Судова практика з питань розкриття банківської таємниці 5 страница

Крім цього, до банківської таємниці належить інформа­ція про банки чи клієнтів, що збирається під час проведення банківського нагляду.

З дня прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та призначення ліквідатора відомості про фінансо­вий стан банку, боржників, які порушили строки виконання зобов’язань перед банком, вимоги банку до боржників, які порушили строки виконання зобов’язань перед ним, пере­стають бути конфіденційними чи становити банківську та­ємницю (пункт 5 частини першої статті 91 Закону України «Про банки і банківську діяльність»).

Інших випадків, коли інформація, яка містить банків­ську таємницю, втрачає такий статус, Закон України «Про банки і банківську діяльність» не містить.

Інші нормативно-правові акти, зокрема і підзаконні, ви­значають обсяг поняття «банківська таємниця». Зокрема, в Україні функціонує з 01.10.2001 року єдина інформацій­на система обліку позичальників (боржників) (далі — ЄІС «Реєстр позичальників»), яка створена за участю банків для обліку простроченої заборгованості за кредитами, з дотри­манням вимог чинного законодавства щодо збереження бан­ківської таємниці. Користування інформаційно-довідкови­ми послугами ЄІС «Реєстр позичальників» дозволяє банкам уникнути надання кредитів ненадійним позичальникам, знизити кредитні ризики.

У Положенні про єдину інформаційну систему «Реєстр позичальників» зазначається, що інформація, яка зберіга­ється в ЄІС «Реєстр позичальників», становить банківську таємницю. Національний банк та банки-учасники системи не мають права використовувати інформацію з ЄІС «Реєстр позичальників» не за цільовим призначенням, розголошу­вати, надавати іншим юридичним чи фізичним особам, крім особи, про яку зібрана інформація. Доступ до ЄІС «Реєстр позичальників» можуть мати керівник банку (філії) та упо­вноважені ним особи, а також працівники структурних під­розділів Національного банку України, яким відповідний структурний підрозділ банківського нагляду надав дозвіл на перегляд інформації, що міститься в базі даних системи.

Єдина інформаційна система «Реєстр позичальників» створюється і функціонує на добровільних (договірних) за­садах для зменшення ризиків, що виникають при обслугову­ванні юридичних та фізичних осіб (клієнти) у банках Украї­ни внаслідок неповної інформації про клієнта.

Національний банк регламентує і забезпечує функціону­вання ЄІС «Реєстр позичальників», гарантує її надійність і безпеку, організовує підключення банків до системи відпо­відно до чинного законодавства, вносить зміни в порядок функціонування системи, забезпечує зберігання інформації в ЄІС «Реєстр позичальників».

Інформація в ЄІС «Реєстр позичальників» зберігається:

— протягом трьох років з дати фактичного повного пога­шення простроченої заборгованості, — якщо заборгова­ність була погашена;

- протягом 10 років з дати внесення даних про простроче­ну заборгованість до системи, — якщо заборгованість не була погашена.

Своєчасне надання до ЄІС «Реєстр позичальників» досто­вірної інформації про свого клієнта є обов’язковим для всіх користувачів системи.

Під час укладення угод про надання кредитів, гарантій, поручительств тощо банк може передбачати, що в разі несво­єчасного погашення заборгованості за цією угодою і зараху­вання її до простроченої інформація про цього позичальника та його заборгованість надаватиметься до ЄІС «Реєстр пози­чальників.

У разі внесення банком до бази даних ЄІС «Реєстр пози­чальників» неправильної інформації про клієнта або його заборгованість клієнт банку має право вимагати, а банк зобов’язаний на вимогу клієнта внести зміни до зазначеної інформації.

Колективним власником інформації, що міститься у базі даних ЄІС «Реєстр позичальників», є банки, які уклали до­говір з Національним банком та підключилися до ЄІС «Ре­єстр позичальників».

ЄІС «Реєстр позичальників» забезпечує облік клієнтів банків України, які мають прострочену заборгованість перед банками, збереження банківської інформації про клієнтів і доступ уповноважених осіб банків до інформації про клієнта.

