Судова практика з питань розкриття банківської таємниці 13 страница

Апеляційні суди ухвалили 31 нове рішення, або 47,7% (І півріччя 2008 р. — 39,3%) від усіх скасованих, що на 29,2% більше порівняно з І півріччям 2008 р.

В апеляційному порядку змінено 19 (І півріччя 2008 р.^:— 6) судових рішень, ухвалених місцевими судами у справах зазначеної категорії, що у 3,2 рази більше, їх частка стано­вила 1,1% (І півріччя 2008 р. — 0,3%) від ухвалених.

У І півріччі 2009 р. в апеляційному порядку без змін за­лишено 99 (І півріччя 2008 р. — 134) рішень місцевих судів, що на 26,1% менше, або 5,6% (І півріччя 2008 р. — 6,4%) від кількості рішень, ухвалених місцевими судами^[8].

Справи про розкриття банками інформації, яка містить банківську таємницю, щодо юридичних та фізичних осіб розглядаються в порядку окремого провадження суддею од­ноособово без проведення попереднього судового засідання.

Оскільки розгляд справ окремого провадження зазначеної категорії за правилами господарської юрисдикції у відповід­ному Господарському процесуальному кодексі України не передбачено, то такі справи незалежно від суб’єктного складу підлягають розгляду за правилами цивільного судочинства. Проте суди при цьому нерідко допускають помилки.

Так, Київський районний суд м. Сімферополя ухвалою від 23 липня 2008 р. у справі № 2-0-331/08 відмовив заявни­ку — державній податковій інспекції (далі — ДПІ) — розкри­ти інформацію, яка містить банківську таємницю, оскільки суб’єктом перевірки є юридична особа, тому суд зробив ви­сновок, що спір підлягає розгляду в господарському суді.

Справа розглядається в порядку цивільного судочинства, а тому необхідно відрізняти випадки звернення органів до- судового слідства, які мають розглядатися в порядку, перед­баченому Кримінальним процесуальним кодексом України (далі — КПК).

Матеріали узагальнення свідчать про те, що немає єдиної судової практики розгляду справ про розкриття банківської та­ємниці за заявами органів прокуратури України, державної по­даткової служби України (далі — ДПС), Служби безпеки Укра­їни у випадках, коли вони звертаються до суду для розкриття банківської таємниці у зв’язку з проведенням оперативно-роз- шукових заходів чи вже у межах кримінальної справи (кримі­нального провадження — з 19 листопада 2012 р.).

При вирішенні справ про розкриття інформації, яка міс­тить банківську таємницю, суди повинні ретельно переві­ряти законність підстав звернення, зокрема, органів ДПС із заявами про розкриття банківської таємниці за правилами ЦПК з метою виключення дій працівників податкової мілі­ції, пов’язаних з проведенням оперативно-розшукових дій чи розслідуванням кримінальних справ, порушених стосов­но платників податків (посадових осіб платників податків), що перебувають у їх провадженні.

Іноді суди відкривають провадження у справі та ухвалю­ють рішення на користь заявників за певними заявами про розкриття інформації, яка містить банківську таємницю, на­віть при очевидній недопустимості розгляду справи в поряд­ку цивільного судочинства. Також нерідко ототожнювалися поняття «інформація, яка є банківською таємницею» та «ви­їмка», й фактично надавався дозвіл на виїмку документів, що повинно здійснюватись у порядку, передбаченому КПК.

Так, Сихівський районний суд м. Львова рішенням за­довольнив заяву ДПІ у м. Львові, відповідно до якого зобов’язано ФЛРУАГ «Індустріальний-експортний банк» розкрити інформацію, яка містить банківську таємницю, щодо суб’єкта підприємницької діяльності В. про рух ко­штів з розшифровкою призначення платежу та контрагентів за рахунком, а також надати копії документів, які є в юри­дичній справі В. у ФЛРУ АГ «Індустріальний-експортний банк», та копії карток із зразками підписів суб’єкта підпри­ємницької діяльності (справа № 2о-123).

Таким чином, суд першої інстанції розглянув вимоги в цивільній справі, які не підлягають розгляду в порядку ци­вільного судочинства. Поза увагою суду також залишилися положення п. 4.1 Правил № 267, відповідно до яких виїмка документів, що містять інформацію, яка становить банків­ську таємницю, проводиться лише за вмотивованою поста­новою судді та в порядку і з дотриманням вимог КПК.

