою, яка тимчасово виконує його обов’язки.

Якщо інформація від відокремленого підрозділу банку до Спеціально уповноваженого органу передається через банк — юридичну особу, то файл-повідомлення, який фор­мується в банку — юридичній особі й містить повідомлення про фінансові операції, що надійшли від відокремлених під­розділів банку для подальшого передавання до Спеціально уповноваженого органу, підписується відповідальним пра­цівником банку — юридичної особи або особою, яка тимча­сово виконує його обов’язки.

Правила формування імен файлів, типи файлів інформа­ційного обміну та позначення форматів даних визначаються

Спеціально уповноваженим органом і погоджуються Націо­нальним банком.

ЕЦП складається із 64 байтів. У файлах інформаційного об­міну ЕЦП має бути поданий у вигляді 64 пар символів, кожна з яких є позначенням числа, що міститься у відповідному байті ЕЦП, у шістнадцятковій системі числення (використовуються символи від 0 до 9, великі латинські літери від А до Б).

Для підпису інформації щодо кожної фінансової операції та файла в цілому в процесі обміну інформацією між Спеці­ально уповноваженим органом та банками/філіями інозем­них банків/відокремленими підрозділами банків уведено в дію тип ключа «X», який підлягає сертифікації в Центрі сертифікації ключів Національного банку. Кількість ключів має відповідати кількості працівників, відповідальних за проведення фінансового моніторингу (далі — відповідальні працівники), та осіб, які тимчасово виконують їх обов’язки.

ЕЦП накладається і перевіряється за допомогою програм­ного забезпечення банку/філії іноземного банку/відокрем- леного підрозділу банку із вбудованими бібліотеками на­кладання/перевіряння ЕЦП Національного банку, які вже використовуються в системах автоматизації банків.

Під час формування файла-повідомлення про облік слід дотримуватися таких загальних правил:

- реквізити, що мають бути заповнені за допомогою кодів, заповнюються з використанням відповідних довідників кодів, затверджених наказами Спеціально уповноваже­ного органу та Державної служби статистики України;

- реквізити, що містять дані відповідних документів (на казів, ліцензій, дозволів, свідоцтв тощо), заповнюються тільки на підставі та мовою цих документів;

- усі інші реквізити, що містять текстову інформацію, за­повнюються українською мовою.

У разі отримання від Спеціально уповноваженого орга­ну файлаквитанції, що свідчить про неуспішне приймання файла-додатка, під час повторного надання файла-додатка (після виправлення помилок) його ім’я не змінюється.

5.4. Порядок розкриття відомостей,

що становлять банківську таємницю, під час проведення обшуку

Порядок розкриття інформації, що містить банківську таємницю, під час проведення обшуку або виїмки визна­чався розділом 4 Правил № 267 і з дотриманням вимог глави 16 Кримінально-процесуального кодексу України до набрання чинності Кримінальним процесуальним ко­дексом України.

Виїмка документів, які містять інформацію, що стано­вить банківську таємницю, проводилася лише за вмоти­вованою постановою судді.

Банк не мав права відмовлятися пред’явити або видати до­кументи чи їх копії або інші предмети, які вимагає слідчий під час виїмки та які зазначені в рішенні (постанові) суду.

Банк був зобов’язаний виготовити копії документів, що вилучаються, які засвідчуються підписом представника бан­ку. Ці копії документів залишалися в банку замість вилуче­них оригіналів.

Представникові банку вручався другий примірник прото­колу виїмки.

Під час обшуку видача і огляд документів, що містять ін­формацію, яка становить банківську таємницю, проводили­ся з додержанням норм Закону про банки, що забезпечують охорону банківської таємниці.

Обшук проводився в тих випадках, коли були достатні підстави вважати, що знаряддя злочину, речі й цінності, здобуті злочинним шляхом, а також інші предмети і доку­менти, які мають значення для встановлення істини в справі чи забезпечення цивільного позову, знаходилися в певному приміщенні або місці чи в якої-небудь особи.

Виїмка проводилася у випадках, коли були точні дані, що предмети чи документи, які мали значення для справи, зна­ходилися в певної особи чи в певному місці.

Посадові особи і громадяни не мали права відмовлятися пред’явити або видати документи чи їх копії або інші пред­мети, які вимагав слідчий під час обшуку і виїмки.

Видача і огляд матеріальних носіїв документів, що міс­тили банківську таємницю, проводилися з додержанням існуючих правил, що забезпечували охорону банківської таємниці.

