Судова практика з питань розкриття банківської таємниці 4 страница

Обмеженню доступу підлягає інформація, а не документ. Якщо документ містить інформацію з обмеженим доступом, для ознайомлення надається інформація, доступ до якої не­обмежений.

Конфіденційною інформацією є інформація, доступ до якої обмежено фізичною або юридичною особою, крім суб’єктів владних повноважень, та яка може поширюватися у визначеному ними порядку за їхнім бажанням відповідно до передбачених ними умов. Не може бути віднесена до кон­фіденційної інформація, що була отримана або створена роз­порядниками інформації.

Таємною інформацією є інформація, доступ до якої об­межується виключно в інтересах національної безпеки, те­риторіальної цілісності або громадського порядку з метою за­побігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров’я населення, для захисту репутації або прав інших людей, для запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіден­ційно, або для підтримання авторитету і неупередженості правосуддя, розголошення якої може завдати шкоди особі, суспільству і державі. Таємною визнається інформація, яка містить державну, професійну, банківську таємницю, таєм­ницю слідства та іншу передбачену законом таємницю.

Службовою інформацією є інформація, що міститься в документах суб’єктів владних повноважень, які становлять внутрівідомчу службову кореспонденцію, доповідні записки, рекомендації, якщо вони пов’язані з розробкою напряму ді­яльності установи або здійсненням контрольних, наглядових функцій органами державної влади, процесом прийняття рі­шень і передують публічному обговоренню та/або прийняттю рішень, а також інформація зібрана в процесі оперативно- розшукової, контррозвідувальної діяльності, у сфері оборони країни, яку не віднесено до державної таємниці.

Конфіденційною є інформація про фізичну особу, а також інформація, доступ до якої обмежено фізичною або юридич­ною особою, крім суб’єктів владних повноважень. Конфіден­ційна інформація може поширюватися за бажанням (згодою) відповідної особи у визначеному нею порядку відповідно до передбачених нею умов, а також в інших випадках, визна­чених законом.

Особливості правового режиму державної таємниці ви­значаються Законом України «Про державну таємницю» відповідно до якого державна таємниця — вид таємної інформації, що охоплює відомості у сфері оборони, еконо­міки, науки і техніки, зовнішніх відносин, державної без­пеки та охорони правопорядку, розголошення яких може завдати шкоди національній безпеці України та які визнані такою (державною таємницею) у порядку, встановленому Законом України «Про державну таємницю», і підлягають охороні державою.

У банківських установах поряд з банківською таємни­цею може існувати і державна таємниця. Відповідно на під­ставі Законів України «Про державну таємницю», «Про Національний банк України», «Про банки і банківську ді­яльність», інших законодавчих актів України, а також нор­мативно-правових актів Національного банку України роз­роблено Положення про порядок здійснення Національним банком України наглядових функцій щодо банків, діяльність яких пов’язана з державною таємницею від 28.12.2002 р. № 538. Це Положення визначає порядок здійснення Націо­нальним банком контрольно-наглядових функцій щодо бан­ків та їх структурних підрозділів, діяльність яких пов’язана з державною таємницею.

Так, право на отримання працівником (працівниками) Національного банку, який здійснює контрольно-наглядові функції, доступу до документів банку, що містять державну таємницю, надається згідно з приписом про виконання за­вдання (далі — припис), підписаним Головою Національного банку або особою, яка виконує його обов’язки.

Припис має містити повну назву банку, до якого відря­джається працівник (працівники) Національного банку, його посаду, прізвище та ініціали, мету перевірки та перелік матеріалів (документів), до яких потрібен доступ.

Припис видається для роботи лише в одному банку. Якщо в приписі зазначаються відомості, що становлять державну таємницю, то йому надається відповідний гриф секретності. У такому разі припис реєструється та надсилається до банку з дотриманням відповідних вимог, пов’язаних із режимом секретності.

Відповідальність за обґрунтованість викладеного в при­писі завдання та обсяг відомостей, що становлять державну таємницю, з якими має ознайомитися працівник (працівни­ки) Національного банку, покладається на посадову особу, яка підписує припис. Підпис цієї особи на приписі засвідчу­ється гербовою печаткою.