Згідно зі ст. 234 ЦПК окреме провадження, у порядку якого суд розглядає справу про розкриття банком інфор­мації, яка містить банківську таємницю, це вид непозо- вного цивільного судочинства, при якому розглядаються цивільні справи щодо підтвердження наявності або від­сутності юридичних фактів. Отже, у порядку цивільного судочинства не підлягають розгляду заяви, пов’язані з оперативно-розшуковою діяльністю чи розслідуванням кримінальних справ. Такі питання треба вирішувати за кримінально-процесуальним законодавством.

Дії, які вчиняються суб’єктами цивільного та криміналь­ного судочинства, мають різний характер і змістове напо­внення, тому регламентація нормами цивільного процесу­ального права дій у межах кримінального процесу, порядок провадження якого визначений КПК, виключається (за ви­нятком випадків, якщо це пов’язано із вирішенням цивіль­ного позову в кримінальній справі).

6.2. Підсудність, зміст заяви, відкриття провадження

Оскільки розкриття банківської таємниці може здій­снюватись безпосередньо банками або на підставі рішення суду та виключно на підставах і у порядку, передбачени­ми законом, суд повинен розмежовувати ці підстави, коло суб’єктів, уповноважених на отримання відповідної ін­формації та її обсягу, у зв’язку із цим при розгляді справи слід ураховувати положення Податкового кодексу Украї­ни (далі — ПКУ) та спеціальних законів, зокрема: від 20 травня 1999 року № 679-ХІУ «Про Національний банк України», від 4 грудня 1990 року № 509-ХІІ «Про дер­жавну податкову службу в Україні», від 20 грудня 1990 року № 565-ХІІ «Про міліцію», від 5 листопада 1991 року № 1789-ХІІ «Про прокуратуру», від 25 березня 1992 року № 2229-ХІІ «Про Службу безпеки України», від 26 листо­пада 1993 року № 3659-ХІІ «Про Антимонопольний комі­тет України», від 30 червня 1993 року № 3341-ХІІ «Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю», від 21 квітня 1999 року № 606-ХІУ «Про виконавче провадження» та інших.

Підсудність розгляду справ цієї категорії визначена ст. 287 ЦПК, в якій передбачено, що заява про розкриття банком інформації, яка містить банківську таємницю, щодо юридичної або фізичної особи у випадках, встановлених за­коном, подається до суду за місцезнаходженням банку, що обслуговує таку юридичну або фізичну особу. Отже, загальні правила підсудності, визначені у гл. 1 розд. III ЦПК, засто­совуватися не можуть.

Відповідно до статті 287 ЦІІК заяви про розкриття бан­ком інформації, яка містить банківську таємницю, щодо юридичної або фізичної особи подаються до суду у випад­ках, встановлених законом. У зв’язку із цим провадження у такій справі може бути відкрито лише за заявою суб’єктів, перелічених у Законі України «Про банки і банківську ді­яльність», та інших фізичних, юридичних осіб, а також дер­жавних органів, їх посадових і службових осіб, якщо вони мають право на отримання такої інформації згідно зі спеці­альними законами, що визначають статус та регламентують діяльність відповідних суб’єктів.

Не підлягають розгляду судом у порядку, визначено­му главою 12 розділу IV ЦПК, заяви про розкриття інфор­мації, яка не підпадає під поняття банківської таємниці, зокрема узагальнена по банках інформація, що підлягає обов’язковому опублікуванню, перелік якої встановлюється Національним банком України та додатково самим банком.

Заяви про розкриття банком інформації, яка містить бан­ківську таємницю, щодо юридичної або фізичної особи роз­глядаються у порядку цивільного судочинства незалежно від суб’єктного складу осіб.

Разом із тим звернення органів досудового слідства у межах кримінального судочинства, заяви правоохоронних органів при здійсненні оперативно-розшукової діяльності мають розглядатися у порядку Кримінально-процесуально­го кодексу України, тому у відкритті провадження у справі за такою заявою має бути відмовлено (пункт 1 частини дру­гої статті 122 ЦПК), а помилково відкрите провадження під­лягає закриттю (пункт 1 частини першої статті 205 ЦПК).