Адміністратор ЄІС «Реєстр позичальників» — підрозділ Національного банку, який забезпечує збирання, збережен­ня інформації, що надходить від банків, ведення інформа­ційної системи та доступ до неї лише вповноважених осіб банків. Адміністратор відповідає за експлуатацію програм­но-апаратного комплексу ЄІС «Реєстр позичальників»;

вхідна інформація — інформація, що надсилається від банку до бази даних ЄІС «Реєстр позичальників»;

вихідна інформація — інформація, що надсилається до банку від бази даних ЄІС «Реєстр позичальників»;

запит — електронний документ, складений заявником про отримання звіту з ЄІС «Реєстр позичальників»;

звіт — електронний документ визначеної структури, що видається на запит користувача і містить інформацію про окремого клієнта (клієнтів) банку, може передаватися елек­тронними засобами зв’язку, обов’язково захищений метода­ми криптозахисту для запобігання його викривленню;

електронні засоби захисту — програмно-технічні засоби, що забезпечують захист електронних документів від несанк­ціонованого доступу та спотворення на етапі передавання цих документів електронною поштою;

ЄІС «Реєстр позичальників» — єдиний апаратно-про­грамний комплекс, що забезпечує отримання від банків­ських установ вхідної інформації, П накопичення, зберіган­ня, належне використання, захист на всіх технологічних ланках від несанкціонованого доступу, формування вихідної інформації, взаємодію з користувачами;

квитанція — електронний документ, що формується про­грамними засобами ЄІС «Реєстр позичальників», надається банківській установі і свідчить про приймання або відмову в прийманні вхідної інформації до бази даних.

До ЄІС «Реєстр позичальників» підключаються банки, Що уклали договір з Національним банком про надання по­слуг через цю систему.

Департамент інформатизації Національного банку забез­печує експлуатацію програмно-технологічних засобів функ­

ціонування ЄІС «Реєстр позичальників» та їх підтримку в робочому стані.

Після підключення до ЄІС «Реєстр позичальників» банк та ліквідатор (ліквідаційна комісія) регулярно надають по­трібну інформацію про своїх клієнтів до бази даних ЄІС «Ре­єстр позичальників» і несуть повну відповідальність згідно з чинним законодавством за достовірність наданої інформації.

Банк надає до ЄІС «Реєстр позичальників» інформацію про тих позичальників, які на дату її надання мають про­строчену заборгованість (з урахуванням прострочених на­рахованих доходів) у національній та іноземній валютах у сумі, що в гривневому еквіваленті перевищує 10 тис. грн.

Інформація щодо позичальників (боржників) надається в розрізі угод із зазначенням сум простроченої заборгованості за кожним видом валюти. Для позичальників — юридичних осіб зазначаються відомості про їх засновників та керівників.

Банк самостійно вирішує питання трансформації даних із своєї локальної (внутрішньої) бази даних у спеціальні фор­мати для передавання інформації до бази даних ЄІС «Реєстр позичальників».

Інформація під час завантаження має проходити логіч­ний та семантичний контроль, після чого банку видається квитанція, згідно з якою у разі потреби банк здійснює кори­гування і повторне завантаження правильної інформації.

Після завантаження інформації банк має право коригува­ти або доповнювати дані тільки за угодами, укладеними без­посередньо з цим банком.

Уповноважені особи банку формують запити в затвер­джених форматах передавання даних і надсилають їх до На­ціонального банку до програми оброблення запитів. Запит банку проходить перевірку щодо повноважень, виконуються пошук даних і попереднє оброблення, після чого програм­ним шляхом формується стандартний звіт.

Звіт надсилається до вповноваженої особи банку, яка несе повну відповідальність за використання інформації, що міс­титься у цьому звіті. Кількість запитів на формування звітів для банку протягом робочого дня не обмежується.

Обмін інформацією між банківськими установами — учасниками ЄІС «Реєстр позичальників» та базою даних сис­теми виконується засобами електронної пошти Національ­ного банку у вигляді файлів.

Для забезпечення конфіденційності всі файли інформа­ційного обміну обробляються електронними засобами захис­ту інформації, розробленими в Національному банку.

З метою підвищення ефективності функціонування ЄІС «Реєстр позичальників» банк-учасник може надавати своїм філіям дозвіл на користування інформаційно-довідковими послугами ЄІС «Реєстр позичальників». У разі надання та­кого дозволу банк складає перелік філій, яким він надає до­звіл на роботу з ЄІС «Реєстр позичальників».

