Судова практика з питань розкриття банківської таємниці 15 страница

Вищезазначені протиправні дії можна кваліфікувати за наступними статтями КК України: ст. 231 «Незаконне зби­рання з метою використання або використання відомостей, що становлять комерційну або банківську таємницю», ст. 359 «Незаконне використання спеціальних технічних засо­бів негласного отримання інформації», а також додаткова кваліфікація за ст. 14 «Готування до злочину» та ч. З ст. 190 «Шахрайство, вчинене шляхом незаконних операцій з вико­ристанням електронно-обчислювальної техніки» або ст. 200 «Незаконні дії з документами на переказ, платіжними карт­ками та іншими засобами доступу до банківських рахунків, обладнанням для їх виготовлення».

Хулігани, грабіжники, кишенькові злодії в ході своєї зви­чайної злочинної діяльності часто мають справу з платіжни­ми картками і знають, яким чином за ними можна одержати гроші або використати у торгівельній мережі. Проте, не во­лодіючи іншими методами її протиправного використання продають їх кардерам (картковим злочинцям) за суму від декількох десятків до декількох сотень доларів США за ви­крадену картку (залежно від того підписана вона чи ні, як давно викрадена, чи знаходиться вона в списках викрадених карток, як довго вона використовувалася законним власни­ком, чи скінчився ліміт, чи є додаткові документи, що за­свідчують особу тощо).

Інформація про справжні платіжні картки досить часто пропонується на продаж в Інтернет, а покупець у переваж­ній більшості випадків навіть не знає в якій країні знахо­диться продавець.

Вищезазначені протиправні дії з платіжними картками мож­на кваліфікувати за наступними статтями КК України: ст. 231 «Незаконне збирання з метою використання або використання відомостей, що становлять комерційну або банківську таємни­цю», а також додаткова кваліфікація за ст. 14 «Готування до злочину» та ч. З ст. 190 «Шахрайство, вчинене шляхом неза­конних операцій з використанням електронно-обчислювальної техніки» або ст. 200 «Незаконні дії з документами на переказ, платіжними картками та іншими засобами доступу до банків­ських рахунків, обладнанням для їх виготовлення».

Працівники структур банківської безпеки вважають, що існує категорія клієнтів, які попередньо виношують плани протиправних діянь із законно отриманими платіжними картками.

При одержанні картки держатель підписує з банком-емі- тентом угоду про те, що він зобов’язується зберігати картку, не передавати її іншим особам, не розголошувати РШ-код, негайно повідомляти банк у випадку втрати картки тощо.

Але злочинці можуть змовитись із недобросовісним за­конним держателем картки і одержати від нього саму картку (або переписати її реквізити) та РШ-код. У даному випадку держатель отримує від злочинців обумовлену суму або відсо­ток від коштів, одержаних незаконним шляхом.

Відомі випадки коли малозабезпеченим особам платили певну суму за відкриття карткового рахунку і одержання платіжної кредитної картки (яку злочинці забирали).

За фактами шахрайства з платіжними картками, видани­ми банками м. Львова, було порушено три кримінальні спра­ви за ч. З ст. 190 КК України. Слідством було встановлено, що при підготовці злочинів, для отримання справжніх банків­ських кредитних карток, шахраї використовували наступні схеми. Безробітним громадянам пропонувалася високоопла- чувана робота у будівельній фірмі за кордоном. При цьому основною умовою працевлаштування була наявність кредит­ної картки, яку необхідно передати роботодавцю. Також, ін­шим громадянам пропонувався легкий заробіток у розмірі 50-100 доларів США щомісяця, за умови надання їх кредит­них карток у користування третім особам. Шахраї, вступаю­чи у контакт з держателями платіжних карток, для зв’язку надавали лише номери своїх мобільних телефонів. Одержав­ши кредитну картку у своє розпорядження вони зникали. Картки переправлялися через кордон і на території Польщі використовувалися при проведенні «під лімітних» операцій.