КПК України (ст. 234—236) визначає, що обшук прово­диться з метою виявлення та фіксації відомостей про обста­вини вчинення кримінального правопорушення, відшукан­ня знаряддя кримінального правопорушення або майна, яке було здобуте у результаті його вчинення, а також встанов­лення місцезнаходження розшукуваних осіб.

Обшук проводиться на підставі ухвали слідчого судді. У разі необхідності провести обшук слідчий за погодженням з прокурором або прокурор звертається до слідчого судді з відповідним клопотанням, яке повинно містити відомості про:

1) найменування кримінального провадження та його реє­страційний номер;

2) короткий виклад обставин кримінального правопору­шення, у зв’язку з розслідуванням якого подається кло­потання;

3) правову кваліфікацію кримінального правопорушення з зазначенням статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність;

4) підстави для обшуку;

5) житло чи інше володіння особи або частину житла чи ін­шого володіння особи, де планується проведення обшуку;

6) особу, якій належить житло чи інше володіння, та особу, у фактичному володінні якої воно знаходиться;

7) речі, документи або осіб, яких планується відшукати.

До клопотання також мають бути додані оригінали або

копії документів та інших матеріалів, якими прокурор, слід­чий обґрунтовує доводи клопотання, а також витяг з Єдино­го реєстру досудових розслідувань щодо кримінального про­вадження, в рамках якого подається клопотання.

Клопотання про обшук розглядається у суді в день його надходження за участю слідчого або прокурора.

Слідчий суддя відмовляє у задоволенні клопотання про обшук, якщо прокурор, слідчий не доведе наявність достат­ніх підстав вважати, що:

1) було вчинено кримінальне правопорушення;

2) відшукувані речі і документи мають значення для досу- дового розслідування;

3) відомості, які містяться у відшукуваних речах і докумен­тах, можуть бути доказами під час судового розгляду;

4) відшукувані речі, документи або особи знаходяться у за­значеному в клопотанні житлі чи іншому володінні особи.

Ухвала слідчого суд ді про дозвіл на обшук житла чи іншо­го володіння особи з підстав, зазначених у клопотанні проку­рора, слідчого, надає право проникнути до житла чи іншого володіння особи лише один раз.

Ухвала слідчого судді про дозвіл на обшук житла чи ін­шого володіння особи повинна відповідати загальним вимо­гам до судових рішень, передбачених цим Кодексом, а також містити відомості про:

1) строк дії ухвали, який не може перевищувати одного мі­сяця з дня постановлення ухвали;

2) прокурора, слідчого, який подав клопотання про обшук;

3) положення закону, на підставі якого постановляється ухвала;

4) житло чи інше володіння особи або частину житла чи ін­шого володіння особи, які мають бути піддані обшуку;

5) особу, якій належить житло чи інше володіння, та особу, у фактичному володінні якої воно знаходиться;

6) речі, документи або осіб, для виявлення яких прово­диться обшук.

Виготовляються дві копії ухвали, які чітко позначаються як копії.

Ухвала про дозвіл на обшук житла чи іншого володін­ня особи може бути виконана слідчим чи прокурором. Для участі в проведенні обшуку може бути запрошений по­терпілий, підозрюваний, захисник, представник та інші учасники кримінального провадження. З метою одержан­ня допомоги з питань, що потребують спеціальних знань, слідчий, прокурор для участі в обшуку має право запро­сити спеціалістів. Слідчий, прокурор вживає належних заходів для забезпечення присутності під час проведення обшуку осіб, чиї права та законні інтереси можуть бути об­межені або порушені.

Обшук житла чи іншого володіння особи на підставі ухвали слідчого судді повинен відбуватися в час, коли за­вдається найменша шкода звичайним заняттям особи, яка ними володіє, якщо тільки слідчий, прокурор не вважа­тиме, що виконання такої умови може суттєво зашкодити меті обшуку.

Перед початком виконання ухвали слідчого судді особі, яка володіє житлом чи іншим володінням, а за її відсутнос­ті — іншій присутній особі повинна бути пред’явлена ухвала і надана її копія. Слідчий, прокурор має право заборонити будь-якій особі залишити місце обшуку до його закінчення та вчиняти будь-які дії, що заважають проведенню обшуку. Невиконання цих вимог тягне за собою передбачену законом відповідальність.

У разі відсутності осіб у житлі чи іншому володінні ко­пія ухвали повинна бути залишена на видному місці у жит­лі чи іншому володінні особи. При цьому слідчий, прокурор зобов’язаний забезпечити схоронність майна, що знаходить­ся у житлі чи іншому володінні особи, та неможливість до­ступу до нього сторонніх осіб.