Доступ працівника (працівників) Національного банку до секретної документації, що містить державну таємницю, у тому банку, у якому має здійснюватися перевірка, забезпечу­ється з письмового дозволу керівника цього банку або особи, яка виконує його обов’язки, після пред’явлення цим працівни­ком (працівниками) припису та довідки про допуск до держав­ної таємниці (далі — довідка) за формою, що має відповідати ступеню секретності відомостей, з якими є потреба ознайоми­тися працівнику (працівникам) Національного банку.

Форма довідки та її реквізити мають відповідати держав­ним зразкам, що встановлені згідно з діючими на час її за­повнення нормативно-правовими актами України з питань охорони державної таємниці. Ця довідка може використову­ватися для виконання завдань, пов’язаних із державною та­ємницею, як в одному, так і в кількох банках. Довідку видає режимно-секретний орган (далі — РСО) Національного бан­ку за підписом його керівника, який засвідчується печаткою цього органу.

Перевірку банків, діяльність яких пов’язана з державною таємницею, здійснює працівник (працівники) Національно­го банку з дотриманням вимог законодавства України про державну таємницю та режиму секретності, що встановле­ний у банку, який перевіряється.

У разі проведення Національним банком перевірки банку, діяльність якого пов’язана з державною таємницею, праців­нику (працівникам) Національного банку слід пред’явити керівництву цього банку припис та довідку за встановлени­ми формами.

Працівнику (працівникам) Національного банку, який прибув до банку з метою проведення перевірки, надаєть­ся доступ до секретних документів та відомостей банку, що становлять державну таємницю (далі — доступ до секретної інформації), лише в тих обсягах, які йому потрібні для ви­конання завдань, що зазначені в приписі.

Рішення про надання працівнику (працівникам) Націо­нального банку доступу до секретної інформації з посилан- ням на перелік конкретних матеріалів (відомостей) оформ­ляється керівником банку або особою, яка виконує його обов’язки (далі — керівник банку), як письмове розпоря­дження на зворотному боці припису. Рішення про надання доступу до секретної інформації може бути прийняте лише в разі пред’явлення працівником (працівниками) Національ­ного банку відповідної довідки та припису.

Якщо керівник банку має обґрунтовані підстави для нена- дання працівнику (працівникам) Національного банку пра­ва на доступ до секретної інформації, то він протягом трьох робочих днів зобов’язаний звернутися за роз’ясненнями до посадової особи, яка підписала припис, та повідомити про це відповідний орган (підрозділ) Служби безпеки України, який протягом місяця зобов’язаний прийняти рішення щодо обґрунтованості відмови банку в наданні такого доступу.

У разі позитивного вирішення питання про надання бан­ком працівнику (працівникам) Національного банку доступу до секретної інформації згідно із записом на зворотному боці припису уповноважена керівником банку особа має безпосе­редньо вирішувати питання щодо створення для працівника (працівників) Національного банку відповідних умов для ро­боти з секретною інформацією та її матеріальними носіями, дотримання ним установленого в банку режиму секретності.

Працівник (працівники) Національного банку, який здій­снює перевірку, має право отримувати всі матеріальні носії секретної інформації, що зазначені в приписі (якщо інше в ньому не обумовлено), і зобов’язаний беззаперечно викону­вати встановлені в банку вимоги режиму секретності.

У разі виявлення фактів безпідставного вимагання пра­цівником (працівниками) Національного банку секретних документів, що не стосуються мети та завдань перевірки та не зазначені в приписі, керівник банку має повідомити про це одночасно Національний банк і відповідний орган (під­розділ) Служби безпеки України.

За результатами проведеної в банку перевірки працівник (працівники) Національного банку складає акт. У разі ви­никнення потреби включення до акта відомостей, що міс­тять державну таємницю, йому надається відповідний гриф секретності. У такому разі оформлення та пересилання акта здійснюються з дотриманням відповідних вимог законодав­ства про державну таємницю. Кількість примірників акта для належного виконання встановленого завдання визна­чає працівник (працівники) Національного банку, і вона має бути мінімальною.