Вищезазначені протиправні дії можна кваліфікувати за наступними статтями КК України: ст. 231 «Незаконне зби­рання з метою використання або використання відомостей, що становлять комерційну або банківську таємницю», а та­кож додаткова кваліфікація за ст. 14 «Готування до злочи­ну» та ч. З ст. 190 «Шахрайство, вчинене шляхом незакон­них операцій з використанням електронно-обчислювальної техніки» або ст. 200 «Незаконні дії з документами на пере­каз, платіжними картками та іншими засобами доступу до банківських рахунків, обладнанням для їх виготовлення» КК України.

Поширеною шахрайською схемою (через свою простоту та ефективність) є використання пристрою «ліванська пет­ля» (ІеЬапеве Іоор). Вказаний пристрій являє собою певним чином зроблений конверт розміру картки (пластиковий, з магнітної плівки, капронової нитки, який закладається в щілину банкомату. Конверт у більшості випадків фіксуєть­ся до накладки з вхідним клапаном (можливе використання пластикової петлі із захватами за зовнішній бік приймаль­ника карток).

Законний держатель платіжної картки, не помітивши змін у зовнішньому вигляді банкомату (накладки на щіли­ну приймальника карток, пластикових захватів), вставляє свою картку в банкомат. Під тиском картки вхідний клапан піднімається догори і картка потрапляє у конверт (петлю) пристрою. Конструкція пристрою перешкоджає повернен­ню картки з банкомату (введена платіжна картка блокуєть­ся вхідним клапаном та конвертом). До держателя картки у цей момент підходить зловмисник, який говорить, що в нього теж саме трапилося вчора. Для повернення картки, начебто необхідно додатково ввести PIN-код та декілька ра­зів нажати на клавішу «Cancel». Держатель у присутності шахрая пробує декілька разів виконати вказану операцію, але картка не повертається. Вирішивши, що картка зали­шилася в банкоматі, роздратований держатель відходить від банкомату. Тим часом шахрай дістає картку разом із конвертом, а PIN-код він вже знає (держатель набирав його в присутності шахрая). Зняти всі гроші з карткового рахун­ку є справою часу.

Вищезазначені протиправні дії можна кваліфікувати за наступними статтями КК України: ст. 185 «Крадіжка», ст. 231 «Незаконне збирання з метою використання або вико­ристання відомостей, що становлять комерційну або банків­ську таємницю», а також додаткова кваліфікація за ст. 14 «Готування до злочину» та ч. З ст. 190 «Шахрайство, вчине­не шляхом незаконних операцій з використанням електро­нно-обчислювальної техніки» або ст. 200 «Незаконні дії з документами на переказ, платіжними картками та іншими засобами доступу до банківських рахунків, обладнанням для їх виготовлення».

До незаконних дій з платіжними картками, документами на переказ можна віднести наступні:

- повне або часткове підроблення платіжних карток;

- придбання, зберігання, перевезення, пересилання підро­блених платіжних карток з метою збуту;

- збут підроблених платіжних карток;

- використання підроблених платіжних карток;

- внесення додаткової інформації, зміна, фальсифікація інформації в платіжному повідомленні, що формується платіжним терміналом та направляється до процесин- гового центру чи розрахункового банку для формування відповідних документів на переказ або створення платіж­ного повідомлення;

- підроблення сліпів, чеків та їх використання^[10].

7.3. Протиправні посягання, пов’язані

з функціонуванням платіжних систем

Електронні документи на переказ, розрахункові докумен­ти та документи за операціями із застосуванням спеціальних платіжних засобів, що містять банківську таємницю, під час їх передавання засобами телекомунікаційного зв’язку є за­шифрованими згідно з вимогами відповідної платіжної сис­теми, а за їх відсутності — відповідно до законів України та нормативно-правових актів Національного банку України. Система захисту інформації забезпечує безперервний захист інформації щодо переказу коштів на всіх етапах її формуван­ня, обробки, передачі та зберігання.

До загроз при проведенні переказу можна віднести:

- несанкціонований доступ до інформації щодо переказу, що є банківською таємницею або конфіденційною інфор­мацією, осіб, які не мають на це прав або повноважень, визначених законодавством України, а також якщо це не встановлено договором;

- несанкціоновані зміни інформації — внесення змін або часткового чи повного знищення інформації щодо пере­казу особами, які не мають на це права або повноважень, визначених законодавством України, а також встановле­них договором;

- несанкціоновані операції з компонентами платіжних систем т- використання або внесення змін до компонен­тів платіжної системи протягом її функціонування осо­бами, які не мають на це права або повноважень, визна­чених законодавством України, а також встановлених договором.