Обшук на підставі ухвали слідчого судді повинен прово­дитися в обсязі, необхідному для досягнення мети обшуку.

За рішенням слідчого чи прокурора може бути проведено обшук осіб, які перебувають в житлі чи іншому володінні, якщо е достатні підстави вважати, що вони переховують при собі предмети або документи, які мають аначення для кримі­нального провадження. Обшук особи повинен бути здійсне­ний особами тієї ж статі.

Слідчий, прокурор під час проведення обшуку має право відкривати закриті приміщення, сховища, речі, якщо особа, присутня при обшуку, відмовляється їх відкрити або обшук здійснюється за відсутності осіб, зазначених у частині третій цієї статті.

При обшуку слідчий, прокурор має право проводити ви­мірювання, фотографування, звуко- чи відеозапис, склада­ти плани і схеми, виготовляти графічні зображення обшу­каного житла чи іншого володіння особи чи окремих речей, виготовляти відбитки та зліпки, оглядати і вилучати речі і документи, які мають значення для кримінального провадження.

Особи, у присутності яких здійснюється обшук, при про­веденні цієї слідчої (розшукової) дії мають право робити за­яви, що підлягають занесенню до протоколу обшуку.

За такою процедурою можуть вилучатися документи, що містять банківську таємницю.

Ст. 160 нового нормативно-правового акту — Криміналь­ного процесуального кодексу України передбачає, що сторо­ни кримінального провадження мають право звернутися до слідчого судді під час досудового розслідування чи суду під час судового провадження із клопотанням про тимчасовий доступ до речей і документів. При цьому, до речей і докумен­тів, які містять охоронювану законом таємницю, належать івідомості, які можуть складати бан­ківську таємницю.

З прийняттям і вступом в силу Кримінального процесу­ального кодексу України судова практика з розкриття бан­ківської таємниці буде змінена.

У контексті цитованої статті Кримінального процесуаль­ного кодексу України варто вказати на те, що у ній вказано на потенційну можливість відносити певні відомості до ІзОД (відомості, які можуть банківську таємницю). Єдиним мож­ливим поясненням такому підходу може бути те, що слідчий суддя, суд, сторона кримінального провадження не мати­муть змогу оцінити такі відомості з точки зору їх належності до охоронюваної законом таємниці.

5.5. Особливості розкриття банківської таємниці Національному банку України та його службовцям

Обмеження стосовно отримання інформації, що містить банківську таємницю, передбачені статтею 62 Закону Украї­ни «Про банки і банківську діяльність», не поширюються на службовців Національного банку України або уповноваже­них ними осіб, які в межах повноважень, наданих Законом України «Про Національний банк України», здійснюють функції банківського нагляду або валютного контролю.

Для здійснення своїх функцій Національний банк має право безоплатно одержувати від банків інформацію, що міс­тить банківську таємницю, та пояснення стосовно отриманої інформації і проведених операцій.

Банки зобов’язані надавати Національному банку інфор­мацію, що містить банківську таємницю, у формі:

- документів і копій документів — носіїв відповідної ін­формації (договори, установчі документи, виписки за рахунками тощо) як під час проведення інспекційних пе­ревірок, так і на письмовий запит під час здійснення без­виїзного нагляду;

- пояснень щодо проведених банком операцій та з окремих питань діяльності банку;

- звітності тощо.

Запит Національного банку щодо надання інформації, що містить банківську таємницю, пояснень стосовно про­ведених банком операцій та з окремих питань діяльності банку під час здійснення безвиїзного нагляду надсилається банку у формі листа поштою, у тому числі електронною. Та­кий запит може бути підписаний Головою або заступником Голови Національного банку або виконавчим директором Національного банку згідно з розподілом функціональних обов’язків чи директором департаменту центрального апара­ту Національного банку, або начальником територіального управління Національного банку, або особами, які викону­ють їх обов’язки.

Банки зобов’язані забезпечити інспекторам Національ­ного банку та іншим уповноваженим ним особам вільний доступ до всіх документів та інформації, що містить банків­ську таємницю, під час здійснення перевірок банків, у тому числі вільний і повний доступ до документів, що ведуться в електронному вигляді у форматі та режимі їх ведення (робо­ти з ними).

Завдання для самоконтролю

1. Розкрийте правові підстави розкриття відомостей, що містять банківську таємницю.

2. За яких умов можуть отримати банківську таємницю органи: а) прокуратури України, б) Служби безпеки України, в) Міністерства внутрішніх справ України,

г) Антимонопольного комітету України; д) Державної податкової служби України?

3. Визначте межі розкриття банківської таємниці за зако­нодавством України.