Після того, як працівник (працівники) Національного банку закінчив свою роботу, керівник РСО банку в довідці про ознайомлення із секретними документами (зворотний бік припису) має зазначити, з якими конкретно документа­ми або іншими матеріальними носіями секретної інформації ознайомлений працівник (працівники) Національного бан­ку, а також ступінь секретності відомостей, що містяться в них. Цей запис обов’язково засвідчується підписом особи, яка його зробила, із зазначенням її посади, прізвища та іні­ціалів.

Кожна особа, яка зазначена в довідці про ознайомлення із секретними документами, засвідчує достовірність зробле­них у ній записів своїм підписом із зазначенням прізвища, ініціалів та дати ознайомлення.

Припис разом з довідкою про ознайомлення із секретними документами зберігається в РСО банку протягом терміну, що визначається законодавством України про державну таємни­цю, залежно від ступеня секретності відомостей, з якими озна­йомлювався працівник (працівники) Національного банку.

РСО банку після закінчення перевірки та заповнення пра­цівником (працівниками) Національного банку довідки про ознайомлення із секретними документами зобов’язаний по­вернути пред’явлену йому довідку про допуск до державної таємниці із зазначенням на зворотному її боці грифа секрет­ності документів, з якими був ознайомлений працівник (пра­цівники) Національного банку під час виконання контроль­но-наглядових функцій, та дати ознайомлення. Цей запис засвідчується підписом керівника РСО банку та відбитком печатки РСО банку.

Посадова особа Національного банку, яка підписала при­пис, через керівника банку може здійснювати контроль за ро­ботою працівника (працівників) Національного банку щодо фактичного отримання ним доступу до секретної інформації, з якою він має працювати під час виконання контрольно-на­глядових функцій.

Працівник (працівники) Національного банку, якому на­дано в банку, що перевіряється, доступ до секретної інфор­мації, зобов’язаний у разі виникнення обставин, що пере­шкоджають збереженню державної таємниці, що стала йому відома у зв’язку з виконанням службових обов’язків, повідо­мити про це посадових осіб банку, які надали цей доступ, та РСО Національного банку.

Працівник (працівники) Національного банку, якому надано доступ до секретної інформації на період виконан-

L

48

ня контрольно-наглядових функцій, у разі порушення ним законодавства про державну таємницю та встанов­леного в банку режиму секретності несе дисциплінарну та адміністративну відповідальність згідно із законодав­ством України.

Працівник (працівники) Національного банку, який ви­нен у розголошенні державної таємниці, що стала йому відо­ма у зв’язку з виконанням контрольно-наглядових функцій, несе кримінальну відповідальність.

Близьким до режиму банківської таємниці є режим ко­мерційної таємниці.

Статтею 505 Цивільного кодексу України визнано, що комерційна таємниця — це інформація, яка є секретною в тому розумінні, що вона в цілому чи в певній формі та су­купності її складових є невідомою та не є легкодоступною для осіб, які звичайно мають справу з видом інформації, до якого вона належить, у зв’язку з цим має комерційну цін­ність та була предметом адекватних існуючим обставинам заходів щодо збереження її секретності, вжитих особою, яка законно контролює цю інформацію. Комерційною таєм­ницею можуть бути відомості технічного, організаційного, комерційного, виробничого та іншого характеру, за винят­ком тих, які відповідно до закону не можуть бути віднесені до комерційної таємниці.

Господарський кодекс України також частково визначає особливості комерційної таємниці, включаючи останню до об’єктів прав інтелектуальної власності. При цьому, Госпо­дарський кодекс України визначає повноваження суб’єктів господарювання щодо комерційної таємниці. Зокрема, суб’єкт господарювання, що є володільцем технічної, орга­нізаційної або іншої комерційної інформації, має право на захист від незаконного використання цієї інформації треті­ми особами, за умов, що ця інформація має комерційну цін­ність у зв’язку з тим, що вона невідома третім особам і до неї немає вільного доступу інших осіб на законних підставах, а володілець інформації вживає належних заходів до охорони її конфіденційності.