Реалізація вищезазначених загроз може призвести до:

- помилкового переказу — руху певної суми коштів, уна­слідок якого з вини банку або іншого суб’єкта переказу відбувається її списання з рахунку неналежного платни­

ка та/або зарахування на рахунок неналежного отриму­вача чи видача йому цієї суми у готівковій формі;

- неналежного переказу — руху певної суми коштів, уна­слідок якого з вини ініціатора переказу, який не є плат­ником, відбувається її списання з рахунку неналежного платника та/або зарахування на рахунок неналежного отримувача чи видача йому суми переказу в готівковій чи майновій формі.

Втручання в роботу інформаційно-телекомунікаційних систем і мереж реалізується за допомогою використання електронно-обчислювальної техніки, що потребує наявності відповідних знань, рівня підготовки, навичок. Він може ви­являтись у застосуванні злочинцем програмних засобів, які дають змогу (шляхом відшукання випадкових цифр, паро­лів тощо) здійснити несанкціонований доступ до інформації, яка зберігається чи обробляється в автоматизованих систе­мах, з метою ввести в оману автоматизовану систему і, ви­давши себе за законного користувача здійснювати ті чи інші корисливі операції. При цьому злочинець впливає на процес обробки інформації, він здатен перекрутити її зміст чи зни­щити, задати необхідну для заволодіння майном чи правом на нього команду.

Електронно-обчислювальна техніка у даному випадку ви­ступає засобом вчинення злочину, а здійснювані з її викорис­танням операції становлять зміст несанкціонованого втручан­ня в роботу інформаційно-телекомунікаційних систем і мереж з метою заволодіння чужим майном чи правом на нього.

Також злочинці приєднуються до комунікаційних ліній банкоматних та термінальних мереж не тільки для зняття інформації про реквізити карток, але й з метою:

- маніпуляції з комп’ютерною інформацією терміналів та банкоматів (підміна даних, знищення вихідної інформа­ції, введення в програму нових команд тощо);

- використання програм для знищення програмного захис­ту, внесення збоїв у роботу системи, знищення слідів зло­чину тощо.

В Україні зареєстровано атаки на певні види банкоматів наступного типу: блокується датчик закриття заслінки дис- пенсера, що призводить до можливості «обманювати» банко- мат, заставляючи його генерувати реверсивні повідомлення, в той час, як фактично видача готівки відбулася. Виявлення вказаного типу злочинних дій можливо за результатами мо­ніторингу банкоматної мережі, ревізії змісту касет та запи­сів принтеру банкомату.

Значної шкоди було завдано одному з банків Росії у середині 90-х років минулого століття. На той час у мережі банку використовувалася голосова телефонна авторизація. Приступаючи до операції, шахраї відкривали за підроблени­ми паспортами карткові рахунки, на які клали 1000 дола­рів США. У подальшому шахраї приблизно шість-сім разів знімали по 100 доларів США, вивчаючи систему авторизації. Потім використовували перехоплення дзвінка авторизації (обривали з’єднання на телефонній лінії) та подавали по­милковий код підтвердження. З використанням платіжних карток міжнародних платіжних систем, злочинці протягом півроку викрали біля 150 тис. доларів США. Після цього ви­падку банк відмовився від голосової авторизації.

Вищезазначені протиправні дії можна кваліфікувати за ст. 361 «Несанкціоноване втручання в роботу електронно- обчислювальних машин (комп’ютерів), автоматизованих систем, комп’ютерних мереж чи мереж електрозв’язку» КК України.

Завдання для самоконтролю

1. Охарактеризуйте банківську таємницю як один з об’єктів протиправних посягань.

2. Розкрийте сутність протиправних посягань, пов’язаних з використанням платіжних карток.

3. Назвіть приклади протиправних посягань, пов’язаних з функціонуванням платіжних систем.