4. Чи може бути розкрита банківська таємниця органу бан­ківського нагляду іноземної держави?

5. У чому полягають особливості розкриття банківської таєм­ниці уповноваженому органу фінмоніторингу України?

6. Визначте порядок розкриття відомостей, що становлять банківську таємницю, під час проведення обшуку.

7. За яких умов розкривається банківська таємниця Наці­ональному банку України та його службовцям.

РЕКОМЕНДОВАНА ЛІТЕРАТУРА Основна

1. Закон України «Про банки і банківську діяльність» від

07.12.2000 року // Відомості Верховної Ради Украї­ни. — 2001. — № 5—6. — Ст. ЗО.

2. Податковий кодекс України від 02.12.2010 р. // Відомос­ті Верховної Ради України. — 2011. — № 13. — Ст. 112.

3. Кримінально-процесуальний Кодекс України від

28.12.1960 р. // Відомості Верховної Ради УРСР. — 1961. — №2. — Ст. 15.

4. Кримінальний процесуальний кодекс України від 13.04.2012 р. //Голос України. —19.05.2012. — №90—91.

5. Цивільний процесуальний кодекс України від

18.03.2004 р. // Відомості Верховної Ради України. — 2004. — № 40. — Ст. 492.

6. Цивільний кодекс України від 16.01.2003 р. // Відомос­ті Верховної Ради України. — 2003. — № 40. — Ст. 356.

7. Закон України від 28.11.2002 р. «Про запобігання та про­тидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних зло­чинним шляхом, або фінансуванню тероризму» // Відо­мості Верховної Ради України. — 2003. — № 1. — Ст. 2.

8. Закон України від 30.06.1993 р. «Про організаційно- правові основи боротьби з організованою злочинніс­

тю // Відомості Верховної Ради України. — 1993. — № 35. — Ст. 358.

9. Закон України від 21.04.1999 р. «Про виконавче прова­дження» (зі змінами) // Відомості Верховної Ради Укра­їни. — 1999. — № 24. — Ст. 207.

10. Постанова Національного банку України від 16.11.2000 р. № 451 «Про затвердження Правил надання банками на письмову вимогу керівників відповідних спеціальних підрозділів по боротьбі з організованою злочинністю ін­формації і документів» // Офіційний вісник України. — 2000. — № 48. — Ст. 2102.

11. Луспеник Д. Д., Мельник 3. П. Судова практика розгля­ду справ про розкриття банками інформації, яка містить банківську таємницю, щодо юридичних та фізичних осіб // Вісник Верховного суду України — 2010. — № 3.

12. Правила зберігання, захисту, використання та розкриття банківської таємниці, затверджені Постановою Правління Національного банку України від 14.07.2006 р. № 267 // Офіційний вісник України. — 2006. — № 32. — Ст. 2330.

13. Постанова НБУ від 11.07.2012р.№292«Про затв ер джен- ня Змін до Правил зберігання, захисту, використання та розкриття банківської таємниці» // Офіційний вісник України. — 2012. — №° 60. — Ст. 2448.

Додаткова

14. Декрет Кабінету Міністрів України від 19.02.1993р. «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» // Відомості Верховної Ради України. — 1993. — №° 17. — Ст. 184.

15. Постанова Національного банку У країни від 06.08.2009р. № 461 «Про заходи щодо забезпечення погашення кре­дитів» // Урядовий кур’єр. — 2009. — № 149.

16. Наказ Мінфіну України від 02.04.2012 р. № 426 «Про затвердження Порядку подання повідомлень про від­криття/закриття рахунків платників податків у банках та інших фінансових установах до органів державної податкової служби» // Офіційний вісник України. — 2012. —№34. — Ст. 1288.

17. Постанова Національного банку України від 25.05.2011 р. №» 164 «Про внесення змін до Складу реквізитів та струк­тури файлів інформаційного обміну між спеціально упо­вноваженим органом виконавчої влади з питань фінан­сового моніторингу та банками (філіями) // Офіційний вісник України. — 2011. — № 47. — Ст. 1928.

18. ПостановаНаціональногобанкуУкраїнивідЗІ.01.2011 р. № 22 «Про внесення змін до Положення про здійснення банками фінансового моніторингу» // Офіційний вісник України. — 2011. — № 28. — Ст. 1203.

19. Розпорядження Кабінету Міністрів України від

09.03.2011 р. № 190-р «Про схвалення Стратегії роз­витку системи запобігання та протидії легалізації (від­миванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванню тероризму на період до 2015 року» // Офі­ційний вісник України. — 2011. — № 19. — Ст. 803.