У разі відкликання раніше наданого дозволу, закриття, реструктуризації філії тощо банк-учасник має вжити за­ходів щодо вилучення відповідних даних з бази даних ЄІС «Реєстр позичальників», унесених цією філією, і повторно надати перевірену інформацію про позичальників (борж­ників), які мають прострочену заборгованість, від імені філії, на баланс якої передані активи і пасиви філії, що ліквідована, або від свого імені. Крім того, банк-учасник має надати перелік філій, у яких він відкликає дозвіл на користування інформаційно-довідковими послугами ЄІС «Реєстр позичальників».

Для отримання інформаційно-довідкових послуг з ЄІС «Реєстр позичальників» банк має надіслати 2 примірники договору про участь в ЄІС «Реєстр позичальників» та 2 при­мірники переліку філій, яким він надає право користува­тися послугами ЄІС «Реєстр позичальників», підписаних головою (заступником) правління банку, до Національного банку для підписання уповноваженою особою Національ­ного банку та реєстрації в установленому порядку.

Не пізніше наступного дня після реєстрації договору від­повідний структурний підрозділ банківського нагляду над­силає договір банку та повідомлення Департаменту інфор­матизації про укладення Національним банком з банком договору про його участь в ЄІС «Реєстр позичальників».

Департамент інформатизації протягом трьох днів після отримання повідомлення включає банк до електронного пе­реліку учасників ЄІС «Реєстр позичальників».

У двомісячний термін з дня укладення договору банк (фі­лія) має розпочати внесення інформації до бази даних ЄІС «Реєстр позичальників».

Банк (філія) у разі виникнення питань щодо технології інформаційного обміну з ЄІС «Реєстр позичальників» звер­тається до Департаменту інформатизації.

У разі потреби Національний банк проводить навчання або консультації з питань експлуатації ЄІС «Реєстр пози­чальників».

2.4. Банківське право та інформаційне право про банківську таємницю

Як банківське право, так і інформаційне право відносять до комплексних галузей права.

Ще в 50—70 роках XX століття була висловлена точка зору, що банківське право є підгалуззю фінансового права, і вона об’єднує в собі сукупність норм фінансового права, які регулюють суспільні відносини, що виникають у процесі здійснення банківських операцій^[4]. А фінансове право, в свою чергу, розглядалось як частина державного і адміністратив­ного права, яка відокремилась в самостійну галузь права в зв’язку з специфікою об’єкта правового регулювання і його суспільним значенням, але метод фінансового права є спіль­ним з методом інших публічних галузей права — це метод владних приписів^[5].

«Юридична енциклопедія» за редакцією Ю. С. Шемшу- ченка визначає банківське право як сукупність правових норм, що регулюють порядок організації і діяльності банків, їх взаємовідносини з клієнтами, а також порядок здійснення ними банківських операцій^[6].

Ключовою категорією в суспільних відносинах, які скла­дають предмет банківського права, є банк.

Банк — це юридична особа, яка на підставі банківської лі­цензії має виключне право надавати банківські послуги, відо­мості про яку внесені до Державного реєстру банків. Банк є основним фінансовим інститутом, який покликаний здійсню­вати банківську діяльність, що має виключний характер.

Банківська діяльність, тобто залучення у вклади грошо­вих коштів фізичних і юридичних осіб та розміщення за­значених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик, відкриття і ведення банківських рахунків фізичних та юридичних осіб, — є системоутворюючою ка­тегорією при визначенні особливостей суспільних відносин, які складають предмет банківського права.

Банківські правовідносини — це урегульовані нормами права суспільні відносини, що складаються в процесі бан­ківської діяльності і функціонування банківської систе­ми України. Банківські правовідносини мають специфічні риси, які обумовлюють наявність притаманних ним наступ­них особливостей.

По-перше, ці правовідносини виникають в процесі бан­ківської діяльності, тобто систематичної діяльності спеці­альних суб’єктів — Національного банку України, інших банків та фінансових установ, — з приводу таких об’єктів, як гроші, цінні папери та дорогоцінні метали, валютні цін­ності, а також інформації, яка підпадає під режим банків­ської таємниці.