Заяви про розкриття банком інформації, яка містить бан­ківську таємницю, щодо юридичної або фізичної особи пода­ються до суду за місцезнаходженням банку, що обслуговує таку юридичну або фізичну особу (стаття 287 ЦПК). З ура­хуванням положення статті 95 ЦК, статті 2 Закону України «Про банки і банківську діяльність» такі заяви можуть бути також подані й за місцезнаходженням філії, представни­цтва, іншого структурного підрозділу цього банку, які здій­снюють банківську діяльність від імені банку та обслугову­ють юридичну або фізичну особу.

Враховуючи, що філії, представництва чи інший структур­ний підрозділ банку не є юридичними особами, тому особою, яка бере участь у справі (заінтересованою особою), є банк.

До заяви про розкриття банком інформації, яка містить банківську таємницю, додається оригінал документа, що підтверджує сплату судового збору, за винятком випадків, коли заявник звільнений від їх оплати згідно із законом або це питання вирішено судом у порядку статті 82 ЦПК, стат­ті 8 Закону України від 8 липня 2011 року №3674-УІ «Про судовий збір».

Недотримання правил щодо форми і змісту заяв є наслід­ком застосування судами вимог про залишення заяви без руху, а в разі їх неусунення — повернення заявнику (час­тини перша, друга статті 121 ЦПК). Якщо порушення цих правил виявлено при розгляді справи, їх слід усунути в ході судового розгляду, в іншому випадку настають наслідки, пе­редбачені пунктом 8 частини першої статті 207 ЦПК.

Про відкриття провадження у справі постановляєть­ся ухвала, в якій одночасно зазначається про призначення справи до розгляду з визначенням дати.

Попереднє судове засідання у справах цієї категорії не проводиться. Проте суд має здійснити необхідні дії, направ­лені на підготовку справи до судового розгляду, зокрема, невідкладно надіслати особам, які беруть участь у справі, копію ухвали про відкриття провадження у справі разом із заявою та доданими до неї документами; вирішити питан­ня про повідомлення таких осіб про дату розгляду справи у порядку, передбаченому ЦПК, з урахуванням скороченого строку розгляду справи (наприклад, за правилами частин п’ятої, шостої статті 74 ЦПК).

Якщо в заяві ставиться питання про розгляд справи з по­відомленням тільки заявника з метою охорони державних інтересів та національної безпеки, то відповідні мотивовані висновки має бути наведено в ухвалі про відкриття прова­дження у справі. Зокрема, розкриття терміну «охорона ін­тересів держави» надано Конституційним Судом України в Рішенні від 8 квітня 1999 року №3-рп/99 (справа про пред­ставництво прокуратурою України інтересів держави в арбі­тражному суді). У такому разі наведені в абзаці 2 цього пунк­ту процесуальні документи іншим особам, які беруть участь у справі, не надсилаються.

З метою недопущення порушення принципів цивільного процесу — гласності та відкритості (стаття 6 ЦПК), положен­ня статті 6 Конвенції про захист прав людини і основополож­них свобод (Рим, 4.XI. 1950) розгляд справи з повідомленням тільки заявника можливий у виняткових випадках.

У тому разі, коли буде встановлено, що заява про роз­криття банком інформації, яка містить банківську таєм­ницю, щодо юридичної або фізичної особи ґрунтується на спорі, зокрема про виконання цивільно-правового дого­вору, який виник з інших зобов’язальних правовідносин тощо, суд відмовляє у відкритті провадження у справі, а якщо спір про право буде встановлений під час розгляду справи — залишає заяву без розгляду і роз’яснює заінтер­есованим особам, що вони мають право подати позов на за­гальних підставах.

6.3. Розгляд справи про розкриття інформації, яка містить банківську таємницю.

Рішення у справі

Відповідно до ч. З ст. 235 ЦПК справи окремого прова­дження розглядаються судом з додержанням загальних пра­вил цивільного судочинства, за винятком положень щодо змагальності та меж судового розгляду. Інші особливості розгляду таких справ встановлені відповідною главою ЦПК про категорії справ окремого провадження.

Розгляд справи про розкриття банком інформації, яка міс­тить банківську таємницю, здійснюється за загальними пра­вилами цивільного судочинства, за винятком положень щодо змагальності та меж судового розгляду та з урахуванням осо­бливостей відповідно до положень глави 12 розділу IV ЦПК як справи окремого провадження. Зокрема, справу має бути розглянуто у п’ятиденний строк з дня надходження її до суду в закритому судовому засіданні, про що має бути зазначено як в журналі судового засідання, так і в судовому рішенні.