Строк правової охорони комерційної таємниці обмеж­ується часом дії сукупності зазначених вище умов.

Відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від

09.08.93 р. № 611 комерційну таємницю не становлять:

~ установчі документи, документи, що дозволяють займа­тися підприємницькою чи господарською діяльністю та П окремими видами;

- інформація за всіма встановленими формами державної звітності;

- дані, необхідні для перевірки обчислення і сплати подат­ків та інших обов’язкових платежів;

- відомості про чисельність і склад працюючих, їхню заро­бітну плату в цілому та за професіями й посадами, а та­кож наявність вільних робочих місць;

- документи про сплату податків і обов’язкових платежів;

- інформація про забруднення навколишнього природного середовища, недотримання безпечних умов праці, реалі­зацію продукції, що завдає шкоди здоров’ю, а також інші порушення законодавства України та розміри заподіяних при цьому збитків;

- документи про платоспроможність;

- відомості про участь посадових осіб підприємства в коо­перативах, малих підприємствах, спілках, об’єднаннях та інших організаціях, які займаються підприємницькою діяльністю;

- відомості, що відповідно до чинного законодавства підля­гають оголошенню.

Підприємства зобов’язані подавати перелічені у зазначе­ній Постанові відомості органам державної виконавчої вла­ди, контролюючим і правоохоронним органам, іншим юри­дичним особам відповідно до чинного законодавства, за їх вимогою.

Особа, яка протиправно використовує комерційну інфор­мацію, що належить суб’єкту господарювання, зобов’язана відшкодувати завдані йому такими діями збитки відповід­но до закону. Особа, яка самостійно і добросовісно одержала інформацію, що є комерційною таємницею, має право вико­ристовувати цю інформацію на свій розсуд.

Правовими ознаками комерційної таємниці є:

- секретність інформації, яка є комерційною таємницею, полягає в тому, що вона є невідомою та не є легкодоступ­ною для осіб, які звичайно мають справу з подібним ви­дом інформації;

- інформація, яка визнається комерційною таємницею, має комерційну цінність, тобто певну цінову визначе­ність (вартість);

- комерційна таємниця — склад і обсяг відомостей, що ви­значені суб’єктом господарювання або уповноваженим на це органом;

- при визначенні складу і обсягу комерційної таємниці має враховуватись Постанова Кабінету Міністрів України від

09.08.93 р. № 611 «Про перелік відомостей, що не станов­лять комерційної таємниці»;

- володілець інформації повинен вживати належних за­ходів до охорони інформації, яка є комерційною таєм­ницею;

- строк правової охорони комерційної таємниці обмеж­ується часом дії сукупності чинників, коли така інформа­ція: має комерційну цінність, невідома третім особам і до неї немає вільного доступу інших осіб на законних підста­вах, а володілець інформації вживає належних заходів до її схоронності.

Правовий режим банківської таємниці визначається За­коном України «Про банки і банківську діяльність», зокре­ма, главою 10 «Банківська таємниця та конфіденційність інформації», а також Цивільним кодексом України.

2.2. Поняття банківської таємниці

Правовий режим банківської таємниці визначається, зо­крема, статтями 1058, 1076 Цивільного кодексу України, статтями 60—62 Закону України «Про банки і банківську діяльність» від 7 грудня 2000 року.

Частина перша статті 60 Закону «Про банки і банківську діяльність» містить визначення банківської таємниці.

Банківська таємниця — це інформація щодо діяльності та фінансового стану клієнта, яка стала відомою банку у про­цесі обслуговування клієнта та взаємовідносин з ним чи тре­тім особам при наданні послуг банку.

До набуття чинності Законом України від 15.02.2011 р. № 3024-УІ «Про внесення змін до деяких законів України щодо регулювання діяльності банків» визначення поняття «банківська таємниця» (далі — Закон № 3024-УІ) містило конструкцію «і розголошення якої може завдати матері­альної чи моральної шкоди клієнту». На сьогодні, відсутня залежність між наявністю матеріальної чи моральної шко­ди клієнту внаслідок розголошення інформації щодо його діяльності та фінансового стану та існуванням банківської таємниці. Іншими словами, наявність шкоди не є ознакою такого виду інформації з обмеженим доступом як банків­ська таємниця.