РЕКОМЕНДОВАНА ЛІТЕРАТУРА Основна

1. Закон України «Про банки і банківську діяльність» від

07.12.2000 року//Відомості Верховної Ради. — 2001. — № 5—6. — Ст. ЗО.

2. Кримінальний кодекс України від 5 квітня 2001 року // Офіційний Вісник України. — 2001. — № 21. — Ст. 920.

3. Кримінально-процесуальний Кодекс України від

28.12.1960 р. // Відомості Верховної Ради УРСР. — 1961.— №2.— Ст. 15.

4. Кримінальний процесуальний кодекс України від

13.04.2012 р. // Голос України. — 19.05.2012. — № 90—91.

5. Кодекс України про адміністративні правопорушення від 07.12.1984 р. (зі змінами) // Відомості Верховної Ради УРСР. — 1984. — № 51. — Ст. 1122.

6. Постанова Національного банку України від 02.04.2007 № 112 «Про затвердження Правил організації захисту електронних банківських документів з використанням засобів захисту інформації Національного банку Украї­ни» // Офіційний вісник України. — 2007. — № 31. — Ст. 1250.

7. Бутузов В. М., Гавловський В. Д., Скалозуб Л. П. та ін. Документування злочинів у сфері використання елек­тронно-обчислювальних машин (комп’ютерів), систем та комп’ютерних мереж і мереж електрозв’язку при про­веденні дослідчої перевірки: [наук.-практ. посібник] / за заг. ред. Л. П. Скалозуба, І. В. Бондаренко. — К., 2010. — 245 с.

8. Кодекс України про адміністративні правопорушен­ня: Науково-практичний коментар / Р. А. Калюжний, А. Т. Комзюк, О. О. Погрібний та ін.; — К.: Всеукра­їнська асоціація видавців «Правова єдність», 2008. — 781с.

Додаткова

9. Лист Національного банку України від 21.02.2008 р. № 32-009/0381 «Стосовно випадків порушень вимог нормативних документів щодо організації роботи із за­собами захисту інформації Національного банку Украї­ни в банківських установах».

РОЗДІЛ VIII.

ОСОБЛИВОСТІ ЮРИДИЧНОЇ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ ЗА ПОСЯГАННЯ НА БАНКІВСЬКУ ТАЄМНИЦЮ

Питання для опрацювання

8.1. Адміністративна відповідальність за розголошення банківської таємниці.

8.2. Кримінальна відповідальність за незаконні діяння з банківською таємницею.

8.3. Цивільно-правова відповідальність у сфері обігу бан­ківської таємниці.

8.4. Фінансово-правова відповідальність за порушення ре­жиму банківської таємниці.

8.1. Адміністративна відповідальність

за розголошення банківської таємниці

Суб’єктами адміністративної відповідальності можуть бути лише фізичні особи. Підставою для притягнення до ад­міністративної відповідальності є адміністративний просту­пок, який має наступний склад: суб’єкт, об’єкт, суб’єктивна сторона, об’єктивна сторона.

Кодекс України про адміністративні правопорушення (КУпАП) до 16.12.2004 р. передбачав адміністративну від­повідальність за порушення режиму банківської таємниці, однак відповідні діяння перекваліфіковані у злочини і на сьогодні є такими відповідно до статей 231, 232 КК України.

Кодекс України про адміністративні правопорушення пе­редбачає наступні склади адміністративних правопорушень, прямо чи опосередковано пов’язаних з охороною банківської таємниці (викладено у порядку розміщення в КУпАП).

Стаття 166-5. Порушення банківського законодав­ства, нормативно-правових актів Національного банку У країни або здійснення ризикових операцій, які загрожу­ють інтересам вкладників чи інших кредиторів банку Порушення керівниками банків або іншими особами, які відповідно до закону можуть бути об’єктом перевірки Наці­онального банку України, банківського законодавства, нор­мативно-правових актів Національного банку України або здійснення ризикових операцій, які загрожують інтересам вкладників чи інших кредиторів банку, — тягне за собою на­кладення штрафу від п’ятдесяти до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Стаття 166-7. Протидія тимчасовій адміністрації або ліквідації банку

Створення перешкод будь-якою особою для доступу тим­часового адміністратора або ліквідатора до банку, його акти­вів, книг, записів, документів — тягне за собою накладення штрафу від трьохсот до п’ятисот неоподатковуваних мініму­мів доходів громадян.