Ураховуючи, що розгляд справи про розкриття банком ін­формації, яка містить банківську таємницю, в закритому су­довому засіданні обов’язковий згідно із законом (частина пер­ша статті 289 ЦПК), суддя приймає рішення про його розгляд у закритому судовому засіданні при постановленні ухвали про відкриття провадження у справі та призначення справи до розгляду, про що зазначається у відповідній ухвалі.

Справа розглядається з повідомленням заявника, особи, щодо якої вимагається розкриття банківської таємниці, та банку, крім випадку, коли задоволено клопотання заявника про розгляд справи тільки за його участі у передбачених за­коном випадках. Проте неявка в судове засідання без поваж­них причин заявника та (або) особи, щодо якої вимагається розкриття банківської таємниці, чи їх представників або представника банку, за наявності у справі даних про їх пові­домлення, не перешкоджає розгляду справи, якщо суд не ви­знав їхню участь обов’язковою. У такому разі при повторній неявці заявника настають наслідки, передбачені пунктом З частини першої статті 207 ЦПК.

Згідно зі статтею 19 Конституції України органи держав­ної влади, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на під­ставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Кон­ституцією та законами України.

У зв’язку із цим у разі, якщо підставою звернення до суду, зокрема, органу державної податкової служби із заявою про розкриття банківської таємниці, є дії порушника подат­кового законодавства і стосовно таких дій для цих органів відповідними спеціальними законами передбачений спосіб реагування, то суд не має підстав для задоволення заяви. Ви­нятком є обґрунтовані посилання заявника на неможливість вчинення ним дій відповідно до способів реагування, перед­бачених зазначеними законами. Зокрема, це можуть бути обґрунтовані посилання з поданням відповідних доказів про те, що особа, щодо якої вимагається розкриття банківської таємниці, не знаходиться за місцем своєї реєстрації; підтвер­джена неможливість вручення повідомлення з копією нака­зу про проведення документальної перевірки тощо.

При розгляді справ про розкриття банком інформації, яка містить банківську таємницю, за заявою органу державної по­даткової служби суду слід звертати увагу, зокрема, на таке.

Відсутність у справі рішення (наказу) керівника відповід­ного органу державної податкової служби про проведення документальної планової або позапланової, виїзної або неви- їзної перевірки платника податку не є безумовною підставою для відмови в задоволенні заяви (за винятком випадків, коли за обставинами справи це є необхідним і є підставою заяви), оскільки ці документи, як докази у справі, оцінюються су­дом за правилами статті 212 ЦПК поряд з іншими наданими суду доказами.

Саме по собі неподання у встановлений строк податкової декларації або їх розрахунків, необхідність перевірки до­стовірності, повноти нарахування та сплати усіх передбаче­них ПКУ податків та зборів, а також дотримання валютного та іншого законодавства тощо є підставою для ініціювання органами державної податкової служби перевірок, згідно з процедурою, визначеною главою 8 ПКУ. У цьому випадку розкриття банківської таємниці можливе в разі доведення органом державної податкової служби обставин, за яких пе­ревірки є неможливими або є інша об’єктивна потреба в роз­критті такої таємниці.

Частиною четвертою статті 62 Закону України «Про бан­ки і банківську діяльність» банку забороняється надавати інформацію про клієнтів іншого банку, навіть якщо їх імена зазначені у документах, угодах та операціях клієнта.

Разом із тим абзацом першим пункту 3.5 Правил збері­гання, захисту, використання та розкриття банківської та­ємниці, затверджених постановою Правління Національно­го банку України від 14 липня 2006 року №267, передбачено, що банку забороняється надавати інформацію про клієнтів іншого банку, навіть якщо їх імена зазначені у документах, угодах, операціях клієнта, якщо інше не зазначено в дозволі клієнта іншого банку або рішенні (постанові) суду. Це озна­чає, що лише за рішенням суду може бути розкрита особа/ особи контрагента, номери його/їх рахунків у банках та інша інформація щодо неї/них, яка становить банківську таємни­цю, у взаємовідносинах із особою, відносно якої вимагається розкриття банківської таємниці.