Об’єкт банківських правовідносин вужчий, ніж об’єкт цивільних правовідносин, оскільки останній включає в себе окрім вищезазначених об’єктів також рухомі і нерухомі речі, але ширше, ніж об’єкт фінансових, який, переважно, включає в себе тільки грошові кошти.

По-друге, однією з сторін в банківських правовідносинах обов’язково виступає спеціальний суб’єкт — Національний банк України, банк або інша фінансова установа. Законо­давством України закріплено спеціальний, відносно авто­номний статус Національного банку, який визначається як центральний банк країни, особливий центральний орган державного управління.

Формалізований зміст інформаційного права закріпле­но у Постанові президії ВАК України від 08.10.2008 р. № 45-06/7, де визначено основні напрями досліджень у галу­зі інформаційного права, а саме:

- інформаційна сфера як об’єкт права;

- методологія інформаційного права;

- предмет, метод і система інформаційного права; інформаційне законодавство та напрями його розвитку;

- правовідносини в інформаційній сфері;

~ правові аспекти формування, розвитку, охорони та захис­ту інформаційних ресурсів;

~ державна політика та державне управління в інформа­ційній сфері;

~ правові засади організації та координації дій органів дер­жавної влади в єдиному інформаційному просторі Украї­ни;

~ поняття та правовий режим інформаційних ресурсів; правовий режим інформаційних технологій, інформацій­них систем і мереж;

~ інформаційна безпека та її місце в системі забезпечення національної безпеки;

- захист інформації з обмеженим доступом і прав на неї;

- захист інформаційних систем і прав на них;

- інформаційне право зарубіжних країн.

Тобто, інформаційне право має досліджувати банків­ську таємницю як вид інформації з обмеженим доступом. Ключовою категорією для інформаційного права є «ін­формація». У цьому виданні банківська таємниця роз­кривається саме з позицій інформаційного права. Поняття «банківська таємниця» вивчається саме через категорію «інформація».

Завдання для самоконтролю

1. Дайте визначення поняття «банківська таємниця».

2. Розкрийте основні ознаки банківської таємниці.

3. Чому коди, що використовуються банками для захисту інформації, віднесено до банківської таємниці?

4. Чим відрізняються комерційна таємниця і банківська таємниця?

5. Шкода клієнту внаслідок розголошення банківської та­ємниці є обов’язковою ознакою останньої?

6. Охарактеризуйте банківську таємницю як об’єкт регу­лювання інформаційного права України.

РЕКОМЕНДОВАНА ЛІТЕРАТУРА Основна

1. Закон України від 13.01.2011 р. «Про доступ до публіч­ної інформації» // Офіційний вісник України. —2011. — № 10.

2. Закон України від 13.01.2011 р. «Про внесення змін до Закону України «Про інформацію» // Офіційний вісник України. — 2011. — № 10.

3. Закон України від 01.06.2010 р. «Про захист персональ­них даних» // Відомості Верховної Ради України. — 2010. — №34. — Ст. 481.

4. Закон України від 07.12.2000 р. «Про банки і банківську діяльність» (зі змінами) // Відомості Верховної Ради України. — 2001. — № 5—6. — Ст. ЗО.

5. Закон України від 15.02.2011 р «Про внесення змін до деяких законів України щодо регулювання діяльності банків». // Офіційний вісник України. — 2011. — № 21.

6 Закон України «Про Національний банк України» від

05.20.1999 року // Відомості Верховної Ради. Украї­ни. — 1999. — № 29. — Ст. 238.

7 Ст. 1, 5, 6, 8 Закону України «Про електронні докумен­ти та електронний документообіг» від 22 травня 2003 року // Відомості Верховної Ради України. — 2003. — № 36. — Ст. 275.

8. Постанова Пленуму Вищого спеціалізованого суду У кра­їни з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 ве­ресня 2011 року № 10 «Про судову практику в цивільних справах про розкриття банками інформації, яка містить банківську таємницю, щодо юридичних та фізичних осіб» // Судова практика. — 2011. — № 43.

9. Постанова Національного банку від 27.06.2001 р. № 245 «Про створення єдиної інформаційної системи обліку позичальників (боржників)» /_/ Офіційний вісник Укра­їни. — 2001. — № 30. — Ст. 1363.