Погляди науковців на обов’язкові елементи, а іноді і на загальну правову сутність банківської таємниці різняться. Зокрема, у навчальному посібнику «Банківське право Укра­їни» під банківською таємницею розуміється зобов’язання банку (фінансово-кредитної установи) зберігати таємницю за операціями своїх клієнтів^[3].

До 1970 року в радянських довідниках поняття «банків­ська таємниця» взагалі не розглядалось, натомість широко використовувалось поняття «таємниця вкладів». Третє ви­дання Великої Радянської Енциклопедії містить поняття «банківська таємниця», під яким розуміється зберігання ві­домостей про операції, рахунки та вклади клієнтів банка та інших кредитних установ. Це визначення вказує на перелік відомостей, які мають складати поняття банківської таєм­ниці, оскільки чітко окреслено, що відомості мають стосува­тись операцій клієнтів, їх рахунків та вкладів.

Т. А. Костецька в юридичній енциклопедії наводить своє визначення, за яким банківська таємниця — це інформація про операції, рахунки та вклади клієнтів і кореспондентів банка із спеціальним режимом використання такої інфор­мації, яка має гриф таємності, оскільки вона є різновидом службової таємниці, і яка охороняється законом.

Під банківською таємницею маються на увазі відомості, пов’язані з інформацією про роботу банку, його операції, стан рахунків клієнтів, умови укладених банком договорів, тобто дані про управління, використання фінансів та іншу господарську діяльність банку, розголошення яких може за­вдати шкоди його інтересам. Але відомості про роботу без­посередньо самого банку, є не банківською таємницею, а комерційною, обсяг якої та способи захисту банк може ви­значати самостійно на власний розсуд.

Наведене в законі визначення банківської таємниці міс­тить декілька недоліків. Зокрема, невиправданим є вклю­чення до кола суб’єктів, відомості стосовно яких охоплю­ються режимом банківської таємниці виключно клієнтів банку, тобто фізичних чи юридичних осіб, які користуються послугами банку. Наявність такого формулювання у законі позбавляє права на захист інформації про осіб, які у ми­нулому були клієнтами банку, але переста­ли ними бути у порядку, встановленому законодавством та/ чи договором, укладеним з банком (наприклад після розі­рвання договору про розрахунково-касове обслуговування, або припинення дії кредитного договору тощо). Крім того, із кола інформації, яка охоплена режимом банківської таєм­ниці виключені відомості про особу, яка намагалась стати клієнтом банку, однак не стала ним в силу певних обставин (наприклад, для вирішення питання про надання кредиту особі в неї були витребувані банком певні документи, що містять конфіденційну інформацію або банківську таємницю, крім цього була проведена перевірка фінансово-майнового стану особи, яка показала, що особа не має достатній обсяг активів для одержання кредиту, внаслі­док чого кредитний договір не було укладено).

З аналізу судової практики розгляду справ про розкриття банками інформації, яка містить банківську таємницю, щодо юридичних та фізичних осіб можна зробити висновок, що пра­вова охорона прав власника банківської таємниці починається з моменту укладення в письмовій формі договору між клієн­том — з одного боку, та банківською установою — з іншого¹.

Клієнт банку — це будь-яка фізична чи юридична особа, що користується послугами банку. Відповідно до цього, осо­ба, яка припинила користуватись послугами банку, а отже, на даний момент вона не є клієнтом банку, позбавляється права на гарантований захист інформації про себе, яка була свого часу переданою банку і яка за своєю суттю безперечно відноситься до відомостей, які мають бути охоплені режи­мом банківської таємниці.

Іншим питанням, на яке закон не дає відповіді, є с т р о к зберігання інформації, віднесеної до банків­ської таємниці. На рівні закону варто встановити, що така інформація має зберігатись безстроково.