Рішення суду в справі про розкриття банком інформації, яка містить банківську таємницю, повинно відповідати за­гальним правилам, встановленим ЦПК, щодо його ухвален­ня, проголошення, містити відповідну структуру (стаття 215 ЦПК) з урахуванням особливостей, визначених статтею 290 ЦПК. Зокрема, зважаючи на те, що згідно з частиною тре­тьою статті 209 ЦПК складання повного рішення може бути відкладено лише у щіняткових випадках, та враховуючи скорочений строк оскарження рішення суду й необхідність його негайного виконання, у цій категорії справ не допуска­ється відкладення складання повного рішення.

Рішення суду публічно не проголошується, оскільки роз­гляд справи провадиться у закритому судовому засіданні (частина дев’ята статті 6 ЦПК).

У резолютивній частині рішення, крім іншого, суд по­винен зазначити: обсяги (межі розкриття) інформації, яка містить банківську таємницю, тобто конкретний проміжок часу, за який банку необхідно надати одержувачу інформа­цію за операціями клієнтів, наприклад про обсяги та обіг коштів на рахунках; мету її використання, а також те, що право на апеляційне оскарження у п’ятиденний строк мають лише особа, щодо якої банк розкриває банківську таємни­цю, або заявник; що оскарження рішення не зупиняє його виконання та підлягає негайному виконанню (частина третя статті 290 ЦПК).

Копії рішення суд надсилає банку, що обслуговує юри­дичну або фізичну особу, заявнику та особі, щодо якої нада­ється інформація. Зазначене положення повинно виконува­тись і в тому разі, коли справу розглянуто з повідомленням тільки заявника.

Апеляційний суд має відмовити у прийнятті апеляційної скарги в разі оскарження рішення банком, оскільки у частині третій статті 290 ЦПК визначено вичерпний перелік осіб, які брали участь у справі, що мають право на таке оскарження.

При ухваленні рішення про розкриття банком інформа­ції, яка містить банківську таємницю, суди повинні врахо­вувати, що відповідно до особливостей окремого проваджен­ня, правила статті 88 ЦПК про розподіл судових витрат не застосовуються.

Типові помилки при розгляді справ цієї категорії.

В рішеннях судів у справах цієї категорії було таке об­ґрунтування як: «інформація, яка містить банківську та­ємницю, надасть можливість заявнику встановити господа­рюючих суб’єктів, які здійснювали фінансово-господарські взаємовідносини з підприємством, що має істотне значення для встановлення обігу грошових коштів», є типовим. Проте в таких рішеннях відсутнє викладення правових підстав для здійснення певної перевірки органом ДПС (тобто наявність не лише права отримати інформацію, керуючись визначе­ним у Законі про банки і банківську діяльність переліком органів, але й дотримання порядку проведення певної пере­вірки, у зв’язку з якою запитується інформація). Практично в жодному з рішень не наведені мета й межі перевірки із по­силанням на відповідний наказ керівника ДПС, з наявністю якого законодавство пов’язує право на розкриття інформа­ції, яка містить банківську таємницю.

Таким чином, ДПС в особі її органів необхідно провести документальну перевірку з виявлення контрагентів, інфор­мація про які міститься у фінансово-господарських докумен­тах підприємства, і лише потім, якщо матеріали перевірки дають для цього підстави, звертатися до суду із заявою про розкриття інформації, яка містить банківську таємницю.

Також цей заявник звертається до суду із заявами про роз­криття інформації, яка містить банківську таємницю, моти­вуючи свої вимоги тим, що за даними інформаційної системи автоматизованого співставлення податкових зобов’язань та податкового кредиту виявлено суми сумнівних операцій із заниженням податкових зобов’язань, або особа змінила юри­дичну адресу, або ухиляється від отримання повідомлення про проведення планової перевірки, або не подала податкову декларацію чи на підставі подання нею заяви про припинен­ня підприємницької діяльності, що не є встановленою зако­ном підставою для розкриття інформації, яка містить бан­ківську таємницю, стосовно юридичної або фізичної особи.

У разі, якщо підставою звернення до суду органу ДПС із заявою про розкриття банківської таємниці є дії порушни­ка податкового законодавства і стосовно таких дій для цих органів відповідними спеціальними законами передбачений спосіб реагування, то суд не має підстав для задоволення заяви. Винятком є обґрунтовані посилання заявника на не­можливість вчинення ними дій відповідно до способів реагу­вання, передбачених податковим законодавством України.

Податкові органи часто не надають суду необхідну інфор­мацію, за якою можна чітко визначити, чи є підстави для розкриття банківської інформації, посилаючись при цьому на неможливість її розкриття (тобто на збереження таємни­ці). Це є причиною того, що суди не завжди мають можли­вість прийняти правильне рішення.