Стаття 166-9. Порушення законодавства щодо запобі­гання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одер­жаних злочинним шляхом, або фінансуванню тероризму

Порушення вимог щодо ідентифікації та вивчення фінан­сової діяльності особи, яка здійснює фінансову операцію; неподання, несвоєчасне подання або подання недостовірної інформації про фінансові операції, що підлягають фінансо­вому моніторингу, спеціально уповноваженому центрально­му органу виконавчої влади із спеціальним статусом з питань фінансового моніторингу; ненадання, несвоєчасне надання додаткової інформації з приводу фінансових операцій, що стали об’єктом фінансового моніторингу, на запит спеціаль­но уповноваженого центрального органу виконавчої влади із спеціальним статусом з питань фінансового моніторингу; порушення вимог щодо зберігання документів, що стосують­ся ідентифікації та вивчення фінансової діяльності осіб, які здійснюють фінансові операції, та проведених ними фінан­сових операцій; неповідомлення спеціально уповноваже­ного центрального органу виконавчої влади із спеціальним статусом з питань фінансового моніторингу про зупинення проведення фінансової операції, якщо її учасником або ви- годоодержувачем є особа, яку включено до переліку осіб, пов’язаних із здійсненням терористичної діяльності або сто­совно яких застосовані міжнародні санкції, — тягнуть за собою накладення штрафу на посадових осіб суб’єктів пер­винного фінансового моніторингу, громадян — суб’єктів під­приємницької діяльності від ста до двохсот неоподатковува­них мінімумів доходів громадян.

Ненадання, несвоєчасне надання або надання недостовір­ної інформації, пов’язаної з аналізом фінансових операцій, що стали об’єктом фінансового моніторингу, довідок та ко­пій документів (у тому числі тих, що становлять банків­ську або комерційну таємницю) на запит спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади із спеціальним статусом з питань фінансового моніторингу — тягнуть за собою накладення штрафу на посадових осіб під­приємств, установ, організацій, громадян — суб’єктів під­приємницької діяльності, які не є суб’єктами первинного фінансового моніторингу, від ста до двохсот неоподатковува­них мінімумів доходів громадян.

Розголошення в будь-якому вигляді інформації, що від­повідно до закону є об’єктом обміну між суб’єктом первин­ного фінансового моніторингу та спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади із спеціальним ста­тусом з питань фінансового моніторингу, або факту її подан­ня (одержання) особою, якій ця інформація стала відома у зв’язку з її професійною або службовою діяльністю, — тягне за собою накладення штрафу від трьохсот до п’ятисот неопо­датковуваних мінімумів доходів громадян.

Стаття 172-6. Порушення вимог фінансового контролю Неподання або несвоєчасне подання декларації про май­но, доходи, витрати і зобов’язання фінансового характеру, передбаченої Законом України «Про засади запобігання і протидії корупції», — тягне за собою накладення штрафу від десяти до двадцяти п’яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Неповідомлення або несвоєчасне повідомлення про від­криття валютного рахунку в установі банку-нерезидента — тягне за собою накладення штрафу від десяти до двадцяти п’яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Примітка. Суб’єктом правопорушень у цій статті є особи, зазначені у пункті 1, підпункті «а» пункту 2 частини першої статті 4 Закону України «Про засади запобігання і протидії корупції», а саме:

особи, уповноважені на виконання функцій держави або місцевого самоврядування:

а) Президент України, Голова Верховної Ради України, його Перший заступник та заступник, Прем’єр-міністр України, Перший віце-прем’єр-міністр України, віце- прем’єр-міністри України, міністри, інші керівники центральних органів виконавчої влади, які не входять до складу Кабінету Міністрів України, та їх заступники, Голова Служби безпеки України, Генеральний прокурор України, Голова Національного банку України, Голо­ва Рахункової палати, Уповноважений Верховної Ради України з прав людини, Голова Верховної Ради Авто­номної Республіки Крим, Голова Ради міністрів Авто­номної Республіки Крим;