10. Постанова Національного банку У країни від 28.12.2002р. № 538 «Про затвердження Положення про порядок здійснення Національним банком України наглядових функцій щодо банків, діяльність яких пов’язана з дер­жавною таємницею» // Офіційний вісник України. — 2003. — № 5. — Ст. 193.

11. Постанова НБУ від 11.07.2012 р. № 292 «Про затвер­дження Змін до Правил зберігання, захисту, викорис­тання та розкриття банківської таємниці» // Офіційний вісник України. —2012. — № 60. — Ст. 2448.

12. Карчевський М. В. Кримінальна відповідальність за не­законне втручання в роботу електронно-обчислюваль­них машин (комп’ютерів), систем та комп’ютерних мереж (аналіз складу злочину): Автореф. дис.... канд. юрид. наук: 12.00.08 / Луганська академія внутрішніх справ МВС імені 10-річчя незалежності України. — Лу­ганськ, 2002. — 22 с.

13. Гетманцев Д. О. Банківська таємниця: особливості її нормативно-правового регулювання в Україні та в зако­нодавстві зарубіжних країн: Дис.... канд. юрид. наук: 12.00.07 / Київський національний ун-т ім. Тараса Шев­ченка. — К., 2003. — 206 с.

14. Банківське право України: Навч. посібник. Кол. авторів Жуков А. М., Іоффе А. Ю. таін. / За заг. ред. А. О. Селіва- нова — К.: Видавничий дім «Ін Юре», 2000. — С. 53, 319.

15. Костюченко О. А. Банківське право: Банківська систе­ма. Національний банк. Комерційні банки. Кредитуван­ня. Ринок цінних паперів. Національне валютне законо­давство. Банківські системи зарубіжних країн. Інститут банківської таємниці: Навч. посібн. — 2-ге вид. — К.: А.С.К., 2001. — С. 51

16. Гвирцман М. В. Правовое регулирование банковской тайны // Деньги и кредит. — 1992. — № 6. — С. 16.

17. Луспеник Д. Д., Мельник 3. П. Судова практика розгля­ду справ про розкриття банками інформації, яка містить банківську таємницю, щодо юридичних та фізичних осіб // Вісник Верховного суду України. — 2010. — № 3.

Додаткова

18. Постанова Національного банку України № 245 від

27.06.2001 р. «Про створення єдиної інформаційної сис­теми обліку позичальників (боржників)» // Офіційний вісник України. — 2001. — №30. — Ст. 1363.

19. Большая Советская Энциклопедия (в 30 томах). Гл. ред. А.М.Прохоров.Изд.3-є,М.: «Советскаяэнциклопедия», 1970. — Т.2 — С. 610.

20. Юридична енциклопедія в 6 т./ Ред. кол.: Ю.С. Шемшу- ченко (відп. Ред.) таін. — К.: «Укр. Енцикл.». — Т.1. — С. 190—191.

21. Плешаков А.М. Банковская тайна: порядок предостав­ления сведений и ответственность за их разглашение // Адвокат. — 1997. — № 5. — С. 77.

22. Гуревич И.С. Очерки советского банковского права., JL: Издательство ЛГУ, 1959. — С. 16.

23. Халфина P.O. К вопросу о предмете и системе советского финансового права. // Вопросы советского администра­тивного и финансового права. — М.: Из-во Академии наук СССР, 1952. — С. 195.

24. Пискотин М.И. Об учебном курсе «Основы банковского права Российской Федерации»// Государство и право. — 1996. — №1. — С. 108.

РОЗДІЛ III. СУБ’ЄКТИ ПРАВОВІДНОСИН, ПОВ’ЯЗАНИХ ІЗ БАНКІВСЬКОЮ ТАЄМНИЦЕЮ

Питання для опрацювання

3.1. Суб’єкти, які зобов’язані охороняти банківську таєм­ницю.

3.2. Обов’язки суб’єктів охорони банківської таємниці.

3.3. Права клієнтів банківської установи.

3.4. Національний банк України як суб’єкт правовідно­син, пов’язаних із банківською таємницею.