З серпня 2012 року була вирішена проблема віднесення персональних даних про клієнтів банківської установи — фі­зичних осіб до банківської таємниці шляхом внесення змін до Правил зберігання, захисту, використання та розкриття банківської таємниці. Правила визначили порядок обробки персональних даних, які належать до банківської таємниці.

До персональних даних, які належать до банківської та­ємниці, належать відомості або сукупність відомостей про фізичну особу, яка ідентифікована або може бути конкретно ідентифікована, що стали відомі банку під час обслуговуван­ня фізичної особи та взаємовідносин з нею чи третіми особа­ми при наданні послуг банку.

Банки та інші володільці баз персональних даних, що здійснюють обробку персональних даних, які належать до банківської таємниці, зобов’язані забезпечити реєстрацію

¹ Судова практика розгляду справ про розкриття банками інфор­мації, яка містить банківську таємницю, щодо юридичних та фі­зичних осіб // Вісн. Верховного суду України. — 2010. — № 3.

баз персональних даних відповідно до вимог законодавства України.

Банки зобов’язані відповідно до вимог законодавства у сфері захисту персональних даних, Правил зберігання, за­хисту, використання та розкриття банківської таємниці роз­робити та затвердити внутрішні документи щодо порядку обробки персональних даних, які належать до банківської таємниці, у яких, зокрема, визначити:

- мету обробки, склад персональних даних у базі персо­нальних даних та її місцезнаходження;

- порядок внесення, зміни, поновлення, використання, по­ширення, знеособлення, знищення персональних даних у базі персональних даних;

- способи та порядок дотримання прав фізичної особи, сто­совно якої здійснюється обробка її персональних даних у базі персональних даних;

- структурний підрозділ або відповідальну особу, який (яка) організовує роботу, пов’язану із захистом персо­нальних даних при їх обробці, відповідно до закону;

- порядок захисту персональних даних, в тому числі від не­законної обробки та незаконного доступу до них.

Банки та інші володільці баз персональних даних, що

здійснюють обробку персональних даних, які належать до банківської таємниці, мають право використовувати такі персональні дані на підставі згоди суб’єкта персональних даних на обробку його персональних даних або дозволу на обробку персональних даних, наданого відповідно до закону виключно для здійснення їх повноважень.

Згода суб’єкта персональних даних на обробку його пер­сональних даних, які належать до банківської таємниці, що підтверджує добровільне волевиявлення фізичної особи щодо надання дозволу на обробку її персональних даних від­повідно до мети їх обробки:

- може бути складеною в довільній письмовій формі та має бути підписана цією особою. Її підпис має бути засвідче­ний підписом керівника банку чи вповноваженою ним особою та відбитком печатки банку або нотаріально;

- може бути включена до договору про надання банківських послуг, що укладається між клієнтом і банком;

- може підтверджуватися підписом (електронним цифро­вим підписом) фізичної особи в документах на переказ, квитанціях про здійснення операцій тощо;

- може бути надана шляхом встановлення ознаки «Під­твердження надання згоди на обробку персональних да- них у базі персональних даних» за допомогою управля­ючих елементів веб-ресурсів банку та іншого володільця або розпорядника бази персональних даних, інтерфейсів користувача програмного забезпечення.

2.3. Зміст банківської таємниці. Загальні вимоги до охорони банківської таємниці

Банківською таємницею, зокрема, є:

1) відомості про стан рахунків клієнтів, у тому числі стан кореспондентських рахунків банків у Національному банку України;

2) операції, які були проведені на користь чи за доручен­ням клієнта, здійснені ним угоди;

3) фінансово-економічний стан клієнтів;

4) системи охорони банку та клієнтів;

5) інформація про організаційно-правову структуру юридич­ної особи — клієнта, її керівників, напрями діяльності;

6) відомості стосовно комерційної діяльності клієнтів чи комерційної таємниці, будь-якого проекту, винаходів, зразків продукції та інша комерційна інформація;

7) інформація щодо звітності по окремому банку, за винят­ком тієї, що підлягає опублікуванню;

8) коди, що використовуються банками для захисту інфор­мації.

Інформація про банки чи клієнтів, що збирається під час проведення банківського нагляду, становить банківську та­ємницю.