б) народні депутати України, депутати Верховної Ради Ав­тономної Республіки Крим, депутати місцевих рад;

в) державні службовці, посадові особи місцевого самовря­дування;

г) військові посадові особи Збройних Сил У країни та інших утворених відповідно до законів військових формувань;

ґ) судді Конституційного Суду України, інші професійні судді, Голова, члени, дисциплінарні інспектори Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, службові особи секретаріату цієї Комісії, Голова, заступник Голови, се­кретарі секцій Вищої ради юстиції, а також інші члени Вищої ради юстиції, народні засідателі і присяжні (під час виконання ними цих функцій);

д) особи рядового і начальницького складу органів вну­трішніх справ, державної кримінально-виконавчої служби, органів та підрозділів цивільного захисту, Дер­жавної служби спеціального зв’язку та захисту інфор­мації України, особи начальницького складу податкової міліції;

е) посадові та службові особи органів прокуратури, Служ­би безпеки України, дипломатичної служби, митної служби, державної податкової служби;

є) члени Центральної виборчої комісії;

ж) посадові та службові особи інших органів державної влади; особи, які прирівнюються до осіб, уповноважених на ви­конання функцій держави або місцевого самоврядування: по­садові особи юридичних осіб публічного права, які не зазна­чені в пункті 1, але одержують заробітну плату за рахунок державного чи місцевого бюджету.

8.2. Кримінальна відповідальність

за незаконні діяння з банківською таємницею

Кримінальний кодекс України (ККУ) передбачає два склади злочину, безпосереднім предметом посягання яких виступає банківська таємниця: 231 ККУ. Незаконне збиран­ня з метою використання або використання відомостей, що становлять комерційну або банківську таємницю; 232 ККУ. Розголошення комерційної або банківської таємниці.

Стаття 231 ККУ. Незаконне збирання з метою вико­ристання або використання відомостей, що становлять комерційну або банківську таємницю

Умисні дії, спрямовані на отримання відомостей, що ста­новлять комерційну або банківську таємницю, з метою роз­голошення чи іншого використання цих відомостей, а також незаконне використання таких відомостей, якщо це спричи­нило істотну шкоду суб’єкту господарської діяльності, — ка­раються штрафом від двохсот до тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або обмеженням волі на строк до п’яти років, або позбавленням волі на строк до трьох років.

Стаття 232 ККУ. Розголошення комерційної або бан­ківської таємниці

Умисне розголошення комерційної або банківської таєм­ниці без згоди її власника особою, якій ця таємниця відома у зв’язку з професійною або службовою діяльністю, якщо воно вчинене з корисливих чи інших особистих мотивів і завдало істотної шкоди суб’єкту господарської діяльності, — кара­ється штрафом від двохсот до п’ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певного діяльністю на строк до трьох років, або виправними роботами на строк до двох ро­ків, або позбавленням волі на той самий строк.

Аналіз слідчо-судової практики показує, що зазначені злочини мають підвищену латентність, оскільки підприєм­ства і банківські установи відмовляються подавати заяви до правоохоронних органів, щоб не знизити свій авторитет і не втратити довіру суспільства. За період 2001—2007 рр. пору­шено лише 18 кримінальних справ за ст. 231 КК України (по дев’яти з них провадження зупинено на підставі п. З ст. 206 КПК, оскільки злочини вчинено за допомогою комп’ ютерних мереж та Інтернету і особу винного встановити не вдалося) і 10 кримінальних справ — за ст. 232 ККУ.

Суб’єкти злочину: ст. 231 ККУ — фізична осудна особа, що досягла 16-річного віку; ст. 232 КК, — фізична осудна особа, що досягла 16-річного віку, якій банківська таємниця стала відомою у зв’язку з професійною або службовою діяль­ністю (спеціальний суб’єкт).

Стаття 182 ККУ «Порушення недоторканності при­ватного життя» закріплює, що незаконне збирання, збері­гання, використання або поширення конфіденційної інфор­мації про особу без її згоди або поширення цієї інформації у публічному виступі, творі, що публічно демонструється, чи в засобах масової інформації, — караються штрафом до п’ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправними роботами на строк до двох років, або аре­штом на строк до шести місяців, або обмеженням волі на строк до трьох років.