Так, у провадженні районного суду перебувала справа № 2о-3831/08 за заявою Центральної МДПІ у м. Кривому Розі щодо розкриття інформації, яка містить банківську таємницю, стосовно ТОВ «Алонж», АКБ «Форум» та ВАТ «Райффайзен Банк Аваль». Заява обґрунтована необхідніс­тю здійснення перевірки дотримання податкового законо­давства у зв’язку із прийняттям господарським судом рі­шення щодо визнання недійсною угоди, яка була укладена ТОВ «Алонж» та суб’єктом підприємницької діяльності. Суд відмовив у задоволенні заяви, оскільки визнання угоди не­дійсною не свідчить про порушення податкового законодав­ства, доказів перешкод з боку підприємства щодо здійснен­ня перевірки надано не було, самостійно до банку заявник не звертався. Зазначені обставини свідчать про правильність постановленого рішення, яке залишив без змін апеляційний суд Дніпропетровської області.

Одночасно в провадженні районного суду м. Кривого Рогу перебувала справа № 2о-151/2008 за участю тих самих осіб, з тих самих підстав. Рішенням зазначеного суду від 26 вересня 2008 р. (тобто через чотири дні після відмови іншим судом) заяву було задоволено, рішення не було оскаржене. За таких обставин рішення суду не можна вважати обґрунтованим.

Деякі суди в більшості випадків, задовольняючи заяву податкового органу про розкриття інформації, яка містить банківську таємницю, зобов’язували банки надавати таку інформацію не тільки щодо заінтересованої особи (юридич­ної або фізичної особи), а й про клієнтів іншого банку або інших клієнтів цього банку, які володіють інформацією сто­совно особи, щодо якої порушується питання про розкриття банківської таємниці, враховуючи, що їх імена зазначені в бухгалтерських документах, правочинах та операціях тієї особи, яка цікавить одержувача інформації (мова йде про контрагентів та фінансові операції з ними).

Інші суди, навпаки, в частині розкриття банківської та­ємниці щодо контрагентів особи, яка цікавить податкові ор­гани, відмовляли у розкритті такої інформації. З цього при­воду необхідно зазначити таке.

Не всі суди дотримуються вимог процесуального законо­давства щодо правильного викладення резолютивної частини рішення при задоволенні заяви у справах зазначеної катего­рії. Зокрема, на порушення підпунктів 1-3 ч. 1 ст. 290 ЦПК у 29 рішеннях із 37 ухвалених (за даними апеляційного суду м. Севастополя) не були зазначені місце знаходження або міс­це проживання заявника, його представника або особи, щодо якої вимагається розкриття банківської таємниці, або банку, що обслуговує особу, про яку необхідно розкрити банківську таємницю. У трьох рішеннях взагалі не було зазначено особу, щодо якої банк має розкрити банківську таємницю.

Також деякі суди не зазначають орган звернення, який має право отримати інформацію щодо розкриття банків­ської таємниці, тобто кому слід надавати таку інформацію (справи №: 2о-268, 2о-199, 2о-194, 2о-188, 2о-187, 2о-177, 2о-154, 2о-129, Зарічний районний суд м. Суми; справи №: 2о-186, 2о-168, 2о-159, Конотопський міськрайонний суд Сумської області та ін.). Тобто зі змісту деяких рішень вба­чається, що банк повинен розкрити банківську таємницю щодо свого клієнта невизначеному колу осіб, що не перед­бачено законом.

Крім того, інколи суди в рішеннях про розкриття інфор­мації, яка містить банківську таємницю, щодо юридичної або фізичної особи:

а) не зазначали мету використання такої інформації її одержувачем;

б) не вказували конкретний проміжок часу, за який необ­хідно надати інформацію за операціями клієнтів.

Також нерідко в судових рішеннях не зазначаються межі (обсяг) розкриття інформації, яка містить банківську таєм­ницю.

Мали місце випадки проведення заочного розгляду справ цієї категорії та ухвалення заочних рішень, що є недопусти­мим, оскільки це не передбачено гл. 12 ЦПК (заочне рішен­ня Франківського районного суду м. Львова від 12 травня 2008 р., справа № 20-114 за заявою відділу податкової мі­ліції ДПІ у Дрогобицькому районі). Проте заочний розгляд справи передбачений лише в позовному провадженні.