Інформація про банки чи клієнтів, отримана Національ­ним банком України відповідно до міжнародного договору або за принципом взаємності від органу банківського нагля­ду іншої держави для використання з метою банківського нагляду або запобігання легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, чи фінансуванню терориз­му, становить банківську таємницю.

Режим банківської таємниці не поширюється на інфор­мацію, яка підлягає опублікуванню. Перелік інформації, Що підлягає обов’язковому опублікуванню, встановлюється Національним банком України та додатково самим банком на його розсуд.

Закон України «Про банки і банківську діяльність» по­ряд з ознаками інформації, яка відноситься до банківської таємниці, містить перелік видів інформації, що охоплюєть-

ся правовим режимом банківської таємниці. Такий перелік є значно ширшим, ніж інформація < щодо діяльності та фінан­сового стану клієнта» (як у визначенні).

Наведений у частині другій статті 60 Закону «Про банки і банківську діяльність» перелік видів інформації, що на­лежать до банківської таємниці, не є вичерпним, оскільки законодавець надаючи цей перелік, використав слово «зо­крема», тим самим вказавши, що окремо поміж інших відо­мостей можна виділити саме цей перелік.

Таким чином, основною ознакою банківської таємниці є те, що за характером це є інформація про діяльність і фі­нансовий стан клієнта банка. Тому всі види інформації, що належать до банківської таємниці повинні тлумачитись у співвідношенні з цією ознакою. Наприклад, коди, що вико­ристовуються банками для захисту інформації становити­муть банківську таємницю лише тоді, коли використовують­ся для захисту інформації про діяльність і фінансовий стан клієнта банка. Усі інші коди, які використовуються банка­ми для захисту інформації, наприклад, про бізнес-процеси, бізнес-плани тощо, і не стосуються діяльності або фінансо­вого стану клієнта, можуть бути віднесені банком до його ко­мерційної таємниці.

До відомостей про клієнта-фізичну особу, які становити­муть банківську таємницю, слід відносити паспортні дані, відомості про внесення третіми особами грошових коштів на рахунок власника, дані про наявність або відсутність ощад­них книжок, номер рахунку по вкладу, депозитарні операції тощо, а також відомості, які стали відомі банківській уста­нові в процесі обслуговування клієнта, наприклад, відомості про здоров’я клієнта, його сімейний стан.

Такі відомості, якщо вони дають змогу ідентифікувати фізичну особу, відносяться відповідно до Закону України «Про захист персональних даних» до персональних даних. Відповідно, бази даних про клієнтів — фізичних осіб мають бути зареєстровані у Державному реєстрі баз персональних даних відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 25.05.2011 р. № 616 «Про затвердження Положення про Державний реєстр баз персональних даних та порядок його ведення».

Якщо клієнтом банку є юридична особа, то у зміст відо­мостей про клієнта включаються статутні документи, свідо­цтво про реєстрацію, свідоцтво платника податку, картки із зразками печатки та підписів, якими встановлюється хто має право першого та другого підписів, строк їх повноважень;

особисті відомості про конкретних осіб, які виступають від імені клієнта, а саме: паспортні дані керівника, головно­го бухгалтера, довіреності на підписання угод та паспортні дані осіб, яким видані ці довіреності; інформація про номери відкритих і закритих рахунків клієнта, дати їх відкриття та закриття, відомості про те, чи є клієнт акціонером банка, а якщо так, то яка доля клієнта у статутному фонді; прізви­ще, ім’я та по-батькові керівника та головного бухгалтера клієнта-юридичної особи, номери їх контактних телефонів; юридична та фактичні адреси клієнта; періодичність видачі виписок з рахунків; довідки із податкових органів та пенсій­ного фонду; строки виплат заробітної платні; відомості про контрагентів клієнта та періодичність та розміри виплат між клієнтом та його контрагентами; номер та дата укладення договору на обслуговування клієнта банком; інформація про зміст та умови укладених кредитних договорів; про договори поруки та гарантії, стороною в яких виступає клієнт тощо.

Дата добавления: 2015-11-14