Певна частина конфіденційної інформації про фізичну особу — клієнта банківської установи потрапляє до обсягу банківської таємниці, тому відповідальність може наступа­ти і за статтею 182 ККУ.

Стаття 209-1 ККУ. Умисне порушення вимог законо­давства про запобігання та протидію легалізації (від­миванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фі­нансування тероризму

1. Умисне неподання, несвоєчасне подання або подання недостовірної інформації про фінансові операції, що відпо­відно до закону підлягають фінансовому моніторингу, спе­ціально уповноваженому центральному органу виконавчої влади із спеціальним статусом з питань фінансового моніто­рингу, якщо такі діяння заподіяли істотну шкоду охороню- ваним законом правам, свободам чи інтересам окремих гро­мадян, державним чи громадським інтересам або інтересам окремих юридичних осіб, — карається штрафом від однієї до двох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або обмеженням волі на строк до двох років, з позбавленням права обіймати певні посади або займатися певною діяльніс­тю на строк до трьох років.

2. Розголошення у будь-якому вигляді інформації, яка відповідно до закону надається спеціально уповноваженому центральному органу виконавчої влади із спеціальним ста­тусом з питань фінансового моніторингу, особою, якій ця інформація стала відома у зв’язку з професійною або служ­бовою діяльністю, якщо такі дії заподіяли істотну шкоду охоронюваним законом правам, свободам чи інтересам окре­мих громадян, державним чи громадським інтересам або ін­тересам окремих юридичних осіб, — карається штрафом від двох до трьох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або обмеженням волі на строк до трьох років, або позбавленням волі на той самий строк, з позбавленням права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю на строк до трьох років.

У випадку ненадання банківської таємниці за рішенням суду може наступати кримінальна відповідальність для ви­нних осіб за статтею 382 ККУ.

Стаття 382 ККУ. Невиконання судового рішення

1. Умисне невиконання службовою особою вироку, рі­шення, ухвали, постанови суду, що набрали законної сили, або перешкоджання їх виконанню — карається штрафом від п’ятисот до однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів до­ходів громадян або позбавленням волі на строк до трьох ро­ків, з позбавленням права обіймати певні посади чи займати­ся певною діяльністю на строк до трьох років.

2. Ті самі дії, вчинені службовою особою, яка займає від­повідальне чи особливо відповідальне становище, або особою, раніше судимою за злочин, передбачений цією статтею, або якщо вони заподіяли істотну шкоду охоронюваним законом правам і свободам громадян, державним чи громадським ін­тересам або інтересам юридичних осіб, — караються обме­женням волі на строк до п’яти років або позбавленням волі на той самий строк, з позбавленням права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю на строк до трьох років.

3. Умисне невиконання службовою особою рішення Єв­ропейського суду з прав людини — карається позбавленням волі на строк від трьох до восьми років з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років.

Стаття 200 ККУ передбачає кримінальну відповідаль­ність за незаконні дії з документами на переказ, платіжни­ми картками та іншими засобами доступу до банківських рахунків, обладнанням для їх виготовлення:

1. Підробка документів на переказ, платіжних карток чи інших засобів доступу до банківських рахунків, а так само придбання, зберігання, перевезення, пересилання з метою збуту підроблених документів на переказ чи платіжних кар­ток або їх використання чи збут — карається штрафом від п’ятисот до тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або обмеженням волі на строк до трьох років, або позбавленням волі на той самий строк.

2. Ті самі дії, вчинені повторно або за попередньою змо­вою групою осіб, — караються позбавленням волі на строк від двох до п’яти років.

Примітка. Під документами на переказ слід розуміти до­кумент в паперовому або електронному виді, що викорис­товується банками чи їх клієнтами для передачі доручень або інформації на переказ грошових коштів між суб’єктами переказу грошових коштів (розрахункові документи, доку­менти на переказ готівкових коштів, а також ті, що вико­ристовуються при проведенні міжбанківського переказу та платіжного повідомлення, інші).

Дата добавления: 2015-11-14