3.1. Суб’єкти, які зобов’язані охороняти банківську таємницю

Відповідно до Закону України «Про банки та банківську діяльність» носієм обов’язку по збереженню банківської та­ємниці є банки.

Поза увагою законодавця залишилися інші фінансово- кредитні установи, які у випадках та в межах, передбачених законодавством здійснюють діяльність, аналогічну банків­ській. Так, наприклад, законодавство України для ломбар­дів та лотерейних організацій не містить будь-якої вказівки на їх обов’язок зберігати інформацію, яка стала їм відомою внаслідок проведення ними своєї професійної діяльності. Тому логічною є необхідність поширення правового режиму банківської таємниці на правовідносини з приводу діяльнос­ті інших, крім банків, фінансово-кредитних установ.

Крім банків, Закон України «Про банки та банківську ді­яльність» відносить до носіїв обов’язку про зберіганню бан­ківської таємниці також керівників та службовців банку. Та­кий обов’язок обмежується лише часом наявністю трудових відносин з банківською установою, однак не врегульованим є відносини щодо зобов’язання працівників банку зберігати банківську таємницю в незалежності від того, чи продовжує особа працювати у банківській установі.

До суб’єктів правовідносин з приводу банківської таєм­ниці належать також суди, органи прокуратури, Служби безпеки України, Міністерства внутрішніх справ України, Державної податкової служби України, особи, зазначені власником рахунку в заповідальному розпорядженні банку, Державні нотаріальні контори, приватні нотаріуси, іноземні консульські установи по справам спадщини та інші, визна­чені у Законі України «Про банки і банківську діяльність», а також суб’єкти, яким розкривається банківська таємниця за рішенням суду.

Національний банк України звертав увагу банків, що до статті 34 Закону України «Про нотаріат» та пункту 2 глави І Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотарі­усами України, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 03.03.2004 р. № 20/5, внесено зміни, відповідно до яких приватним нотаріусам надано право видавати свідо­цтва про право на спадщину.

Відповідно до статті 62 Закону України «Про банки і бан­ківську діяльність» довідки по рахунках (вкладах) у разі смерті їх власників надаються банком особам, зазначеним власником рахунку (вкладу) в заповідальному розпоряджен­ні банку, державним нотаріальним конторам або приватним нотаріусам, іноземним консульським установам по справах спадщини за рахунками (вкладами) померлих власників ра­хунків (вкладів).

Пунктом 222 розділу 22 глави III Інструкції про порядок вчивіення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердже­ної наказом Міністерства юстиції України від 03.03.2004 р. № 20/5, передбачено, що нотаріус на прохання спадкоємців по­мерлого вправі зробити запит до банків (фінансових установ), страхових установ про наявність на ім’я померлого вкладів, страхових виплат. Відповідно до статті 46 Закону України «Про нотаріат» банки (фінансові установи), страхові установи повинні подати відомості в строк, указаний нотаріусом.

При розгляді запитів приватних нотаріусів щодо отри­мання інформації, необхідної по справах спадщини за ра­хунками (вкладами) померлих власників рахунків (вкла­дів), банки мають керуватися положеннями статті 62 Закону України «Про банки і банківську діяльність» та пункту 222 розділу 22 глави III Інструкції про порядок вчинення нотарі­альних дій нотаріусами України, затвердженої наказом Мі­ністерства юстиції України від 03.03.2004 р. № 20/5.

Для надання довідок за рахунками (вкладами) у разі смерті їх власників державним нотаріальним конторам або приватним нотаріусам, іноземним консульським установам у справах спадщини за рахунками (вкладами) померлих власників рахунків (вкладів) до банку подається заява за до­вільною формою.

Довідка складається банком за довільною формою і має містити інформацію про наявність рахунку та залишок ко­штів на ньому.

Таким чином, суб’єктами, які зобов’язані охороняти бан­ківську таємницю, є:

- банки;

- керівники та службовці банку;

- суди;

- органи прокуратури, Служби безпеки України, Міністер­ства внутрішніх справ України, Державної податкової служби України, Державної виконавчої служби;

- особи, зазначені власником рахунку в заповідальному розпорядженні банку;

- нотаріуси;

- іноземні консульські установи у справах спадщини тощо. З вересня 2012 року набули чинності зміни до Правил

зберігання, захисту, використання та розкриття банківської таємниці». Ще одним суб’єктом, зобов’язаним зберігати банківську таємницю визнано Фонд гарантування вкладів фізичних осіб (далі — Фонд).