Завдання для самоконтролю

1. За правилами якого провадження розглядаються спра­ви про розкриття банківської таємниці?

2. Розкрийте правила підсудності справ про розкриття банківської таємниці.

3. Чи має право філія банку розкривати банківську таєм­ницю за рішенням суду? А її працівник?

4. Визначте основний зміст заяви про розкриття банків­ської таємниці.

5. Назвіть учасників судового процесу про розкриття банківської таємниці.

6. Охарактеризуйте типові помилки судів у справах про розкриття банківської таємниці.

7. Чи передбачається процедура оскарження судового рі­шення у справах про розкриття банківської таємниці?

РЕКОМЕНДОВАНА ЛІТЕРАТУРА Основна

1. Закон України «Про банки і банківську діяльність» від

07.12.2000 р. // Відомості Верховної Ради. — 2001. — №5—6. — Ст.30.

2. Податковий кодекс України від 02.12.2010 р. //Відомос­ті Верховної Ради України. — 2011. — № 13. — Ст. 112.

3. Цивільний процесуальний кодекс України від

18.03.2004 р.// Відомості Верховної Ради України. — 2004. — № 40. — Ст. 492.

4. Правила зберігання, захисту, використання та розкрит­тя банківської таємниці, затверджені Постановою Прав­ління Національного банку України від 14.07.2006 р. № 267 // Офіційний вісник України. — 2006. — № 32. — Ст. 2330.

5. Постанова Пленуму Вищого спеціалізованого суду Укра­їни з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 ве­ресня 2011 року № 10 «Про судову практику в цивільних справах про розкриття банками інформації, яка містить банківську таємницю, щодо юридичних та фізичних осіб» // Судова практика. — 2011. — № 43.

6. Луспеник Д. Д., Мельник 3. П. Судова практика розгля­ду справ про розкриття банками інформації, яка містить банківську таємницю, щодо юридичних та фізичних осіб // Вісник Верховного Суду України — 2010. — № 3.

Додаткова

7. Положення про порядок реєстрації та ліцензування бан­ків, відкриття відокремлених підрозділів, затверджене Постановою Правління Національного банку України від 08.09.2011 р. № 306 // Офіційний вісник України. — 2011. — №84. — Ст. 3092.

8. Рішення Конституційного Суду України від08.04.1999 р. №° З-рп/99 у справі за конституційними поданнями Ви­щого арбітражного суду України та Генеральної проку­ратури України щодо офіційного тлумачення положень статті 2 Арбітражного процесуального кодексу України (справа про представництво прокуратурою України ін­тересів держави в арбітражному суді) // Офіційний ві­сник України. — 1999. — № 15. — Ст. 35.

9. Постанова Верховного Суду України від 18.12.2009 р. № 14 «Про судове рішення у цивільній справі» // Вісник Верховного суду України. — 2010. — № 1. — Ст. 4.

РОЗДІЛ VII. ПРОТИПРАВНІ ПОСЯГАННЯ НА БАНКІВСЬКУ ТАЄМНИЦЮ

Питання для опрацювання

7.1. Банківська таємниця серед об’єктів протиправних по­сягань.

7.2. Протиправні посягання, пов’язані з використанням платіжних карток.

7.3. Протиправні посягання, пов’язані з функціонуванням платіжних систем.

7.1. Банківська таємниця серед об’єктів протиправних посягань

Банківська таємниця як вид інформації з обмеженим до­ступом і інформації загалом пронизує більшість банківських процесів і операцій. Тому у багатьох випадках банківська таємниця стає як безпосередній об’єктом протиправного по­сягання, так і додатковим. Нерідко порушення режиму бан­ківської таємниці пов’язується з уразливістю інформацій­но-телекомунікаційних систем, в яких вона обробляється і циркулює. Подекуди порушення вимог охорони банківської таємниці пов’язане з неналежним виконанням персоналом банківської установи порядку роботи з паперовими і/або електронними носіями банківської таємниці.

Найнебезпечніші посягання на банківську таємницю, — ті, відповідальність за які пов’язані передбачена Кримі­нальним кодексом України. Однак подібні злочини нерідко залишаються латентними у зв’язку з тим, що банки не ма­ють бажання повідомляти про порушення через негативні втрати для власної ділової репутації, і, як наслідок, втрати клієнтів тощо.

Дата добавления: 2015-11-14