РОЗДІЛ VI.

СУДОВА ПРАКТИКА З ПИТАНЬ РОЗКРИТТЯ БАНКІВСЬКОЇ ТАЄМНИЦІ

Питання для опрацювання

6.1. Статистика судових розглядів. Вид провадження, юрисдикція справ про розкриття банківської таємниці.

6.2. Підсудність, зміст заяви, відкриття провадження.

6.3. Розгляд справи про розкриття інформації, яка містить банківську таємницю. Рішення у справі.

6.1. Статистика судових розглядів.

Вид провадження, юрисдикція справ про розкриття банківської таємниці

Згідно зі статистичними даними Державної судової ад­міністрації України у 2008 р. на розгляд місцевих судів по першій інстанції надійшло 4 тис. 813 цивільних справ окре­мого провадження про розкриття банками інформації, яка містить банківську таємницю, щодо юридичних та фізичних осіб, що на 23,6% менше, ніжу 2007 р.

Закінчено провадження в 4 тис. 726 справах, або 93,1% (2007 р. — 95,9%) від кількості тих, що перебували на роз­гляді судів, що на 23,1% менше. Із ухваленням рішення розглянуто 4 тис. 238 справ, або 89,7% (2007 р. — 89,4%) від кількості справ, провадження в яких закінчено. Вимоги задоволено у 3 тис. 647 справах, що на 24,4% менше, ніж у 2007 р., їх частка серед числа справ, розглянутих з ухвален­ням рішення, становить 86,1% (2007 р. — 87,9%). Суди за­крили провадження у 112 справах, що на 62,5% менше. Без розгляду залишено 328 заяв, що порівняно з 2007 р. більше на 0,9%.

Аналіз цих даних свідчить про те, що в 2008 р. лише у 4% від усіх справ цієї категорії суди відмовляли в задоволенні вимог про розкриття банківської таємниці.

У І півріччі 2009 р. на розгляд місцевих судів по першій інстанції надійшла 2 тис. 31 цивільна справа окремого про­вадження про розкриття банками інформації, яка містить банківську таємницю, щодо юридичних та фізичних осіб, що на 18,3% менше, ніж у І півріччі 2008 р.

Провадження закінчено у 1 тис. 949 справах, або 81,9% (І півріччя 2008 р. — 84,1%) від кількості тих, що перебу­вали на розгляді судів, що на 15,6% менше. Із ухваленням рішення розглянуто 1 тис. 759 справ, або 90,3% (І півріччя 2008 р. — 90,6%) від кількості справ, провадження в яких закінчено. Вимоги задоволено у 1 тис. 481 справі, що на 15,6% менше, ніж за аналогічний період попереднього року, їх частка серед числа справ, розглянутих з ухваленням рі­шення, становила 84,2% (І півріччя 2008 р. — 83,8%). Суди закрили провадження у 17 справах, що на 71,2% менше. Без розгляду залишено 144 заяви, що порівняно з І півріччям 2008 р. більше на 3,6%.

Таким чином, відмовлено в задоволенні вимог лише в 7,6% від заявлених у суді.

За апеляційними скаргами у 2008 р. апеляційними су­дами розглянуто 415 цивільних справ зазначеної категорії, що на 41,6% більше, ніж у попередньому році, або 9,8% (2007 р. — 5,3%) від кількості справ, розглянутих місцеви­ми судами з ухваленням рішення.

Кількість скасованих і змінених в апеляційному по­рядку судових рішень у справах про розкриття банками інформації, яка містить банківську таємницю, щодо юри­дичних та фізичних осіб збільшилася на 5,7% і становила 148. Апеляційні суди ухвалили 52 нових рішення, або 38% (2007 р. — 56,4%) від усіх скасованих, що на 34,2% менше порівняно з 2007 р.

В апеляційному порядку змінено 11 (2007 р. — жодного зміненого) судових рішень, ухвалених місцевими судами у справах зазначеної категорії, їх частка становила 0,3% від ухвалених.

У 2008 р. в апеляційному порядку залишено без змін 267 (2007 р. — 153) рішень місцевих судів, що на 74,5% більше, або 6,3% (2007 р. — 2,8%) від кількості рішень, ухвалених місцевими судами.

У І півріччі 2009 р. апеляційними судами за апеляцій­ними скаргами розглянуто 183 цивільні справи зазначеної категорії, що на 9% менше, ніж за аналогічний період по­переднього року, або 10,4% (І півріччя 2008 р. — 9,6%) від кількості справ, розглянутих місцевими судами з ухвален­ням рішення.

Дата добавления: 2015-11-14