Працівники Фонду зобов’язані додержуватися вимог за­конодавства про збереження банківської та комерційної та­ємниці щодо будь-яких документів та інформації, одержаних ними про діяльність банків у зв’язку з виконанням посадових обов’язків та забезпеченням виконання функцій Фонду.

Фонд має право безоплатно одержувати від банку інфор­мацію про його діяльність, пояснення з окремих питань, будь-які документи, необхідні для здійснення перевірки та виконання Фондом інших функцій, передбачених цим Зако­ном. Банк зобов’язаний надавати Фонду на його вимогу або відповідно до вимог законодавства документи та іншу інфор­мацію, необхідні для виконання Фондом функцій, передба­чених цим Законом. Банки надають інформацію, що містить банківську таємницю, у порядку, встановленому Законом України «Про банки і банківську діяльність».

Фонд має право вимагати від банку подання інформації з окремих питань діяльності. Банк зобов’язаний подати таку інформацію до Фонду у строки та формі, визначених відпо­відною вимогою Фонду.

Банк зобов’язаний забезпечити працівникам Фонду віль­ний та безоплатний доступ до документів та інформації, у тому числі інформації, що містить банківську таємницю, необхідних для проведення перевірки.

Уповноважена особа Фонду не має права розголошувати банківську таємницю, інформацію, що становить комер­ційну таємницю, та іншу службову інформацію, якщо це не нов язано із здійсненням тимчасової адміністрації.

У повноважена особа Фонду від імені Фонду виконує функ­ції з ліквідації банку відповідно до Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» та приступає до виконання своїх обов’язків негайно після прийняття Фон­дом рішення про призначення уповноваженої особи Фонду. З дня призначення уповноваженої особи Фонду відомості про фінансове становище банку перестають бути конфіден­ційними чи становити банківську таємницю.

3.2. Обов’язки суб’єктів охорони банківської таємниці

Банки зобов’язані забезпечувати зберігання та захист ін­формації, яка містить банківську таємницю, з метою недопу­щення її незаконного розкриття і завдання внаслідок цього матеріальної чи моральної шкоди своїм вкладникам, креди­торам та іншим клієнтам.

Суб’єктивний обов’язок банку по забезпеченню збережен­ня банківської таємниці здійснюється банком встановлени­ми законодавством способами:

- обмеження кола осіб, що мають доступ до інформації, яка становить банківську таємницю;

- організації спеціального діловодства з документами, що містять банківську таємницю;

- застосування технічних засобів для запобігання несанк­ціонованому доступу до електронних та інших носіїв ін­формації;

- застосування застережень щодо збереження банківської таємниці та відповідальності за її розголошення у догово­рах та угодах між банком та клієнтом.

Банки зобов’язані за погодженням з клієнтом відобража­ти в договорах, що укладаються між банком і клієнтом, за­стереження щодо збереження банківської таємниці та відпо­відальності за її незаконне розголошення або використання.

Закон України «Про платіжні системи та переказ грошей в Україні» передбачає, що електронні документи на пере­каз, розрахункові документи та документи за операціями із застосуванням спеціальних платіжних засобів, що містять банківську таємницю, під час їх передавання засобами теле­комунікаційного зв’язку повинні бути зашифровані згідно з вимогами відповідної платіжної системи, а за їх відсут­ності — відповідно до законів України та нормативно-пра­вових актів Національного банку України. Захист інфор­мації забезпечується суб’єктами переказу грошей шляхом обов’язкового впровадження та використання відповідної системи захисту, що складається з:

законодавчих актів України та інших нормативно-право­вих актів, а також внутрішніх правових актів суб’єктів переказу, що регулюють порядок доступу та роботи з від­повідною інформацією, а також відповідальність за пору­шення цих правил;

- заходів охорони приміщень, технічного обладнання відпо­відної платіжної системи та персоналу суб’єкта переказу;

- технологічних та програмно-апаратних засобів крипто­графічного захисту інформації, що обробляється в пла­тіжній системі.

Дата добавления: 2015-11-14